Ухвала суду № 138553768, 28.07.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

28 липня 2026 р. м. Чернівці Справа №600/3929/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Чернівецької міської ради, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Чернівецької міської ради, Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови Чернівецької міської ради Клічука Романа Васильовича про скасування бронювання (відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації) заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відновити інформацію щодо чинності бронювання (відстрочки) позивача та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою суду відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідачів докази, які стали підставою скасування/анулювання бронювання (відстрочки) позивача.

Разом з тим, позивачем подано до суду заяву, про забезпечення позову, в якій останній просить: забезпечити позов, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 його посадовим особам та іншим компетентним органам, вчиняти дії, а саме: приймати щодо ОСОБА_1 рішення про призов на військову службу під час мобілізації, оформлювати, видавати та реалізовувати накази, розпорядження, мобілізаційні розпорядження чи інші документи щодо його призову на військову службу під час мобілізації, здійснювати відправлення ОСОБА_1 до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову - позивач посилається на те, що обіймає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Чернівецької міської ради, виконує функції з координації діяльності виконавчих органів, комунальних підприємств та забезпечення життєдіяльності територіальної громади, а також не звільнений із займаної посади та не відсторонений від виконання своїх повноважень.

Наголошував на тому, що йому було оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що власне підтверджується посвідченням про відстрочку. Проте, у сформованому електронному військово-обліковому документі інформація про чинне бронювання відсутня.

За твердженням позивача, працівниками кадрового підрозділу міської ради йому повідомлено про направлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки документів, щодо анулювання бронювання. При цьому, копію відповідного рішення чи документа йому не надано, а підстави його прийняття не повідомлено.

Заявник вказує, що у зв`язку з відсутністю в Реєстрі відомостей про чинне бронювання існує реальний ризик його призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, за наявною у нього інформацією, його повторно направлено на проходження військово-лікарської комісії, незважаючи на чинний висновок ВЛК, що на його думку, свідчить про вчинення відповідачами активних дій, спрямованих на мобілізацію.

На думку заявника, у разі завершення процедури призову та направлення до військової частини він набуде статусу військовослужбовця, внаслідок чого реалізація права на відстрочку стане неможливою, а навіть у разі задоволення позову, рішення суду не забезпечить ефективного поновлення його порушених прав, оскільки відновлення відомостей про бронювання не призведе до автоматичного припинення військової служби.

З огляду на наведене позивач вважає, що наявна необхідність вжиття заявлених заходів забезпечення позову.

Розглянувши заявлене клопотання та матеріали справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11. 2018 у справі № 826/8556/17, від 24.04.2019 у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини п`ятої статті 242 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації врегулюванні статтею 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII. Зокрема, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Цей порядок визначає: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи; порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів; процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають статусу - військовослужбовця.

Таким чином, у разі призову позивача на військового службу, у нього зміниться правовий статус з військовозобов`язаного на військовослужбовця і така зміна є незворотною.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Чернівецької міської ради та входить до керівного складу органу місцевого самоврядування, який забезпечує безперервне функціонування виконавчих органів міської ради.

Відповідно до розпорядження міського голови від 03.06.2026 №768 позивач здійснює спрямування, координацію та організацію роботи виконавчих органів міської ради, координує розроблення програм забезпечення життєдіяльності Чернівецької міської територіальної громади, контролює діяльність комунальних підприємств, установ та організацій, а також виконує інші управлінські функції, пов`язані із забезпеченням сталого функціонування територіальної громади.

Тобто, виконання зазначених повноважень має безперервний характер і пов`язане із прийняттям управлінських рішень, координацією роботи структурних підрозділів міської ради та забезпеченням належного функціонування комунальної сфери.

Отже, позивач є посадовою особою, на яку в т.ч. покладено персональну відповідальність за координацію роботи відповідних виконавчих органів, погодження управлінських рішень та здійснення контролю за діяльністю комунальних підприємств. Виконання цих повноважень не має формального чи технічного характеру, а безпосередньо пов`язане із забезпеченням життєдіяльності Чернівецької міської територіальної громади.

Як свідчать матеріали справи, позивач не звільнений (доказів зворотного матеріали справи не містять), та не переведений на іншу посаду чи відсторонений від виконання посадових обов`язків.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, що підтверджується посвідченням про відстрочку НОМЕР_1 від 17 серпня 2023 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка наявна в матеріалах справи.

При цьому варто зауважити, що відповідно до статей 24 та 25 Закону № 3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу в органах місцевого самоврядування, на посадах державної служби, а також на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Отже, вчинення дій щодо позивача стосовно виконання вказаних вище функцій завдасть істотної шкоди публічним інтересам громади, а у разі невжиття заходів забезпечення позову, процедура призову/мобілізації ОСОБА_1 може бути розпочата та завершена до ухвалення судового рішення у справі.

Наведені вище обставини свідчать про те, що особа, яка має право на відстрочку (бронювання), не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації. А у випадку позивача наявне не тільки таке право виходячи із займаної посади, а і наявна така відстрочка.

Таким чином, якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Разом із тим, призов позивача на військову службу унеможливить виконання ним посадових повноважень заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Чернівецької міської ради.

Сукупність наведених обставин вказує на наявність реальної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та існування об`єктивної необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Суд враховує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у цьому випадку, мобілізація має становити баланс між приватним або службовим інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.

Аналіз змісту даної заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, наданих належних доказів, які у своїй сукупності свідчать про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Проаналізувавши наведене вище в контексті встановлених обставин в справі, суд вважає, що заявником наведено переконливі підстави для забезпечення позову, передбачених пунктом і частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відсутність у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про чинне бронювання позивача в умовах триваючої загальної мобілізації створює реальний ризик застосування до нього процедури призову на військову

службу до завершення судового розгляду справи.

Водночас, відсутність чинної відстрочки дозволяє розпочати та завершити процедуру призову у будь-який момент, у тому числі до розгляду справи судом по суті.

З огляду на викладене, враховуючи специфіку військової служби та умови воєнного стану, введеного на всій території України, слід визнати, що мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову, свідчать про реальний характер загрози правам та законним інтересам позивача, в частині його можливого призову на військову службу за мобілізацією.

Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Вищезазначене в сукупності дає підстави для висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 його посадовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх посадовим особам вчиняти будь-які дії, направлені щодо призову (мобілізації) ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили рішенням суду у справі.

Суд зазначає, що наведений спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища заявника.

При цьому суд зазначає, що така заборона (спосіб захисту) охоплює всі можливі дії/заходи, які спрямовані щодо реалізації процедури призову, зокрема прийняття рішення про призов, оформлення, видачу та реалізацію наказів, розпоряджень, мобілізаційних розпоряджень чи інших документів щодо призову, а також здійснення відправлення позивача до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації. Тому, окреме зазначення кожної із зазначених дій не є необхідним, оскільки вони є складовими єдиного заходу забезпечення позову заборони вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Водночас, вимога про заборону вчиняти відповідні дії «іншим компетентним органам» задоволенню не підлягає, оскільки заявником не конкретизовано коло таких органів, не наведено обставин, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову саме до них, а також не обґрунтовано їх процесуального зв`язку з предметом спору. Застосування заходів забезпечення позову щодо невизначеного кола органів суперечило б принципам правової визначеності та співмірності заходів забезпечення позову.

За таких обставин, заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його посадовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх посадовим особам вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, а в іншій частині заявлених вимог, у тому числі щодо заборони вчинення дій іншим компетентним органам та окремого перерахування дій, які охоплюються застосованим заходом забезпечення позову, слід відмовити.

Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

1. Заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову - задовольнити частково.

2. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 його посадовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки і їх посадовим особам вчиняти будь-які дії, направлені щодо призову (мобілізації) ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили рішенням суду у справі.

3. В іншій частині заявлених вимог - відмовити.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя О.В. Боднарюк