Ухвала суду № 138576999, 29.07.2026, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/2240/26

Провадження №2-н/148/220/26

У Х В А ЛА

про відмову у видачі судового наказу

29 липня 2026 року м. Тульчин

Суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Ковганич С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_3 в частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу,

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника звернувся до суду із заявою про стягнення аліментів з ОСОБА_3 , у якій серед заявлених вимог також просив стягнути з боржника на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Дослідивши заяву та додані до неї документи в частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаю, що у цій частині заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.

Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами.

У п.6 ч.1 ст.168 ЦПК України зазначено, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, і витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодуванні судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Таким чином, законодавець визначив, що витрати на правничу допомогу несуть саме сторони. В даному ж випадку учасниками справи є заявник та боржник, а не сторони, які є учасниками у справах позовного провадження в силу вимог ч.1 та 2 ст.42 ЦПК України.

Окремо слід зазначити, що на відміну від витрат по сплаті судового збору, розмір якого визначається виключно Законом України "Про судовий збір" та є передбачуваним, питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відповідно до положень ст.137 ЦПК України вирішується з врахуванням умов договору про надання правничої допомоги, а також заперечень іншої сторони щодо співмірності таких витрат на наявності підстав для їх стягнення.

Аналіз змісту ст.141 ЦПК України свідчить про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між позивачем та відповідачем, тобто сторонами у позовному провадженні, у разі вирішення спору по суті, при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу цих судових витрат.

У свою чергу, за правилами наказного провадження боржник позбавлений можливості доводити неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат, оскільки відповідно до ч.1 ст.167 ЦПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п`яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п`ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Отже, очевидним є те, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не є безспірною, що узгоджується з положеннями ст.137 ЦПК України, яка покладає такі витрати на сторони, тобто учасників змагального процесу (ч.1 ст.42 ЦПК України).

Крім того, у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів боржник позбавлений можливості подати заяву про скасування судового наказу, позаяк він має право відповідно до ч.7, 8 ст. 170 ЦПК України лише звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Відтак, з огляду на суть наказного провадження, в ході якого відсутня змагальність сторін, - стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких визначається в довільному розмірі між замовником таких послуг та адвокатом, - є неможливим та суперечить самій суті наказного провадження, оскільки у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, або погодження з такими вимогами.

При цьому суддею врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.03.2020 в справі № 607/1219/18, в якій Суд вказав на необхідність зважати на вид судового провадження та на процесуальний статус учасників того чи іншого провадження.

Відповідно до ч.3 ст.165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Таким чином у видачі судового наказу в частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.165 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу в частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Копію ухвали для відома надіслати представнику заявника.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: