Рішення № 138545957, 28.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4311/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-7210-54У від 22.04.2021 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної податкової служби в Одеської області від 22.04.2021 року №Ф-7210-54У про сплату боргу (недоімки) в сумі 37 788,74 грн.

Позов обґрунтовано позивачкою тим, що вона протягом 2017-2020 року була найманою працівницею та за неї страхувальник сплачував страхові внески, а підприємницькою діяльністю вона як фізична особа - підприємець не займалася, доходів не отримувала. Таким чином, оскаржувана податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області, знаходиться на загальній системі оподаткування.

Оскільки позивачка протягом 2017-2020 років не сплачувала єдиний внесок, Головним управлінням ДПС в Одеській області їй направлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2021 року №Ф-7210-54У, відповідно до якої позивачці необхідно сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн.

Позивач вважає безпідставним нарахування їй заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн., а тому звернулася до суду з цим позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2021 року №Ф-7210-54У. Позивачка зазначає, що підприємницьку діяльність вона в період 2017-2020 року не здійснювала та працювала як наймана працівниця, а роботодавець сплачував за неї страхові внески.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1, ст.2, п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дія закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: 1) для платників, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; 2) для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8, п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

При цьому, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах з роботодавцем та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом не врегульовано.

З аналізу наведених норм у сукупності вбачається, що платниками єдиного соціального внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі вищевикладеного можливо дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Слід зазначити, що вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в органах ДПС та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як найманий працівник, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, відповідачем не надано до суду жодних відомостей, які б свідчили про отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. за 2017-2020 роки.

При цьому, позивачкою надані до суду докази, зокрема, трудова книжка та довідки за формою ОК-7, з якої вбачається, що позивачка протягом 2017-2020 років працювала та за неї мав сплачувати та сплачував страхові внески роботодавець.

Так, позивачка у спірний період працювала на наступних підприємствах:

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК";

УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ;

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА ГРУПА "TAC";

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "TAC".

Таким чином, з наданих доказів вбачається, що позивачка весь спірний період працювала як наймана працівниця.

Таким чином, вимога від 22.04.2021 року №Ф-7210-54У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню судом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-7210-54У від 22.04.2021 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної податкової служби в Одеської області від 22.04.2021 року №Ф-7210-54У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788,74 грн.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко