Ухвала суду № 138563789, 28.07.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12973/22

Провадження № 2-з/761/277/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі судді Савчук Ю.Н., розглянувши заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Литий камінь» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Литий камінь» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням установчих зборів від 21.05.2019 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 створено ОСББ «Волейків».

Рішенням засідання правління ОСББ «Волейків» від 28.07.2019 року прийнято в управління житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з паркінгом та прибудинковою територією.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

За змістом ч.2, 3 ст.4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 вказано про те, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

У рішенні від 09.11.2011 №14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У п. 4 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 вказано про те, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Отже, допоміжні приміщення, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить ч. 2 ст. 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Як стало відомо позивачу від ОСОБА_1 , остання набула право власності на вказані нежитлові приміщення відповідно до Акту про проведені електронні торги від 13.12.2018 року.

Попереднім власником нерухомого майна було ТОВ «Литий камінь» відповідно до Свідоцтва про право власності від 25.12.2013 року № НОМЕР_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.07.2026 року власником спірного нерухомого майна на даний час є ТОВ «Робоча нерухомість». Підставою для державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення слугував акт приймання-передачі від 14.06.2023 року, на підставі якого нерухоме майно було внесено ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Робоча нерухомість» як додатковий внесок учасника товариства.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є співзасновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «Робоча нерухомість».

Позивач звернулася до суду з вимогою про витребування нежитлового приміщення вентиляційної камери з чужого незаконного володіння відповідачів, посилаючись на те, що нерухоме майно має статус допоміжного приміщення та, відповідно до вимог закону, належить на праві спільної сумісної власності співвласникам багатоквартирного житлового будинку, а відтак набуття права власності на нього відповідачами є неправомірним.

Позивачем 17.07.2026 року подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на нежитлове приміщення вентиляційної камери, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , заборонити відповідачу та будь-яким іншим оcобам відчужувати, передавати в заставу /іпотеку, користування чи будь-яким іншим чином розпоряджатися вказаним нежитловим приміщенням, заборонити суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації переходу права власності, обтяжень чи інших речових прав щодо вказаного нежитлового приміщення до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що під час судового розгляду справи відбувся перехід права власності на спірне нерухоме майно від ОСОБА_1 до ТОВ «Робоча нерухомість», а відтак останній власник ТОВ «Робоча нерухомість», має реальну юридичну можливість відчужити спірне майно третім особам до вирішення спору по суті, що зумовить необхідність ініціювання позивачем додаткових судових проваджень для відновлення свого порушеного права, а відтак вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу нерухомого майна- нежитлового приміщення вентиляційної камери, розтащоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_1 здійснила відчуження спірного нерухомого майна на підставі акту приймання-передачі від 14.06.2023 року шляхом внесення до статутного капіталу ТОВ «Робоча нерухомість» як додаткового внеску учасника товариства.

Отже, в даному випадку позивачем підтверджено доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, тобто відчуження спірного нерухомого майна.

Відчуження спірного нерухомого майно третім особам до вирішення спору по суті призведе до необхідності ініціювання позивачем додаткових судових проваджень для відновлення свого порушеного права, а відтак існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Предметом спору є витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння.

Таким чином, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно узгоджуються з предметом та підставами позову.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з приписами ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Позивач у заяві зазначає, що існує висока ймовірність того, що останній власник ТОВ «Робоча нерухомість» може в будь-який момент здійснити реалізацію спірного нерухомого майна, що значно ускладнить виконання рішення суду.

За таких обставин суд бере до уваги, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до втрати фактичної можливості ефективного захисту порушеного права позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову для гарантування реального та ефективного виконання можливого судового рішення.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Суд зазначає про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення , разом з цим, вимоги позивача про забезпечення позову також шляхомзаборони відповідачу та будь-яким іншим оcобам відчужувати, передавати в заставу /іпотеку, користування чи будь-яким іншим чином розпоряджатися вказаним нежитловим приміщенням, заборонити суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації переходу права власності, обтяжень чи інших речових прав щодо вказаного нежитлового приміщення до набрання законної сили рішенням суду у даній справі задоволенню не підлягають, так як у заяві не наведено обґрунтування необхідності застосування таких видів забезпечення позову та не зазначено, як саме невжиття цих заходів забезпечення даного позову, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Суд вважає, що накладення арешту на нежитлове приміщення вентиляційної камери, розтащоване за адресою: АДРЕСА_2 є достатнім та співмірним способом забезпечення даного позову, оскільки у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна буде міститися запис про арешт, що унеможливить будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна.

Таким чином, накладення арешту на нежитлове приміщення є необхідним заходом забезпечення позову, який буде слугувати ефективним захистом порущеного права позивачки без вжиття додаткових заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З врахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на зазначене майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача. Останній не позбавлений права у будь-який момент звернутися до суду за скасуванням заходів забезпечення позову та навести свої доводи з цього приводу, які будуть предметом ретельного дослідження суду.

З врахуванням того, що накладенням арешту на нерухоме майно відповідач буде позбавлений лише однієї із правомочностей власника, а саме- розпорядження, що не позбавляє його права володіти та користуватися нерухомим майном, та того, що в силу приписів ст.158 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або ухвалення рішення про повну відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані та будуть діяти до моменту набрання рішенням законної сили, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Таким чином, обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення відповідно до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волейків» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Литий камінь» про витребування майна з чужого незаконного володіння- задовольнити частково.

Накласти арешт на нежитлове приміщення вентиляційної камери, розташоване за адресою: 04112, м.Київ, вул.Степана Руданського, буд.3А, приміщення № 526 (в літері А), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 255391880000, яка належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Робоча нерухомість» (код ЄДРПОУ 45048131).

В іншій частині заяви відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Копію ухвали про забезпечення позову направити сторонам у справі для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.

Суд роз`яснює, що відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: