Рішення № 138543682, 27.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/10683/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Курмановича В. Генерала., буд. 9, офіс 3-1; код ЄДРПОУ 45896389) до Львівської митниці (79007, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43971343) із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2026 №UA209000/2026/000704/2;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 05.05.2026 №UA209000/2026/000719/2;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів Львівська митниця необґрунтовано та безпідставно дійшла висновку, що декларантом або уповноваженою ним особою не було подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 Митного кодексу України. Позивач звертає увагу, що усі належно оформлені документи подавалися при декларуванні товарів, перелік поданих документів наведено у картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості не визначено яких саме документів визначених положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України не надав декларант. Разом з тим, витребування документів передбачених положенням ч.3 ст. 53 Митного кодексу України можливе у випадку наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. Відповідачем в ході здійснення митних процедур не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірних рішеннях про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Позивач стверджує, що вказане свідчить про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості є необґрунтованим. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 29.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 11.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 22.06.2026 за вх.№54021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці, існують невідповідності та відсутні належні відомості, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, та декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, стали підставами для невизнання заявленої митної вартості та прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Вказує, що витрати на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною. Також Львівська митниця вказала, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову.

24.06.26 за вх.№54869 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вказує, що посадова особа митного органу у рішенні про коригування митної вартості має зазначити, зокрема, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Також зазначається детальна інформація та джерела, які були використані митним органом з чітким посиланням на номери та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів. Позивач зауважує, що дослідивши надані відповідачем митні декларації, що слугували джерелом інформації для прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, виявлено суттєві розбіжності. Вищевказане, у свою чергу, свідчить про те, що посадова особа митного органу не дотримала вимог чинного законодавства та безпідставно здійснила коригування митної вартості товару. Вказує, що усі зауваження митного органу щодо неподання замовлення до контракту, відсутності підписів на інвойсах, недостатності відомостей у банківських документах, а також непідтвердження транспортних витрат були детально спростовані позивачем у позовній заяві із наведенням відповідних доказів, норм чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду. Вважає, що відзив на позовну заяву не обґрунтовує законність прийняття оскаржуваного рішення, не доказано правомірності прийнятих ним рішення, а тому є всі підстави для задоволення позову.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ТзОВ «БоксВей» (код ЄДРПОУ 45896389) зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основний вид господарської діяльності: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

26.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (далі по тексту ТОВ, покупець) та компанія «TIANJIN U-NOD INTERNATIONAL TRADE CO., LTD» (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №T260A48625, відповідно до якого Постачальник виготовляє та постачає дитячі товари (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №T260A48625, згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №T26A03033 від 19.01.2026 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 14 528,60 дол. США.

З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію №26UA209170038523U0, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:

- зовнішньоекономічний договір (контракт) №T260A48625 від 26.08.2025 р.;

- рахунок-проформа №T26A03033 від 25.11.2025 р.;

- рахунок-фактура (iнвойс) №T26A03033 від 19.01.2026 р.;

- пакувальний лист б/н від 19.01.2026 р.;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №181 від 01.12.2025 р.;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №265 від 17.02.2026 р.;

- договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025 р.;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2604345 від 23.04.2026 р.;

- коносамент №ХМ260100115 від 25.01.2026 р.;

- накладна УМВС №31530074 від 22.04.2026 р.;

- автотранспортна накладна №T26A03033 від 30.04.2026 р.;

- митна декларація країни відправлення №021720260000021231 від 21.01.2026 р.

Відповідач надіслав відповідно до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 МКУ позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Декларантом на вимогу надіслано: прайс-лист та інтернет пропозицію.

За результатами розгляду електронної митної декларації №26UA209170038523U0 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2026 №UA209000/2026/000704/2.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 01.05.2026 №UA209000/2026/000704/2, в графі 33 зазначено наступне:

«В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій га третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено наступне:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №T260A48625 від 26.08.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією FUZHOU TERA FUND PLASTIC PRODUCTS CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця дитячі товари (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс NT26A03033 від 19.01.2026 р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі - Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 01.12.2025 року №181, від 17.02.2026 року №265, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного (их)/ електронного (их)) відповідальної (их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком;

- Варто зауважити що згідно товаросупровідними документами транспортування товару здійснювалось за маршрутом порт- TIANJIN, Китай порт Гданськ, Польща - м. Мостиська Україна на заявлених умовах поставки FOB - TIANJIN, Китай. При цьому, коносамент від 25.01.2026 №XM260100115 підтверджує транспортування товару за маршрутами порт TIANJIN, Китай - порт Гданськ, Польща; УМВС накладна від 22.04.2026 № 31530074 за маршрутами порт Глівіце, Польща с. Мостиська Другі, Україна; CMR від 30.04.2026 № Т26A03033 за маршрутом с. Мостиська Другі, Україна - Мостиська, Україна. Зазначене свідчить про перевезення товару за маршрутом порт Гданськ, Польща -Глівіце, Польща (відстань близько 500 км), а також здійснення навантаження/ перевантаження товару у Глівіце, Польща. Таким чином, до митного оформлення не подано транспортний документ від Гданську до Глівіце, а також документи які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню товару в Глівіце, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості (навантаження/розвантаження) в Глівіце.

- Відповідно до п. 4.3 договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 23.07.2025 №2307/25-02 оплата робіт та послуг здійснюється клієнтом протягом трьох банківських днів на умовах передоплати на підставі виставлених рахунків, якщо в заявці або додатках до контракту не передбачено інше. Заявка і додатки до митного оформлення не подано. Також не подано жодних банківських платіжних документів так як передбачено контрактом.

- митна декларація країни експорту від 21.01.2026 р. №021720260000021231 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; також у графі «торгівельна країна» та «країна призначення» вказано POLAND, що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції;

Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Отже, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. На вимогу митного органу декларантом додатково надіслано прайс-лист та інформацію з інтернет видань. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Інших документів на вимогу не надано.

За результатами розгляду всіх наданих документів було встановлено неподання документів: Платіжні документи на транспортні послуги виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обгрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку неподання Декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій третій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2г (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД №500490/2026/288 від 26.02.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (іграшки колісні з пластмаси та металу машинки) становила 5,51 дол. США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №2 слугувала МД №408020/2026/6206 від 01.03.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (меблі для сидіння: крісло дитяче) становила 4,02 дол. США/кг. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №3 слугувала МД №209230/2026/28792 від 29.03.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (інвентар та обладнання для занять фізкультурою, для гри на свіжому повітрі: батути із сіткою, та ручкою...) становила 3,76 дол. США/кг. Коригування у зв`язку з відмінністю умов поставки не здійснювалося, оскільки митна вартість в джерелі визначена з урахуванням витрат до кордону України. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.».

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000530.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2026 №UA209000/2026/000704/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №26UA209170038695U7, та 01.05.2026 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

31.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (далі по тексту ТОВ, покупець) та компанією «ZHEJIANG TENGUAN LUGGAGE LEATHER CO», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №B3107, відповідно до якого Постачальник виготовляє та постачає дорожні валізи (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

На виконання вимог зовнішньоекономічного Контракту №B3107, згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №EVA-251216-1 від 27.01.2026 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 13 273,00 дол. США.

З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію №26UA209170039505U2, у якій митна вартість товару визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються та документи, зазначені в гр. 44 декларації, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:

- зовнішньоекономічний договір (контракт) №B3107 від 31.07.2025 р.;

- рахунок-проформа №EVA-251216-1 від 16.12.2025 р.;

- рахунок-фактура (iнвойс) №EVA-251216-1 від 27.01.2026 р.;

- пакувальний лист б/н від 27.01.2026 р.;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №262 від 10.02.2026 р.;

- договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025 р.;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2604248 від 17.04.2026 р.;

- коносамент №WMSS26012688 від 02.02.2026 р.;

- накладна УМВС №31529840 від 17.04.2026 р.;

- автотранспортна накладна №EVA-251216-1 від 04.05.2026 р.;

- митна декларація країни відправлення №310120260519512929 від 28.01.2026 р.

Відповідач надіслав відповідно до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 МКУ позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Декларантом на вимогу надіслано: прайс-лист та інтернет пропозицію.

За результатами розгляду електронної митної декларації №26UA209170039505U2 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 05.05.2026 №UA209000/2026/000719/2.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 05.05.2026 №UA209000/2026/000719/2, в графі 33 зазначено наступне:

«В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій га третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до п. 1 ч.4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Під час здійснення контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено наступне:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №B3107 від 31.07.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією ZHEJIANG TENGYUAN LUGGAGE LEATHER CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця дорожні валізи (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови Контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий с невід`ємною частиною Контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс NEVA-251216-1 від 27.01.2026 підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ціці товари; окрім цього, пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось.

- Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної ної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (далі -Положення № 216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 10.02.2026 №262, яка не може бути взята до уваги, оскільки: не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного (их)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком;

- Відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМR-зазначається підпис та/або штамп відправника та перевізника. В CMR №EVA-251216-1 від 04.05.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

- митна декларація країни експорту від 28.01.2026 №310120260519512929 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; також у графі «країна призначення» вказано POLAND,що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 277832695, який до митного оформлення не подано.

- У рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг №2604248 від 17.04.2026 міститься посилання на Договір про перевезення №2307/25-02 від 23.07.2025, проте у графі 44 митної декларації зазначено наявність даного Договору, однак до митного оформлення його не подано, що не дозволяє митному органу у повному обсязі підтвердити складові митної вартості. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Отже, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

На вимогу митного органу декларантом додатково надіслано прайс-лист та інформацію з інтернет видань. Надіслані на вимогу митного органу додатково надані документи не усувають та не пояснюють встановлених розбіжностей. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обгрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій третій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, с підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари. Застосовано метод 26 (ст. 60 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №205030/2026/5462 від 30.04.2026, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (чемодани-валізи та сумки дорожні з лицьовою поверхнею з текстильних матеріалів: з висувною ручкою та колесиками...) становила 6,63 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні не здійснювалося оскільки заявлені показники оцінюваної партії товару відповідають таким у джерелі.».

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000541.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000719/2 від 05.05.2026.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №26UA209170039636U2, та 05.05.2026 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

МК України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно із статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно із частиною другою статті VII ГААТ, оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно із статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.

Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи, закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Суд вважає, що надані позивачем документи відповідачу у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені Львівською митницею розбіжності є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо обґрунтованості застосування митним органом другорядного методу визначення митної вартості придбаного позивачем товару, суд зазначає, що встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такий висновок, також узгоджується з правовою позицією, викладеній Верховним Судом України в постанові від 31.03.2015 року у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Положення статті 55 МК України визначають загальні вимоги до змісту рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, згідно з якими, таке рішення повинно містити також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування (пункт 4 частини другої статті 55 МК України).

На виконання вимог статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598 затверджено Правила заповнення рішень про коригування митної вартості товарів (далі також Правила №598). Так щодо графи 33 рішення про коригування митної вартості товарів у пункті 2.1 Правил №598 вказано, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст. 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.

При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним митним органом за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Суд з`ясував, що в гр. 33 усіх оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів щодо джерела коригування зазначено лише номер та дату прийняття митної декларації джерела-коригування із вказівкою на вартість 1 кг ввезеного товару, або із посиланням на те, що «коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось». Натомість, оскаржувані рішення не містять пояснень про умови поставки товару, комерційні умови поставки та придбання товару за митними деклараціями-джерелами коригування, а також не містять пояснень про те, що поставлений товар за митними деклараціями-джерелами коригування справді був подібний товар, який постачав позивач.

Відтак Львівська митниця, приймаючи оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, порушила вимоги п. 4 ч. 2 ст. 55 МК України та п. 2.1 Правил №598 в частині заповнення гр. 33 рішень, позаяк не вказала на яких умовах здійснювалась поставка товару за митною декларацією-джерелом коригування, які комерційні умови мали місце, та чи постачався подібний товар, що і в цій ситуації. Наведене є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування відповідних рішень про коригування митної вартості Львівської митниці.

Стосовно зауважень, викладених в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, суд зазначає наступне.

У рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000704/2 від 01.05.2026 в якості підстави прийняття такого рішення, митниця зазначила:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №T260A48625 від 26.08.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією FUZHOU TERA FUND PLASTIC PRODUCTS CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця дитячі товари (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий є невід`ємною частиною контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс NT26A03033 від 19.01.2026 р. підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. Крім цього пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Суд дослідив, що положення розділу 1 Контракту №T260A48625 від 26.08.2025 року не передбачають, що рахунок-фактура вважається погодженою виключно за умови її підписання одночасно продавцем та покупцем. Вказаними положеннями Контракту визначено лише, що у рахунку-фактурі зазначаються найменування, кількість та ціна товару, однак не конкретизовано спосіб такого погодження.

Суд встановив, що рахунок-фактура, поданий до митного оформлення, містить підпис та печатку уповноваженої особи продавця FUZHOU TERA FUND PLASTIC PRODUCTS CO., LTD (Китай), що відповідає загальноприйнятій практиці оформлення комерційних інвойсів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому законодавством України не встановлено затвердженої форми комерційного інвойсу. Зокрема, Рекомендації №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка для міжнародної торгівлі» передбачають необхідність підпису продавця (постачальника), однак не містять вимоги щодо обов`язкової наявності підпису покупця.

Крім того, позивач не впливає на зміст документів, які оформлюються його іноземним контрагентом, а отримує їх у тому вигляді, в якому вони були сформовані продавцем. Факт погодження позивачем умов поставки підтверджується оплатою товару, його ввезенням на митну територію України та поданням відповідних документів до митного оформлення.

Суд також враховує, що у разі наявності сумнівів щодо справжності поданих документів або ознак їх підроблення митний орган мав право та обов`язок вжити заходів, передбачених статтею 483 Митного кодексу України. Водночас матеріали справи не містять доказів складення протоколів про порушення митних правил чи вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на перевірку достовірності поданих документів. Більше того, після прийняття оскаржуваного рішення товар був випущений у вільний обіг на підставі тих самих документів, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав ставити під сумнів їх достовірність.

Судом встановлено, що під час митного оформлення декларантом були подані рахунок-фактура, рахунок-проформа №T26A03033 від 25.11.2025 року та банківські платіжні документи, які містять відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар.

Також суд не приймає доводи відповідача щодо неподання замовлення до Контракту. Замовлення (заявка) не є документом, що підтверджує митну вартість товару, та не включене до переліку документів, визначених частиною третьою статті 53 Митного кодексу України. При цьому пунктом 1.3 Контракту передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару узгоджуються сторонами щодо кожної партії та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід`ємною частиною Контракту. Отже, подана до митного оформлення рахунок-проформа фактично виконувала функцію документа, яким узгоджувалися умови поставки.

За таких обставин суд доходить висновку, що документи, подані декларантом під час митного оформлення, у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару, містять достатні відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар, та надавали митному органу можливість визначити митну вартість за основним методом за ціною договору.

Стосовно доводів відповідача, що у якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 01.12.2025 року №181, від 17.02.2026 року №265, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного (их)/ електронного (их)) відповідальної (их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Суд зазначає, що відповідно до частин другої та сьомої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати платника, отримувача, суму платіжної операції та інші реквізити, необхідні для її належного виконання. Обов`язкові реквізити платіжної інструкції визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так, пунктами 14, 15 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189), передбачено, що платіжна інструкція повинна містити реквізит «Призначення платежу», який заповнюється платником із зазначенням інформації про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється.

Водночас наведені норми не містять вимоги щодо обов`язкового зазначення у реквізиті «Призначення платежу» одночасно реквізитів контракту та рахунку-фактури, а також не визначають вичерпного переліку відомостей, які повинні бути зазначені у цьому реквізиті.

Судом встановлено, що у платіжних інструкціях №181 від 01.12.2025 року та №265 від 17.02.2026 року у призначенні платежу міститься посилання на Контракт №T260A48625 від 26.08.2025 року та рахунок-проформу №T26A03033 від 25.11.2025 року. Зазначені платіжні документи також містять відмітки банку про виконання платежів, дату проведення операцій, суму платежів у доларах США та реквізити сторін, що узгоджується з іншими документами, поданими до митного оформлення. При цьому матеріалами справи підтверджується, що загальна вартість товару у сумі 14 528,60 доларів США була повністю сплачена.

За таких обставин суд доходить висновку, що подані банківські платіжні документи містять достатні відомості для їх ідентифікації з оцінюваною поставкою товару та підтверджують фактичну оплату товару, а тому доводи митного органу щодо їх неналежності є необґрунтованими.

Щодо доводів митниці, що до митного оформлення не подано транспортний документ від Гданську до Глівіце, а також документи які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню товару в Глівіце, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості (навантаження/розвантаження) в Глівіце.

Суд зазначає, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФОРМАГ», яке є експедитором перевезення, листом від 22.05.2026 року надало роз`яснення, відповідно до якого після прибуття контейнера №SUDU6699300 за коносаментом №XM260100115 від 25.01.2026 до порту Гданськ контейнер відповідно до логістичної схеми залізничного оператора був переміщений до с.п. Глівіце для формування поїзда у напрямку с.п. Мостиська (Україна). При цьому внутрішнє переміщення контейнера між м. Гданськ та с.п. Глівіце є складовою технологічного процесу перевізника та не оформлюється окремою залізничною накладною. Вартість такого переміщення включена до вартості міжнародного перевезення, що підтверджується рахунком №2604345 від 23.04.2026. Даний Лист від 22.05.2026 року бере до уваги як належний і допустимий доказ.

Судом встановлено, що для підтвердження транспортної складової митної вартості декларантом були подані договір транспортного експедирування, рахунок-фактура на транспортно-експедиційні послуги, коносамент, накладна УМВС, автотранспортна накладна та митна декларація країни відправлення.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 для підтвердження транспортних витрат подаються транспортні документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення товару. При цьому зазначений нормативний акт не містить вимоги щодо обов`язкового подання окремого транспортного документа на кожну ділянку маршруту перевезення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, в якій зазначено, що Митний кодекс України не визначає виключного переліку доказів, якими мають підтверджуватися транспортні витрати, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що транспортні витрати були підтверджені належними документами, а відсутність окремої залізничної накладної на внутрішню ділянку маршруту між м. Гданськ та с.п. Глівіце не свідчить про непідтвердження транспортної складової митної вартості, оскільки таке переміщення є частиною єдиного логістичного процесу та його вартість включена до вартості міжнародного перевезення.

Стосовно аргументів відповідача, що відповідно до п. 4.3 договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 23.07.2025 №2307/25-02 оплата робіт та послуг здійснюється клієнтом протягом трьох банківських днів на умовах передоплати на підставі виставлених рахунків, якщо в заявці або додатках до контракту не передбачено інше. Заявка і додатки до митного оформлення не подано. Також не подано жодних банківських платіжних документів так як передбачено контрактом.

Суд зазначає, що відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До таких документів можуть належати рахунки-фактури на транспортно-експедиційні послуги, банківські та платіжні документи, а також інші документи, що дають можливість встановити належність відповідних послуг до оцінюваних товарів.

Матеріалами справи підтверджується, що декларантом до митного оформлення було подано Договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025 р.; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2604345 від 23.04.2026 р.; Коносамент №ХМ260100115 від 25.01.2026 р.; Накладна УМВС №31530074 від 22.04.2026 р.; Автотранспортна накладна №T26A03033 від 30.04.2026 р.; Митна декларація країни відправлення №021720260000021231 від 21.01.2026 р.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 зазначив, що Митний кодекс України не визначає виключного переліку доказів, якими повинні підтверджуватися витрати на перевезення товарів, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими належними доказами.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі №420/1709/19 дійшов висновку, що умови та строки оплати товару не впливають на числові значення митної вартості, а тому самі по собі не можуть бути підставою для виникнення сумнівів щодо правильності її визначення.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо неподання заявки на перевезення, оскільки заявка на перевезення не належить до документів, визначених частинами другою та третьою статті 53 Митного кодексу України як таких, що підтверджують митну вартість товару, а частиною п`ятою цієї статті прямо заборонено вимагати від декларанта документи, не передбачені законом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2018 у справі №813/1012/17.

Суд звертає увагу, що до позовної заяви було подано Платіжну інструкцію №479 від 01.05.2026 та Заявку №XM260100115 від 16.01.2026 року, дані документи суд бере до уваги, як належні і допустимі докази.

За таких обставин суд доходить висновку, що транспортні витрати були належним чином підтверджені документально, включені до заявленої митної вартості товару, а тому доводи митного органу про їх непідтвердження є необґрунтованими.

Стосовно зауваження митниці, що митна декларація країни експорту від 21.01.2026 р. №021720260000021231 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; також у графі «торгівельна країна» та «країна призначення» вказано POLAND, що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції.

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення за змістом частини другої статті 53 Митного кодексу України не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас відповідно до пункту 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом за наявності для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Суд також враховує, що позивач не є особою, яка складає або заповнює митну декларацію країни відправлення, а подає її митному органу у тому вигляді, в якому вона була оформлена та отримана від іноземного контрагента. Відтак позивач не може впливати на порядок її оформлення, у тому числі на заповнення окремих граф, зокрема графи «Держава (регіон) торгівлі».

Крім того, відповідач не посилається на жодні норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, які б регламентували порядок заповнення експортної митної декларації, не зазначає, яким саме чином повинна бути заповнена графа, на яку він посилається, та не доводить, що подана митна декларація оформлена з порушенням вимог законодавства країни експорту. Натомість наведені відповідачем висновки ґрунтуються виключно на припущеннях, без належного нормативного та доказового обґрунтування.

У рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000719/2 від 05.05.2026 в якості підстави прийняття такого рішення, митниця зазначила:

- поставка даного товару здійснюється на підставі Контракту №B3107 від 31.07.2025, укладеного між ТОВ "БОКСВЕЙ" та Компанією ZHEJIANG TENGYUAN LUGGAGE LEATHER CO., LTD. Пунктом 1.1. даного Договору зазначено, що Продавець поставляє та передає у власність Покупця дорожні валізи (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Оскільки, наданий інвойс (рахунок-фактура) може уточнювати та більш детально розкривати зміст договірних умов, тобто таким документом погоджуються істотні умови Контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такий с невід`ємною частиною Контракту, а відтак додатком до такого, то такий документ підлягає погодженню, шляхом підписання сторонами. Поданий до митного оформлення інвойс NEVA-251216-1 від 27.01.2026 підписаний лише стороною Продавця та не містить печатки та підпису Покупця. За даних обставин такий інвойс не вважається підписаним, а відтак таким що узгоджує істотні умови конкретної партії товару, відповідно не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; окрім цього, пунктом 1.2. Контракту передбачено, що Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця. Однак, жодного замовлення до митного оформлення не надавалось.

Суд дослідив, що положення пункту 1.2 Контракту №B3107 від 31.07.2025 року не передбачають, що рахунок-фактура вважається погодженою виключно за умови її підписання продавцем та покупцем. Вказаним положенням визначено лише, що у рахунку-фактурі зазначаються найменування, кількість та ціна товару, однак не конкретизовано спосіб їх погодження.

Суд зауважує, що рахунок-фактура, поданий до митного оформлення, містить підпис та печатку уповноваженої особи продавця ZHEJIANG TENGUAN LUGGAGE LEATHER CO., LTD (Китай).

Комерційний інвойс у зовнішньоекономічній діяльності є документом, який оформлюється продавцем для підтвердження укладення угоди щодо продажу товару, містить інформацію про його найменування, кількість та вартість і використовується, зокрема, для митних цілей.

Суд зазначає, що законодавством України не встановлено затвердженої форми комерційного інвойсу. Зокрема, Рекомендації №6 Європейської економічної комісії ООН «Формуляр-зразок уніфікованого рахунка для міжнародної торгівлі» передбачають необхідність підпису продавця (постачальника), однак не містять вимоги щодо обов`язкової наявності підпису покупця.

Крім того, позивач не впливає на зміст документів, які оформлюються його іноземним контрагентом, та отримує їх у тому вигляді, в якому вони були сформовані продавцем. Факт погодження позивачем умов поставки підтверджується здійсненням оплати товару, його ввезенням на митну територію України та поданням відповідних документів до митного оформлення.

Суд також звертає увагу, що у разі наявності сумнівів щодо справжності поданих документів або ознак їх підроблення митний орган був зобов`язаний вжити заходів, передбачених статтею 483 Митного кодексу України. Разом з тим матеріали справи не містять доказів складення протоколів про порушення митних правил чи вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на перевірку достовірності поданих документів. Більше того, після прийняття оскаржуваного рішення товар був випущений у вільний обіг на підставі тих самих документів, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав ставити під сумнів їх достовірність.

Судом встановлено, що під час митного оформлення декларантом були подані рахунок-фактура, рахунок-проформа №EVA-251216-1 від 16.12.2025 року та банківські платіжні документи, які містять усі необхідні відомості щодо ціни, фактично сплаченої за товар.

Суд також зазначає, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який підтверджує митну вартість товару, оскільки містить лише інформацію щодо кількості та асортименту товару і не впливає на визначення числових значень митної вартості. Крім того, чинне законодавство України не визначає обов`язкових реквізитів або форми такої заявки.

З матеріалів справи вбачається, що до митного оформлення було подано рахунок-проформу №EVA-251216-1 від 16.12.2025 року. Рахунок-проформа за своєю правовою природою є попереднім інвойсом, який використовується для узгодження найменування, кількості, вартості товару та інших умов поставки, після чого оформлюється комерційний інвойс. Отже, поданий рахунок-проформа фактично виконує функцію замовлення товару.

Суд також враховує, що всі витрати, понесені ТОВ «БоксВей» за Контрактом №B3107 від 31.07.2025 року, були включені до заявленої митної вартості товару.

Крім того, положення пункту 1.2 Контракту не можуть тлумачитися окремо від інших його умов. Так, пунктом 1.3 Контракту прямо передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами щодо кожної партії товару та зазначаються у проформах-інвойсах, які є невід`ємною частиною Контракту. Саме ці положення митний орган залишив поза увагою.

З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом були подані рахунок-проформа, комерційний інвойс та банківські платіжні документи, митний орган отримав усі необхідні документи, що підтверджують ціну товару, яка була фактично сплачена, а тому підстав для невизнання заявленої митної вартості не мав.

Суд також звертає увагу, що частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено перелік додаткових документів, які можуть бути витребувані митним органом. Замовлення до зовнішньоекономічного контракту до такого переліку не належить.

За таких обставин суд доходить висновку, що документи, подані декларантом під час митного оформлення, у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару та містять достатні відомості для застосування основного методу її визначення за ціною договору.

Стосовно доводів митного органу, що декларантом надано копію платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 10.02.2026 №262, яка не може бути взята до уваги, оскільки: не містить обов`язкових реквізитів, визначених Положенням № 216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного (их)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати платника, отримувача, їх рахунки, суму платіжної операції та інші реквізити, необхідні для належного виконання платіжної операції.

Частиною сьомою статті 40 зазначеного Закону передбачено, що Національний банк України визначає обов`язкові реквізити платіжних інструкцій та особливості їх оформлення.

Суд враховує, що пунктом 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (у редакції постанови від 25.08.2022 №189), встановлено перелік обов`язкових реквізитів платіжної інструкції, серед яких передбачено реквізит «Призначення платежу». Водночас пунктом 15 цього Положення визначено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» таким чином, щоб надати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється.

Разом із тим чинне законодавство не містить визначення поняття «повнота інформації» та не встановлює обов`язку щодо обов`язкового зазначення у графі «Призначення платежу» одночасно реквізитів контракту та рахунку-фактури.

Судом встановлено, що у банківському платіжному документі №262 від 10.02.2026 року у графі «Призначення платежу» міститься посилання на контракт №B3107 від 31.07.2025 та рахунок-проформу №EVA-251216-1 від 16.12.2025.

Суд також встановив, що зазначена платіжна інструкція містить дату здійснення операції, суму платежу в розмірі 13 273,00 доларів США, реквізити рахунків сторін, а наведені у ній відомості узгоджуються з іншими документами, поданими декларантом під час митного оформлення. Матеріалами справи підтверджується, що на момент митного оформлення вартість товару була оплачена в повному обсязі.

За таких обставин суд доходить висновку, що поданий банківський платіжний документ містить достатні відомості для ідентифікації спірної поставки товару та підтверджує здійснення її оплати, а тому доводи митного органу щодо його неналежності як доказу заявленої митної вартості є необґрунтованими.

Щодо зауваження митниці, що відповідно до вимог ЗУ "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та ст.5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМR-зазначається підпис та/або штамп відправника та перевізника. В CMR №EVA-251216-1 від 04.05.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника.

Суд встановив, що графа 22 міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), на яку посилається митний орган як на недолік оформлення у зв`язку з відсутністю підписів відправника та перевізника, містить надруковані реквізити зазначених осіб, які дають змогу їх належним чином ідентифікувати та не суперечать вимогам Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR). При цьому статтею 6 зазначеної Конвенції не передбачено обов`язкової наявності підписів та печаток відправника і перевізника як реквізитів міжнародної товарно-транспортної накладної.

Суд також зазначає, що наведені відповідачем зауваження щодо оформлення CMR самі по собі не свідчать про наявність розбіжностей у документах, поданих для підтвердження митної вартості товарів, оскільки розбіжності повинні стосуватися відомостей, що містяться у різних документах, або свідчити про наявність ознак їх підробки. Водночас відповідач не зазначив, які саме відомості, необхідні для підтвердження числових значень складових митної вартості чи ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, відсутні у поданих документах.

Таким чином, наявність чи відсутність окремих необов`язкових реквізитів у CMR не впливає на підтвердження числових значень складових митної вартості товару. При цьому митним органом не встановлено жодних невідповідностей щодо кількісних або якісних характеристик товару, зазначених у міжнародній товарно-транспортній накладній.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020, відповідно до якої предметом доказування під час контролю правильності визначення митної вартості є ціна товару та інші складові митної вартості. Водночас, відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складання вантажної накладної лише підтверджує факт укладення договору перевезення. Отже, умови міжнародного перевезення не впливають безпосередньо на ціну товару, а тому самі по собі недоліки в оформленні CMR не можуть бути підставою для виникнення сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Крім того, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна (CMR) у розумінні частини другої статті 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує числові значення митної вартості товару. Відтак відомості, зазначені у CMR, самі по собі не впливають на визначення митної вартості, а відсутність окремих необов`язкових реквізитів за відсутності будь-яких розбіжностей щодо характеристик товару не може бути самостійною підставою для коригування заявленої митної вартості.

Стосовно аргументів відповідача, що митна декларація країни експорту від 28.01.2026 №310120260519512929 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; також у графі «країна призначення» вказано POLAND, що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 277832695, який до митного оформлення не подано.

Суд встановив, що зазначений митним органом номер документа 277832695 є реквізитом лінійного коносамента. При цьому матеріалами справи підтверджується, що лінійний коносамент у позивача відсутній, оскільки такий документ використовується виключно морським перевізником та не перебуває у розпорядженні одержувача товару.

Суд також зазначає, що митна декларація країни відправлення відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України не належить до основних документів, які підтверджують митну вартість товарів. Водночас пунктом 7 частини третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який подається декларантом за наявності для підтвердження заявленої митної вартості.

Суд враховує, що позивач не впливає на порядок оформлення та зміст експортної митної декларації, яка складається компетентними органами країни відправлення, а тому подає її митному органу України у тому вигляді, в якому вона була отримана від контрагента. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивачеві відомий або він зобов`язаний знати порядок заповнення графи «Держава (регіон) торгівлі» відповідно до законодавства Китайської Народної Республіки.

Суд звертає увагу, що відповідач, посилаючись на недоліки заповнення митної декларації країни відправлення, не навів жодної норми чинного законодавства Китайської Народної Республіки, яка б регламентувала порядок її заповнення та підтверджувала неправильність внесених до неї відомостей. Натомість висновки митного органу ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивних сумнівах без належного нормативного обґрунтування.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені відповідачем зауваження щодо митної декларації країни відправлення не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості товару, не підтверджують наявності розбіжностей у документах, які впливають на визначення її числових значень, а тому не можуть бути самостійною підставою для невизнання митної вартості, визначеної за основним методом.

Щодо аргументів митниці, що у рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг №2604248 від 17.04.2026 міститься посилання на Договір про перевезення №2307/25-02 від 23.07.2025, проте у графі 44 митної декларації зазначено наявність даного Договору, однак до митного оформлення його не подано, що не дозволяє митному органу у повному обсязі підтвердити складові митної вартості. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Суд зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До таких документів можуть належати рахунок-фактура (акт виконаних робіт, наданих послуг), банківські та платіжні документи, а також калькуляція транспортних витрат.

Суд звертає увагу, що використане у зазначеному Наказі формулювання «можуть належати» свідчить про відсутність вичерпного та обов`язкового переліку документів, які повинні бути подані для підтвердження транспортних витрат, а тому достатнім є подання документів, які у своїй сукупності підтверджують їх розмір.

Судом встановлено, що договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025 зазначений у графі 44 митної декларації №26UA209170039505U2 з позначкою «m». Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, така позначка означає, що відповідний документ уже був поданий митному органу під час попереднього митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації.

Крім того, зазначений договір транспортного експедирування наведений і в Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000541, що свідчить про його наявність у розпорядженні відповідача. За таких обставин доводи митного органу щодо неподання зазначеного договору не знайшли свого підтвердження.

Суд встановив, що на підтвердження транспортних витрат декларантом до митного оформлення були подані: договір транспортного експедирування №2307/25-02 від 23.07.2025, рахунок-фактура на надання транспортно-експедиційних послуг №2604248 від 17.04.2026, коносамент №WMSS26012688 від 02.02.2026, накладна УМВС №31529840 від 17.04.2026, міжнародна автомобільна накладна (CMR) №EVA-251216-1 від 04.05.2026 та митна декларація країни відправлення №310120260519512929 від 28.01.2026.

Таким чином, суд доходить висновку, що декларантом було подано належний та достатній пакет документів, які підтверджують транспортні витрати відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012.

Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено платіжну інструкцію №495 від 05.05.2026, яка підтверджує оплату транспортно-експедиційних послуг. Дану платіжну інструкцію, суд бере до уваги, як належний і допустимий доказ.

За таких обставин суд приходить до висновку, що всі транспортні витрати, понесені позивачем, були включені до заявленої митної вартості товару та належним чином підтверджені документально, а тому зауваження митного органу з цього приводу є необґрунтованими.

Отже, суд приходить до висновку, що митний орган у спірних правовідносинах діяв неправомірно, здійснив коригування митної вартості безпідставно та вибірково.

Суд наголошує, що вказані відповідачем обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, або наявність ознак не автентичності поданих до митного оформлення документів.

Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення, Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.

Інші доводи відповідача висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу та методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

За наведених обставин, позивачем у відповідності до вимог статей 52, 53 Митного кодексу України подано всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей зазначених в частині третій статті 53 МК України і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав для витребування додаткових документів та прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 13.10.2021 року у справі №804/15600/15, від 14.04.2021 року у справі №820/4849/16, від 21.04.2021 року у справі №809/1838/15.

Суд враховує, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість випробовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим можуть бути витребувані лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №200/6521/20-а та від 18.11.2022 у справі №818/902/17.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відтак зазначені митним органом у повідомленні та в рішенні про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття картки відмови і коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об`єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при здійсненні ввезення товару на митну територію України, ТОВ «БоксВей» для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 МК України, а тому використання відповідачем другорядних методів визначення митної вартості товару є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірні рішення митного органу про коригування митної вартості товару не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.

За таких обставин, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, в силу положень ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

З огляду на все викладене вище та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Судом при розгляді питання щодо стягнення витрат на правову допомогу враховується висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18: «17. Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року №01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 18.08.2021 у справі №640/11204/19 зазначив: «У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Не зважаючи на те, що судами різних юрисдикцій тлумачилися норми ЦПК і ГПК України, вищенаведена практика є застосовною до обставин цієї справи, оскільки у ЦПК, ГПК і КАС України вище аналізовані норми є однаковими за змістом».

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.

Суд встановив, що 24 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БоксВей» та Адвокатським об`єднанням «Шокало та партнери» укладено Договір №1-24/10/25 про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 та Додаткової угоди №39 від 12.05.2026 р. до Договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 р. в ході представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: збір доказів, аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та участь у судових засіданнях в суді першої інстанції.

Згідно із Додатковою угодою №39 від 12.05.2026 р. до Договору №1-24/10/25 про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 р. вищенаведена правова допомога оцінена сторонами у 20 000 гривень.

Доказами попередньо понесених витрат на професійну правничу допомогу є: Договір №1-24/10/25 про надання правової допомоги, Додаткова угода №39 до Договору №1-24/10/25 від 12.05.2026 р. та опис виконаних робіт у даній справі.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі /WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000 грн.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача. З огляду на те що, позивачем сплачений судовий збір, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху представником позивача подано переклад українською мовою документів, долучених до позовної заяви.

Відтак, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати, понесення за проведення перекладу українською мовою документів, складених іноземною мовою, у сумі 5390,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Згідно з ч. 3 ст. 137 КАС України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Ч. 5-6 ст. 137 КАС України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

На підтвердження понесених витрат з перекладу документів позивачем подано:

- рахунок-фактура №1-02/06/26 вiд 02.06.2026 на суму 3500,00 грн;

- платіжна інструкція №618 від 02.06.2026 про оплату на суму 3500,00 грн;

-рахунок-фактура №Р123794704/06/2026 від 02.06.2026 на суму 1890,00 грн;

-платіжна інструкція №619 від 02.06.2026 про оплату на суму 1890,00 грн.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми сплачених витрат понесених по оплаті послуг з перекладу документів в розмірі 5390,00 грн.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 131, 137, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Курмановича В. Генерала., буд. 9, офіс 3-1, код ЄДРПОУ 45896389) до Львівської митниці (79007, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43971343) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2026 №UA209000/2026/000704/2.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 05.05.2026 №UA209000/2026/000719/2.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» судовий збір в сумі 3249 (три тисячі двісті сорок дев`ять) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок .

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БоксВей» суму витрат, понесених по оплаті послуг з перекладу документів, в розмірі 5390 (п`ять тисяч триста дев`яносто) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна