Рішення № 138574669, 29.07.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8080/26

2/212/5750/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу, Козлов Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 23.12.2021 року уклали кредитний договір № 5265182, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн. на строк зі сплатою відсотків за його використання. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала. 25.09.2023 року між ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, за яким ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» отримало від ТОВ «Авентус Україна» за плату належні йому права вимоги до відповідача в сумі 18725 грн., з яких 8000 грн. борг за основним зобов`язанням та 10725 грн. борг з відсотків. На підставі викладеного вмотивування просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» борг в загальному розмірі 18725 грн. та понесені судові витрати.

Не погоджуючись із позовом, ОСОБА_1 подала відзив, де вказувала, що не заперечу отримання кредитних коштів за договором від 23.12.2021 року, не погоджуючись при цьому щодо розрахунку боргу та проведення платежів за таким договором, вказуючи, що останній платіж на користь кредитора був виконаний 01.11.2022 року, після чого платежі нею не проводитись. Також заперечувала факт отримання нею повідомлення про відступлення права вимоги до позивача за її договором кредиту. Таким чином заявила клопотання про застосування позовної давності до заявлених до неї вимог та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У додаткових поясненнях представник позивача, не погоджуючись із доводами відповідача, вказував, що строки позовної давності щодо заявлених вимог ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 не спливли через введений в Україні воєнний стан та неповідомлення відповідача про укладення договору факторингу між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» не впливає на перехід права вимоги до позивача за договором від 23.12.2021 року № 5265182, тому просив суд задовольнити заявлені вимоги повністю.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 року при відкритті провадження судом було визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Представник позивача просив суд провести розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Відповідачка, ОСОБА_1 , також не заперечувала проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Судом було встановлено, що 23.12.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 за допомогою електронного цифрового підпису (М503353) було укладено договір позики № 5265182, за умовами якого кредитор надав боржнику позику в сумі 8000 грн. шляхом перерахунку коштів на банківський рахунок позичальника строком на 360 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,90 % на день користування кредитом, де були вказані реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів за даним договором № 44441-11хх-хххх-2140.

Видача ТОВ «Авентус Україна» кредиту ОСОБА_1 в сумі 8000 грн. підтверджується довідкою ТОВ «Авентус Україна», а також інформацію від 27.07.2026 року АТ «Універсалбанк», за якими вбачається, що на карту відповідача № 44441-1114-4229-2140 було проведено переказ грошових коштів 23.12.2021 року в сумі 8000 грн.

Таким чином суд дійшов висновку, що договір від 23.12.2021 року був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, чим підтверджено укладання між нею та ТОВ «Авентус Україна» такої угоди, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіну та пароля договір між сторонами не був би укладений, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Судом також було встановлено, що 25.09.2025 року між ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, за яким ТОВ «Авентус Україна» передало ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» належні йому права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 5265182 від 23.12.2021 року.

Так відповідно до витягу з Реєстру боржників відповідно до договору факторингу № 25.09/23-Ф ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 18725 грн., з яких 8000 грн. сума боргу за кредитом та 10725 грн. борг за відсотками.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином суд встановив, що права вимоги за договором кредиту № 5265182 від 23.12.2021 року з рештою перейшло до позивача.

Суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні за загальним правилом здійснюється без згоди боржника.

Таким чином суд відкидає посилання відповідача на неповідомлення ОСОБА_1 про зміну кредитора за договором № 5265182 від 23.12.2021 року.

За довідкою-розрахунком заборгованості відповідача за договором кредиту № 5265182 від 23.12.2021 року вбачається, що у ОСОБА_1 наявна перед позивачем заборгованість в загальній сумі 18725 грн., з яких 8000 грн. сума боргу за кредитом та 10725 грн. борг за відсотками, а відповідачкою було проведено часткову сплату відсотків в сумі 1283 грн.

Внаслідок відсутності доказів проведення належної оплати відповідачем за умовами договору кредиту після відступлення права вимоги за договором факторингу № 25.09/23-Ф, суд приходить до висновку про доведення наявності у відповідача зобов`язання перед позивачем з погашення боргу за договором кредиту № 5265182 в сумі 18725 грн.

При цьому суд вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Крім того на підставі п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року, який втратив чинність 4 вересня 2025 року) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Так у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.

Врахувавши наведені норми, суд дійшов переконання, що для заявлених позивачем вимог строки позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК щодо продовження строків за ст. 257 ЦК на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану, внаслідок чого з 12 березня 2020 року до 4 вересня 2025 рокустроки загальної позовної давності продовжувалися.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 1 грудня 2021 року по справі № 373/651/20.

Таким чином посилання ОСОБА_1 на пропуск позивачем строків позовної давності при поданні даного позову до суду не ґрунтуються на вимогах закону, тому суд відмовляє у задоволенні поданого нею клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, які по даній справі повинні спливти 4 вересня 2028 року.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст капітал», заявлені до відповідача, підлягають задоволенню шляхом стягнення на користь позивача з ОСОБА_1 боргу за договором кредиту № 5265182 в сумі 18725 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн.

Також за ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Суд встановив, що понесені ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн. підтверджуються матеріалами справи: договором про надання правової допомоги від 10.12.2024 року, заява про виконання доручення адвокатом Столітнім М. М., актом прийому-передачі правової допомоги від 18 травня 2026 року, яким визначено вартість роботи адвоката з переліком проведеної роботи та витраченого часу.

При цьому суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція була викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21 та від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Натомість, суд вважає, що при визначенні витрат на правничу допомогу по даній справі сторони договору від 10.12.2024 року не дотримались розумності їх розміру, враховуючи складність справи та фінансового стану учасників справи.

Таким чином суд вважає, що витрати на надану професійну правничу допомогу на загальну суму 10000 грн. роботи адвоката на переконання суду, як суттєво завищенні, підлягають зменшенню судом за клопотанням відповідача, враховуючи однотипність складених таким адвокатом позовів у інтересах позивача та їх незначну складність для правника.

Отже, виходячи з обґрунтованого розміру витрат на правничу допомогу по даній справі, зважаючи на критерій розумності їх розміру та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суд дійшов до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню у даному випадку до загальної суми 2000 грн.

Враховуючи, що суд задовольнив заявлені позовні вимоги повністю, то витрати позивача на правничу допомогу у встановленому судом розмірі 2000 грн. підлягають на підставі ст. 141 ЦПК стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» в сумі 2000 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18725 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» витрати з оплати судового збору в сумі 2662,40 грн. та витрати на оплату правничої допомоги в сумі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 29 липня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», ЄДРПОУ: 44559822, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська 27 прим. 2.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Д. О. Козлов