Рішення № 138570454, 29.07.2026, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 752/10001/24

2/296/1478/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої судді Пилипюк Л. М.

за участю секретаря судового засідання Бартащук К. О.,

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Левчук Т. В.,

представника третьої особи виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування Верезумської Т. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дитиною та її вихованні,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дитиною та її вихованні.

Позов обґрунтовано тим, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час народження дитини сторони проживали спільно в м. Києві. В лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , якому на той час було 7 місяців, переїхали жити до Туреччини. У вересні 2023 року відповідачка без узгодження своїх дій з батьком дитини вивезла сина з місця постійного проживання та повернулась до України. Позивач не надавав згоду на зміну місця проживання сина. Наразі ОСОБА_1 має складнощі в спілкуванні зі своїм сином, оскільки відповідачка відмовляється організовувати відеозв`язок для спілкування батька з дитиною та наполягає на повернення ОСОБА_1 до України, якщо він хоче продовжувати спілкуватись з сином. Таку поведінку відповідачки слід розцінювати як вчинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною, оскільки чинне законодавство не пов`язує право батька на спілкування з дитиною з його місцезнаходженням. У січні 2024 року позивач звернувся до Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради із запитами, в яких просив надати йому допомогу у вирішенні конфліктної ситуації. 30 квітня 2024 року позивач отримав відповідь Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, відповідно до змісту якої матері дитини ОСОБА_2 було наголошено на неприпустимості вчинення перешкод у спілкуванні батька з дитиною, на що відповідачка повідомила, що вона не заперечує щодо спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 за її місцем проживання.

Позивач вважає, що право батька на спілкування з дитиною не може залежати від конкретного місця проживання дитини чи його матері. Позивач має право спілкуватись з сином незалежно від країни його перебування, зокрема, через засоби цифрової комунікації ( WhatApp, Viber, Telegram, Zoom, Skype).

На підставі наведеного позивач просить зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити можливість щоденного спілкування позивача з сином ОСОБА_5 через відеозв`язок ( із застосуванням сервісів WhatApp, Viber, Telegram, Zoom) в інтервалі з 10:00 до 21:00 тривалістю не менше однієї години протягом доби.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року справу направлено за підсудністю до Корольовського районного суду міста Житомира.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2024 року справу № 752/10001/24 передано на розгляд судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоті К. В.

Ухвалою судді Корольовського районного суду міста Житомира від 22 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 22 липня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 травня 2025 року головуючим суддею у справі № 752/10001/24 визначено суддю Корольовського районного суду міста Житомира Сингаївського О. П.

Ухвалою від 19 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

04 липня 2025 року від представника відповідача адвоката Левчук Т. В. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи вимоги позову, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не чинила ОСОБА_1 перешкод у в спілкуванні з сином ОСОБА_3 . При цьому дитина від народження проживала разом із матір`ю ОСОБА_2 , а відповідач мав безперешкодну можливість бачитись та спілкуватись з дитиною. 04 березня 2022 року ОСОБА_1 запропонував відповідачці поїхати з ним у більш безпечне місце за межі України на період загарбницької війни російської федерації проти України. Відповідачка, турбуючись про безпеку сина, погодилась на його пропозицію й тимчасово разом із сином проживала з ОСОБА_1 в Турецькій Республіці в орендованому ним будинку. Разом з тим, ОСОБА_2 не мала наміру постійно проживати з сином у Туреччині. 30 вересня 2023 року ОСОБА_2 разом з дитиною повернулась в Україну, оскільки залишатись поряд з ОСОБА_1 було небезпечно, який проявляв агресію через вживання наркотичних засобів. У Туреччині відповідачка дізналась , що ОСОБА_1 неодноразово лікувався, є пацієнтом психіатрично-наркологічної медицини внаслідок зловживання ним наркотичними засобами та алкоголем. Рішення про повернення в Україну було також обумовлене тим, що дитина потребувала належного медичного обслуговування. Лікувальні заклади в Туреччині не могли забезпечити надання її сину належну медичну допомогу. ОСОБА_2 проінформувала позивача про рішення повернутись в України з метою лікування сина по телефону. ОСОБА_2 наголошує, що вона ніколи не чинила та не чинить ОСОБА_1 жодних перешкод у його спілкуванні з сином. Натомість ОСОБА_1 не має бажання приїхати в Україну та зустрітись з дитиною, вимагає віддати йому сина, чинить психологічний тиск на відповідачку, висловлює образи та погрози, звинувачує її у безпідставному стягненні аліментів. До Єдиного реєстру досудових розслідувань уповноваженими особами Житомирського ВП ГУНП України в Житомирській області внесено відповідний запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025065600000022 за ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України: злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні. Однак, ОСОБА_1 аліменти не сплачує, жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Також відповідач повідомляє, що на час проживання в Туреччині вона помітила певні вади розвитку сина, який в дворічному віці зовсім не розмовляв, був неконтактним, замкнутим, не реагував на звернення. А тому, відповідач розуміла, що має займатись діагностикою та лікуванням сина, що не було можливо в Туреччині, тим більше, що позивач заперечував таку необхідність. Позивач вважає сина повністю здоровим. Засоби цифрової комунікації такі як Zoom, Telegram, Viber, WhatsApp для дитини за станом здоров`я є шкідливими й прямо забороненими спеціалістами в галузі дитячої медицини, що підтверджується медичними висновками, копії яких додаються. ОСОБА_1 порушував та порушує свої позитивні зобов`язання батька по утриманню і догляду за малолітньою дитиною: не сплачував і не сплачує, не оплачував при спільному проживанні необхідні дитині медичні послуги по лікуванню, перешкоджав лікуванню дитини та свідомо створював небезпечні для життя сина ситуації. Відповідачка додає, що для неї головним є фізичне та психічне здоров`я дитини, яке не може бути жертвою примхам батька. На підставі наведеного ОСОБА_2 просить у задоволенні позову відмовити.

На підставі Розпорядження Корольовського районного суду м. Житомира № 270 від 15 вересня 2025 року цивільну справу № 752/10001/24 передано для повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, оскільки суддя Корольовського районного суду міста Житомира ОСОБА_6 звільнений у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 вересня 2025 року цивільну справу № № 752/10001/24 передано для розгляду судді Корольовського районного суду міста Житомира Пилипюк Л. М.

Ухвалою судді Корольовського районного суду міста Житомира від 30 вересня 2025 року справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

15 жовтня 2025 року представник відповідача адвокат Левчук Т. В. повторно подала до суду відзив на позовну заяву, який за своїм змістом відповідає раніше поданому відзиву, який вже описано судом вище.

04 листопада 2025 року від представника позивача адвоката Симоненка Д. Є. до суду надійшла відповідь на відзив. На спростування аргументів відзиву представник позивача зазначає, що надані відповідачкою письмові докази щодо стану здоров`я дитини не містять протипоказань щодо можливості спілкування батька з сином дистанційно через засоби цифрової комунікації. А тому, доводи відповідачки, які висловлені у відзиві, свідчать про створення штучних перешкод батькові в спілкуванні з дитиною. ОСОБА_1 також заперечує доводи про те, що він не надавав коштів на утримання ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4 . Щодо аргументів відповідачки про вживання ОСОБА_1 наркотиків, то такі не відповідають дійсності та спростовуються довідкою про результати лабораторних досліджень біологічних рідин позивача, в яких не виявлено наркотичних речовин. ОСОБА_1 щиро прагне спілкуватись з сином, переживає тривалу розлуку з ним. Враховуючи рівність прав батьків на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, ОСОБА_1 просить позов задовольнити.

10 листопада 2025 року до суду від представника відповідача адвокат Левчук Т. В. надійшли заперечення на відповідь на відзив. Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_2 повторює, що вона ніколи не чинила та не чинить жодних перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, яка має інвалідність. ОСОБА_2 запрошує позивача долучитись до піклування за сином, який постійно проходить лікування, реабілітацію, відвідує заняття з логопедом, дитячим психіатром тощо. Однак, ОСОБА_1 відверто заявляє, що не хоче їхати в Україну. Відповідачка просить суд застосувати у спірних правовідносинах правову позицію, яку сформульовано у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, про те, що «Поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, і не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні вимог норм Сімейного кодексу України.». ОСОБА_1 свідомо обрав місце проживання в іншій країні на значній відстані від сина, розуміючи що він не може піклуватись про фізичний і духовний розвиток сина, його лікування як особливої дитини, займатись навчанням сина, здійснювати підготовку сина до самостійного життя. А тому, вимоги його позову не пов`язані з порушенням його суб`єктивного права, а тому не підлягають судовому захисту. За медичними показаннями всі спеціалісти в галузі медицини категорично не рекомендують дитині за станом її психічного здоров`я долучатись до гаджетів та електронних приладів щоб не погіршити результат тривалого дворічного психіатричного лікування. Спілкування сина із батьком через гаджети є психотравмуючим для хлопчика та має ознаки психологічного насильства, адже викликає істеричні прояви у дитини. Дитина різко негативно реагує на гаджети та після таких контактів довго не може заспокоїтись.

Ухвалою суду від 24 грудня 2025 року закрито підготовче провадження, праву призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 16 березня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 22 травня 2026 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про його участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 , беручи участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, вимоги позову підтримав. Позивач суду пояснив, що відповідачка неправомірно обмежує його права батька, не забезпечує йому можливості дистанційно спілкуватись з сином. Також позивач зазначив, що він бажає спілкуватись з сином саме через відеозв`язок. Наразі він проживає у Швейцарії та не має наміру повертатись в Україну. Позивач висловлює сумніви в тому, що його син ОСОБА_4 має якість вади чи відхилення у психічному розвитку, оскільки на той час, коли син проживав з ним у Туреччині, то жодних відхилень у нього не було, дитина нормально розвивалась та була абсолютно здоровою. Позивач вважає неправильними дії ОСОБА_2 , яка одноосібно вирішила змінити місце проживання сина та без його згоди поїхала на постійне місце проживання в Україну, де продовжується війна. Щодо можливості приїхати в Україну позивач пояснив, що такий приїзд матиме для нього негативні наслідки, оскільки на час дії воєнного стану він більше не зможе виїхати за межі України. Щодо наявності заборгованості по сплаті аліментів позивач вказав, що наразі він має певні фінансові труднощі. При цьому позивач також висловлював до ОСОБА_2 претензії матеріального характеру, які не пов`язані з утриманням дитини. Позивач переконаний, що він має право брати участь у вихованні сина, знати про стан його здоров`я, бачити його, бажає спілкуватись з сином. Матір дитини зобов`язана забезпечити йому можливість бачити сина та говорити з ним шляхом встановлення відеозв`язку.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні вимоги позову заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити. Додатково суду повідомила, що вона категорично заперечує щодо можливості спілкування сина з батьком за допомогою гаджетів. ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю, оскільки має розлад аутистичного спектру, який впливає на його можливість соціальної взаємодії. ОСОБА_4 майже не розмовляє. Заставляти дитину спілкуватись з батьком через засоби цифрового зв`язку буде неможливим та шкідливим для дитини. Основним мотивом її повернення з сином в Україну стала необхідність діагностики та нагальна потреба лікування, реабілітації дитини. Весь час її перебування з дитиною в Україні були присвячені постійній терапії, реабілітації, лікуванню сина, який регулярно займається із психологом, психіатром, логопедом, соціальним педагогом, дефектологом. Кропітка робота зі спеціалістами наразі дає позитивні результати, адже син став більш контактним, спокійнішим, реагує на звернення. При цьому дитині категорично протипоказана взаємодія з гаджетами. Відповідачка повідомляє, що ані вона, ані інші члени її сім`ї, які перебувають наразі у контакті з сином, не користуються гаджетами аби не провокувати сина. Після контакту з гаджетом син впадав в істерику, довго не міг заспокоїтись, завдавав собі ушкоджень, бився головою об стіну. Відповідач наголошує, що вона не заперечує щодо можливості спілкування сина й батька, але таке спілкування має бути особистим, під час спільного проведення часу. Батько має можливість брати активну участь у житті дитини, щоденно допомагати в побуті, реабілітації сина, однак свідомо не бажає приїздити в Україну.

Представник відповідача адвокат Левчук Т. В. у судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, оскільки права позивача як батька не порушені. Позивач не підтвердив жодним доказом, що ОСОБА_2 чинить йому будь-які перешкоди в спілкуванні з сином. ОСОБА_1 за власним вибором проживає за межами України, внаслідок чого не бажає брати особисту участь у житті свого сина, який є дитиною з інвалідністю та потребує батьківського піклування. Інтересам дитини відповідатиме саме особисте спілкування з батьком, а не через гаджети, зокрема, спільне дозвілля та активності (прогулянки, ігри, заняття спортом), участь батька у побутових та навчальних процесах, безпосередня емоційна підтримка та спілкування. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Дитині ОСОБА_3 встановлено інвалідність в зв`язку з психічними вадами, які виключають можливість контактувати з засобами мобільного зв`язку.

Представник третьої особи виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування Верезумська Т. І. в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, оскільки заявлені позивачем вимоги про спілкування з сином засобами цифрового зв`язку (відеозв`язок) не відповідатиме інтересам дитини. Представник третьої особи також зазначила, що вона особисто бачить прогрес у розвитку ОСОБА_4 , який став більш контактним, однак такий прогрес є результатом кропіткої та важкої роботи.

Представник третьої особи Голосіївської районної в місті Києві державна адміністрації в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Суд установив, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане 23 липня 2021 року Голосіївським відділом ДРАЦСу у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 57, том 1).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 597 від 17 квітня 2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 .

Установлено, що ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 110, том 2).

Копією консультаційного висновку спеціаліста КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської міської ради від 01 липня 2025 року підтверджено, що дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено діагноз порушення психомовленнєвого розвитку з гіперактивністю з ознаками РАС (розлад аутистичного спектру) (а. с. 174, том 1).

З копії консультаційного висновку спеціаліста (лікаря-психіатра) КНП «Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Житомирської обласної ради від 08 липня 2025 року ОСОБА_3 встановлено діагноз порушення психологічного стану, розлад експресивного мовлення (а. с. 28, том 2).

Медичним висновком № 429 про дитину з інвалідністю віком до 18 років КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» від 30 липня 2025 року дитина ОСОБА_3 має інші уточнені розлади психіки внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку у вигляді порушення психологічного розвитку з розладом експресивно-рецептивного мовлення (загальний недорозвиток І рівня), порушення активності та уваги, опозиціно-протестними реакціями, агресивними проявами, недостатньою соціальною взаємодією, комунікацією; розлад харчової поведінки (розлад вибірковості харчування); неорганічний енурез, енкопрез; помірний ступінь обмеження життєдіяльності та соціального функціонування (а. с. 95, том 2)

З копії виписки після курсу логопедичних занять у 2025 році лікаря-логопеда диспансерного відділення КНП «ОМСЦ» Житомирської обласної ради встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував логопедичні заняття з 13 січня 2025 року по дату видачі виписки. Лікарем у виписці зазначено такі рекомендації: автоматизація навичок, отриманих на занятті; тісне спілкування обличчя в обличчя; розвиток наслідування моторних рухів (артикуляційних та загальних); обмеження по носіях інформації (гаджетах, телефонах, перегляді телевізійних передач, тощо) до 15 хв. на день відповідно до віку (а. с. 176, том 1).

Копією довідки Центру АВА терапії «Солар» від 03 липня 2025 року підтверджено, що дитина ОСОБА_3 регулярно відвідує корекційні заняття в Центрі АВА терапії «Солар» з лютого 2025 року (а. с. 177, том 1).

Установлено, що ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розмір якої станом 11 вересня 2025 року становив 45 147,46 гривень. Наведене підтверджено копією розрахунку заборгованості по сплаті аліментів державного виконавця Київського ВДВС у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП № 75958577) (а. с. 94, том 2).

Копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджено, що органом досудового розслідування 20 лютого 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідування за № 12025065600000022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, щодо розслідування несплати ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання спільної дитини.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 292 від 04 березня 2026 року затверджено висновок щодо визнання ОСОБА_1 способу участі у вихованні і спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування 07 січня 2026 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення про затвердження висновку щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . Відповідно до встановлених обставин ОСОБА_1 перебуває у розшуку, як боржник по сплаті аліментів, а також як особа, яка ухиляється від мобілізації. На підставі наведених фактів орган опіки та піклування вважає визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що суперечить інтересам дитини (а. с. 167, том 3).

Допитаний судом свідок ОСОБА_9 (батько відповідачки) підтвердив, що ОСОБА_1 ніхто не чинить перешкод у вихованні дитини та у спілкуванні з дитиною. Разом з тим, свідок вважає, що батько має не лише права, але й обов`язок піклуватись про сина, займатись його лікуванням, доглядом, однак до своїх обов`язків ОСОБА_1 байдужий. Свідок повідомляє, що він та його дружина (матір відповідачки) допомагають у догляді за ОСОБА_4 , оскільки це дуже важко, бо дитина особлива. Спочатку стан дитини був вкрай тяжким. Лише через півтора роки лікування стали помічати покращення його стану, зараз він став спокійнішим. Свідок також зазначив, що лікарі, які працюють з ОСОБА_4 , не рекомендують йому використовувати гаджети. Раніше, коли дочка тільки приїхала в Україну, то вона встановлювала відеозв`язок з позивачем. ОСОБА_10 дуже негативно реагував на контакт з гаджетом, в нього були істерики.

Предметом спору в цій справі є усунення перешкод батькові в спілкуванні з малолітнім сином, встановлення способу спілкування дитини та батька.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

За загальними правилами змагального процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (статті 12, 81 ЦПК України).

За змістом статей 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).

Порядок спілкування батька з дитиною, а також його характер та обсяг обумовлюються обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та інтереси усіх зацікавлених осіб, з наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, заява № 17383/90).

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) дійшла висновку, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Будь-які спори між батьками щодо виховання дитини мають вирішуватись з урахуванням пріоритетності інтересів саме дитини, що, безумовно, охоплює безпеку дитини, повноцінний розвиток і відсутність будь-якої шкоди.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказує на створення відповідачкою йому перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4 . Наявність таких перешкод позивач пов`язує з тим, що ОСОБА_2 перестала встановлювати з ним відеозв`язок. Позивач заявляє на вирішення суду вимогу про зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити йому можливість щоденного спілкування з сином ОСОБА_4 через відеозв`язок (із застосуванням сервісів WhatApp, Viber, Telegram, Zoom) в інтервалі з 10:00 до 21:00 тривалістю не менше однієї години протягом доби.

Такий спосіб захисту своїх прав (забезпечення можливості дистанційного спілкування з сином) позивач обумовлює тим, що він проживає в іншій країні.

Суд ураховує, що ОСОБА_1 жодним чином не пояснив та не документально не підтвердив наявності будь-яких поважних причин, що зумовлюють необхідність його проживання за кордоном (наявність постійного місця роботи у відповідній країні, наявність укладеного контракту, необхідність лікування, тощо).

Спосіб спілкування з сином засобами дистанційного зв`язку (інтернет-зв`язку) позивач обрав саме тому, що наразі не розглядає можливості повернення в Україну через воєнний стан та пов`язані з цим можливі негативні наслідки для нього, в тому числі, подальше обмеження у праві виїзду за межі України.

Суд погоджується з доводами сторони відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій щодо перешкоджання ОСОБА_1 мати особисті зустрічі з сином ОСОБА_4 , брати безпосередню участь у його вихованні.

Досліджені судом докази в їх сукупності та у взаємозв`язку з поясненнями сторін дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 з часу відколи ОСОБА_2 разом з дитиною повернулась в Україну (2023 рік) не намагався зустрітись з сином особисто та сам в Україну не приїжджав. Також суд ураховує, що ОСОБА_1 достовірно відоме місце проживання його сина ОСОБА_4 , відповідачка не переховується, проживає з сином за місцем реєстрації разом зі своїми батьками, які допомагають доглядати ОСОБА_4 .

З огляду на наведене суд дійшов висновку про недоведеність аргументів позову про те, що ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди в спілкуванні з сином. Відповідачка неодноразово повторювала в ході розгляду справи, що вона не має жодних заперечень щодо можливості особистих зустрічей батька та сина. Однак, відповідачка категорично заперечує можливість спілкування позивача з сином за допомогою гаджетів, оскільки такий спосіб спілкування не буде ефективним через особливості психічного стану дитини, який має розлад аутистичного спектру, а також буде шкідливим подразником для чутливої та нестійкої психіки дитини.

Відмова у задоволенні позову про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (зокрема, внаслідок недоведеності перешкод чи з інших підстав), не є підставою для відмови судом у захисті й реалізації прав, передбачених частиною другою статті 159 СК України - визначенні способів участі батька у вихованні дитини, місця та часу їхнього спілкування. Такі висновки висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23).

Отже, незважаючи на недоведеність наявності у позивача перешкод у особистому спілкуванні з сином, суд зобов`язаний розглянути питання про визначення способу участі позивача у вихованні сина ОСОБА_4 та визначення способу спілкування сина й батька.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з дитиною, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

У спірних правовідносинах суду належить надати оцінку можливості спілкування батька та сина за допомогою гаджетів, які підтримують можливість відеозв`язку, та чи буде відповідати такий спосіб спілкування інтересам дитини та не матиме негативного впливу на розвиток дитини.

Основним у спірних правовідносинах є той фактор, що дитина ОСОБА_3 , якому станом на дату ухвалення рішення виповнилось 5 років, є дитиною з інвалідністю, яка встановлена внаслідок діагностування у дитини розладу аутистичного спектру.

Відповідно до наявного у справі висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку ОСОБА_3 від 12 вересня 2025 року № ІРЦ-85057/2025/654873 дитина має функціональні та деякі морфологічні відхилення, його соціально-побутові навички не відповідають віку дитини, фізіологічні потреби дитина не контролює, має порушення харчової поведінки. Щодо оцінки емоційно-вольової сфери, то дитина демонструє ускладнений, вибірковий контакт, потребує заохочення та стимулювання, ініціативи не проявляє; інтерес до співпраці епізодичний, поверхневий; взаємодія ініціюється та покроково організовується дорослими; на звернену мову реагує частково, інтерес до контакту нестійкий, короткотривалий: інструктивне мовлення розуміє частково; мовлення складається зі слів, які дитина повторює механічно та не усвідомлено; дитина не володіє емоційно-конунікативними вміннями.

З наведеного слідує, що дитина ОСОБА_3 внаслідок особливостей психіки та загального стану здоров`я просто не здатний до нормальної комунікації (спілкування).

А тому, вимога позивача про зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити йому можливість щоденного спілкування з сином ОСОБА_4 через відеозв`язок є очевидно невиконуваною.

Суд зазначає, що спілкування батька та сина має бути ефективним та спрямованим на встановлення реального, а не формального контакту між ними. Користь від такого спілкування має отримати не лише батько, який прагне бачити свого сина, а й для дитини, яка має особливості розвитку, потребує більш виваженого підходу до встановлення контакту з іншими людьми. За таких обставин, ураховуючи особливості психічного розвитку ОСОБА_7 , суд позбавлений можливості прогнозувати реакцію дитини на контакти з батьком по відеозв`язку. Виховання дитини та спілкування з дитиною не може включати лише можливість батька дистанційно спостерігати за дитиною в реальному часі за допомогою гаджета, оскільки такий спосіб участі батька у житті дитини не відповідає меті та завданню виховання дитини.

При визначенні способу участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини суд обов`язково ураховує стан здоров`я дитини, вік, особливості розвитку, режим дня та навчання, сну та відпочинку. У спірних правовідносинах визначення конкретних днів та часу можливого «спілкування» позивача з малолітнім сином з урахуванням найкращих інтересів дитини є неможливим, оскільки залежить від психоемоційного стану дитини, який важко прогнозувати.

Суд переконаний, що будь-яке примушування дитини до відповідних контактів матиме негативний вплив на розвиток дитини. А тому, спілкування позивача та дитини через відеозв`язок не може мати зобов`язального характеру зі встановленням відповідного графіку.

Суд погоджується з аргументами сторони відповідача про те, що найкращим інтересам дитини у спірних правовідносинах відповідатиме встановлення особистого контакту між батьком і сином під час спільного проведення часу (прогулянок, ігор, малювання, катання на велосипеді/самокаті, читання, тощо), дитині потрібна допомога батька у побуті, організації лікування та занять з фахівцями різного профілю.

Також слід урахувати, що позивач свідомо та добровільно обрав місце проживання за межами України, що є територіально віддалено від місця проживання його сина з особливими потребами, матір дитини заявляє про відсутність у батька перешкод щодо особистого спілкування з сином. Суд вважає несправедливим у спірних правовідносинах покладення на відповідача додаткових зобов`язань щодо «забезпечення можливості» дистанційного спілкування позивача з його сином, оскільки саме ОСОБА_2 взяла на себе повну відповідальність за лікування, щоденний догляд, розвиток, навчання та адаптацію дитини, саме вона регулярно відвідує з ним заняття з фахівцями, веде комунікацію з лікарями, піклується про дитину 24/7, забезпечує дитину матеріально, адже батько (навіть) не сплачує аліменти на утримання дитини. Більше того, ОСОБА_1 не вірить, що його син має вади розвитку. Догляд за дитиною з особливостями розвитку є непростим завданням для матері, яка, очевидно, докладає значних зусиль для покращення стану розвитку дитини, радіє позитивному прогресу в реабілітації сина та переживає, що його контакт з гаджетами може спровокувати негативні наслідки.

Підсумовуючи, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити йому можливість спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через відеозв`язокіз застосуванням сервісів WhatApp, Viber, Telegram, Zoom не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки може мати негативні наслідки для нормального розвитку дитини.

У спірних правовідносинах інтереси та потреби дитини переважають над амбіціями чи правами батьків. Ураховуючи вищевказані мотиви, визначившись з характером спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дитиною та її вихованні.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса останнього відомого зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37308812, адреса: м. Київ, пр. Голосіївський, 42;

Третя особа: виконавчий комітет Житомирської міської ради, ЄДРПОУ 04053625, адреса місцезнаходження: м. Житомир, майдан ім. С. П. Корольова, 4/2.

Повне рішення складено 29 липня 2026 року.

Суддя Корольовського районного суду

міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК