Рішення № 138576254, 29.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/18852/25

Провадження № 2/643/1784/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Харченко А.М.

за участю секретаря судового засідання Пантак В.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Держави Україна, в особі

Кабінету Міністрів України Голуб В.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції РФ, Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції РФ, Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, в якому просить стягнути з Держави Російська Федерація, в особі представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000000 гривень 00 копійок, що є еквівалентом 239492276 доларів США 37 центів за офіційним курсом Національного банку України станом на 23.10.2025; стягнути з Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 мільйон гривень 00 копійок. В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ті обставини, що він є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, ветераном Збройних Сил України та ветераном праці, мешкає по АДРЕСА_1 , що знаходиться в мікрорайоні Північна Салтівка, який значно зруйнований внаслідок обстрілів агресором. На початку березня 2022 року внаслідок масованого обстрілу російськими військами було пошкоджено, в тому числі і його квартиру, яка стала непридатною для проживання, а він сам протягом цього часу вимушений проживати за межами Харківщини, у родичів у Тернопольській та Херсонських областях, працювати віддалено від місця роботи. Мати позивача ОСОБА_2 мешкала в селищі П`ятихатки Бериславського району Херсонської області, яке було окуповано російськими військами на початку березня 2022 року. На думку позивача, нашою державою на початку військової агресії Російської Федерації проти України не було проведено ніяких евакуаційних заходів для збереження життя громадян країни. Під час обстрілу села агресором було пряме влучання снарядів в будинок, де жила мама позивача, остання отримала поранення не сумісні з життям. ОСОБА_2 загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 та була похована на подвір`ї чужого домогосподарства. Будинок АДРЕСА_2 був зруйнований та пограбований вояками російської федерації під час окупації. Після визволення Херсонщини нашими військовими наприкінці 2022 року, позивач зміг приїхати до рідної домівки. Він звернувся з заявою до правоохоронних органів щодо порушення кримінального провадження з цього приводу. 01.01.2023 року кримінальне провадження було зареєстровано в Єдиному Реєстрі Досудових Розслідувань за № 12023231090000005. В ході проведення кримінального розслідування, 03 квітня 2023 року в селищі П`ятихатки Бериславського району Херсонської області було проведено ексгумацію тіла матері позивача ОСОБА_2 , для встановлення причини смерті, а також з подальшим перепохованням на цвинтарі згідно з християнськими традиціями. Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00047465128 від 15 жовтня 2024 року причина смерті ОСОБА_2 уламкове ураження голови з ушкодженням кісток черепу. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків. Таким чином, між діями відповідача вчиненням акту збройної агресії проти України, що призвело до загибелі матері позивача, та моральною шкодою, яку позивач поніс, існує прямий причинно наслідковий зв`язок. Через військові дії Російської Федерації позивач втратив дуже близьку, рідну людину маму, з якою його пов`язують глибокі емоційні стосунки. Втрата матері є незворотною та довічною, що спричинило йому стійкі психоемоційні наслідки, він зазнав глибоких душевних страждань, відчуває постійний емоційний біль, почуття втрати, порушення соціальних зв`язків та погіршення психологічного стану. Смерть матері зумовила незворотні зміни в житті позивача, втрату моральної підтримки, сімейного тепла, спогадів. Він став замкнутим у спілкуванні та дратівливим, перебуває в постійній депресії, у зв`язку з чим вимушений звертатися до лікарів щодо підтримки свого здоров`я. Його психологічний стан впливає на погіршення стосунків з родичами, друзями та колегами по роботі. Моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного, матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань. Саме такий стан моральної невдоволеності, бажання відновлення справедливості, з метою попередження подібних випадків у майбутньому і спонукали позивача звернутись за захистом порушених прав до суду, у тому числі бажання отримати розумну майнову компенсацію за свої моральні страждання. Розрахунок моральної шкоди здійснюється судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних та фізичних страждань потерпілого, ступеня вини правопорушника, а також вимог розумності та справедливості, а не за фіксованою формулою. Не існує чітких критеріїв чи мінімальних/максимальних сум для компенсації, тому позивач повинен обгрунтувати свої вимоги доказами, а суд приймає остаточне рішення керуючись принципами розумності. Враховуючи вищенаведене, а саме: наявність моральної шкоди, вину особи, яка її спричинила, а також причинно-наслідковий зв`язок між подією та наслідками, позивач вважає, що розмір моральної шкоди, яка має бути стягнута на його користь з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ складає 10000000 гривень, в еквіваленті на час подання позову 239492276 доларів США 37 цент за офіційним курсом Національного банку України станом на 23.10.2025. Крім того, внаслідок збройної агресії Російської Федерації Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації». Визначення шкоди та збитків здійснюються окремо, зокрема за таким напрямом, як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати напрям включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії російської федерації, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та надання соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 Постанови 326). Однак із основних показників, які оцінюються в межах цього напрямку, є кількість цивільних осіб, загиблих внаслідок збройної агресії російської федерації (абзац третій підпункт 1 пункту 2 Постанови 326). Україна, в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію Російської Федерації. Його невиконання чи неналежне виконання може бути підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданою затримкою виконання цього обов`язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умови (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неможливості виконання відповідного обов`язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо. Проте таке відшкодування не може бути пов`язаним і співмірним із розміром тієї шкоди, яка завдана загибеллю людини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 16 травня 2025 року позивач звернувся з заявою до Прем`єр-міністра України Шмигаля Д.А. щодо роз`яснення законодавства України стосовно видів соціальної підтримки, які надаються членам сімей цивільних осіб, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Міністерство соціальної політики України в межах своєї компетенції розглянуло його звернення, яке надійшло із Секретаріату Кабінету Міністрів України, надало йому проміжну відповідь та направило його звернення до Харківської міської ради для розгляду у межах компетенції. Тобто Кабінет Міністрів України переклав вирішення питання на органи місцевого самоврядування, які в межах власних повноважень можуть самостійно лише приймати рішення щодо запровадження додаткових соціальних гарантій, допомог та виплат громадянам, зокрема із трагічними обставинами, пов`язаними з воєнними діями виплати на поховання. В проміжній відповіді, Міністерство соціальної політики України також роз`яснило, що відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров`ю, завдану працівникам об`єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 року № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» (зі змінами) (далі Порядок № 1396), у разі загибелі працівника критичної інфраструктури, державного службовця або посадової особи місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, члени його сім`ї мають право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 мільйон гривень. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) особи внаслідок бойових дій на території України передбачена для членів сім`ї загиблих (померлих), які брали безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Тобто такі виплати передбачені для осіб, які були залучені до виконання завдань у складі сил оборони або правоохоронних органів. Поряд з тим, у Постанові Кабінету Міністрів України №326 від 20 березня 2022 року не приділена увага питанню визначення права та порядку на відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації здоров`ю та життю іншим громадянам України, а саме фізичним особам (не спеціальним суб`єктам як це визначено у вище наведених нормативних документах). Отже має місце, на думку позивача, дискримінація прав громадян України щодо одержання справедливої компенсації за спричинену їм збройною агресією Російської Федерації шкоду, у тому числі моральну. Виконавчими органами Харківської міської ради розглянуто звернення позивача стосовно надання одноразової грошової допомоги як сину загиблої внаслідок російської агресії матері ОСОБА_2 , яка була жителькою селища П`ятихатки Бериславського району Херсонської області та було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з відсутністю юридичних підстав. На думку позивача, Кабінет Міністрів України не виконав свого конституційного обов`язку щодо соціального діалогу на національному рівні, сприяння його розвитку, відповідно до закону проведення консультацій з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних та економічних відносин. Позивач вважає, що бездіяльність уряду України призвела до спричинення йому моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 1 мільйон гривень 00 копійок. Саме цю суму вважає розумною і достатньою компенсацією для часткового задоволення спричинених йому страждань від загибелі матері. У зв`язку з чим звернувся з позовом. Казначейство в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, а також доручень Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організує і контролює їх виконання. Основними завданнями Державної казначейської служби України є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів та внесення на розгляд Міністерства фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. Тому Державна казначейська служба України має бути третьою особою на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 05.11.2025 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та наданий строк для усунення недоліків.

05.01.2026 позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа Державна казначейська служба України, в якій просив стягнути з Держави Російська Федерація в особі представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 000 гривень, що є еквівалентом 239492,28 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на 23.10.2025 року; стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 мільйон гривень.

Ухвалою суду від 12.01.2026 відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.05.2026 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги, посилаючись на вищенаведене, та просив позов задовольнити. Крім того зазначив, що його мама ОСОБА_3 мешкала в селі П`ятихатки, Бериславського району, Херсонської області. На зимовий період вона виїжджала до дочки в м. Тернопіль, потім приїздила до нього в м. Харків та поїхала додому в Херсонську область. Після початку повномасштабної війни вона залишалася у селі, вони підтримували зв`язок, а в середині березня 2022 року село П`ятихатки було окуповано. Його мати загинула внаслідок артилерійського обстрілу, її поховали на подвір`ї. Після звільнення села він поїхав до Херсонської області, тіло мами ексгумували, провели експертизи та перепоховали на цвинтарі. Його сестра мешкає в м. Тернополі, разом звернутися до суду вона не виявила бажання.

Представник відповідача Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України Голуб В.В. в судовому засіданні позовні вимоги до Держави України в особі Кабінету Міністрів України не визнала в повному обсязі та в позовних вимогах в цій частині просила відмовити, про що надала відзив на позов, в якому зазначили, що 24.02.2022 російська федерація в порушення п.4 ст. 2 Статуту ООН вчинила масштабну немотивовану збройну агресію проти України. Факт масштабної немотивованої збройної агресії рф проти України визнано резолюцією надзвичайної спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 № ES 11/1, у зв`язку із чим цей факт є загальновідомим і має преюдиційне значення (не підлягає доказуванню під час судового розгляду); 2) російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист; 3) потерпілі фізичні та юридичні особи мають право звертатися з позовами до російської федерації про відшкодування заподіяної шкоди до судів за місцем заподіяння такої шкоди. Відтак, відповідальність та компенсація за завдану шкоду позивачу, має бути в повній мірі покладена на російську федерацію. Щодо стягнення моральної шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України зазначили наступне. Позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що Кабінетом Міністрів України прийнято низку постанов, зокрема, постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі також Постанова № 168), постанову від 27.12.2023 № 1396 «Деякі питання соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення» (далі також Постанова № 1396), а також постанову від 20.03.2022 № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі також Постанова № 326), якими врегульовано питання виплат окремим категоріям громадян допомоги у разі загибелі членів їх сімей та визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф. Втім, на думку позивача, відсутність аналогічного механізму компенсації, а саме соціальної підтримки членам сімей цивільних осіб, які загинули внаслідок збройної агресії свідчать про дискримінацію та бездіяльність Уряду. На думку відповідача, такі доводи є помилковими та не грунтуються на вимогах законодавства. Так, нормативно-правові акти, на які посилається позивач, були прийняті Кабінетом Міністрів України в межах наданих йому повноважень та спрямовані, серед іншого, на реалізацію державної політики у сфері соціального захисту окремих категорій осіб, діяльність яких безпосередньо пов`язана із забезпеченням оборони держави, функціонування сектору безпеки або підтриманням життєдіяльності критичної інфраструктури. Визначення кола осіб, яким держава надає додаткові соціальні гарантії, є складовою державної соціальної політики та належить до дискреційних повноважень держави. Факт запровадження державою спеціальних соціальних гарантій, є складовою державної соціальної політики та належить до дискреційних повноважень держави. Факт запровадження державою спеціальних соціальних гарантій для певних категорій осіб не створює автоматичного юридичного обов`язку встановлювати аналогічні виплати для всіх інших осіб, які опинилися в інших правових ситуаціях. Правовий статус військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також працівників критичної інфраструктури істотно відрізняються від правового статусу інших громадян. Такі особи виконують службові обов`язки, пов`язані з підвищеним ризиком для життя і здоров`я, та забезпечують виконання державою її основних функцій у сфері оборони, безпеки та функціонування суспільно важливих систем. Саме з огляду на ці обставини держава встановлює для них додаткові соціальні гарантії (Постанови №№ 168, 1396). Відповідно, різниця у правовому регулюванні соціальних виплат для різних категорій осіб має об`єктивне та розумне обгрунтування і не може розглядатися як дискримінація. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, якою передбачено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за наведеними напрямами. Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 (Постанова № 326). 22 травня 2023 року набув чинності Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майнв, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України». Вказаний закон визначає перелік отримувачів компенсації за знищене та пошкоджене житло, види, механізм оцінки втрат і порядок ухвалення рішення про надання коштів. Вказаний закон визначає перелік отримувачів компенсації за знищене та пошкоджене житло, види, механізм оцінки втрат і порядок ухвалення рішення про надання коштів. Таким чином, Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України реалізувала свій позитивний матеріальний обов`язок щодо визначення правил, спрямованих на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб, пошкодження майна через збройну агресію рф, що відповідає висновку Верховного Суду. Отже, доводи позивача щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України у частині створення механізму компенсації шкоди, завданої громадянам унаслідок збройної агресії російської федерації є безпідставними і необгрунтованими. Зауважують, що створення комплексного механізму відшкодування шкоди, заподіяної війною, є складним правовим питанням, яке потребує системного законодавчого врегулювання, а також міжнародно-правових механізмів відповідальності держави-агресора. Значна частина відповідних процесів реалізується на міжнародному рівні, зокрема, шляхом створення міжнародних механізмів фіксації збитків та подальшого стягнення репарацій з держави-агресора. За таких обставин Кабінет Міністрів України не може розглядатися як суб`єкт, який шляхом протиправної бездіяльності порушив право позивача. Крім того, Міністерством соціальної політики України було розглянуто в межах компетенції звернення позивача від 16.05.2025, яке надійшло із Секретаріату Кабінету Міністрів України та надано відповідь щодо видів соціальної підтримки, які надаються членам сімей цивільних осіб, які загинули внаслідок збройної агресії рф, а також роз`яснено право на отримання допомоги на поховання у розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. В свою чергу, листом Виконавчого комітету Харківської міської ради від 01.07.2025 № я-5-8469/1-25.08.31 повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання допомоги за рахунок коштів бюджету Харківської міської ради на перепоховання матері, яка загинула у Херсонській області. Отже, з урахуванням наведеного вбачається, що звернення позивача були розглянуті уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування у встановленому порядку, йому надано відповідно роз`яснення щодо передбачених законодавством видів соціальної підтримки, а також повідомлено про відсутність підстав для надання інших виплат. Водночас, доводи ОСОБА_1 про порушення Кабінетом Міністрів України принципів соціального діалогу також є юридично неспроможними. Законодавство про соціальний діалог регулює взаємодію між державою, роботодавцями та профспілками у сфері трудових і соціально-економічних відносин. Позивач не є стороною соціального діалогу у розумінні відповідного законодавства та не довів, яким чином проведення або непроведення консультацій із сторонами соціального діалогу могло вплинути на його особисті права чи інтереси. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування позивач повинен довести, які саме дії, (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Вважають, що позивач не навів жодних доказів того, що саме дії або бездіяльність Кабінету Міністрів України перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною йому моральною шкодою. Крім того, Кабінетом Міністрів України не вчинено протиправної поведінки (жодних дій або бездіяльності, які були б незаконними або спрямованими на порушення прав позивача). Шкода, про яку йдеться, не спричинена саме діями КМУ, а є наслідком збройної агресії рф. Причинно-наслідковий за`язок між бездіяльністю Кабінету Міністрів України та моральною шкодою не доведено та є лише припущенням позивача. Вина КМУ як необхідна умова деліктної відповідальності відсутня. Відповідльність держави за шкоду можлива лише за наявності протиправної поведінки державного органу, вини, причинного зв`язку та реальної шкоди. Відсутність хоча б одного елементу унеможливлює покладення відповідальності на державу. З матеріалів справи вбачається, що руйнування житла та загибель матері позивача стали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, ворожих обстрілів цивільної інфраструктури. Саме ці протиправні дії держави-агресора є безпосередньою причиною завданої шкоди. Отже, відсутні правові підстави для покладення відповідальності на державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки: Кабінет Міністрів України не є суб`єктом, який заподіяв шкоду позивачу; відсутні ознаки протиправної поведінки або бездіяльності Уряду; відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю Кабінету Міністрів України та заявленою моральною шкодою. За таким обставин, відповідач вважає, що позивачем не доведено наявності передбаченого законом обов`язку держави Україна в особі Кабінету Міністрів України здійснювати виплату заявленої компенсації, а також не встановлено факту протиправної поведінки чи бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка б могла бути підставою для покладення на нього відповідальності. Крім того, вважають, що звернення з вимогами про відшкодування шкоди саме до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, у даній справі не є належним засобом захисту порушеного права. Як вже зазначалося шкода, на відшкодування якої посилається позивач, за своїм характером є шкодою, спричиненою внаслідок збройної агресії російської федерації. Відповідно, первинним суб`єктом відповідальності за її завдання є держава-агресор. При цьому законодавством України передбачено спеціальні механізми фіксації та компенсації збитків і шкоди, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації, зокрема шляхом звернення до уповноважених державних органів та використання визначених державою процедур відшкодування. Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач скористався передбаченими законодавством механізмами компенсації шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації. Таким чином, фактично позивач не реалізував основний інструмент поновлення свого права, передбачений законодавством для осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації, та не довів неможливість його застосування. Натомість позивач намагається покласти відповідальність за завдану шкоду на Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, що не відповідає ані характеру спірних правовідносин, ані правовій природі заявлених вимог. Застосування неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, вимоги до держави про компенсацію шкоди не можуть підміняти собою встановлені законом механізми виконання судових рішень або спеціальні процедури компенсації шкоди, завданої внаслідок збройної агресії.

Третя особа Державна казначейська служба України направила суду пояснення по справі, в яких просили відмовити у стягненні моральної шкоди з Держави Україна. Розгляд справи проводити без участі представника Казначейства. В обгрунтування пояснень зазначили, що Казначейство є лише органом, який здійснює виконання окремих категорій судових рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, рахунки яких відкриті в органах Казначейства та не порушувало прав позивача. По даній категорії справ позивачу необхідно довести всі складові елементи цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Правовою підставою відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (судами). Казначейство вважає, що позивач обгрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає фактичного підтвердження завданої шкоди Державою в особі КМ України у встановленому законодавством порядку. Вважають, що докази, надані позивачем, не підтверджують розмір завданої шкоди, а її розмір визначений всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність та є надмірним відшкодуванням, враховуючи, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» приймався в умовах воєнного стану, тому видатки державного бюджету першочергово були спрямовані на національну безпеку, оборону та на здійснення заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. Щодо відшкодування судових витрат зазначили, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України. Водночас Державний бюджет України (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі. Згідно із статтею 119 БК України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямкам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання коштів). Отже, судове рішення про стягнення коштів без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане. Тому, у вказаній справі відсутні підстави для стягнення судових витрат з Казначейства або державного бюджету. Такі витрати мають бути покладені на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

Відповідач Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в судове засідання на неодноразові виклики не з`явивлися, про час і місце судового засідання повідомлялися своєчасно та належним чином, зокрема шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України, відзнв на позов не надала. Суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, дослідивши матеріали справи, надані докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо, що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Аналогічні правові висновки викладно у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі №463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі №463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановлення в судовому порядку не потребує.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України, обставини визнані судом загальновідомими, не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 мешкає по АДРЕСА_1 , що знаходиться в мікрорайоні Північна Салтівка, який значно зруйнований внаслідок обстрілів агресором.

Мати позивача ОСОБА_2 мешкала в селі П`ятихатки Бериславського району Херсонської області, яке було окуповано російськими військами на початку березня 2022 року. Під час обстрілу села агресором було пряме влучання снарядів в будинок, де жила мама позивача, остання отримала поранення не сумісні з життям.

ОСОБА_2 загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 та була похована на подвір`ї чужого домогосподарства. Будинок АДРЕСА_2 був зруйнований та пограбований військовими російської федерації під час окупації.

Після визволення Херсонщини нашими військовими наприкінці 2022 року, позивач зміг приїхати до с. П`ятихатки. Він звернувся з заявою до правоохоронних органів щодо порушення кримінального провадження з цього приводу.

01.01.2023 року кримінальне провадження було зареєстровано в Єдиному Реєстрі Досудових Розслідувань за № 12023231090000005. В ході проведення кримінального розслідування, 03 квітня 2023 року в селі П`ятихатки Бериславського району Херсонської області було проведено ексгумацію тіла матері позивача ОСОБА_2 , для встановлення причини смерті, а також з подальшим перепохованням на цвинтарі.

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00047465128 від 15 жовтня 2024 року причина смерті ОСОБА_2 уламкове ураження голови з ушкодженням кісток черепу. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків.

Таким чином, між діями відповідача російської федерації, а саме вчиненням акту збройної агресії проти України, що призвело до загибелі матері позивача, та моральною шкодою, яку позивач поніс, існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Через військові дії Російської Федерації позивач втратив дуже близьку, рідну людину маму, з якою його пов`язують глибокі емоційні стосунки. Втрата матері є незворотною та довічною, що спричинило йому стійкі психоемоційні наслідки, він зазнав глибоких душевних страждань, відчуває постійний емоційний біль, почуття втрати, порушення соціальних зв`язків та погіршення психологічного стану. Смерть матері зумовила незворотні зміни в житті позивача, втрату моральної підтримки, сімейного тепла, спогадів. Він став замкнутим у спілкуванні та дратівливим, перебуває в постійній депресії, у зв`язку з чим вимушений звертатися до лікарів щодо підтримки свого здоров`я. Його психологічний стан впливає на погіршення стосунків з родичами, друзями та колегами по роботі. Моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного, матеріального стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань.

РФ є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнав моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушення нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки, він втратив маму.

Враховавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань через збройну агресію Російської Федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн. на користь ОСОБА_1 , що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України суд зазначає наступне.

24.02.2022 російська федерація в порушення п.4 ст. 2 Статуту ООН вчинила масштабну немотивовану збройну агресію проти України. Факт масштабної немотивованої збройної агресії рф проти України визнано резолюцією надзвичаної спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 № ES 11/1, у зв`язку із чим цей факт є загальновідомим і має преюдиційне значення (не підлягає доказуванню під час судового розгляду); 2) російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист; 3) потерпілі фізичні та юридичні особи мають право звертатися з позовами до російської федерації про відшкодування заподіяної шкоди до судів за місцем заподіяння такої шкоди.

Відтак, відповідальність та компенсація за завдану шкоду позивачу, має бути в повній мірі покладена на російську федерацію.

Позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що Кабінетом Міністрів України прийнятом низку постанов, зокрема, постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі також Постанова № 168), постанову від 27.12.2023 № 1396 «Деякі питання соціального захисту та соціальної підтримки окремих категорій населення» (далі також Постанова № 1396), а також постанову від 20.03.2022 № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» (далі також Постанова № 326), якими врегульовано питання виплат окремим категоріям громадян допомоги у разі загибелі членів їх сімей та визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф. Втім, на думку позивача, відсутність аналогічного механізму компенсації, а саме соціальної підтримки членам сімей цивільних осіб, які загинули внаслідок збройної агресії свідчать про дискримінацію та бездіяльність Кабінету Міністрів України.

Суд вважає, що такі доводи не грунтуються на вимогах законодавства. Так, нормативно-правові акти, на які посилається позивач, були прийняті Кабінетом Міністрів України в межах наданих йому повноважень та спрямовані, серед іншого, на реалізацію державної політики у сфері соціального захисту окремих категорій осіб, діяльність яких безпосередньо пов`язана із забезпеченням оборони держави, функціонування сектору безпеки або підтриманням життєдіяльності критичної інфраструктури. Визначення кола осіб, яким держава надає додаткові соціальні гарантії, є складовою державної соціальної політики та належить до дискреційних повноважень держави.

Факт запровадження державою спеціальних соціальних гарантій, є складовою державної соціальної політики та належить до дискреційних повноважень держави. Факт запровадження державою спеціальних соціальних гарантій для певних категорій осіб не створює автоматичного юридичного обов`язку встановлювати аналогічні виплати для всіх інших осіб, які опинилися в інших правових ситуаціях. Правовий статус військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також працівників критичної інфраструктури істотно відрізняються від правового статусу інших громадян. Такі особи виконують службові обов`язки, пов`язані з підвищеним ризиком для життя і здоров`я, та забезпечують виконання державою її основних функцій у сфері оборони, безпеки та функціонування суспільно важливих систем. Саме з огдяду на ці обставини держава встановлює для них додаткові соціальні гарантії (Постанови №№ 168, 1396).

Відповідно, різниця у правовому регулюванні соціальних виплат для різних категорій осіб має об`єктивне та розумне обгрунтування і не може розглядатися як дискримінація.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, якою передбачено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за наведеними напрямами. Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 (Постанова № 326).

22 травня 2023 року набув чинності Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майнв, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України». Вказаний закон визначає перелік отримувачів компенсації за знищене та пошкоджене житло, види, механізм оцінки втрат і порядок ухвалення рішення про надання коштів.

Вказаний закон визначає перелік отримувачів компенсації за знищене та пошкоджене житло, види, механізм оцінки втрат і порядок ухвалення рішення про надання коштів.

Таким чином, Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України реалізувала свій позитивний матеріальний обов`язок щодо визначення правил, спрямованих на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб, пошкодження майна через збройну агресію рф, що відповідає висновку у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 757/13711/22-ц від 05.03.2025.

Отже, доводи позивача щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України у частині створення механізму компенсації шкоди, завданої громадянам унаслідок збройної агресії російської федерації є безпідставними і необгрунтованими.

Створення комплексного механізму відшкодування шкоди, заподіяної війною, є складним правовим питанням, яке потребує системного законодавчого врегулювання, а також міжнародно-правових механізмів відповідальності держави-агресора. Значна частина відповідних процесів реалізується на міжнародному рівні, зокрема, шляхом створення міжнародних механізмів фіксації збитків та подальшого стягнення репарацій з держави-агресора. За таких обставин Кабінет Міністрів України не може розглядатися як суб`єкт, який шляхом протиправної бездіяльності порушив право позивача.

Крім того, Міністерством соціальної політики України було розглянуто в межах компетенції звернення позивача від 16.05.2025, яке надійшло із Секретаріату Кабінету Міністрів України та надано відповідь щодо видів соціальної підтримки, які надаються членам сімей цивільних осіб, які загинули внаслідок збройної агресії рф, а також роз`яснено право на отримання допомоги на поховання у розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Листом Виконавчого комітету Харківської міської ради від 01.07.2025 № я-5-8469/1-25.08.31 повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання допомоги за рахунок коштів бюджету Харківської міської ради на перепоховання матері, яка загинула у Херсонській області.

Отже, з урахуванням наведеного вбачається, що звернення позивача були розглянуті уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування у встановленому порядку, йому надано відповідно роз`яснення щодо передбачених законодавством видів соціальної підтримки, а також повідомлено про відсутність підстав для надання інших виплат.

Водночас, доводи ОСОБА_1 про порушення Кабінетом Міністрів України принципів соціального діалогу також є юридично неспроможними. Законодавство про соціальний діалог регулює взаємодію між державою, роботодавцями та профспілками у сфері трудових і соціально-економічних відносин. Позивач не є стороною соціального діалогу у розумінні відповідного законодавства та не довів, яким чином проведення або непроведення консультацій із сторонами соціального діалогу могло вплинути на його особисті права чи інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії, рішення, бездіяльність спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Суд, вважає, що позивач не навів належних доказів того, що саме дії або бездіяльність Кабінету Міністрів України перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною йому моральною шкодою.

Крім того, Кабінетом Міністрів України не вчинено протиправної поведінки (жодних дій або бездіяльності, які були б незаконними або спрямованими на порушення прав позивача). Шкода, про яку йдеться, не спричинена саме діями Кабінету Міністрів України, а є наслідком збройної агресії рф.

Причинно-наслідковий за`язок між бездіяльністю Кабінету Міністрів України та моральною шкодою не доведено та є лише припущенням позивача. Вина Кабінету Міністрів України як необхідна умова деліктної відповідальності відсутня. Відповідльність держави за шкоду можлива лише за наявності протиправної поведінки державного органу, вини, причинного зв`язку та реальної шкоди. Відсутність хоча б одного елементу унеможливлює покладення відповідальності на державу.

З матеріалів справи вбачається, що руйнування житла та загибель матері позивача настали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, ворожих обстрілів цивільної інфраструктури. Саме ці протиправні дії держави-агресора є безпосередньою причиною завданої шкоди.

Отже, суд вважає, що відсутні правові підстави для покладення відповідальності на державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки: Кабінет Міністрів України не є суб`єктом, який заподіяв шкоду позивачу; відсутні ознаки протиправної поведінки або бездіяльності Уряду; відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діяльністю Кабінету Міністрів України та заявленою моральною шкодою.

За таким обставин, суд вважає, що позивачем не доведено наявності передбаченого законом обов`язку держави Україна в особі Кабінету Міністрів України здійснювати виплату заявленої компенсації, а також не встановлено факту протиправної поведінки чи бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка б могла бути підставою для покладення на нього відповідальності.

Крім того, звернення з вимогами про відшкодування шкоди саме до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, у даній справі не є належним засобом захисту порушеного права.

Як вже зазначалося вище, шкода, на відшкодування якої посилається позивач, за своїм характером є шкодою, спричиненою внаслідок збройної агресії російської федерації. Відповідно, первинним суб`єктом відповідальності за її завдання є держава-агресор. При цьому законодавством України передбачено спеціальні механізми фіксації та компенсації збитків і шкоди, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації, зокрема шляхом звернення до уповноважених державних органів та використання визначених державною процедур відшкодування.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач скористався передбаченими законодавством механізмами компенсації шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації.

Таким чином, фактично позивач не реалізував основний інструмент поновлення свого права, передбачений законодавством для осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації, та не довів неможливість його застосування. Натомість позивач намагається покласти відповідальність за завдану шкоду на Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, що не відповідає ані характеру спірних правовідносин, ані правовій природі заявлених вимог. Застосування неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, вимоги до держави про компенсацію шкоди не можуть підміняти собою встановлені законом механізми виконання судових рішень або спеціальні процедури компенсації шкоди, завданої внаслідок збройної агресії.

Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє в повному обсязі за їх недоведеністю.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції РФ, в дохід держави України судовий збір в розмірі 45000 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції РФ, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3000000 (три мільйони) гривень.

Стягнути з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції РФ, в дохід держави України судовий збір в розмірі 45000 (сорок п`ять тисяч) грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складене 29 липня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження с. Перехрестівка, Роменського району, Сумської області, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідачі: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції РФ, адреса: 11991, м. Москва, вул. Житна, 14;

Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, ЄДРПОУ 00031101, адреса: 01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2.

Третя особа: Державна казначейська служба України: ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Суддя Харченко А.М.