Рішення № 138545825, 28.07.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/1829/25

Пр. №2/333/163/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Наумової І.Й., з участю секретаря судового засідання Кунець В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОЛІЯ ПАК», третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності на майно та усунення перешкод в його користуванні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Демиденко Д.А., звернувся до суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОЛІЯ ПАК», третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення майна з під арешту.

Ухвалою суду від 02.04.2025 року відкрито провадження та розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

До початку розгляду справи, ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Демиденко Д.А. звернувся до суду з уточненими позовними вимогами про визнання права власності на майно та усунення перешкод в його користуванні.

Ухвалою суду від 16.12.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОЛІЯ ПАК», третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності на майно та усунення перешкод в його користуванні.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №8104/21/1/002357 від 08.10.2023, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та Позивачем, останньому на праві власності належить транспортний засіб ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 .

Придбаний транспортний засіб зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 09.10.2021.

Водночас, як стало відомо позивачу, в рамках виконавчого провадження №65018755 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області №904/5821/20 від 20.01.2021, державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вищевказаний транспортний засіб оголошено в розшук.

Разом із тим, сторонами даного виконавчого провадження є стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЛІЯ ПАК» та боржник Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЖК Запоріжжя». Позивач ані стороною у справі, що розглядалась Господарським судом Запорізької області, ані стороною у виконавчому провадженні не виступає.

Відносини, що виникають у сфері державного регулювання реєстрації та використання транспортних засобів в Україні, регулюється Законом України «Про дорожній транспорт», а також Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів».

Так, відповідно до п.6 Положення, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС.

Чинним законодавством закріплено імперативний обов`язок державного виконавця (усіх рівнів відповідно до визначеної структури) дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Державний виконавець зобов`язаний вчинити дії, визначені Законом України «Про виконавче провадження», та позбавлений можливості вчиняти дії у будь-який інший, не визначений законом спосіб (аналогічну правову позицію викладено Верховним судом у справі №910/13464/15) (постанова від 15.09.2019).

Розшук майна боржника є заходом примусового виконання рішень суду та інших органів, передбачених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» та нерозривно пов`язаний з наступною стадією провадження виконавчих дій його описом і арештом.

Водночас, безпідставне перебування майна в розшуку створює перешкоди в його використанні та розпорядженні ним, оскільки це означає, що майно знаходиться під контролем державних органів (в даному випадку виконавчої служби) для забезпечення виконання судового рішення чи інших вимог. Заходи з розшуку спрямовані на встановлення місцезнаходження, збереження, та зрештою, передачу майна стягувачу або його примусова реалізація.

Тобто, позивач позбавлений не тільки можливості мирно володіти своїм транспортним засобом, включаючи його користування для задоволення власних потреб, а і отримувати прибуток від його використання.

Так, позивачем 01.12.2021 укладено договір оренди транспортного засобу з ТОВ «УКР МІТ ГРУП», за умовами якого транспортний засіб, що є предметом даного спору, передано у платне користування зазначеного підприємства.

Разом із тим, внаслідок перебування транспортного засобу в розшуку його використання орендарем є неможливим, а відтак позивач позбавлений отримувати прибуток, на який розраховував, що порушує його інтереси.

Позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виключення майна - транспортного засобу ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 з розшуку.

В підготовчому судовому засіданні представник адвокат Демиденко Д.А. позовні вимоги підтримала, з урахуванням наданих уточнених позовних вимог, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, представник позивача надала заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримала, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідач по справі повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов та будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не надав. З урахуванням положень п. 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку вищевикладеним, на підставі ст. ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд 28.07.2026 р. постановив протокольну ухвалу про заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Третя особа - Комунарський ВДВС у м. Запоріжжі Південного МУ МЮ (м. Одеса) до суду не з`явилась, подала письмове клопотання щодо розгляду справи за її відсутності.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивач є власником транспортного засобу ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 . Зазначене майно останній придбав за договором купівлі-продажу транспортного засобу №8104/21/1/002357 від 08.10.2023, укладеному з ФОП ОСОБА_2 . Право власності підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 09.10.2021 (а.с.11).

В рамках виконавчого провадження №65018755 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області №904/5821/20 від 20.01.2021, державним виконавцем Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вищевказаний транспортний засіб оголошено в розшук.

Водночас позивач не є стороною виконавчого провадження, не має та не мав жодних правовідносин зі стягувачем у ньому - Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОЛІЯ ПАК», та боржником Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЖК Запоріжжя». Жодних спорів щодо майна, в тому числі в судовому порядку, з вказаними вище суб`єктами господарювання не мав.

Відносини, що виникають у сфері державного регулювання реєстрації та використання транспортних засобів в Україні, регулюється Законом України «Про дорожній транспорт», а також Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів».

Так, відповідно до п.6 Положення, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів здійснюються після проведення уповноваженими особами сервісного центру МВС перевірки відповідних документів та/або відомостей, що містяться у відповідних реєстрах, та результатами таких перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться відповідний напис про їх проведення, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) і дати (крім випадків подання заяви в електронній формі через електронний кабінет водія або засобами Порталу Дія).

За результатами проведення державної реєстрації власнику транспортного засобу видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - офіційний документ, в якому міститься інформація про технічні характеристики автомобіля, власника, зняття і постановку на облік.

Таким чином, поряд із правовстановлюючим документом, за яким відбулось набуття у право власності транспортного засобу, документом на підтвердження додержання його власником встановленої законом процедури державної реєстрації, в тому числі перевірки його правомочностей під час придбання вказаного майна, є свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Чинним законодавством закріплено імперативний обов`язок державного виконавця (усіх рівнів відповідно до визначеної структури) дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Державний виконавець зобов`язаний вчинити дії, визначені Законом України «Про виконавче провадження», та позбавлений можливості вчиняти дії у будь-який інший, не визначений законом спосіб (аналогічну правову позицію викладено Верховним судом у справі №910/13464/15) (постанова від 15.09.2019).

Розшук майна боржника є заходом примусового виконання рішень суду та інших органів, передбачених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» та нерозривно пов`язаний з наступною стадією провадження виконавчих дій його описом і арештом.

Водночас, безпідставне перебування майна в розшуку створює перешкоди в його використанні та розпорядженні ним, оскільки це означає, що майно знаходиться під контролем державних органів (в даному випадку виконавчої служби) для забезпечення виконання судового рішення чи інших вимог. Заходи з розшуку спрямовані на встановлення місцезнаходження, збереження, та зрештою, передачу майна стягувачу або його примусова реалізація.

Тобто, позивач позбавлений не тільки можливості володіти своїм транспортним засобом, включаючи його користування для задоволення власних потреб, а і отримувати прибуток від його використання.

Так, позивачем 01.12.2021 укладено договір оренди транспортного засобу з ТОВ «УКР МІТ ГРУП», за умовами якого транспортний засіб, що є предметом даного спору, передано у платне користування зазначеного підприємства.

Разом із тим, внаслідок перебування транспортного засобу в розшуку його використання орендарем є неможливим, а відтак позивач позбавлений отримувати прибуток, на який розраховував, що порушує його інтереси.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів. Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЖК - Запоріжжя» не пов`язане з майном позивача жодними юридичними фактами, які б породжували виникнення в нього права володіння, користування та розпорядження цим майном на підставі закону, або іншими правовідносинами.

Частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення обтяжень на майно такої особи.

Так, відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено обтяження, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно, так і про звільнення його з -під обтяжень. Тобто названа норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення обтяжень на майно такої особи.

Ураховуючи приналежність майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, особа має право звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено обтяження та зняття їх з нього, так і з позовом лише про зняття обтяжень з такого майна. Подібні правові висновки наведено в постановах ВП ВС від 22.04.2019 у справі № 661/624/16-ц, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 922/1334/17, від 02.10.2018 у справі № 916/3108/17, від 05.03.2019 у справі № 903/206/18, від 30.09.2019 у справі № 908/1532/18.

Підставою для звернення позивача з позовом, який розглядається у цій справі, стало порушення його прав, як власника майна в межах виконавчого провадження, в якому він не є стороною. Тобто спір у цій справі стосується порушеного речового права позивача на майно.

Отже, урахувавши предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, цей спір не є публічно-правовим, оскільки за своєю природою він є приватноправовим спором, а отже, повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд зазначив, що при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з обтяженням і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження". Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено обтяження, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника про визнання права власності на майно і/або звільнення його з-під таких обтяжень. У такому самому порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Саттею 18 Закону передбачено право державного виконавця накладати арешт на майно боржника, опечатувати, описувати, оголошувати в розшук, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» - арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Отже, підставою для застосування такого способу забезпечення реального виконання судового рішення, є належність такого майна саме боржнику, а не стороннім особам.

Позивачем транспортний засіб набуто у власність та зареєстровано у встановленому законом порядку, автомобіль не був предметом судових спорів, право власності не ставилось під сумнів попереднім власником або третіми особами.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 зазначеного вище Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Безпідставне оголошення в розшук майна Позивача фактично позбавляє його можливості вільно користуватись своєю власністю та унеможливлює користування та розпорядження належним йому майном на власний розсуд.

Підсумовуючи зазначені норми та з урахуванням того, що в даному випадку Позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження, ним обрано вірний спосіб захисту.

Відповідно до ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У позивача відсутні будь-які майнові зобов`язання на забезпечення виконання яких може існувати таке обтяження, а тому існування заборони відчуження належного позивачу майна є надмірним втручанням в його право власності.

Отже, позивач не має можливості вільно розпоряджатися власним майном, а перешкоди у реалізації прав власника мають бути усунені шляхом звільнення майна з розшуку.

Зважаючи на те, що позивач позбавлений змоги реалізувати своє законне право на вільне володіння та розпорядження власністю, а також відсутність підстав для продовження обтяження на майно, суд приходить до висновку, що існують усі правові підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12,81, 263-265, 280-281 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОЛІЯ ПАК» ( код ЄДРПОУ 39472733, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Лютеранська, будинок літера А, інше нежитлове приміщення 21, третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності на майно та усунення перешкод в його користуванні задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 .

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом виключення майна - транспортного засобу ЗИЛ, модель 432921, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_2 з розшуку.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя І.Й.Наумова