Рішення № 138573235, 29.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2026Справа № 910/16573/25

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар"

до Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік"

про стягнення 282 335,44 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2025 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" (далі - позивач, ОСББ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 282 335,44 грн, з яких 100 144,80 грн складає заборгованість з орендної плати, 9 046,47 грн - три проценти річних, 32 772,37 грн - інфляційні нарахування, 40 227,00 грн - пеня, 100 144,80 грн - неустойка за неповернення приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання договірних обов`язків за Договором №2021/04 оренди приміщення від 01.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

26.01.2026 до суду від Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги на суму 73 990,91 грн.

03.02.2026 через систему «Електронний суд» від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши клопотання Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Пунктом 2 частини 5 статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У той же час, Підприємством не наведені обґрунтовані підстави для розгляду справи в порядку загального позовного провадження та не зазначено про існування обставин, які потребують розгляду безпосередньо в порядку загального позовного провадження зі стадією підготовчого провадження.

Отже, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Також, не підлягають задоволенню клопотання Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" про витребування доказів та виклик свідків.

Суд зауважує, що відповідачем згідно з пунктом 2 частини 2 статті 81 ГПК України не доведено, які саме обставини може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати. Так, згідно з частиною 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За частиною 1 статті 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Однак, до матеріалів справи не надано заяв вказаних відповідачем у клопотанні осіб в якості свідків, у зв`язку з чим підстави для виклику таких осіб в якості свідків згідно з частиною 1 статті 89 ГПК України відсутні.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2021 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Янтар», як Орендодавцем, та Приватним малим підприємством "Дидаскал-Технік", як Орендарем, укладено Договір оренди приміщення №2021/04 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення №3, що знаходиться на технічному поверсі, загальною площею 59,61 кв.м., та розташоване в будинку № 83 по вул. Казимира Малевича (колишня Боженка) в м. Києві, загальною площею 59,61 кв.м., яке є сумісною власністю співвласників ОСББ «ЯНТАР», (надалі - Приміщення).

Згідно з п. 1.2 Договору Орендар зобов`язується своєчасно сплачувати Орендну плату в повному обсязі згідно п. 3.1. даного Договору, а після припинення дії цього Договору повернути орендоване майно Орендодавцеві в належному стані.

У пункті 1.3 Договору визначено, що приміщення надається Орендарю для використання в господарській діяльності: для організації офісних та обслуговуючих офісні цілі приміщень.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє 35 (тридцять п`ять) календарних місяців до « 31» березня 2024 року.

Плата за оренду Приміщення встановлюється Сторонами у сумі 6259,05 (шість тисяч двісті п`ятдесят дев`ять грн. п`ять коп.) гривень щомісячно (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору розрахунок проводиться Орендарем шляхом внесенням коштів в національній валюті України на рахунок Орендодавця, вказаний в пункті 9. цього Договору на підставі Договору.

За умовами п. 3.3. Договору орендна плата сплачується в якості передплати до 10 (десятого) числа поточного місяця у безготівковій формі на поточний рахунок Орендодавця.

Як передбачено п. 5.4. Договору, Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцю Приміщення в дату закінчення строку оренди за Актом приймання-передачі (повернення). У разі дострокового розірвання цього Договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцю Приміщення в дату розірвання цього Договору за Актом приймання-передачі (повернення).

Днем фактичного звільнення Приміщення є день передачі ключів Орендодавцю та підписання Акта приймання-передачі (повернення) Приміщення (пункт 5.5. Договору).

На виконання умов Договору ОСББ передало в оренду, а Підприємство прийняло приміщення згідно з Актом приймання-передачі приміщень від 01.05.2021.

Проте, Підприємство після припинення дії Договору 31.05.2024 не повернуло приміщення ОСББ з оренди за актом приймання-передачі, а також не сплатило заборгованість за Договором за період з 11.02.2022 по 31.05.2023 у сумі 100 144,80 грн.

02.01.2025 Господарським судом міста Києва видано судовий наказ № 910/16263/24 про стягнення з Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" заборгованості з орендної плати у розмірі 62590,50 грн, 7097,53 грн втрат від інфляції, 3% річних у розмірі 2184,32 грн, 10087,55 грн пені, неустойки у розмірі 112662,90 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн та 302,80 грн судового збору.

17.02.2025 Господарським судом міста Києва видано судовий наказ № 910/1686/25 про стягнення з Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" боргу в розмірі 100 144,80 грн, пені в розмірі 39 526,00 грн, 3 % річних у розмірі 6 852,89 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 012,93 грн, судового збору в розмірі 302,80 грн та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/1686/25 скасовано судовий наказ Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 № 910/1686/25, виданий за заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар".

У зв`язку з невиконання належним чином зобов`язань за Договором №2021/04 оренди приміщення від 01.05.2021 щодо своєчасної сплати орендної плати позивач звернувся до Господарського суду про стягнення 100 144,80 грн заборгованості з орендної плати, 9 046,47 грн - трьох процентів річних, 32 72,37 грн - інфляційних втрат, 40 227,00 грн - пені, 100 144,80 грн - неустойки за неповернення приміщення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва дійшов наступного висновку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши умови укладеного договору оренди, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що за Підприємством утворилась заборгованість за Договором №2021/04 оренди приміщення від 01.05.2021 за період з 11.02.2022 по 31.05.2023 у сумі 100 144,80 грн.

При цьому, Підприємство у відзиві на позовну заяву визнало позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 у сумі 5 141,36 грн., та за період із 01.07.2022 по 31.05.2023 у сумі 68 849,55 грн., у зв`язку з виїздом із 24.02.2022 із України посадових осіб позивача та призупиненням господарської діяльності. Так, на підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) відповідач послався на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, та наголосив на безпідставності нарахування за вказаних обставин пені та компенсаційних виплат.

Згідно з пунктом 7.12 Договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному Договору в цілому, або окремих його умовах, якщо це стало наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), а саме: пожежі, землетрусу, повені та інших природних явищ, війни та військових дій різного характеру, страйків та масових заворушень. При цьому, сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна повідомити іншу сторону протягом 5-ти робочих днів із моменту виникнення таких обставин. Підтвердженням обставин форс-мажору має документ, виданий компетентним органом. Сторона, яка не повідомила про настання форс-мажорних обставин не розглядається як така, що підпадає під дію обставин форс-мажору та несе відповідальність за невиконання своїх зобов`язань згідно умов даного договору.

У статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, Підприємством до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що до прострочення виконання зобов`язань за Договором призвели форс-мажорні обставини, та що відповідач звертався до ОСББ із відповідним повідомленням у передбачений пунктом 7.12 Договору строк.

Одночасно, суд зауважує, що в постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Щодо листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, то слід зазначити, що вказаним листом лише засвідчено загальновідому обставину з приводу військової агресії російської федерації проти України, що є обставиною непереборної сили. Разом з цим, такий лист не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та не є документом, виданим за зверненням відповідача з приводу неможливості виконання зобов`язань перед позивачем за договором поставки від 19.03.2024 №10.5707.2024.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Також, судом прийняті до уваги доводи Підприємства про те, що у зв`язку з відсутністю посадових осіб ОСББ відповідач був позбавлений можливості повернути орендоване майно як достроково, так і після закінчення строку дії Договору. При цьому, Підприємство зверталося 27.03.2024 засобами поштового зв`язку до ОСББ із повідомленням про необхідність повернення приміщення з оренди.

Водночас, до матеріалів справи не надано доказів направлення Підприємством відповідного повідомлення ОСББ від 26.03.2024 про необхідність повернення приміщення з оренди.

Крім того, відсутні інші жодні належні та допустимі докази на підтвердження викладених Підприємством обставин щодо неможливості своєчасного повернення орендованого майна з оренди.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторін. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Ураховуючи зазначене, судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що внаслідок ухилення останнього від своєчасного виконання обов`язку з внесення орендної плати за ним обліковується заборгованість у розмірі 100 144,80 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 4 215,16 грн пені, 1 078,57 грн інфляційних втрат, 407,92 грн трьох процентів річних, нарахованих за період із 28.03.2025 до 04.08.2025, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.2. Договору у випадку повної або часткової несплати Первинного платежу, Гарантійного платежу та інших платежів згідно цього договору в строки і у розмірі, що передбачені цим договором, Орендар несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

До того ж, суд звертає увагу на те, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020. Дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, суд визнає обґрунтованими доводи позивача щодо правомірності нарахування пені за період більший, ніж передбачено частиною 6 статті 232 ГК України, тобто до 30.06.2023.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення компенсаційних виплат та пені за обрахований позивачем період, керуючись принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 9 046,47 грн - трьох процентів річних, 32 772,37 грн - інфляційних втрат, 40 227,00 грн - пені.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина 1 статті 785 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно з пунктом 7.4 Договору у випадку, якщо Орендар не передав Приміщення Орендодавцю згідно з умовами пункту 5.4. цього Договору, Орендар зобов`язується сплачувати Орендодавцю неустойку у розмірі подвійної Орендної плати за весь час прострочення, як це передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України.

Як установлено судом вище, матеріали справи не містять доказів повернення Підприємством приміщення з оренди ОСББ після закінчення строку дії Договору, а також не містять доказів поважності причин такої затримки.

Відтак, суд вважає обґрунтованими та доведеними ОСББ позовні вимоги про стягнення з Підприємства 100 144,80 грн неустойки за неповернення приміщення за період із січень-серпень 2025 року.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (стаття 191 ГПК України).

Отже, з урахуванням визнання відповідачем частини позовних вимог та встановлення судом обставин щодо обґрунтованості позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" про стягнення 282 335,44 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України в разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Разом із цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд відповідно до статі 129 ГПК України дійшов висновку про покладення понесених позивачем витрат по сплаті судового збору на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн позивачем надано до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги від 25.11.2024 № 25/11-24, рахунок та акт № INV-000174 від 03.12.2024 на суму 3 000,00 грн, платіжну інструкцію № 211 від 09.12.2024 на суму 3 000,00 грн, рахунок та акт № INV-000231 від 21.05.2025 на суму 4 000,00 грн, платіжну інструкцію № 350 від 26.05.2025 на суму 4 000,00 грн.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву Підприємство просило зменшити витрати позивача на професійну правову допомогу до суми 3 000,00 грн.

Так, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас суд з урахуванням позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20 вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі з урахуванням предмету спору, складності відповідної роботи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Як слідує з прохальної частини позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Відповідно до пункту 6.1 договору за надання послуг, передбачених даним договором, замовник сплачує виконавцеві винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами за домовленістю сторін на основі кошторису правничої допомоги (додаток 1 до договору) за передоплатою або післяплатою.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) повинен містити обсяг та вартість наданих послуг (пункт 6.4 договору).

Натомість, до матеріалів справи надано лише акти виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 25.11.2024 № 25/11-24 № INV-000174 від 03.12.2024 на суму 3 000,00 грн та № INV-000231 від 21.05.2025 на суму 4 000,00 грн.

У той же час, інших актів виконаних робіт (наданих послуг), що підтверджували би надання адвокатом послуг саме на заявлену до відшкодування суму 20 000,00 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до положень ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України, та не підтверджений відповідними доказами згідно з ч.8 ст. 129 ГПК України.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, наявності вмотивованих заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне задовольнити заявлену суму витрат позивача на професійну правничу допомогу в даній справі № 910/6588/24 у розмірі 7 000,00 грн.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" до Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" про стягнення 282 335,44 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного малого підприємства "Дидаскал-Технік" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 83; ідентифікаційний код 16392597) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Янтар" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича (Боженка), буд. 83; ідентифікаційний код 21487526) 100 144 (сто тисяч сто сорок чотири гривні 80 копійок) заборгованості з орендної плати, 9 046 (дев`ять тисяч сорок шість гривень 47 копійок) трьох процентів річних, 32 772 (тридцять дві тисячі сімсот сімдесят дві гривні 37 копійок) інфляційних нарахувань, 40 227 (сорок тисяч двісті двадцять сім гривень 00 копійок) пені, 100 144 (сто тисяч сто сорок чотири гривні 80 копійок) неустойки за неповернення приміщення, 7 000 (сім тисяч гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу, 3388 (три тисячі триста вісімдесят вісім гривень 03 копійки) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ