Рішення № 138543690, 27.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/9220/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (79047, м. Львів, пр. Чорновола, 63а, офіс 313А; код ЄДРПОУ 45834390) до Львівської митниці Державної митної служби України (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343) із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 31.03.2026 №UA209000/2026/000509/2;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 02.04.2026 №UA209000/2026/000529/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів Львівська митниця необґрунтовано та безпідставно дійшла висновку, що декларантом або уповноваженою ним особою не було подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного кодексу України. Позивач звертає увагу, що усі належно оформлені документи подавалися при декларуванні товарів, перелік поданих документів наведено у картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості не визначено яких саме документів визначених положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не надав декларант. Разом з тим, витребування документів передбачених положенням ч.3 ст. 53 Митного кодексу України можливе у випадку наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. Відповідачем в ході здійснення митних процедур не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірних рішеннях про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Позивач стверджує, що вказане свідчить про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості є необґрунтованим. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 13.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 27.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 11.06.2026 за вх. № 50416 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці, існують невідповідності та відсутні належні відомості, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, та декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, стали підставами для невизнання заявленої митної вартості та прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Посадова особа митного органу зазначала, що обов`язок доведення ціни товару лежить на позивачеві та посилалась на судову практику в обґрунтування своєї позиції. Також Львівська митниця вказала, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову.

12.06.2026 за вх.№ 50801 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вказує, що посадова особа митного органу у рішенні про коригування митної вартості має зазначити, зокрема, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Також зазначається детальна інформація та джерела, які були використані митним органом з чітким посиланням на номери та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів. Позивач зауважує, що дослідивши надані відповідачем митні декларації, що слугували джерелом інформації для прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, виявлено суттєві розбіжності. Вищевказане, у свою чергу, свідчить про те, що посадова особа митного органу не дотримала вимог чинного законодавства та безпідставно здійснила коригування митної вартості товару. Більше того, спростовує нерелевантну судову практику на яку посилався відповідач у відзиві. Вважає, що відзив на позовну заяву не обґрунтовує законність прийняття оскаржуваних рішень, не доказано правомірності прийнятих ним рішення, а тому є всі підстави для задоволення позову.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (місце знаходження: 79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, код ЄДРПОУ 45834390) зареєстроване як юридична особа 03.06.2025.

Основним видом економічної діяльності вказаного підприємства є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).

24.09.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» та компанією «QINGTIANDACHENGLEISURECHAIR CO.,LTD.» China (виробник, постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт №SUIM20250924, відповідно до якого продавець поставляє та передає у власність покупця вуличні меблі (надалі товар), а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №SUIM20250924, згідно рахунку-фактури (інвойсу) №DC2025092402-1 від 24.09.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 12 450,20 дол. США.

З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію №26UA209170027563U2, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:

- зовнішньоекономічний договір (контракт) №SUIM20250924 від 24.09.2025;

- рахунок-проформа №DC2025092402-1 від 24.09.2025;

- рахунок-фактура (iнвойс) №DC2025092402-1 від 24.09.2025;

- пакувальний лист б/н від 24.09.2025;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №231 від 28.01.2026;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №78 від 03.10.2025;

- договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №82120 від 18.03.2026;

- коносамент №BW25120928 від 30.12.2025;

- накладна УМВС №2151-512905 від 10.03.2026;

- автотранспортна накладна №000135424 від 30.03.2026;

- митна декларація країни відправлення №310120250514171029 від 25.12.2025.

Відповідач надіслав в порядку до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 МКУ позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Декларантом на вимогу надіслано: прайс-лист та інтернет пропозицію.

За результатами розгляду електронної митної декларації №26UA209170027563U2 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 31.03.2026 №UA209000/2026/000509/2.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 31.03.2026 №UA209000/2026/000509/2, в графі 33 зазначено наступне:

«В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: -подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; -надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено наступне:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту № SUIM20250924 від 24.09.2025р, укладеного між ТОВ "УспіхІмпорт" та Компанією QINGTIAN DACHENG LEISURE CHAIR CO.,LTD. CHINA Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця вуличні меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №DC2025092402-1 від 24.09.2025р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця.

- крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного Оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

- одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 28.01.2026р №231, від 03.10.2025р №78, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/ електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар;

- у гр. "країна призначення» митної декларації країни експорту від 25.12.2025 №310120250514171029 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того в графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документа 277641238, який до митного оформлення не поданий;

- рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №82451 від 23.03.2026 виставлена відповідно до Договору про транспортно -експедиторське обслуговування №2214-Т/25 від 08.07.2025р. який зазначений у гр.44 МД, проте до митного оформлення не поданий. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг.

Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, та не забезпечено надання митному органу відповідно до пункту 2 частини другої статті 52 Кодексу достовірних відомостей про визначення митної вартості товару, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; -за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;-якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); -виписку з бухгалтерської документації; -каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; -копію митної декларації країни відправлення; -висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вимогу митного органу декларантом подано інформацію з інтернет видань та прайс-лист.

Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано. За результатами розгляду всіх наданих документів було встановлено неподання документів: · висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, договір на перевезення.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - третій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Основою для розрахунку товару слугувала митна вартість товару " крісло-шезлонг на металевому каркасі", оформленого за МД № UA500500/2026/10795 від 28.03.2026 р. Скоригована митна вартість склала 4,02 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі».

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000389.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів 31.03.2026 №UA209000/2026/000509/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №26UA209170027612U8, та 31.03.2026 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

29.10.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (далі по тексту ТОВ, покупець) та компанією «НЕВЕІ WEICHUN TRADE CO., LTD.», China (постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт №HWTCL202510, відповідно до якого Продавець постачає та передає у власність покупця Агроволокно (надалі товар), а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №HWTCL202510 від 29.10.2025, згідно рахунку-фактури (інвойсу) №AD20251029 від 02.12.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 32 564,47 дол. США.

З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію №26UA209170026638U8, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:

- зовнішньоекономічний договір (контракт) №HWTCL202510 від 29.10.2025;

- рахунок-проформа №AD20251029 від 29.10.2025;

- рахунок-фактура (iнвойс) №AD20251029 від 02.12.2025;

- пакувальний лист б/н від 02.12.2025;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №126 від 31.10.2025;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №148 від 28.11.2025;

- договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №79151 від 09.02.2026;

- коносамент №BW25120053 від 11.12.2025;

- накладна УМВС №1126020 від 07.02.2026;

- автотранспортна накладна №4790 від 10.02.2026;

- митна декларація країни відправлення №425820250001576868 від 07.12.2025

Відповідач надіслав в порядку до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 МКУ позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Декларантом на вимогу надіслано: прайс-лист та інтернет пропозицію.

За результатами розгляду електронної митної декларації №26UA209170026638U8 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 02.04.2026 №UA209000/2026/000529/2.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 02.04.2026 №UA209000/2026/000529/2, в графі 33 зазначено наступне:

«В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

Декларантом, здійснюючи декларування оцінюваного товару, самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах, та встановлено наступне:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту № HWTCL202510 від 29.10.2025, укладеного між ТОВ «УспіхІмпорт» та компанією HEBEI WEICHUN TRADE CO., LTD. Пунктом 1.1 даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця агроволокно (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Оскільки наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс № AD20251029 від 02.12.2025 підписаний стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким, що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Крім цього, пунктом 1.2 Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак жодного замовлення до митного оформлення не надавалося.

- у митній декларації країни експорту № 425820250001576868 від 07.12.2025 у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документа 264913537, який до митного оформлення не подано.

Відповідно до вимог Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 № 57-V та ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 року), у графах 22 та 23 CMR зазначаються підпис та/або печатка відправника і перевізника. У CMR № 4790 від 10.02.2026 у графах 22 та 23 відсутній штамп та/або підпис відправника.

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (п. 4 ч. 2 ст. 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано платіжні інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 31.10.2025 № 126 та від 28.11.2025 № 148, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису (власноручного/електронного) відповідальної особи платника, яка відповідно до законодавства України має право розпоряджатися рахунком.

У графі 44 митної декларації зазначено наявність договору (контракту) про перевезення № 2214-Т/25 від 08.07.2025, однак до митного оформлення його не подано, що не дозволяє митному органу у повному обсязі підтвердити складові митної вартості.

Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар, та не забезпечено надання митному органу відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 Кодексу достовірних відомостей про визначення митної вартості товару, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність усіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.

Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень ч. 21 ст. 58 Митного кодексу України.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. На вимогу митного органу декларантом подано інформацію з інтернет-видань та прайс-лист. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другійтретій ст. 53 МКУ, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно зі ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати методи визначення митної вартості 2а (ст. 59 МКУ) та 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в (ст. 62 МКУ) та 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності у митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано резервний метод (ст. 64 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару № 1 слугувала МД № 209140/2026/1523 від 22.01.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (агроволокно захисне/накривне, поліпропіленове...) становила 5,52 дол. США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару № 2 слугувала МД № 204060/2025/2130 від 17.03.2025, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (тканини, виготовлені з синтетичних комплексних ниток стрічкової форми, поліпропілену...) становила 5,53 дол. США/кг. Коригування у зв`язку з відмінністю умов поставки не здійснювалося, оскільки митна вартість у джерелі визначена з урахуванням витрат до кордону України. Коригування на обсяг партії товару та комерційні рівні не здійснювалося, оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.»

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000414.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 02.04.2026 №UA209000/2026/000529/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №UA209000/2026/000529/2, та 02.04.2026 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

МК України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно із статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно із частиною другою статті VII ГААТ, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно із статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.

Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи, закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Суд вважає, що надані позивачем документи відповідачу у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені Львівською митницею розбіжності є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо обґрунтованості застосування митним органом другорядного методу визначення митної вартості придбаного позивачем товару, суд зазначає, що встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такий висновок, також узгоджується з правовою позицією, викладеній Верховним Судом України в постанові від 31.03.2015 року у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Положення статті 55 МК України визначають загальні вимоги до змісту рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, згідно з якими, таке рішення повинно містити також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування (пункт 4 частини другої статті 55 МК України).

На виконання вимог статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598 затверджено Правила заповнення рішень про коригування митної вартості товарів (далі також Правила №598). Так щодо графи 33 рішення про коригування митної вартості товарів у пункті 2.1 Правил №598 вказано, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.

При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним митним органом за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Суд з`ясував, що в гр. 33 усіх оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів щодо джерела коригування зазначено лише номер та дату прийняття митної декларації джерела-коригування із вказівкою на вартість 1 кг ввезеного товару, або із посиланням на те, що «коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось». Натомість, оскаржувані рішення не містять пояснень про умови поставки товару, комерційні умови поставки та придбання товару за митними деклараціями-джерелами коригування, а також не містять пояснень про те, що поставлений товар за митними деклараціями-джерелами коригування справді був подібний товар, який постачав позивач.

Відтак Львівська митниця, приймаючи оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, порушила вимоги п. 4 ч. 2 ст. 55 МК України та п. 2.1 Правил №598 в частині заповнення гр. 33 рішень, позаяк не вказала на яких умовах здійснювалась поставка товару за митною декларацією-джерелом коригування, які комерційні умови мали місце, та чи постачався подібний товар, що і в цій ситуації. Наведене є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування відповідних рішень про коригування митної вартості Львівської митниці.

Стосовно зауважень, викладених в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, суд зазначає наступне.

У рішенні про коригування митної вартості товарів від 31.03.2026 №UA209000/2026/000509/2 в якості підстави прийняття такого рішення, митниця зазначила:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту № SUIM20250924 від 24.09.2025р, укладеного між ТОВ "УспіхІмпорт" та Компанією QINGTIAN DACHENG LEISURE CHAIR CO.,LTD. CHINA Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця вуличні меблі (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №DC2025092402-1 від 24.09.2025р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного Оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд дослідив, що пункти розділу 1 Контракту №SUIM20250924 від 24.09.2025 року не передбачають, що рахунок-фактура вважається погодженою лише у разі підписання такого документа продавцем та покупцем. У вказаному положенні зазначено лише, що у рахунку-фактурі зазначаються найменування, кількість та ціна товару, однак не конкретизовано спосіб їх «узгодження».

Суд зауважує, що рахунок-фактура, подана до митного оформлення, містить печатку та підпис уповноваженої особи продавця - «QINGTIAN DACHENG LEISURE CHAIR CO., LTD.», Китай.

Комерційний інвойс у зовнішньоекономічній діяльності є документом, який продавець надає покупцю для підтвердження угоди про продаж товару та відображення інформації про нього і який використовується для митних цілей під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Суд зазначає, що законодавством України не встановлено затвердженої форми інвойсу. При цьому Рекомендації №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка для міжнародної торгівлі» передбачають необхідність підпису продавця (постачальника), однак не містять вимоги щодо підписання інвойсу покупцем.

Окрім того, позивач не впливає на зміст документів, які формуються та надаються продавцем товару контрагентом за зовнішньоекономічним договором. Подальші дії позивача щодо ввезення товару на митну територію України та його декларування свідчать про погодження ним умов виставленого продавцем інвойсу.

Також суд зазначає, що у разі виявлення подання до митного оформлення підроблених документів митний орган зобов`язаний розглянути питання щодо наявності ознак порушення митних правил, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України. Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що посадовими особами відповідача здійснювалися будь-які дії, спрямовані на фіксацію такого порушення. Крім того, після прийняття рішення про коригування митної вартості митний орган завершив митне оформлення товару на підставі тих самих документів, що свідчить про необґрунтованість відповідних зауважень. Жодних протоколів про порушення митних правил чи інших процесуальних документів у зв`язку з можливою підробкою документів відповідачем не складалося.

Суд встановив, що під час митного оформлення декларантом було подано рахунок-фактуру та банківські платіжні документи, які містили всі необхідні відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар.

Більш того, подальші дії відповідача, а саме завершення митного оформлення товару після прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, підтверджують, що посадові особи митного органу фактично визнали поданий інвойс належним документом, оскільки при випуску товару у вільний обіг не було оформлено карток відмови чи складено протоколів про порушення митних правил.

Також суд наголошує, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить інформацію про вартість товару, оскільки у ньому може міститися лише інформація щодо кількості та асортименту товару. Такий документ не має значення для підтвердження числових значень складових митної вартості. Крім того, законодавством не визначено обов`язкових реквізитів заявки до зовнішньоекономічного контракту.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення було подано рахунок-проформу №DC2025092402-1 від 24.09.2025. Суд враховує, що рахунок-проформа за своєю правовою природою є попереднім інвойсом, який використовується для погодження ціни, обсягу поставки та інших умов, після чого оформлюється комерційний інвойс. За таких обставин поданий рахунок-проформа може розглядатися як документ, що підтверджує погодження сторонами умов поставки.

Суд встановив, що всі витрати на товар, понесені ТОВ «УспіхІмпорт» за Контрактом №SUIM20250924 від 24.09.2025 року, були включені до заявленої митної вартості товару.

Суд зауважує, що положення пункту 1.2 Контракту не можуть застосовуватися окремо від інших його положень. Так, пунктом 1.3 Контракту передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами на кожну партію та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід`ємною частиною Контракту.

З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом були подані рахунок-проформа, рахунок-фактура та банківські платіжні документи, митному органу були надані всі відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар. Відповідно у відповідача були відсутні підстави для невизнання заявленої митної вартості.

Суд також зазначає, що до переліку додаткових документів, визначених частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, входять каталоги, специфікації та прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, тоді як замовлення (заявка) до зовнішньоекономічного контракту до такого переліку не віднесене.

Отже, суд доходить висновку, що документи, подані декларантом до митного оформлення, підтверджують заявлену митну вартість товару.

Стосовно зауваження, що копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 28.01.2026р №231, від 03.10.2025р №78, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати платника та отримувача, їх рахунки, надавачів платіжних послуг, суму платіжної операції та інші реквізити, необхідні для належного виконання платіжної операції.

Частиною сьомою статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що Національний банк України визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій та особливості їх оформлення.

Суд враховує, що Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 25.08.2022 №189), визначено перелік обов`язкових реквізитів платіжної інструкції. Зокрема, підпунктом 10 пункту 14 зазначеного Положення передбачено, що платіжна інструкція повинна містити реквізит «Призначення платежу».

Разом з тим пунктом 15 Положення №216 встановлено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. При цьому чинне законодавство не містить визначення поняття «повна інформація» та не встановлює вичерпного переліку відомостей, які обов`язково мають бути зазначені у реквізиті «Призначення платежу», зокрема не містить вимоги щодо обов`язкового зазначення реквізитів контракту чи рахунку-проформи.

Суд встановив, що у банківських платіжних документах №231 від 28.01.2026 та №78 від 03.10.2025 у графі «Призначення платежу» містяться посилання на Контракт №SUIM20250924 від 24.09.2025 та рахунок-проформу №DC2025092402-1 від 24.09.2025.

Крім того, зазначені платіжні документи містять відмітки банку про проведення платежів, дату здійснення операцій, суму платежів у доларах США, реквізити рахунків сторін та інші необхідні відомості, які узгоджуються з іншими документами, поданими до митного оформлення.

Суд також враховує, що загальна вартість товару у розмірі 12 450,20 доларів США на момент митного оформлення була сплачена в повному обсязі, а відтак подані банківські платіжні документи підтверджують здійснення оплати за товар та кореспондуються з іншими документами, поданими для підтвердження заявленої митної вартості.

Щодо зауваження митного органу, що у гр. "країна призначення» митної декларації країни експорту від 25.12.2025р №310120250514171029 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того в графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документа 277641238, який до митного оформлення не поданий.

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом за наявності для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Суд враховує, що позивач не впливає на порядок оформлення та зміст експортної митної декларації, оскільки такий документ складається компетентними органами та відправником країни експорту. Відповідно позивач подає митному органу експортну декларацію в тому вигляді, в якому вона була отримана від контрагента.

Щодо доводів відповідача про відсутність документа №277641238, суд зазначає, що зазначений номер міститься у коносаменті №BW25120928 від 30.12.2025, який був поданий декларантом до митного оформлення, та фактично є реквізитом лінійного коносамента.

При цьому суд враховує, що лінійний коносамент використовується безпосередньо морським перевізником, а тому не перебуває у володінні позивача та не може бути поданий ним до митного оформлення.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач, обґрунтовуючи свої сумніви щодо оформлення експортної митної декларації, не посилається на жодні норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, які регулюють порядок її заповнення, не зазначає, які саме вимоги були порушені при оформленні цього документа, а фактично обмежується власними припущеннями, не підтвердженими належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені відповідачем зауваження щодо експортної митної декларації та відсутності документа №277641238 не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості товару та не можуть бути самостійною підставою для її коригування.

Стосовно зауваження, що рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №82451 від 23.03.2026 виставлена відповідно до Договору про транспортно-експедиторське обслуговування №2214-Т/25 від 08.07.2025р. який зазначений у гр.44 МД, проте до митного оформлення не поданий. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу здійснити перевірку транспортних послуг.

Суд зазначає, що наведене відповідачем зауваження не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки до митного оформлення було подано рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №82120 від 18.03.2026, а не рахунок-фактуру №82451 від 23.03.2026, на який безпідставно посилається митний орган.

Суд враховує, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До таких документів можуть належати рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, банківські та платіжні документи, а також калькуляція транспортних витрат.

Суд звертає увагу, що законодавцем використано словосполучення «можуть належати», що свідчить про невичерпний характер такого переліку документів та відсутність обов`язку декларанта подавати одночасно всі перелічені документи для підтвердження транспортних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-Т/25 від 08.07.2025 був зазначений у митній декларації №26UA209170027563U2 з позначкою «d». Крім того, вказаний договір зазначений посадовою особою митниці у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000389.

Суд зазначає, що відповідно до Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, позначка «d» біля коду документа у графі 44 митної декларації означає, що відповідний документ наявний у декларанта та подається на вимогу митного органу.

Судом встановлено, що для підтвердження транспортних витрат декларантом було подано рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №82120 від 18.03.2026, коносамент №BW25120928 від 30.12.2025, накладну УМВС №2151-512905 від 10.03.2026 та автотранспортну накладну №000135424 від 30.03.2026.

За таких обставин суд доходить висновку, що декларантом було подано достатній та належний пакет документів, який підтверджує понесені транспортні витрати відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012.

Крім того, судом встановлено, що рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №82120 від 18.03.2026 була оплачена, що підтверджується платіжною інструкцією №336 від 31.03.2026.

Зазначена платіжна інструкція була долучена позивачем до позовної заяви та приймається судом як належний і допустимий доказ у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки підтверджує факт здійснення оплати транспортно-експедиційних послуг.

Таким чином, суд доходить висновку, що всі транспортні витрати, понесені позивачем, були включені до заявленої митної вартості товару та підтверджені належними документами, а тому зауваження митного органу щодо їх документального підтвердження є безпідставними.

У рішенні про коригування митної вартості товарів від 02.04.2026 №UA209000/2026/000529/2 в якості підстави прийняття такого рішення, митниця зазначила:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №HWTCL202510 від 29.10.2025, укладеного між ТОВ "УспіхІмпорт" та Компанією НЕВЕІ WEICHUN TRADE CO., LTD. Пунктом 1.1 даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця Агроволокно (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс №AD20251029 від 02.12.2025 підписаний стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось.

Суд дослідив, що пункти розділу 1 Контракту №HWTCL202510 від 29.10.2025 не передбачають, що рахунок-фактура вважається погодженим виключно за умови його підписання як продавцем, так і покупцем. У зазначених положеннях Контракту визначено лише, що у рахунку-фактурі зазначаються найменування, кількість та ціна товару, однак спосіб такого погодження сторонами не конкретизовано.

Суд зауважує, що рахунок-фактура, поданий до митного оформлення, містить печатку та підпис уповноваженої особи продавця «HEBEI WEICHUN TRADE CO., LTD.», Китай.

Комерційний інвойс у зовнішньоекономічній діяльності є документом, який продавець надає покупцю для підтвердження укладення угоди щодо продажу товару та відображення відомостей про нього і використовується, зокрема, для митних цілей.

Суд зазначає, що законодавством України не затверджено обов`язкової форми комерційного інвойсу. Водночас Рекомендаціями №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка для міжнародної торгівлі» передбачено необхідність підпису продавця (постачальника), тоді як вимога щодо підпису покупця відсутня.

Крім того, суд враховує, що позивач не впливає на зміст документів, які оформлюються та видаються іноземним продавцем, а тому подає їх до митного оформлення у тому вигляді, в якому вони були отримані від контрагента.

Подальші дії позивача щодо здійснення оплати, ввезення та митного оформлення товару свідчать про погодження ним умов, викладених у рахунку-фактурі.

Суд також зазначає, що у разі встановлення факту подання до митного оформлення підроблених документів митний орган зобов`язаний вживати заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності за статтею 483 Митного кодексу України. Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що посадовими особами митного органу складалися протоколи про порушення митних правил, пов`язані з поданням підроблених документів, або вчинялися інші процесуальні дії, спрямовані на фіксацію такого порушення.

Більше того, після прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товар був випущений у вільний обіг на підставі тих самих документів, що свідчить про відсутність у митного органу реальних сумнівів щодо їх достовірності та підтверджує надуманість наведеного зауваження.

Суд встановив, що під час митного оформлення декларантом було подано рахунок-фактуру та банківські платіжні документи, які містять усі необхідні відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар.

Крім того, подальші дії відповідача, а саме завершення митного оформлення товару після прийняття рішення про коригування митної вартості, підтверджують, що посадові особи митного органу фактично визнали поданий інвойс належним документом, оскільки жодних карток відмови чи протоколів про порушення митних правил при випуску товару оформлено не було.

Суд зазначає, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить відомості про вартість товару, оскільки у ньому може визначатися лише асортимент та кількість товару, що замовляється. Відповідно такий документ не має значення для підтвердження числових значень митної вартості. Крім того, чинне законодавство не визначає обов`язкових реквізитів заявки до зовнішньоекономічного контракту.

З матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення було подано рахунок-проформу №AD20251029 від 29.10.2025. Суд враховує, що рахунок-проформа за своєю правовою природою є попереднім інвойсом, який використовується для узгодження ціни, асортименту та інших умов поставки, після чого оформлюється комерційний інвойс. За таких обставин рахунок-проформу може розглядатися як документ, що підтверджує замовлення товару.

Суд встановив, що всі витрати, понесені ТОВ «УспіхІмпорт» за Контрактом №HWTCL202510 від 29.10.2025, були включені до заявленої митної вартості товару.

Суд також зауважує, що положення пункту 1.2 Контракту не можуть застосовуватися відокремлено від інших його умов. Так, пунктом 1.3 Контракту передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами щодо кожної партії та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід`ємною частиною Контракту.

З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом було подано рахунок-проформу, комерційний інвойс та банківські платіжні документи, суд доходить висновку, що митному органу були надані всі необхідні документи, які підтверджують ціну, фактично сплачену за товар, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для невизнання заявленої митної вартості.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України замовлення не належить до переліку додаткових документів, які можуть бути витребувані для підтвердження митної вартості товарів. Натомість до такого переліку віднесено каталоги, специфікації та прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

За таких обставин суд доходить висновку, що подані декларантом документи є належними та достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Щодо доводів митного органу, що у митній декларації країни експорту №425820250001576868 від 07.12.2025 в графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 264913537, який до митного оформлення не подано.

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом за наявності для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Суд враховує, що позивач не впливає на порядок оформлення та зміст експортної митної декларації, оскільки такий документ формується компетентними органами та відправником країни експорту. Відповідно позивач подає митному органу зазначений документ у тому вигляді, в якому він був отриманий від контрагента.

Щодо доводів відповідача про відсутність документа №264913537, суд зазначає, що вказаний номер міститься у коносаменті №BW25120053 від 11.12.2025, який був поданий декларантом до митного оформлення, та фактично є реквізитом лінійного коносамента.

При цьому суд враховує, що лінійний коносамент використовується виключно морським перевізником, а тому не перебуває у володінні позивача та не може бути поданий ним до митного оформлення.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач, обґрунтовуючи свої сумніви щодо оформлення експортної митної декларації, не посилається на жодні норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, які регулюють порядок її заповнення, не зазначає, які саме вимоги були порушені при оформленні цього документа, та не наводить належного правового обґрунтування своїх висновків. Натомість доводи митного органу ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних сумнівах.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені відповідачем зауваження щодо експортної митної декларації країни відправлення та відсутності документа №264913537 не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості товару, не підтверджені належними та допустимими доказами і не можуть бути самостійною підставою для її коригування.

Стосовно зауваження митниці, що відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 CMR-зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №4790 від 10.02.2026 у гр. 22 та 23 відсутній штамп та/або підпис відправника.

Суд зазначає, що графа 22 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), на яку посилається відповідач як на недолік оформлення у зв`язку з відсутністю підписів відправника та перевізника, містить друковані реквізити як відправника, так і перевізника, які дають змогу їх належним чином ідентифікувати та відповідають вимогам Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR).

Суд звертає увагу, що статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не передбачено обов`язкової наявності підписів чи печаток відправника та перевізника як обов`язкових реквізитів міжнародної товарно-транспортної накладної.

Крім того, наведені відповідачем доводи щодо оформлення CMR самі по собі не свідчать про наявність розбіжностей у документах, поданих до митного оформлення. Суд зазначає, що розбіжність передбачає невідповідність відомостей між двома або більше документами, тоді як відповідачем не наведено жодного прикладу такої невідповідності.

Водночас відповідач не зазначив, які саме відомості, необхідні для підтвердження числових значень складових митної вартості товару або ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті, відсутні у поданих документах або викликають сумнів.

За таких обставин суд доходить висновку, що наявність або відсутність окремих необов`язкових реквізитів у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товару. При цьому митним органом не встановлено жодних невідповідностей щодо найменування, кількості, асортименту чи інших характеристик товару, зазначених у товаросупровідних документах.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020, відповідно до якої предметом доказування під час контролю правильності визначення митної вартості є ціна товару та інші складові митної вартості.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів складання вантажної накладної підтверджує укладення договору перевезення, а умови міжнародного перевезення товару безпосередньо не впливають на його ціну. У зв`язку з цим самі по собі недоліки оформлення CMR не можуть бути підставою для виникнення сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Крім того, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна (CMR) у розумінні частини другої статті 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує числові значення складових митної вартості товару. Відтак відомості, наведені у CMR, не є визначальними для підтвердження митної вартості. Оскільки відповідачем не встановлено жодних невідповідностей щодо кількісних чи якісних характеристик товару, зазначених у CMR, наведені ним зауваження не можуть бути підставою для коригування митної вартості товару.

Щодо аргументів відповідача, що у якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано платіжні інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 31.10.2025 №126, від 28.11.2025 №148, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частиною 7 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту та прийняття до виконання.

Суд враховує, що Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 25.08.2022 №189), а саме пунктом 14 розділу ІІ, визначено обов`язкові реквізити платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах. Зокрема, підпунктом 10 пункту 14 передбачено, що така платіжна інструкція повинна містити реквізит «Призначення платежу».

Водночас, відповідно до пункту 15 Постанови №216 платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. При цьому чинне законодавство України не містить визначення поняття «повнота інформації», а також не встановлює обов`язку щодо зазначення у призначенні платежу одночасно всіх реквізитів контракту, рахунку-проформи чи інших товаросупровідних документів.

З матеріалів справи вбачається, що у банківських платіжних документах №126 від 31.10.2025 та №148 від 28.11.2025 у графі «Призначення платежу» містяться посилання на Контракт №HWTCL202510 від 29.10.2025 та рахунок-проформу №AD20251029 від 29.10.2025.

Суд встановив, що зазначені платіжні інструкції містять відмітки банку про проведення платежів, дату здійснення операцій, суму платежів у доларах США, реквізити платника та отримувача, а також інші необхідні відомості, які узгоджуються з документами, поданими до митного оформлення. При цьому загальна вартість товару у сумі 32 564,47 доларів США на момент митного оформлення була повністю сплачена.

За таких обставин суд доходить висновку, що подані банківські платіжні документи дозволяють беззаперечно ідентифікувати їх із спірною поставкою товару, підтверджують факт здійснення оплати та містять усі необхідні відомості для підтвердження ціни, яка була фактично сплачена за товар. Відтак доводи митного органу щодо неналежності або недостатності зазначених платіжних документів не знайшли свого підтвердження та не можуть бути підставою для невизнання заявленої митної вартості товарів.

Стосовно зауваження митного органу щодо того, що у графі 44 митної декларації зазначено наявність договору (контракту) про перевезення №2214-Т/25 від 08.07.2025, однак до митного оформлення його не подано, що не дозволяє митному органу у повному обсязі підтвердити складові митної вартості.

Суд зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До таких документів можуть належати, зокрема, рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг), банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, а також калькуляція транспортних витрат.

Суд звертає увагу, що законодавець використовує формулювання «можуть належати», що свідчить про невичерпний характер наведеного переліку документів та означає, що для підтвердження транспортних витрат достатнім є подання документів, які містять необхідні відомості щодо вартості перевезення оцінюваних товарів.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-Т/25 від 08.07.2025 зазначений у митній декларації №26UA209170026638U8 з позначкою «m». Крім того, вказаний договір зазначений посадовою особою митного органу у Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000414.

Суд враховує, що відповідно до Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, позначка «m» у графі 44 митної декларації означає, що відповідний документ вже подавався митному органу під час попередніх митних оформлень із застосуванням митної декларації. Відтак сам митний орган був обізнаний про існування та зміст зазначеного договору.

Суд встановив, що на підтвердження заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано договір про надання транспортно-експедиторських послуг №2214-Т/25 від 08.07.2025, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №79151 від 09.02.2026, коносамент №BW25120053 від 11.12.2025, накладну УМВС №1126020 від 07.02.2026, автотранспортну накладну №4790 від 10.02.2026, а також митну декларацію країни відправлення №425820250001576868 від 07.12.2025.

За таких обставин суд доходить висновку, що декларантом було подано повний та достатній пакет товаросупровідних документів, які підтверджують транспортні витрати відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012.

Суд також бере до уваги, що усі транспортні витрати, понесені позивачем, були включені до заявленої митної вартості товару та належним чином підтверджені документально, у зв`язку з чим зауваження митного органу щодо їх непідтвердження є безпідставними.

Крім того, судом встановлено, що рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №79151 від 09.02.2026, у якому визначено, зокрема, вартість морського фрахту, був повністю оплачений, що підтверджується платіжною інструкцією №203 від 11.02.2026.

Зазначена платіжна інструкція була долучена позивачем до позовної заяви та приймається судом як належний і допустимий доказ у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки підтверджує факт здійснення оплати транспортно-експедиційних послуг.

Таким чином, суд доходить висновку, що всі транспортні витрати, понесені позивачем, були включені до заявленої митної вартості товару та підтверджені належними документами, а тому зауваження митного органу щодо їх документального підтвердження є безпідставними.

Суд звертає увагу, що митний орган, визначаючи митну вартість товарів, застосував різні підходи до визначення вартості однорідних товарів. Так, вартість товару №1 у графі 33 рішення про коригування митної вартості визначена з посиланням на джерело та становить 5,52 дол. США за кг, тоді як у графі 30 цього ж рішення фактична вартість товару зазначена у розмірі 0,4753 дол. США за одиницю. Аналогічно щодо товару №2 у графі 33 зазначено рівень митної вартості 5,53 дол. США за кг, тоді як у графі 30 фактична вартість становить 0,3587 дол. США за одиницю. Суд зазначає, що відповідач не навів жодних мотивів щодо застосування різних одиниць виміру при визначенні митної вартості товарів, не здійснив відповідних розрахунків чи перерахунків та не обґрунтував можливість порівняння таких показників між собою.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення про коригування митної вартості не містить належного та зрозумілого обґрунтування проведених розрахунків, що свідчить про необ`єктивність та вибірковість підходу митного органу при визначенні митної вартості товарів. Наведене є самостійною підставою для висновку про безпідставність здійсненого коригування митної вартості та протиправність дій відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що митний орган у спірних правовідносинах діяв неправомірно, здійснив коригування митної вартості безпідставно та вибірково.

Суд наголошує, що вказані відповідачем обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, або наявність ознак не автентичності поданих до митного оформлення документів.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення, Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Інші доводи відповідача висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу та методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

За наведених обставин, позивачем у відповідності до вимог статей 52, 53 Митного кодексу України подано всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей зазначених в частині третій статті 53 МК України і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав для витребування додаткових документів та прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 13.10.2021 року у справі №804/15600/15, від 14.04.2021 року у справі №820/4849/16, від 21.04.2021 року у справі №809/1838/15.

Суд враховує, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість випробовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим можуть бути витребувані лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №200/6521/20-а та від 18.11.2022 у справі №818/902/17.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відтак зазначені митним органом у повідомленні та в рішенні про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття картки відмови і коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об`єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при здійсненні ввезення товару на митну територію України, ТОВ «УспіхІмпорт» для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 МК України, а тому використання відповідачем другорядних методів визначення митної вартості товару є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірні рішення митного органу про коригування митної вартості товару не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.

За таких обставин, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, в силу положень ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

З огляду на все викладене вище та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Судом при розгляді питання щодо стягнення витрат на правову допомогу враховується висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18: «17. Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року №01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 18.08.2021 у справі №640/11204/19 зазначив: «У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Не зважаючи на те, що судами різних юрисдикцій тлумачилися норми ЦПК і ГПК України, вищенаведена практика є застосовною до обставин цієї справи, оскільки у ЦПК, ГПК і КАС України вище аналізовані норми є однаковими за змістом».

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.

Суд встановив, що 24 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» та Адвокатським об`єднанням «Шокало та партнери» укладено Договір №2-24/10/25 про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 та Додаткової угоди №25 від 17.04.2026 р. до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 р. в ході представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: збір доказів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції.

Згідно із Додатковою угодою №25 від 17.04.2026 р. до Договору №2-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 р. вищенаведена правова допомога оцінена сторонами у 20 000 гривень.

Доказами попередньо понесених витрат на професійну правничу допомогу є: Договір №2-24/10/25 про надання правової допомоги, Додаткова угода №25 до Договору №2-24/10/25 від 17.04.2026 та опис виконаних робіт у даній справі.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі /WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000 грн.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача. З огляду на те що, позивачем сплачений судовий збір, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано переклад українською мовою документів, долучених до позовної заяви.

Відтак, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати, понесення за проведення перекладу українською мовою документів, складених іноземною мовою, у сумі 5160,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Згідно з ч. 3 ст. 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Ч. 5-6 ст. 137 КАС України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

На підтвердження понесених витрат з перекладу документів позивачем подано:

- рахунок-фактура №1-15/05/26 вiд 15.05.2026 на суму 3000,00 грн;

- платіжна інструкція №477 від 18.05.2026 про оплату на суму 3000,00 грн;

- рахунок-фактура №Р123794424/04/2026 від 15.05.2026 на суму 2160,00 грн;

- платіжна інструкція №478 від 18.05.2026 про оплату на суму 2160,00 грн.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми сплачених витрат понесених по оплаті послуг з перекладу документів в розмірі 5160,00 грн.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 131, 137, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (79047, Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А; код ЄДРПОУ 45834390) до Львівської митниці (79007, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43971343) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000509/2 від 31.03.2026.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000529/2 від 02.04.2026.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» судовий збір в сумі 9383 (Дев`ять тисяч триста вісімдесят три) гривні 83 (вісімдесят три) копійки.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (тисячі ) гривень 00 копійок.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» суму витрат, понесених по оплаті послуг з перекладу документів, в розмірі 5160 (п`ять тисяч сто шістдесят) гривень 83 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна