Ухвала суду № 138544414, 27.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7895/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, в якому позивач просить суд:

визнати бездіяльність Державної казначейської служби України у нарахуванні та виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів за постановою Одеського апеляційного суду від 14. 3.2024 р. по справі № 522/5621/23 неправомірною;

зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку перерахування коштів за виконавчим листом по справі № 522/5621/23 виданого Приморським райсудом м. Одеси 15.5.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Одеського апеляційного суду від 14.03.2024 р. по справі № 522/5621/23 відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями і бездіяльністю державного виконавця Першого Приморського ВДВС у м. Одесі на мою користь стягнуто Державного бюджету України - 20000 грн. 15.05.2024 р. Приморським райсудом м. Одеси на примусове виконання рішення суду видано виконавчий лист, який Головним управлінням ДКС України в Одеській області був направлений 25.06.2024 р. Державній казначейській службі України на безспірне списання коштів.

Позивач вказує, що у зв`язку з тривалим невиконанням Казначейством виконавчого документа, 14.01.2026 р. він звернувся із заявою до голови ДКС України про порушення конвенційного права, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції та на підставі ч.1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень просив нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів. 29.01.2026 р. з перерахуванням Казначейством коштів за виконавчим документом, у нарахуванні та виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів, листом ДКС України за № 5-11-11/4425 від 19.02.2026 р. відмовлено, мотивуючи відсутністю підстав для нарахування та виплати компенсації.

Ухвалою суду від 30.03.2026 адміністративний позов залишено без руху, позивача повідомлено про необхідність у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки шляхом надання до суду копії додатків для відповідача.

Ухвалою суду від 22.04.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача вказує, що відповідач не погоджується з її вимогами і доводами, оскільки вважає їх необґрунтованими.

Представник відповідача зазначає у відзиві, що боржником у виконавчому листі у справі № 522/5621/23 є Державний бюджет України. У ході опрацювання документів встановлено, що постанова суду від 14.03.2024 у справі № 522/5621/23 прийнята відповідно до статті 56 Конституції України з метою відшкодування шкоди, завданої протиправними діями і бездіяльністю державного виконавця. Тобто поданий позивачем виконавчий документ видано на підставі рішення, яким передбачено право особи на відшкодування коштів безпосередньо за рахунок Державного бюджету України (Держави). Опрацювання документів щодо виконання постанови суду від 14.03.2024 у справі № 522/5621/23 здійснювалось Казначейством відповідно до розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку № 845. Ані БК України, ані Порядок № 845 не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями державних органів. Однак, вказані нормативно-правові акти встановлюють, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Отже, відсутні підстави вважати, що Казначейство могло допустити прострочення виконання судового рішення про відшкодування шкоди Державою на користь позивача, оскільки в силу приписів підпункту 1 пункту 9 розділу VI БК України та пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного бюджету виконуються у порядку черговості надходження виконавчих документів до органів Казначейства та в межах бюджетних асигнувань.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 09.06.2026 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства названо справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

В силу п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій, тобто реалізація ним законодавчо наданих повноважень владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (суб`єктів), який, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. При цьому, публічно-владні управлінські функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у даній справі у зв`язку з такими обставинами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.07.2023 року у справі № 522/5621/23 позов ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням права власності протиправними діями і бездіяльністю державного виконавця задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2000,00 грн моральної шкоди. В решті вимог позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14.03.2024 року у справі № 522/5621/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2023 року - змінено, мотивувальну частину рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, завданої порушенням права власності протиправними діями і бездіяльністю державного виконавця викладено в редакції цієї постанови та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000 гривень. В іншій частині рішення залишено без змін.

15.05.2024 року Приморським районним судом м. Одеси видано позивачу виконавчого листа у справі № 522/5621/23 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000 гривень.

У вказаному виконавчому листі зазначено в якості боржника Державний бюджет України, стягувач - ОСОБА_1 та направлено його до виконання в органи казначейської служби України.

14.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою, в якій просив нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів за виконавчим листом № 522/5621/23, надати йому розрахунок нарахованої компенсації та перерахувати кошти за виконавчим документом і нарахуванням компенсації на його банківський рахунок зазначений у заяві 28.05.2024 р.

У відповідь на вказану заяву Державною казначейською службою України надано позивачу лист від 19.02.2026 року №5-11-11/4425, в якому зазначено, що: ...Казначейство за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030) в порядку черговості 29.01.2026 здійснило перерахування коштів на Ваш банківський рахунок платіжною інструкцією № 1508261 від 28.01.2026 на виконання виконавчого листа Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/5621/23.

Щодо нарахування та виплати компенсації в розмірі трьох відсотків річних за порушення тримісячного терміну перерахування коштів за виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/5621/23 повідомляємо наступне.

… Однак, зі змісту резолютивної частини рішення у справі № 522/5621/23 вбачається, що кошти на Вашу користь стягуються з Державного бюджету України. Тобто, у цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди за КПКВК 3504030.

При цьому, Казначейство, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, є виконавцем зазначеного рішення.

Як було зазначено вище, Казначейство здійснило виконання виконавчого листа по справі № 522/5621/23 в порядку черговості за рахунок коштів КПКВК 3504030.

Отже, у Казначейства відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації по справі № 522/5621/23 відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відтак, позивач вважає, що Державна казначейська служба України зобов`язана виплатити йому передбачену статтею 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень компенсацію за порушення строків виконання постанови Одеського апеляційного суду від 14.03.2024 року у справі № 522/5621/23, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Суд зазначає, що питання виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України компенсації у вигляді 3 % річних через тривале невиконання ухваленого судом рішення вирішувалось Верховним Судом у постанові від 09.11.2023 року у справі № 420/2411/19.

Зокрема, Верховний Суд зробив такі висновки: 55. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)).

56. У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

57. Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

58. У цій справі вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав тривалого невиконання державою в собі ДКС України прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача заборгованості (основне зобов`язання).

59. З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду висновує, що спір щодо стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 2а-608/08/1570.

Відтак, зважаючи на те, що спір у даній справі щодо зобов`язання Державної казначейської служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку перерахування коштів (акцесорне зобов`язання) виник у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем у даній справі судового рішення, прийнятого у цивільній справі № 522/5621/23 щодо стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди (основне зобов`язання).

У зв`язку із викладеним суд робить висновок, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, перевіривши матеріали справи, суд вважає що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд роз`яснює позивачу, що спір у даній справі належить розглядати за правилами цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 44, 48, 238, 241-245, 248, 256, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити сторонам, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному ст. 295 КАС України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до приписів ст. 256 КАС України.

Суддя П.П. Марин

.