Рішення № 138562402, 28.07.2026, Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1030/26

2/134/678/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 липня 2026 року селище Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючої судді Швець Л.В.,

при секретарі судового засідання Томашенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні суду в селищі Крижопіль цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

16 червня 2026 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 163267 від 20 березня 2025 року у розмірі 12840,00 грн, судовий збір в розмірі 2662,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 163267, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату від Суми Позики. ТОВ «Сіроко Фінанс» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Договору позики № 163267 від 20.03.2025 року, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Позикодавця. Таким чином, Відповідач уклав Договір позики № 163267 від 20.03.2025 року із ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42827134) та Відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, у розмірі 4000 грн. 23.07.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ: 42827134) та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ: 43657029) відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № 23072025. Згідно даного Договору факторингу 23.07.2025 року відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 163267 від 20.03.2025 року. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 12840 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 4000 грн; сума заборгованості за відсотками становить 8 грн; сума заборгованості по комісії становить 832 грн; сума заборгованості по штрафним санкціям становить 8000 грн. Відповідачем не виконані належним чином взяті зобов`язання за договором позики, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, тому позивач просить стягнути зазначену суму заборгованості з відповідача на його користь, а також судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду 13 липня 2026 року розгляд справи був відкладений у зв`язку з неявкою відповідача.

Сторони в судове засіданні, яке призначене на 28 липня 2026 року, не з`явилися.

Представник позивача в позовній заяві зазначив, що не заперечує щодо можливого розгляду справи за його відсутності, не заперечив проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов, заяви про розгляд справи за її відсутності чи про відкладення розгляду справи до суду не подала. Про дату, час і місце судового засідання відповідач повідомлялася шляхом надсилання судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання, підтвердженою відповіддю Єдиного державного демографічного реєстру. Поштові відправлення повернулися до суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її зареєстрованого місця проживання чи перебування, якщо така особа не повідомила суду іншої адреси. Оскільки відповідач не повідомила суд про зміну місця проживання чи іншу адресу для листування, суд вважає її належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи зазначені обставини суд ухвалою від 28 липня 2026 року вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, відповідно до положень ст. 280-281 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, судом встановлено, що 20 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 163267, відповідно до умов якого сума позики становить 4000,00 гривень, строк позики 21 день, процентна ставка (фіксована), діє протягом Строку Договору 0,01%, комісія від суми позики 20,80%, що складає 832,00 гривень.

Відповідно до п. 18 Договору, у разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк Позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 3ХMR57 20 березня 2025 року, що підтверджено Довідкою про укладення договору (Ідентифікацію).

Як вбачається із платіжної інструкції 6d673aac-5d84-4e8a-ba80-c1bba177ea43 від 20 березня 2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» переказало кошти ОСОБА_2 в сумі 4000,00 грн на карту № НОМЕР_1 , яка вказана в договорі в п. 30.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Так, згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму кредиту, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом з тим договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Щодо переходу до нового кредитора ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» прав первісного кредитора у кредитних зобов`язаннях, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з ст. 514, ч.1 ст. 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, судом встановлено, що 23 липня 2025 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» уклали договір факторингу № 23072025. Згідно цього договору ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс» включно і до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 163267 від 20 березня 2025 року, що підтверджується: самим Договором № 23072025 від 23 липня 2025 року; платіжною інструкцією 857 від 29 липня 2025 року про оплату суми фінансування згідно з договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025; Актом приймання передачі реєстру прав вимог від 23 липня 2025 року за договором факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року; витягом з додатку до договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року, де зазначена ОСОБА_1 , номер кредитного договору 163267 від 20 березня 2025 року, ІНП 3263917749, загальна сума заборгованості 12840,00 грн.

Вищезазначені докази, надані позивачем в підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до нього, суд визнає належними, допустимими та достатніми, та приходить до висновку, що позивач правомірно набув права вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання зобов`язання за Договором позики № 163267 від 20 березня 2025 року.

Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення кредиту.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1, частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, проценти, комісії та інші платежі, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Отже, закон прямо передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання зазначених положень постановою Правління Національного банку України від 11 лютого 2021 року № 16 затверджено Правила розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, якими передбачено, що складові загальної вартості кредиту, у тому числі комісії, відображаються у графіку платежів та враховуються при визначенні загальних витрат за кредитом.

Оскільки умовами кредитного договору, укладеного між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачем, передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 832,00 грн, яка включена до графіка платежів та загальної вартості кредиту, суд вважає її нарахування правомірним. Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Оскільки комісія за надання кредиту є одноразовим платежем, який виник у момент видачі кредиту, а не нараховувався після закінчення строку кредитування, підстав для відмови у її стягненні суд не вбачає.

Зібрані докази вказують на те, що 20 березня 2025 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Сіроко Фінанс» в електронній формі договір позики, за умовами якого вказана фінансова компанія перераховувала на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 4000,00 гривень, а вона зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, визначеному договором.

Умови укладеного договору ОСОБА_1 належним чином не виконала, у визначений договором строк не повернула у повному обсязі суму виданого кредиту, а також нараховані відсотки за його користування та комісію за надання кредиту.

Встановлені судом обставини свідчать про укладення сторонами кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, невиконання нею обов`язку щодо своєчасного повернення кредиту та перехід права вимоги до позивача на підставі договору факторингу.

Відповідач жодних доказів на спростування наведених обставин суду не надала, тому відповідно до статей 12, 81 ЦПК України суд вирішує спір за наявними у справі доказами.

Згідно представленого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за договором позики № 163267 від 20 березня 2025 року становить 12840,00 гривень і складається з: 4000,00 гривень тіло кредиту, 8,00 гривень заборгованість за відсотками, 832,00 гривень заборгованість по комісії, та 8000,00 гривень заборгованість по пені.

Як вбачається із представленого розрахунку заборгованість за договором позики в тому числі за процентами розрахована за період з 21 березня 2025 року по 09 квітня 2025 року. Крім того з 10 квітня 2025 року по 19 травня 2025 року нарахована пеня, відповідно до пунктів 2 та 18 Договору (за понадстрокове користування).

З цього приводу суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо посилань позивача на те, що у разі невиконання у встановлені умовами Договору строки суми Позики, за користування коштами позики понад встановлений Договором строк позикодавець має право нарахувати пеню, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд виходить із того, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України прямо встановлює звільнення позичальника від обов`язку сплати пені, на період дії воєнного стану. Оскільки на момент виникнення прострочення та розгляду справи воєнний стан в Україні триває, підстав для стягнення пені суд не вбачає.

Суд дійшов висновку, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати пені, а тому позовні вимоги про стягнення 8000,00 грн, нарахованих як пеня, задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, не подала, як і жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, а також перерахування та отримання нею кредитних коштів.

Таким чином, враховуючи, що позивач надав докази укладення договору з ОСОБА_1 та наявності заборгованості за договором позики, оскільки такі докази не спростовані відповідачем, вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000,00 гривень, за відсотками у розмірі 8,00 грн (які розраховані відповідно до умов договору, а саме відсоткової ставки 0,01; та строку договору 21 день), комісії за надання кредиту у розмірі 832,00 грн, а всього 4840,00 гривень, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а у задоволенні решти позовних вимог (пені у розмірі 8000,00 грн) необхідно відмовити за безпідставністю.

З огляду на викладене позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір № 43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, який укладений між позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» та Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного»; Додаткову угоду № 163267 від 31 березня 2026 року до Договору № 43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; акт № 163267 надання послуг від 31 березня 2026 року, детальний опис робіт.

З акту № 163267 надання послуг від 31 березня 2026 року вбачається, що загальна сума наданих послуг складає 6000,00 грн.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21).

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

При визначенні суми відшкодування, суд також виходить з критерію реальності витрат на правову допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Суд враховує, що адвокат участі у розгляді справи не приймав, справа є не складною, тому неминучість витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі викликає сумнів.

Таким чином, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи, обсяг об`єктивно необхідного часу для надання послуг адвокатом у даній справі, суд вважає обґрунтованим розмір вказаних витрат в сумі 4000 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 163267 від 07 травня 2026 року.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково на 37,69%, відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1003,46 грн (2662,40 х 37,69%); витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1507,60 грн (4000,00 х 37,69%).

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 7681, 133, 137, 141, 247, 280284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» (код ЄДРПОУ 43657029) заборгованість за договором позики № 163267 від 20 березня 2025 року у розмірі 4840 (чотири тисячі вісімсот сорок) гривень 00 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» (код ЄДРПОУ 43657029) судовий збір у сумі 1003 (одна тисяча три) гривні 46 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1507 (одна тисяча п`ятсот сім) гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс», юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя