Рішення № 138572753, 28.07.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026м. ДніпроСправа № 904/3313/26

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

представник позивача: не з`явився;

від відповідача: ЛЕВЧЕНКО ІРИНА АНДРІЇВНА (в режимі відеоконференції),

дослідивши матеріали справи №904/3313/26

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МСК ТРАНСБУД"

до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МСК ТРАНСБУД" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - відповідач) про стягнення 2.925.645,57 грн заборгованості, 571.512,98 грн пені та 177.583,33 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3313/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026.

Ухвалою від 05.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.06.2026.

Через систему «Електронний суд» 15.06.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач обґрунтовує позицію щодо відсутності підстав для стягнення пені у розмірі 571.512,98 грн, а тому просить суд відмовити в цій частині.

Через систему "Електронний суд" 15.06.2026 від представника відповідача (Ірини ЛЕВЧЕНКО) надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 17.06.2026 клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Через систему "Електронний суд" 18.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на тому, що розмір пені, який підлягає стягненню становить 571.512,98 грн, що підтверджується відповідним розрахунком.

Через систему "Електронний суд" 18.06.2026 від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.

Через систему "Електронний суд" 26.06.2026 від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.

Через систему "Електронний суд" 29.06.2026 від відповідача надійшов відзив на клопотання про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 30.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.07.2026.

Через систему "Електронний суд" 27.07.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні 28.07.2026 представник відповідача заперечував проти стягнення пені.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем та відповідачем 15.05.2025 було укладено договір про закупівлю послуг №338/11/262ВО (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з «Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь, код ДК 021:2015-4523 (поточний ремонт колії з заміною дерев`яних шпал на залізобетонні шпали на перегоні ст. Канатове - ст. Промислова).

Позивач стверджує, що виконав, а відповідач прийняв роботи, що підтверджується:

актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року від 31.07.2025 на загальну суму 1.863.726,28 грн, в т. ч. ПДВ, що підтверджується підписами обох сторін. Того ж дня відповідач підписав та отримав форми №КБ-2в, №КБ-3 та рахунок на оплату №490 від 31.07.2025. Строк оплати до 29.09.2025 включно. Часткову оплату за даним актом було зроблено лише 05.09.2025 у розмірі 1.500.000,00 грн, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів №24796 від 05.09.2025 та 22.04.2026 у розмірі 100.000,00 грн, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів №3066 від 22.04.2026. Таким чином розмір несплаченого боргу становить 263.726,28 грн;

актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 20.08.2025 на загальну суму 1.849.545,73 грн, в т. ч. ПДВ, що підтверджується підписами обох сторін. Того ж дня відповідачем було підписано та отримано форми №КБ-2в, № КБ-3 та рахунок на оплату №514 від 20.08.2025. Строк оплати до 19.10.2025 включно. Часткову оплату за даним актом було зроблено лише 18.11.2025 у розмірі 1.823.122,35 грн, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів №27245 від 18.11.2025. Таким чином розмір несплаченого боргу становить 26.423,38 грн;

актом №4 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 29.08.2025 на загальну суму 2.635.495,91 грн, в т. ч. ПДВ, що підтверджується підписами обох сторін. Того ж дня відповідачем було підписано та отримано форми №КБ-2в, №КБ-3 та рахунок на оплату №522 від 29.08.2025. Строк оплати до 28.10.2025 включно. Однак оплату за даним актом взагалі здійснено не було.

Таким чином загальний розмір заборгованості становить 2.925.645,57 грн (263.726,28 грн + 26.423,38 грн + 2.635.495,91 грн).

Позивач повідомляє, що спроби врегулювати спір мирним шляхом не дали результату, тому 17.04.2026 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою оплатити заборгованість, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та накладною №0407600231459. Вказана претензія була отримана відповідачем 23.04.2026, що підтверджується відомостями відстеження поштового відправлення №0407600231459, однак відповідачем залишена без відповіді та реагування.

Оскільки сума основного боргу не сплачена, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Щодо вимог в частині стягнення 571.512,98 грн пені відповідач зазначив, що відповідно до умов договору за порушення строків оплати замовником, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі передбаченому ст. 231 ГК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.

Відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення пені у розмірі 571.512,98 грн, тому просить суд відмовити в цій частині з огляду на таке.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».

З аналізу положень ст. 231 ГК України, на думку відповідача, вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, ч. 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у ч. 2 ст. 231 ГК України.

Частиною 4 ст. 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення ж ч. 6 ст. 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, ч. 2 ст. 231 ГК України, у ч. 6 цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за ч. 2 ст. 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також за ст. 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», ч. 14-16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ч. 2 ст. 36 Закону України «Про телекомунікації» За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм ст. 231 ГК України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

В спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Відсутність у договорі чіткого розміру та бази нарахування робить стягнення штрафних санкцій вкрай ускладненим. Посилання лише на ст. 231 ГК України, як вважає відповідач, є недостатнім. Ця стаття містить різні види та розміри відповідальності для різних порушень.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач звертає увагу суду на те, що стягнення пені відбувається в силу Закону, а саме відповідно до положень ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. Частину 3 ст. 549 ЦК України доповнено абз. 2 згідно із Законом №4196-IX від 09.01.2025, однак набрала вона законної сили з 28.08.2025. Тому саме з даної дати буде відбуватися нарахування пені відповідно до Закону.

Позивач акцентує, що договором не визначено менший розмір пені, а тому вона підлягає стягненню у розмірі, що визначений ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Посилання відповідача на норми ст. 216, 217, 218, 230, 231, 343 ГК України та норми ст. 611, 625 ЦК України, на думку позивача, не є релевантним, оскільки вказані статті врегульовують інші питання. Стягнення пені у даній справі відбувається в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України. Таким чином, позивач стверджує, що розмір пені, який підлягає стягненню становить 571.512,98 грн, що підтверджується відповідним розрахунком.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; виконання робіт; настання строку оплати робіт; повної/часткової оплати робіт; правомірності нарахування пені та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 15.05.2025 між відповідачем (далі відповідач, замовник) та позивачем (далі позивач, виконавець) був укладений договір №338/11/262ВО (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги з «Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь, код ДК 021:2015-4523 (поточний ремонт колії з заміною дерев`яних шпал на залізобетонні шпали на перегоні ст. Канатове - ст. Промислова).

У пункті 3.1 договору визначено, що вартість послуг та ціна договору визначається на підставі договірної ціни (додаток №1 до договору, який є невід`ємною частиною договору), підтверджується кошторисом вартості поточного ремонту (додаток №2 до договору, який є невід`ємною частиною договору), з розрахунками складеними у твердих цінах відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», затвердженої Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, без урахування ПДВ складає 6.835.202,10 грн, крім того податок на додану вартість 20% - 1.367.040,42 грн, вартість послуг з урахуванням податку на додану вартість складає 8.202.242,52 грн.

Договір (п. 9.1) набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.08.2025, а в частині розрахунків до їх повного виконання.

Виконання робіт підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року від 31.07.2025 на загальну суму 1.863.726,28 грн, актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 20.08.2025 на загальну суму 1.849.545,73 грн, актом №4 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 29.08.2025 на загальну суму 2.635.495,91 грн, в т. ч. ПДВ.

Акти приймання виконаних будівельних робіт підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Для оплати робіт позивач виставив рахунки на оплату, а саме: рахунок на оплату №490 від 31.07.2025; рахунок на оплату №514 від 20.08.2025 та рахунок на оплату №522 від 29.08.2025.

До позову долучено докази оплати будівельних робіт, а саме: Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №3066 від 22.04.2026 на суму 100.000,00 грн; Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №24796 від 05.09.2025 на суму 1.500.000,00 грн; Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №27245 від 18.11.2025 на суму 1.823.122,35 грн.

17.04.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій вимагав негайно оплатити заборгованiсть у розмiрi 3.025.645,57 грн, в т.ч. ПДВ та надати вiдповідь на вказану претензiю. Також позивач повідомив, що випадку несплати заборгованості він (позивач) буде змушений звертатися до суду за захистом порушених прав зі стягненням з відповідача штрафних санкцій, судового збору та витрат на професiйну правничу допомогy.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість за виконані позивачем роботи, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення 2.925.645,57 грн заборгованості, 571.512,98 грн пені та 177.583,33 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ч. 1). Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (ч. 2). До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

Частиною 1 ст. 843 ЦК України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

У пункті 3.1 договору визначено, що вартість послуг та ціна договору визначається на підставі договірної ціни (додаток №1 до договору, який є невід`ємною частиною договору), підтверджується кошторисом вартості поточного ремонту (додаток №2 до договору, який є невід`ємною частиною договору), з розрахунками складеними у твердих цінах відповідно до «Настанови з визначення вартості будівництва», затвердженої Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, без урахування ПДВ складає 6.835.202,10 грн, крім того податок на додану вартість 20% - 1.367.040,42 грн, вартість послуг з урахуванням податку на додану вартість складає 8.202.242,52 грн.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до п. 6.4 договору оплата за надані послуги здійснюється замовником протягом 60-ти календарних днів з дати підписання акта приймання виконаних послуг за примірною формою №КБ-2в і довідки за примірною формою №КБ-3, та отримання належним чином оформленого рахунку. Підставою для оплати наданих послуг є примірні форми №КБ-2в і №КБ-3.

Виконання робіт підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року від 31.07.2025 на загальну суму 1.863.726,28 грн, актом №3 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 20.08.2025 на загальну суму 1.849.545,73 грн, актом №4 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2025 року від 29.08.2025 на загальну суму 2.635.495,91 грн, в т. ч. ПДВ. Акти приймання виконаних будівельних робіт підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.

До справи долучено довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми №КБ-3 за липень 2025 року підписана сторонами 31.07.2025, за серпень 2025 року підписана сторонами 20.08.2025 та за серпень 2025 року підписана сторонами 29.08.2025.

Загальна вартість виконаних будівельних робіт складає 6.348.767,92 грн.

Відповідач не заперечує факт приймання виконаних будівельних робіт.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Для оплати робіт позивач виставив рахунки на оплату, а саме: рахунок на оплату №490 від 31.07.2025; рахунок на оплату №514 від 20.08.2025 та рахунок на оплату №522 від 29.08.2025.

Строк оплати виконаних будівельних робіт є таким, що настав 29.09.2025, 20.10.2025 (з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України) та 28.10.2025 відповідно.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).

До позову долучено докази оплати будівельних робіт, а саме: Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №3066 від 22.04.2026 на суму 100.000,00 грн; Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №24796 від 05.09.2025 на суму 1.500.000,00 грн; Інформаційне повідомленням про зарахування коштів №27245 від 18.11.2025 на суму 1.823.122,35 грн.

Отже відповідач оплатив виконані будівельні роботи на суму 3.423.122,35 грн.

Таким чином позовна про стягнення 2.925.645,57 грн заборгованості є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

В силу положень ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов`язку сплатити неустойку.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Пунктом 6.4 договору закріплено, що за порушення строків оплати за надані послуги, передбачені договором, замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Водночас у позові в якості доводів для стягнення пені з відповідача позивач послався на положення ч. 3 ст. 549 ЦК України відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. Частину третю статті 549 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025, однак набрала вона законної сили з 28.08.2025.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 30.09.2025 до 22.05.2026 на загальну суму 571.512,98 грн.

Відповідач заперечив правомірність нарахування пені у повному обсязі.

Господарський суд враховує, що під час підписання сторонами договору діяв Господарський кодекс України, і сторони повинні були керуватись його положеннями (ГК втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону № 4196-IX від 09.01.2025), водночас Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025 було визнано таким, що втратив чинність Господарський кодекс України з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025.

Таким чином ГК України втратив чинність до 30.09.2025 (дата з якої позивач здійснює нарахування пені), а тому підстави для застосування до спірних відносин положень ст. 231 ГК України відсутні.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату укладення договору) передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України (у редакції, чинній станом на дату укладення договору).

За положеннями частини другої ст. 343 ГК України (у редакції, чинній станом на дату укладення договору), платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначила про те, що за змістом ст. 549, 550, 551 ЦК України та ст. 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції стягненню не підлягають.

В укладеному сторонами договорі розміру пені за несвоєчасну сплату коштів за виконані будівельні роботи не встановлено.

Однак, ч. 3 ст. 549 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025, відповідно до змісту якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Даний Закон згідно картки документа на сайті ВР введено в дію 28.08.2025, тобто саме з цієї дати він і підлягає застосуванню до відносин, які виникають з цієї дати.

При цьому, суд виходить з положень ст. 5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства у часі, яка передбачає наступне:

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Нову норму ч. 3 ст. 549 ЦК України про можливість нарахування пені (як законом визначеного наслідку прострочення виконання зобов`язання), можна застосувати до відносин сторін спору, але виключно до того періоду прострочення, що настав після 28.08.2025.

Як вбачається зі змісту ч. 3 ст. 549 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд враховує, що відповідно до Закону України №4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.

Саме частиною шостою ст. 232 ГК України було передбачено обмеження нарахування пені шістьма місяцями з часу виникнення права на нарахування пені (момент прострочення зобов`язання), якщо інше не встановлено законом або договором.

Тобто, після скасування ГК України норми про обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями вже не діють.

У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте, його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16, від 13.09.2019 у справі №902/669/18).

Отже за новою нормою ст. 549 ЦК України, позивач не обмежений у строках нарахування пені після 28.08.2025, аж до повного розрахунку.

Разом з тим, розрахунок пені обмежений днем виконання зобов`язання відповідача з оплати отриманого товару (здійснення розрахунку).

Здійснивши перевірку розрахунку пені, який здійснений позивачем, суд визнав розрахунок позивача арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з жовтня 2025 року до квітня 2026 року на загальну суму 177.583,33 грн.

Відповідач не заперечив ані вимоги про стягнення інфляційних втрат, ані правильності їх нарахування.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Через систему "Електронний суд" 26.06.2026 від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 44.096,90 грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 37.100,00 грн.

Клопотання позивача вмотивовано тим, що належним доказом на підтвердження понесення позивачем витрат зі сплати судового збору у розмірі 44.096,90 грн є платіжна інструкція №425 від 25.05.2026.

Професійна правнича допомога у справі №904/3313/26 надавалася позивачу адвокатом Іщуком Іваном Миколайовичем на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2026, відповідно до п. 1.1 договору адвокатське бюро «Іщук та партнери» приймає на себе доручення Товариства з обмеженою відповідальністю «МСК ТРАНСБУД» по наданню останньому правової допомоги, передбаченої п. 1.4 договору стосовно стягнення боргу з Державного підприємства «СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» в межах договору про закупівлю послуг №338/11/262ВО від 25.05.2025.

Згідно з п. 5.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2026, за надану адвокатським бюро «Іщук та партнери» правову допомогу позивач сплачує гонорар, що визначається у розмірі 37.100,00 грн на підставі виставленого рахунку. Сторони допускають здійснення оплати за договором частинами.

Для оплати вказаних послуг було виставлено рахунок №22 від 08.06.2026 на суму 37.100,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №483 від 08.06.2026 позивач перерахував на банківський рахунок Адвокатського бюро «Іщук та партнери» 37.100,00 грн в якості оплати за професійну правничу допомогу згідно рахунку №22 від 08.06.2026.

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 08.06.2026, Адвокатське бюро «Іщук та партнери» та Товариство з обмеженою відповідальністю «МСК ТРАНСБУД» затвердили факт надання професійної правничої допомоги за договором стосовно стягнення боргу з Державного підприємства «СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» в межах договору про закупівлю послуг №338/11/262ВО від 25.05.2025, вартістю 37.100,00 грн.

Позивач засвідчив своїм підписом, що правнича допомога надана повністю в об`ємі та обсязі обумовленому договором про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2026, претензій до Адвокатського бюро щодо наданої правничої допомоги не має.

Через систему "Електронний суд" 29.06.2026 від відповідача надійшов відзив на клопотання про розподіл судових витрат, у якому відповідач просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Клопотання відповідача вмотивовано тим, що беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 6 ст. 19 ЦПК України, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 60000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відповідач вважає, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 5.000,00 грн.

Суд встановив, що 10.04.2026 між позивачем (далі позивач, клієнт) та адвокатським бюро «Іщук та партнери» (далі - бюро) був укладений договір про надання професійної правничої допомоги, за умовами п. 1.1 умов якого бюро приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги, передбаченої, зокрема п. 1.4 договору стосовно стягнення боргу з відповідача в межах договору про закупівлю послуг №338/11/262ВО від 25.05.2025.

Відповідно до п. 1.4 договору правова допомога надається шляхом:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 5.4 договору визначено, що за надану бюро правову допомогу, клієнт сплачує гонорар, що визначається у розмірі 37.100,00 грн на підставі виставленого рахунку. Сторони допускають здійснення оплати за договором частинами.

Цей договір (п. 6.1) набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2027, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором, про що, після повного виконання зобов`язань сторонами складається акт, у випадку, якщо хоча б одна із сторін наполягає на цьому.

Для оплати бюро виставило позивачу рахунок на оплату на суму 37.100,00 грн.

Платіжною інструкцією від 08.06.2026 за №483 підтверджується оплата позивача за професійну правничу допомогу згідно рахунку №22 від 08.06.2026, без ПДВ на суму 37.100,00 грн.

Актом наданих послуг №1 підтверджується надання професійної правничої допомоги за договором стосовно стягнення боргу з відповідача в рамках договору про закупівлю послуг №338/11/262ВО від 25.05.2025. Позивач засвідчив своїм підписом, що правнича допомога надана повністю в об`ємі та обсязі обумовленому договором про надання професійної правничої допомоги від 10.04.2026 року. Клієнт претензій до Адвокатського бюро рамках правничої допомоги не має.

Повноваження адвоката позивача підтверджуються ордером серії АС № 1190012 від 04.06.2026.

Оцінюючи правові відносини позивача з адвокатом, суд доходить таких висновків.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, а саме: складання позову, відповіді на відзив, клопотання про розподіл судових витрат та без забезпечення участі адвоката у судових засіданнях.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Суд надав оцінку отриманих позивачем послуг професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа №904/3313/26 розглядається в загальному провадженні. Спірна заборгованість виникла у зв`язку із тим, що відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати прийнятих будівельних робіт. Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.

Разом з тим, суд зазначає, що фактично витрати які заявлені позивачем складаються зі складання позову, відповіді на відзив та клопотання про розподіл судових витрат.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

З огляду на специфіку справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/3313/26 є завищеним.

Оцінивши зміст наданих послуг професійної правничої допомоги, які фактично полягають у складанні позовної заяви, відповіді на відзив та клопотання про розподіл судових витрат, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 20.000,00 грн.

З урахуванням викладеного решту витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви (44.096,90 грн) та витрати на професійну правничу допомогу (20.000,00 грн) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СХІДНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (Україна, 52210, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, місто Жовті Води, вул. Олеся Гончара, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МСК ТРАНСБУД" (Україна, 04073, місто Київ, пр. Бандери Степана, будинок 23; ідентифікаційний код 45277302) 2.925.645,57 грн (два мільйони дев`ятсот двадцять п`ять тисяч шістсот сорок п`ять грн 57 к.) заборгованості, 571.512,98 грн (п`ятсот сімдесят одну тисячу п`ятсот дванадцять грн 98 к.) пені, 177.583,33 грн (сто сімдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят три грн 33 к.) інфляційних втрат, 44.096,90 грн (сорок чотири тисячі дев`яносто шість грн 90 к.) судового збору та 20.000,00 грн (двадцять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 29.07.2026.

Суддя С.А. Дупляк