Рішення № 138571214, 09.07.2026, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/2569/25

Провадження № 2/536/314/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Баранської Ж.О., за участю секретаря судових засідань Волошиної А.В., за участю представника позивача адвоката Денисенка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просить суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 лютого 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Пролетарського районного управління юстиції у м.Донецьку, за актовим записом № 34; визначити місце проживання спільних дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з позивачем ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги мотивував наступним. Так, 25 лютого 2012 року у відділі ДРАЦС реєстраційної служби Пролетарського районного управління юстиції у м.Донецьку було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей - сина ОСОБА_6 , 2012 року народження, та доньку ОСОБА_7 , 2017 року народження. На даний час сторони проживають окремо. Спільне життя не склалось через протилежні характери, різні погляди на життя, психологічну несумісність. Також, на даний час їх спільні діти за їх спільною згодою проживають разом з позивачем. Оскільки між позивачем та відповідачкою відсутній спір про місце проживання дітей, то позивач вважає необхідним визначити місце проживання дітей разом з ним. Спору про поділ спільного майна між сторонами немає.

28 листопада 2025 року суддею постановлено ухвалу про залишення без руху позову та надання позивачеві строку для усунення встановлених недоліків, а саме, сплатити судовий збір у належному розмірі.

05 грудня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача Денисенка В.В. в порядку усунення недоліків позовної заяви.

15 грудня 2025 року суддею постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , призначено по справі підготовче судове засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, зобов`язано третю особу надати до суду в порядку статті 19 Сімейного кодексу України письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1

19 січня 2026 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

04 травня 2026 року судом постановлено ухвалу, якою визнано обов`язковою явку представника третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в судове засідання з розгляду справи.

Представник позивача адвокат Денисенко В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, що наведені у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, направивши на адресу суду заяву, де проти задоволення позовних вимог не заперечувала та просила справу розглянути без її участі.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Дороніна Г.С. в судовому засіданні пояснила, що орган опіки та піклування позбавлений можливості надати письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку статті 19 Сімейного кодексу України. Так, на виконання ухвали суду органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 разом з дітьми на даний час проживає в Грузії, отже провести відповідну співбесіду з батьком та відвідати дітей за місцем проживання, здійснити обстеження умов їх проживання, а також з`ясувати спроможність батька виконувати обов`язки з виховання сина та доньки та догляду за ними не виявилось можливим. Вважає, що в даному випадку між батьками відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей.

Суд, вислухавши представника позивача Денисенка В.В. , представника третьої особи Дороніну Г.С., дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом установлено, що шлюб між сторонами у цій справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 25 лютого 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у м.Донецьку, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 34.

Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями статті 56 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право на припинення шлюбних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з частиною 2 статті 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Суд вважає за необхідне зазначити, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачкою, що підтвердилося і тим, що з часу відкриття провадження у справі сторони не примирилися.

З`ясувавши дійсні підстави позову про розірвання шлюбу, ураховуючи, що сторони не підтримують шлюбно-сімейні відносини, втратили почуття любові та поваги один до одного, спільного господарства не ведуть, суд дійшов висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача.

Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 2 статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей разом з батьком, суд зазначає наступне.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у м.Донецьку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Як вбачається з листа від 16 січня 2026 року, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не має можливості підготувати письмовий висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком. Так, у листі зазначено, що згідно письмової заяви ОСОБА_1 від 16.01.2026 року, на даний час він разом з дітьми фактично проживає в Грузії. За таких обставин провести відповідну співбесіду з батьком, відвідати дітей за місцем проживання, здійснити обстеження їх умов проживання, а також з`ясувати спроможність батька виконувати обов`язки з виховання сина ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7 , та догляду за ними, не виявилось можливим.

Таким чином, суд констатує, що фактично цей спір щодо місця проживання дітей був ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживали як станом на день подачі позову і продовжують проживати по даний час. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що мати дітей - ОСОБА_2 вимагала чи вимагає зміни їх місця проживання, так само і відсутні у справі докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дітьми.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дітей разом із ним, які фактично проживали і проживають разом із ним, порушені права позивача, тобто між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дітей.

У даному випадку, констатація судом факту, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей, свідчить про те, що права позивача не порушені, що є підставою для відмови у позові а не підставою для закриття провадження у справі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2024 року по справі № 127/16211/23.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у зв`язку з їх недоведеністю.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задовольняються частково, з відповідачки на користь позивача слід стягнути суму судового збору, яка сплачена при подачі позову до суду в розмірі 1211, 20 грн.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 76, 77, 80, 81, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 25 лютого 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у м.Донецьку, актовий запис № 34 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ), між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розірвати.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 1211, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 16 липня 2026 року.

СуддяЖ. О. Баранська