Рішення № 138558109, 27.07.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2526/26

Провадження 2-2061/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

27 липня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Висоцької Г.В., за участю секретаря Куник О.В., розглянувши в спрощеному провадженні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 23819,29 грн. та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що між Відповідачем та TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 21.08.2021 укладено Договір позики №75172286, в розмірі 7050,00 грн., який підписано електронним підписом Позичальника. Відповідно до умов договору Відповідачу надано кошти кредиту у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки. Отже, TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за Договором виконало, тоді як Відповідач унаслідок неналежного виконання умов договору має заборгованість по кредиту у розмірі 23819,29 грн.

04.01.2022 року між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу №025-040122 та 17.12.2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та Позивачем було укладено договір факторингу № 17/12/25-01, за яким до Позивача перейшло право вимоги за кредитним договором до позичальника, в тому числі за договором №75172286 від 21.08.2021.

Ухвалою суду від 27.04.206 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.

У судове засідання представник не з`явився, у позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, щодо винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоч про час і місце слухання справи належним чином повідомлений, заяв, клопотань чи заперечень суду не надав.

Положеннями ст. 280 ЦПК України передбачається, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.08.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Відповідачем укладено договір про надання позики №75172286. Договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису. За вказаним договором товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 7050 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою в порядку та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.2.2 договору позика надається на власні потреби клієнта строком на 30 днів, дата надання кредиту 20.09.2021. Надану позику клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку позики 20.09.2021. Згідно із п.2.3 договору процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1 цього договору.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 75172286 від 21.08.2021, здійсненого первісним кредитором - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», заборгованість Відповідача становить: 7050 грн - розмір заборгованості за основною сумою боргу, 16 769,29 грн - розмір заборгованості за процентами, що в сумі становить 23819,29 грн.

Також, судом встановлено, що 04.01.2022 року між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір факторингу №025-040122 та 17 грудня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та Позивачем було укладено договір факторингу № 17/12/25-01, за яким до Позивача перейшло право вимоги за кредитним договором до позичальника, в тому числі за договором № 75172286 від 21.08.2021.

Відповідно до копій витягу із реєстру боржників акту прийому-передачі документації, акту повернення Прав вимог, реєстру прав вимог, платіжної інструкції від 17.12.2025 №14 за договором факторингу №17/12/25-01, фактор - Позивач отримав від клієнта ТОВ «Сіроко Фінанс» право грошової вимоги до Відповідача за договором про надання позики № 75172286 від 21.08.2021.

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідач суду не надав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено,що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відтак, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами кредитного договору №72781628 від 15.08.2022 року, перерахувавши кошти.

Вказані правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641, 644 Цивільного кодексу України, на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання та надав відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на дату подання позову в нього існує заборгованість в сумі 23819,29 грн, до якої входить: 7050 грн - розмір заборгованості за основною сумою боргу, 16 769,29 грн - розмір заборгованості за процентами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За вказаних обставин, оскільки відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, у добровільному порядку не повернув отримані від позивача грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними, що свідчить про порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню.

За положеннями абз.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору.

Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, адвокат Богомолов В.В. надавав правничу допомогу позивачу, вартість послуг становить 12000,00 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що адвокат це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою. При підготовці позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутня необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, оскільки існує усталена судова практика, представник позивача участі в судових засіданнях не приймав.

За таких обставин, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн є занадто завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючи конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку, що загальна вартість виконаних представником робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 3000,00 грн.

В частині стягнення в відповідача на користь позивача витрат за відправку документів відповідачу в розмірі 381,74 грн, суд зазначає, що вказані витрати відповідно ч.3 ст.133 ЦПК України не відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи, у зв`язку з чим стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» заборгованість за Кредитним договором №75172286 в розмірі 23 819,29 грн, що складається із 7050 грн. основної суми боргу та 16 769,29 грн. процентів за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн., а всього 5662,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г.В.Висоцька