Рішення № 138567433, 29.07.2026, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/638/26

Єдиний унікальний №733/984/26

Рішення

Іменем України

29 липня 2026 року м.Ічня

Суддя Ічнянського районного суду Чернігівської області Вовченко А.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через свого представника Усенка Михайла Ігоровича звернулося до Ічнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 у розмірі 25 688,84 грн. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2662,40 грн та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов вмотивований тим, що 18.12. 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 39163, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти в сумі 30 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій. ТОВ «ФК «Кредіплюс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Відповідач в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 25 688,84 грн, з яких: 24 986,12 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2,72 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків та 700,00 грн - заборгованість за штрафами/пенею.

12.10.2020 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №20201012, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «Кредіплюс», в тому числі, і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 39163 від 18.12.2019.

Ухвалою судді від 25.06.2026 року відкрито провадження по цивільній справі, судовий розгляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Витребувано від АТ КБ «Приватбанк» інформацію.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Жодна із сторін клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін не заявляла. Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 39163.

Згідно із п.2.1, 2.1.1 договору позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений договором надати позичальнику грошові кошти у сумі 30 000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений договором термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Проценти за користування кредитом , які нараховуються за ставкою 0,05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Кредит надається строком на 168 днів з 18.12.2019 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 03.06.2020.

Як встановлено судом, 18.12.2019 відповідач подав анкету-заяву на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови отримання кредиту .

Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.

Суд, дослідивши умови та зміст кредитного договору №39163 від 18.12.2019дійшов висновку, що за своєю правовою природою правовідносини, які виникли між відповідачем у цій справі та ТОВ «ФК «Кредіплюс» є кредитними, а тому вони підпадають під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено §2 глави 71 Цивільного кодексу України, або не випливає із суті кредитного договору.

27.09.2019 ТОВ «Мілоан» видало відповідачу кредит в розмірі 30 000,00 грн, шляхом перерахування коштів за договором №39163 на банківську картку НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №crd_151829 crd 19.12.2019. Інша частина кредитних коштів 15 000,00 грн. зарахована на сплату страхового платежу за договором страхування від 18.12.2019 р (за рахунок кредиту за договором КД №39163 від 18.12.2019 р.

Крім того, згідно із інформацією АТ КБ «ПриватБанк», наданою на вимогу суду, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_1 де 19.12.2019 на вказану картку було зараховано грошові кошти у сумі 15 000,00 грн.

Отже, ТОВ «ФК «Кредіплюс»» виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору шляхом надання відповідачці грошових коштів у визначеному розмірі.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, отримавши такі кредитні кошти. У подальшому, відповідач порушив умови кредитного договору і не повернув у повному обсязі кредит, не сплатив відсотки та не виконав інші грошові зобов`язання перед ТОВ «ФК «Кредіплюс».

Відповідач , всупереч умовам кредитного договору №39163 від 18.12.2019 взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, допустивши порушення умов кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на загальну суму 25 688,84 грн, з яких: 24 986,12 грн., за відсотками -2,72 грн. та 700,00 грн. заборгованості за пенею

12.10. 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредіплюс»» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №20201012 , відповідно до умов якого на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості) .

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 20201012 від 12.10.2020 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 на загальну суму 25688,84 грн, з яких: 24 986,12 грн., за відсотками -2,72 грн. та 700,00 грн. заборгованості за пенею.

Отже, позивач як правонаступник має право вимоги щодо стягнення нарахованої заборгованості з відповідача.

08.06.2026 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на адресу відповідача направлялась претензія щодо виконання останнім зобов`язань за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 погашення заборгованості в сумі 25 688,84 грн.

Вказана вимога залишена відповідачем без виконання та відповіді.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтями 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).

Набуття права вимоги позивачем до відповідача ОСОБА_1 підтверджується Реєстром боржників, що є додатком до договору факторингу.

Факт прострочення відповідачем сплати заборгованості за наведеним кредитним договором не спростовано, доказів оплати відповідачем заборгованості суду не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу

позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Доказів розірвання або визнання недійсним кредитного договору №39163 від 18.12.2019 (на підставі якого виникли зобов`язання у відповідача перед первісним кредитором щодо сплати кредиту) та/або договору факторингу №20201012 від 12.10.2020 (на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором) в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначений договір є обов`язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході

розгляду справи.

Оскільки відповідачем були порушені взяті зобов`язання щодо порядку та строків оплати за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 , а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 24 986,12 грн., за відсотками -2,72 грн. та 700,00 грн. заборгованості за пенею .

Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Як уже зазначалося судом, умовами договору визначено, що кредит надається строком 168 днів, терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 03.06.2020.

Указане свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони договору погодили порядок продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

До матеріалів позовної заяви додано копію відомості про щоденні нарахування та погашення, видану ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» по кредитному договору №39163 від 18.12.2019, з якої убачається, що відповідач неодноразово реалізовував це право, сплачуючи платежі для пролонгації кредиту.

Враховуючи, що станом на дату повернення кредиту заборгованість за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 відповідачем не погашена, а нарахування відсотків відбувалося первісним кредитором у межах строку кредитування, з урахуванням пролонгацій кредиту за ініціативою позичальника, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2,72 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за штрафами/пенею у розмірі 700,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою, штрафом, пенею, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настає правовий наслідок, встановлений договором або законом, зокрема

сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З картки обліку виконання договору №39163 від 18.12.2019 видану ТОВ «ФК «Кредіплюс» по кредитному договору №39163 від 18.12.2019 убачається, що первісним кредитором з 18.12.2019 по 12.10.2020 нараховувалась пеня від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Враховуючи, що нарахування пені за прострочення позичальником зобов`язань передбачено умовами кредитного договору №39163 від 18.12.2019, та оскільки пеня була нарахована первісним кредитором за період до набрання чинності пунктами 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, то їх дія не поширюється на правовідносини, які виникли між відповідачкою та первісним кредитором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, зважаючи на приписи пункту 1 частини другої статті 258 та частини третьої статті 267 ЦК України, суд не знаходить правових підстав для застосування передбаченої законом спеціальної позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (пені), оскільки відповідної заяви чи клопотання від відповідача до ухвалення рішення суду не надходило.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому з відповідачки слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано свідоцтво про право на заняття ОСОБА_2 адвокатською діяльністю №2093 , договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», ордер про надання правничої допомоги, Акт №Д/24123 наданих послуг від 14.04.2026 та детальний опис наданих послуг до Акту (а. с. 53, 54).

Як вбачається з Акту №Д/24123 наданих послуг від 14.04.2026 Адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв послуги відповідно до положень укладеного між ними договору про надання правової (правничої) допомоги № 1701 від 08.06.2026 по боржнику ОСОБА_1 , детальний опис наданих послуг до акту №1701 за догоором. Сума наданих послуг відповідно до договору складає 8000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 звернула увагу, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має оцінювати їх реальність, необхідність, розумність і пропорційність до предмета спору та з урахуванням конкретних обставин справи може обмежити розмір відшкодування судових витрат з огляду на розумну потребу таких витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, відповідно до яких у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, керуючись критеріями, визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу або присудити такі витрати частково.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 також наголошено на необхідності розмежування втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення розміру гонорару і вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами спору. Суд при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має оцінювати, зокрема, їх реальність, необхідність, розумність, пропорційність, співвідношення із складністю справи, ціною позову, значенням справи для сторони, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на виконання відповідних робіт.

Отже, суд не змінює розмір гонорару, погоджений між адвокатом та клієнтом, і не втручається у їхні договірні правовідносини. Водночас, при вирішенні питання про те, яка саме сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає покладенню на відповідача як на сторону, не на користь якої ухвалюється рішення, суд зобов`язаний оцінити ці витрати на предмет їх реальності, необхідності, розумності та пропорційності до предмета спору.

У цій справі відповідачка не подала клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Разом із тим, суд вирішує не питання зміни розміру гонорару адвоката, визначеного договором між позивачем та адвокатом, а питання розподілу судових витрат між сторонами відповідно до статті 141 ЦПК України.

Оцінюючи розумність, необхідність та пропорційність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що ця справа є малозначною справою незначної складності, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження. Спір належить до категорії типових спорів про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, щодо яких існує стала судова практика. Матеріали справи не містять значної кількості доказів, що потребували б тривалого збирання, опрацювання чи складного правового аналізу. Відповідачка відзиву на позовну заяву не подала, доказів на спростування заявлених вимог не надала, активної процесуальної позиції у справі не займала, що не зумовлювало необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, заперечень, пояснень чи участі представника позивача у складній доказовій полеміці.

Суд також враховує, що фактично надана правнича допомога у цій справі стосувалася аналізу матеріалів, складання позовної заяви, формування додатків та подання позову. При цьому правовий аналіз обставин справи та надання правових рекомендацій у значній мірі охоплюється роботою зі складання позовної заяви, а формування додатків та подання позову мають переважно технічний характер і не потребують значних витрат професійного часу адвоката у справі такої категорії.

За таких обставин наявність у матеріалах справи доказів на підтвердження заявлення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн не є безумовною

підставою для покладення всієї цієї суми на відповідача. Суд вважає, що покладення на відповідача всієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не відповідало б критеріям розумності, необхідності та пропорційності до предмета спору, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та ціни позову.

З урахуванням конкретних обставин справи, її незначної складності, типового характеру спору, обсягу виконаної адвокатом роботи, розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, відсутності відзиву відповідача та необхідності підготовки додаткових процесуальних документів, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, проте заявлені витрати в розмірі 8000,00 грн є явно неспівмірними, і є доцільним стягнути з відповідачки на користь позивача 3000,00 грн, зменшивши заявлену суму до стягнення.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 516, 517, 536, 549, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 13, 43, 82, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, , 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №39163 від 18.12.2019 в загальному розмірі 25 688,84 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., а всього 31 351 (тридцять одна тисяча триста п`ятдесят одна) грн. 24 коп.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене і підписане 29.07.2026.

Суддя А. В. Вовченко