Рішення № 138553642, 28.07.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2103/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних позивача ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальні відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до інформації, яка міститься у військовому квитку позивача.

Позов обґрунтовано тим, що позивача 30 січня 2015 року було виключено з військового обліку відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як особа, яка раніше була засуджена за вчинення злочину. Однак такі відомості військового квитка не відповідають даним Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в якому міститься інформація про наявність у позивача статусу військовозобов`язаного. З метою усунення такої невідповідності позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, в задоволенні якої було відмовлено. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у приведенні фактичних даних, які містяться у військовому квитку, у відповідність із даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, оскільки всупереч вимогам Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», відповідач протиправно не виконав обов`язок щодо внесення до реєстру змін про виключення позивача з військового обліку, а наявні у названому вище реєстрі відомості про наявність у позивача статусу військовозобов`язаного не відповідають дійсності. На думку позивача, відповідач був зобов`язаний виключити позивача з військового обліку та внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідачі у поданих до суду відзивах зазначили про відсутність підстав для виключення позивача з військового обліку, оскільки діюча наразі редакція Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає обов`язку зняття з військового обліку осіб, які раніше були засуджені за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Крім цього вказано, що наразі положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, передбачають виконання військового обов`язку раніше засудженими за вчинення злочинів особами, які є громадянами України, до яких належить і позивач. Враховуючи наведене, відповідачі вважають заявлений позов безпідставним та просять суд відмовити у його задоволенні.

Ухвалою суду від 24 липня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_2 про залишення позову в даній справі без розгляду.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 30 січня 2015 року позивача було виключено з військового обліку військовозобов`язаних на підставі частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У 2026 році позивач виявив, що у відомостях Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованих у додатку «Резерв+» наявні відомості про перебування його на військовому обліку з наявністю статусу «військовозобов`язаний» та придатним до військової служби.

У зв`язку з цим позивач 25 березня 2026 року звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням виправити відомості у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів із зазначенням даних про виключення його з військового обліку.

Листом від 16 квітня 2026 року №2931 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яким скасовано положення законодавства, які передбачали виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У зв`язку з цим позивач як особа, яка не досягла граничного віку перебування на військовій службі, зобов`язаний з`явитись до ТЦК та СП для взяття на військовий облік військовозобов`язаних та, відповідно, підлягає мобілізації.

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_7 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За змістом частини першої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Питання ведення військового обліку громадян України врегульовані Главою VI Закону №2232-ХІІ.

Так, згідно з частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 37 Закону №2232-ХІІ, визначені, серед іншого, підстави зняття з військового обліку.

Так, згідно з частиною шостою вказаної статті Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку 30 січня 2015 року) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягали громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності 9) померли.

Водночас суд зауважує, що 11 квітня 2024 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX (далі - Закон №3633-IX), який набрав чинності 18 травня 2024 року.

Так, зазначеним Законом №3633-IX внесено зміни до Закону України`Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ та викладено статтю 37 в новій редакції, виключивши, зокрема, пункт 6 частини шостої цієї статті.

Крім цього 18 травня 2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі Порядок №560 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Так, згідно із пунктом 4 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, які набрали чинності 18 травня 2024 року, редакція частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає такої підстави для виключення особи з військового обліку як засудження її раніше до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Крім цього, аналізуючи норми Порядку №560, суд зазначає, що починаючи з 18 травня 2024 року передбачається можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема, осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, тобто такі особи підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В контексті наведеного суд зауважує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України , за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується до цих правовідносин з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що станом на дату звернення позивача із заявою від 25 березня 2026 року частина шоста статті 37 Закону 2232-XII уже не містила такої підстави для виключення з військового обліку як наявність факту засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

Отже, за чинними нормами статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року) позивач не підлягає виключенню з військового обліку, а тому він вважається військовозобов`язаним та повинен перебувати на військовому обліку у відповідному органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З огляду на викладене та враховуючи, що станом як на час звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою від 25 березня 2026 року, так і на час розгляду судом цієї справи по суті, Законом №2232-XII не передбачено можливості виключення з військового обліку осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позову про наявність у відповідачів обов`язку виключити позивача з військового обліку та внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відтак, суд приходить до висновку, що вчинені відносно позивача дії щодо поновлення його на військовому обліку відповідають вимогам законодавства в редакції, чинній на час їх вчинення, а тому правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №120/7252/25 (постанова від 26 лютого 2026 року), №240/19151/25 (постанова від 19 травня 2026 року), №560/1614/26 (постанова від 29 червня 2026 року) та ін.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачами доведено безпідставність заявленого позову, а тому такий не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя О.П. Лелюк