Рішення № 138557560, 27.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5853/26

Провадження № 2/357/5334/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

27 липня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання Шлейко О.І., представника позивача - адвоката Селянка А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головне управління ДПС у Київській області, про визнання трудових відносин припиненими,

В С Т А Н О В И В :

30.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрований судом 09.04.2026, мотивуючи тим, що у серпні 2016 року він працевлаштувався на посаду менеджера з продажу у Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», проте, відпрацювавши неповний робочий день та з`ясувавши, що запропонована робота йому не підходить, повідомив керівництво відповідача про небажання продовжувати трудові відносини та їх припинення. Фактично він перебував на робочому місці лише один день, при цьому ані посадовий оклад, ані будь-які інші умови праці з керівництвом відповідача не обговорювали, записів у його трудову книжку зроблено не було через її відсутність, заробітну плату він не отримував та жодних трудових відносин у подальшому з відповідачем у нього також не було. Однак, на початку березня 2026 року він випадково дізнався про факт офіційного працевлаштування та перебування у трудових відносинах із відповідачем, сформувавши витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно із яким, він з 22 серпня 2016 року був прийнятий на роботу за сумісництвом, в період з серпня по жовтень 2016 року відповідачем йому було нараховано заробітну плату та на даний момент трудові відносини формально не припинені. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області додатково підтвердило на його запит, щодо нарахування відповідачем йому заробітної плати в період з серпня по жовтень 2016 року, відсутність даних про припинення трудових відносин, перебування відповідача на обліку та водночас останній поданий звіт відповідача за червень 2017 року. У свою чергу, Головне управління ДПС у Київській області на його звернення повідомило, що відповідачем не подавалось до податкових органів повідомлення про прийняття його на роботу, проте у податкового органу наявна інформація про прийняття відповідачем на роботу платника податків із відповідним РНОКПП у ІП кварталі 2016 року. 10 березня 2026 року він направив керівнику відповідача лист із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, проте лист (поштове відправлення №0319005126254) повернувся 25 березня 2026 року з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». При спробі звернення до відповідача за наявними в ЄДР контактними даними (номер засобу зв`язку: +38-067-305-56-91; адреса: АДРЕСА_1 ) встановлено, що за вказаною адресою таке підприємство відсутнє, а контактний номер телефону є недійсним. Формальна наявність запису про працевлаштування унеможливлює припинення таких відносин у позасудовому порядку через відсутність контакту з відповідачем, тоді як наявність формально незавершених трудових відносин порушує його право як працівника, зокрема право на належний облік трудовий стаж, оформлення пенсійних та соціальних прав тощо. Тому просив у судовому порядку визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО» та ОСОБА_1 , з 26.03.2026 у зв`язку зі звільненням з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1331,20 грн.

13.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 16.06.2026-14:00.

16.06.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 27.07.2026-14:00, у зв`язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.

27.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.

Представник позивача, адвокат Селянко Андрій Олександрович, у судовому засіданні 16.06.2026 позов підтримав та 16.06.2026 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача на підставі наявних матеріалів, проти заочного розгляду справи не заперечує, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання відповідач повідомлявся належним чином, в томі числі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

Треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головне управління ДПС у Київській області про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, представників до суду не направили, заяви щодо спору та з процесуальних питань до суду не подали.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено копією паспорта позивача та відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 10.04.2026 за № 2589670.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 09.03.2026 за № 37057823 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», ЄДРПОУ: 40428212, зареєстровано 15.04.2016 за адресою: АДРЕСА_3 , керівником та засновником товариства являється ОСОБА_2 , відомості щодо правонаступництва та припинення юридичної особи відсутні.

З інформації Пенсійного фонду України (довідки форми ОК-5 та форми ОК-7) від 08 березня 2026 року, відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб від 19 березня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з 22 серпня 2016 року був прийнятий на роботу за сумісництвом, у Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», ЄДРПОУ: 40428212, у період з серпня по жовтень 2016 року включно відповідачем було нараховано заробітну плату позивачу, а з листопада 2016 року по теперішній час нарахування заробітної плати не проводилося та трудові відносини між сторонами не припинені.

У листах № 1000-0202-8/32786 від 19 березня 2026 року та № 1000-0202-8/36106 від 26 березня 2026 року Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», Ідентифікаційний код: 40428212, у період з 22.08.2016 до 31.10.2016, страхувальником прозвітовано за ОСОБА_1 у серпні, вересні, жовтні 2016 року та в Реєстрі відсутні відомості щодо припинення трудових відносин ОСОБА_1 зі страхувальником ТОВ «ЛІН ПРО», а інформаційні системи Пенсійного фонду України не містять інформації про зняття з обліку ТОВ «ЛІН ПРО».

З листа Головного управління ДПС у Київській області за №18756/6/10-36-24-01 від 18 березня 2026 року вбачається, що ТОВ «ЛІН ПРО» не подавалось до податкових органів повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу, проте у податкового органу наявна інформація про прийняття відповідачем на роботу платника податків із відповідним РНОКПП: НОМЕР_1 у ІІІ кварталі 2016 року.

10 березня 2026 року ОСОБА_1 направив ТОВ«ЛІН ПРО» рекомендований лист із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, проте лист (поштове відправлення №0319005126254) повернувся 25 березня 2026 року з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1, 2 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1- 14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі № 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, при звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У даному випадку встановлено, що з листопада 2016 року позивач не отримує заробітну плату від відповідача, останній не звітує про здійснення господарської діяльності та позивач не має можливості внести відповідні записи у трудову книжку, адже, усі записи у трудовій книжці робить власник або уповноважений ним орган після видання наказу у день звільнення, а керівник товариства ОСОБА_2 відсутній за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ «ЛІН ПРО».

Також, з наведеного вище у рішенні вбачається, що процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю відповідачем не виконана, у зв`язку з чим, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім судового, адже його заява про звільнення за власним бажанням залишена без реагування, отже, наявні перешкоди для реалізації позивачем права на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови праці та соціальний захист.

У своєму рішенні у справі №201/1384/16-ц від 25.11.2019 Верховний Суд України визначив, що ефективним і таким, що не суперечить закону є такий спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі частини першої ст.38 КЗпП України.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач відзив на позов з належними, допустимими та достатніми доказами у спростування доводів позивача до суду не подав.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданим позивачем у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст. 1, 3, 21,24, 36, 38, 116, 233 КЗпП України, ст. 4, 10, 12, 13, 76 81, 141, 223, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО» та ОСОБА_1 з 26.03.2026, у зв`язку зі звільненням з посади за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІН ПРО», ЄДРПОУ: 40428212, місцезнаходження: бульвар Олександрійський, будинок 80, квартира 11, місто Біла Церква, Київська область.

Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: вулиця Саєнка, будинок 10, місто Фастів, Київська область.

Третя особа - Головне управління ДПС у Київській області, ЄДРПОУ: 44096797, місцезнаходження: вулиця Героїв 72-ї Бригади, будинок 12, місто Біла Церква, Київська область.

Повне рішення складено 27.07.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко