Рішення № 138568728, 26.06.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3938/26

Провадження № 2/175/1040/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 червня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Бойко О.М.

із секретарем судового засідання Грицай К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»», про розірвання трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»», про розірвання трудового договору.

Справу згідно автоматизованої системи «Д-3» було розподілено до провадження судді Бойка О.М.

Ухвалою суду від 06 березня 2025 року справу було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

В позовній заяві просить суд припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» (код ЄДРПОУ 37807273) на підставі ст. 38 КЗпП України

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що 29 листопада 2011 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» і станом на дату подання позову перебуває у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору з ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» на посаді начальника служби електросвітлотехнічного забезпечення польотів (далі ЕСТОП), що підтверджується відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, згідно довідок ОК-5, ОК-7 та записом в трудовій книжці.

03.10.2025 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про звільнення із займаної посади начальника служби ЕСТОП за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 17.10.2025 року. Заяву про звільнення Позивачем було направлено на офіційну електронну адресу Товариства та додатково на інші відомі йому електронні адреси Товариства, що підтверджується скріншотом.

Відповіді на вказані листи Позивач не отримав. Органом управління Товариства є загальні збори учасників Товариства. Згідно інформації з ЄДР, єдиним учасником юридичної особи, розмір частки якого складає 100%, є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ДНІПРОАВІА» (код ЄДРПОУ 01130549).

Позивачем також подана заява про звільнення із займаної посади до органу управління Відповідача за два тижні до бажаної дати звільнення.

Згідно отриманої Позивачем відповіді від органу управління Товариства від 10.12.2025 № 1.1.23-97, єдиний учасник (орган управління) ПАТ «АК «ДНІПРОАВІА» не наділений повноваженнями звільняти працівників з роботи. Керівник у ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» відсутній.

Причина відсутності керівника згідно інформації з ЄДРЮОФОП: Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 по справі №904/1336/24. Будь-якої інформації про призначення в найближчі терміни нового керівника Товариства, органом управління не надано.

Тобто, вже 17 місяців підприємство не має керівника, а Позивач не може реалізувати своє право передбачене ст. 48 Конституції України.

Станом на дату подання позову, Позивачем не отримано жодного документу, що підтверджує факт його звільнення з вищевказаної посади. Таким чином, Позивач не може у встановленому законом порядку припинити трудові відносини з Відповідачем, чим позбавлений можливості реалізувати право на працевлаштування.

На теперішній час, ОСОБА_1 працевлаштований за сумісництвом (0,5 ставки) на посаду завідувача відділу технічного обслуговування та автотранспорту Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

ОСОБА_1 не може скористатись своїм правом на звільнення, на підставі фактичної відсутності керівника Відповідача, а також відсутності будь-яких засобів зв`язку з його керівництвом, тому позбавлений можливості розірвати трудові відносини з відповідачем у спосіб, передбачений КЗпП України.

У судовому засіданні позивач не з`явився. Надав заяву в якій позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про час та місце був належним чином повідомлений. Клопотань не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що 29 листопада 2011 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» і станом на дату подання позову перебуває у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору з ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» на посаді начальника служби електросвітлотехнічного забезпечення польотів (далі ЕСТОП), що підтверджується відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, згідно довідок ОК-5, ОК-7 та записом в трудовій книжці.

03.10.2025 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про звільнення із займаної посади начальника служби ЕСТОП за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 17.10.2025 року. Заяву про звільнення Позивачем було направлено на офіційну електронну адресу Товариства та додатково на інші відомі йому електронні адреси Товариства, що підтверджується скріншотом.

Відповіді на вказані листи Позивач не отримав. Органом управління Товариства є загальні збори учасників Товариства. Згідно інформації з ЄДР, єдиним учасником юридичної особи, розмір частки якого складає 100%, є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «ДНІПРОАВІА» (код ЄДРПОУ 01130549).

Позивачем також подана заява про звільнення із займаної посади до органу управління Відповідача за два тижні до бажаної дати звільнення.

Згідно отриманої Позивачем відповіді від органу управління Товариства від 10.12.2025 № 1.1.23-97, єдиний учасник (орган управління) ПАТ «АК «ДНІПРОАВІА» не наділений повноваженнями звільняти працівників з роботи. Керівник у ТОВ «МА «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» відсутній.

Причина відсутності керівника згідно інформації з ЄДРЮОФОП: Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2024 по справі №904/1336/24. Будь-якої інформації про призначення в найближчі терміни нового керівника Товариства, органом управління не надано.

Тобто, вже 17 місяців підприємство не має керівника, а Позивач не може реалізувати своє право передбачене ст. 48 Конституції України.

Станом на дату подання позову, Позивачем не отримано жодного документу, що підтверджує факт його звільнення з вищевказаної посади. Таким чином, Позивач не може у встановленому законом порядку припинити трудові відносини з Відповідачем, чим позбавлений можливості реалізувати право на працевлаштування.

На теперішній час, ОСОБА_1 працевлаштований за сумісництвом (0,5 ставки) на посаду завідувача відділу технічного обслуговування та автотранспорту Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Відповідно до норм ст. 46 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Аналогічні положення містяться в Європейській соціальній хартії (переглянута) від 03.05.1996 (ратифікована Україною 14.09.2006).

Так, ст. 1 Хартії визначає що з метою забезпечення ефективного здійснення права на працю сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та, підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, та угодою сторін.

Отже, трудовий договір - це юридично оформлені відносини між працівником і роботодавцем. Змістом трудових відносин є взаємні права та обов`язки сторін, а предметом таких відносин є робота, яку працівник зобов`язується виконувати за плату. При цьому, невиконання протягом тривалого часу працівником з тих або інших причин своїх трудових обов`язків свідчить про відсутність реальних трудових відносин між роботодавцем та працівником. Належні трудові відносини існують одразу у двох площинах - фактичний та юридичний.

Відсутність роботи, яка фактично виконується працівником на умовах, передбачених трудовим договором, при юридично оформлених трудових відносинах не відповідає нормам чинного законодавства та є підставою для розірвання трудового договору на вимогу працівника. У законодавстві про працю встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст. 36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: - припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); - розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38.39КЗпП України); - розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України); - розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст.36, ст.45 КЗпП України та ін.).

Таким чином, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

Припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору: 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору с, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

За ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до п. 2.2, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, до трудової книжки вносяться відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права особи, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 ст. 5 ЦПК України), - про це йдеться в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20.

У постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 233/2529/18 Верховний Суд встановивши, що відповідач ні після отримання заяви позивача про розірвання трудового договору, ні після відкриття провадження у справі, не вчинив жодних дій спрямованих на розірвання трудового договору, дійшов висновку, що відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем і відповідачем, ефективним і таким, що не суперечить закону буде такий спосіб захисту як Припинення трудових відносин на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Отже, чинне трудове законодавство передбачає можливість звільнення працівника за його ініціативою. При цьому, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник та внести відповідні записи до трудової книжки працівника, однак ОСОБА_1 не може скористатись своїм правом на звільнення, на підставі фактичної відсутності керівника Відповідача, а також відсутності будь-яких засобів зв`язку з його керівництвом, тому позбавлений можливості розірвати трудові відносини з відповідачем у спосіб, передбачений КЗпП України.

Враховуючи викладене, права Богомолова підлягають захисту шляхом визнання трудових відносин з Відповідачем припиненими за рішенням суду.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»», про розірвання трудового договору задовольнити.

Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»» (код ЄДРПОУ 37807273) на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»» (код ЄДРПОУ 37807273) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1064,96 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.