Рішення № 138557384, 28.07.2026, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 291/332/26

Провадження №2/291/418/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області в складі

головуючого судді Федорчук І.В.

за участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулося до суду з указаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 534154-КС-001 про надання кредиту від 15.04.2025, що становить 95248,54 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту 35853,12 грн; суми прострочених платежів за процентами 58705,42 грн; суми прострочених платежів за комісією 690,00 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 534154-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями.

За умовами договору ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 45000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 45000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Ружинського районного суд Житомирської області відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано в Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - письмові докази щодо випуску банківської картки та виписок про рух коштів по рахункуза період з 15.04.2025 по 30.09.2025на ім?я ОСОБА_1

29.05.2026 від АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла запитувана судом інформація.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, якіберуть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України,в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута

будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відзив на позов відповідачем у визначений термін, не надано.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Судом установлено, що ТОВ «БІЗПОЗИКА» 15.04.2025 було укладено договір № 534154-КС-001 про надання кредиту, підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-2303.

За змістом пункту 2.1. Договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 45 000,00 грн. (сорок п?ять тисяч грн.) на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання Кредиту у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «БізнесПозика».

Відповідно до пунктів 2.2.-2.5. Договору, кредит надається на строк - 24 тижнів. Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1% фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за надання кредиту 9000,00 грн., нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.

За змістом пункту 2.7.- 2.12. Договору, строк дії Договору: до 30.09.2025 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 111358,44 грн. Загальні витрати за кредитом: 66358,44 грн. Орієнтовна реальна річнапроцентна ставка: 6912,29 процентів. Денна процентна ставка: 0,87 процентів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка розрахована відповідно до методики розрахунку, що затверджена Постановою Національного банку України від 11.02.2021 №16 «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка, загальні витрати за кредитом та орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту обчислені на основі припущення, що позичальник буде дотримуватись графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, та буде застосовуватись Знижена процентна ставка, а інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії Договору. Дата видачі кредиту 15.04.2025. Дата повернення кредиту 30.09.2025.

Відповідно до пункту 3.2.2. Договору, сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються

правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, та до закінчення строку дії Договору (а.с.19-28).

Також, 06.08.2025 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 534154 КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Додаткової угоди Сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та викласти «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 18.02.2026 р.» (а.с. 29 зворот-31).

Перерахування відповідачу на банківську картку грошових коштів 15.04.2025 у сумі 45000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією № 1d0b06a4-19e7-11f0-b90e-000c29d57ed2_1 (а.с.35).

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача за період з 15.04.2025 по 10.03.2026 станом на 10.03.2026 відповідач має заборгованість за договором № 534154-КС-001 про надання кредиту від 15.04.2025, що становить 95 248,54 грн., яка складається з: суми за тілом кредиту 35 853,12 грн.; суми по відсотках 58705,42 грн; суми по комісії 690,00 грн. (а.с.11-14).

Суд, застосовуючи норми права до правовідносин, які виникли між сторонами, виходить з таких мотивів їх застосування.

Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Поняття зобов`язання належить до фундаментальних понять доктрини цивтьного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Тож, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18) зазначено, що «положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 зазначає, що «з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів».

З досліджених матеріалів справи встановлено, що відповідачем було прийнято пропозицію (оферту) укласти електронний кредитний договір розміщений позивачем на веб-сайті https://tpozyka.com.ua/, шляхом реєстрації та заповнення заявки з накладенням електронного підпису одноразовими ідентифікаторами UA-2303 надісланим кредитором у смс-повідомленні засобом зв`язку.

Такі дії сторін свідчать про укладення договору позики з дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику,

наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Як зазначалося вище, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача прострочені платежі за тілом кредиту 35853,12 грн, суми прострочених платежів за процентами 58705,42 грн, сума прострочених платежів за комісією 690,00 грн.

Судом установлено, що свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором № 534154-КС-001 від 15.04.2025 ТОВ «Бізнес позика» виконало у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2025.

Натомість, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, на погашення заборгованості відповідачем було внесено 66 010,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості водночас доказів на погашення відповідачем решти заборгованості за тілом кредиту у сумі 35853,21 грн матеріали справи не містять, тому, вимоги про їх стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас відомостями які надійшли з АТ КБ «ПриватБанк» підтверджено отримання коштів ОСОБА_1 про що також свідчить часткове їх повернення.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було, власного контррозрахунку не надано.

Разом з тим, при вирішенні питання про

стягнення заборгованості за відсотками суд зауважує, що вказаний розмір процентів не є співмірним із тілом кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що заборгованість за договором кредиту №534154-КС-001 від 15.04.2025 року за процентами у розмірі 58 705,42 грн. не є співрозмірною сумі отриманого кредиту в загальному розмірі 45000,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до 35000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією суд зазначає таке.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією про надання кредиту в розмірі 690,00 грн. є безпідставними, оскільки відповідно до умов кредитного договору позичальнику кредит надавався на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 убачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16 та постанові Верховного Суду від 24.10.2018 по справі № 276/4216/16-ц, відповідно до яких, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У зв`язку з вище вказаним позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 690,00 грн не підлягають задоволенню.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, суд дійшов висновку про

часткове задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 , оскільки остання свої зобов`язання за договором № 534154-КС-001 про надання кредиту від 15.04.2026, не виконала у зв`язку з чим утворилася заборгованість, що становить 70853,12 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту 35853,12 грн; суми прострочених платежів за процентами 35000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1980,49 грн (2662,40 х 70853,12 /95248,54).

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" заборгованість про надання кредиту № 534154-КС-001 від 15.04.2025 в розмірі 70853 (сімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят три) гривні 12 (дванадцять) копійок, з яких тіло кредиту 35 853 (тридцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят три) гривні 12 (дванадцять) копійок, за процентами 35 000(тридцять п`ять тисяч) гривні 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" 1980 (одну тисячу дев`ятсот всімдесят) гривень 49 (сорок дев`ять) копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: бул.Лесі Українки, буд.26 оф.411, м. Київ;

відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 28 липня 2026 року.

Суддя І.В. Федорчук