Рішення № 138543674, 27.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/7856/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА» (79000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Нафтовиків, 15-а; код ЄДРПОУ 24962494) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343) із вимогами:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці про визначення митної вартості товарів №UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 23.03.2026 року №UA209230/2026/000879.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що декларант позивача з метою митного оформлення товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209230026404U9. Митну вартість товару визначив за основним методом, надав Львівській митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таку визначив за іншим методом, аніж заявлено декларантом. Вважає, що надані документи підтверджують заявлену вартість ввезеного товару, документи не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, а також відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, позивачем надано і визначено митну вартість за основним методом. Вважає, що сумніви відповідача щодо розбіжностей у платіжних документах, в умовах поставки товару, у інвойсах не підтверджені жодними доказами та є безпідставними. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 29.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 15.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

19.05.2026 за вх.№42231 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач позов не визнав, 19.05.2026 за вх.№42233 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці, існують невідповідності та відсутні належні відомості, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, та декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, стали підставами для невизнання заявленої митної вартості та прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Також Львівська митниця вказала, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову.

06.07.2026 за вх.№58761 від представника позивача надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» (код ЄДРПОУ 24962494) зареєстроване як юридична особа. Основним видом економічної діяльності товариства є: 27.20 Виробництво батарей, акумуляторів.

02 січня 2020 року між ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» (Покупець) та Компанією «Ultracell (UK) Limited» (Продавець) укладено контракт № 02/01 від 02 січня 2020 року (Контракт), за умовами якого Продавець продає, а Покупець купляє акумуляторні батареї в асортименті.

Згідно п.2.2 контракту N 02/01 від 02.01.2020 ціни на товар встановлюються в специфікації, яка є невід`ємною частиною контракту.

Згідно п.2.3 контракту N 02/01 від 02.01.2020 у вартість товару включається упаковка, маркування та навантаження товару.

Відповідно до додатку №7 від 05.11.2024 до контракту N 02/01 від 02.01.2020 пункт 3.1 контракту викладено у редакції відповідно до якої передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль Велика Британія , якщо інші умови не передбачені в специфікації.

03.03.2026 між Компанією Ultracell (UK) Limited (Продавець) та ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» було підписано специфікацію №53, де було визначено умови оплати, найменування товару та ціну товару.

06.03.2026 між Компанією Ultracell (UK) Limited (Продавець) та ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» було підписано специфікацію №54, де було визначено умови оплати, найменування товару та ціну товару. Згідно п.4.2 контракту N 02/01 від 02.01.2020 покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку.

17.03.2026 продавець відвантажив на адресу покупця товар акумуляторні батареї в кількості та асортименті на загальну суму 75 599,40 дол. США відповідно до комерційного інвойсу N INV0050144 від 17.03.2026.

З метою митного оформлення вказаного товару 23.03.2026 позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209230026404U9, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації разом з копіями документів, що підтверджують їх заявлену митну вартість, зокрема:

- пакувальний лист № DEL0050144 від 17.03.2026;

- рахунок-проформа № PFAKB06.2026 від 02.03.2026;

- рахунок-проформа № PFAKB07.2026 від 05.03.2026;

- рахунок-фактура № INV0050144 від 17.03.2026;

- автотранспортна накладна № 026728 від 17.03.2026;

- супровідний документ T1 № 26GB000060Y1SNUVJ3 від 18.03.2026;

- декларація про походження товару № INV0050144 від 17.03.2026;

- статус особи, яка подає митну декларацію 2;

- банківський платіжний документ, що стосується товару (SWIFT) від 12.03.2026;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № 289 від 19.03.2026;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару (Довідка про транспортні витрати № 20) від 19.03.2026;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 53 від 03.03.2026;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 54 від 06.03.2026;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 02/01 від 02.01.2020;

- договір про надання послуг митного брокера № 59 від 31.05.2022;

- договір (контракт) про перевезення № 3048 від 01.07.2025;

- договір (контракт) про перевезення № 6944 від 26.12.2019;

- інші некласифіковані документи (Заявка № 2026-02000) від 13.03.2026;

- копія митної декларації країни відправлення № 26GB304BVZ9YZH1AA7 від 17.03.2026.

Відповідач надіслав в порядку до вимог ч.ч.3, 4 ст.53 Митного кодексу /МК/ України позивачу повідомлення, в якому просив надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

Позивачем додатково подано видаткові накладні, інформація з інтернет-джерел, скріни електронного листування щодо погодження ціни.

За результатами розгляду електронної митної декларації №26UA209230026404U9 та доданих документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026.

У рішенні Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026, в графі 33 зазначено наступне:

«В рамках реалізації положень статей 52,53,54,55,58,335 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі- МКУ), за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин:- подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;- надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч. 2 ст. 58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

За результатами опрацювання встановлено наступне:

- у гр.4 наданої до митного оформлення CMR № 026728 від 17.03.2026 року відсутня дата завантаження;

- відповідно до п.2.1. Договору транспортного експедирування №3048 від 01.07.25 р. вартість перевезення обумовлюється сторонами на кожен рейс в Заявці. Заявка на перевезення №2026-02000 від 13.03.2026 р. містить графу «Додаткові умови», у якій відсутня інформація, а згідно п. 3.2. вищевказаного Договору, замовник оплачує всі додаткові непередбачувані витрати, понесені при перевезенні вантажу не з вини Експедитора і не включені в ставку, при пред`явленні квитанцій чи інших підтверджуючих документів, тобто експедитор залишає за собою право на зміну вартості товару, що має прямий вплив на формування митної вартості. Крім того, у вищевказаній заявці на перевезення зазначено, що документ підписано та передано за допомогою засобів електронного зв`язку, проте в документі відсутні реквізити електронного підпису особи, яка здійснювала підписання документу;

- до митного оформлення надано рахунок на перевезення №289 від 19.03.2026 року. Проте, відповідно до відміток на товаросупровідних документах (ЦМР), вантаж перетнув кордон-22.03.2026, отже, на момент виставлення рахунку відомості щодо витрат, пов`язаних із транспортуванням товарів не були відомі у повному обсязі;

- до митного оформлення надано договір про перевезення вантажів №6944 від 26.12.19 , між ПП «Девік» та ФОП ОСОБА_1 , відповідно до п.1.1 транспортно-експедиційні послуги з перевезень надаються згідно умов транспортного Замовлення (Заявки). Заявка до митного оформлення не надана. При цьому, наявність таких обставин не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за послуги, з огляду на те, що відсутні кінцеві відомості щодо вартості транспортування;

- одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Наданий до митного оформлення банківського документ SWIFT від 12.03.2026 р. не може бути взятий до уваги в якості банківського платіжного документа, що стосується оцінюваного товару та підтверджує факт оплати, оскільки: відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов`язковий реквізит як підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації. На платіжному документі , поданому до митного оформлення, такий реквізит відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості;

- специфікації №53 від 03.03.2026 та №54 від 06.03.2026 до Контракту № 02/01 від 02.01.2020 не засвідчені стороною Покупця;

- відповідно до п.3.1 Контракту Поставка товару здійснюється на умовах EXW Ліверпуль, якщо інші умови поставки не обумовлені у специфікації. У специфікаціях №53 від 03.03.2026 та №54 від 06.03.2026 уточнення щодо умов поставки відсутні. Проте, у інвойсі INV0050144 від 17.03.2026 зазначено, що поставка відбувається на умовах FCA Ліверпуль. до митного оформлення декларація подана на умовах FCA Ліверпуль;

- відповідно до п.4.2 Поставка товару відбувається на умовах 100% попередньої оплати, проте, до митного оформлення надано платіжний документ SWIFT від 12.03.2026 на суму 53517 Дол.США. Платіжний документ має пряме посилання на проформи PFAKB06.2026 від 02.03.2026 та PFAKB07.2026 від 05.03.2026. загальна сума згаданих проформ 75599 Дол.США. Документи, які вносять зміни до умов оплати за партію товару до митного оформлення не надано;

- відповідно до п. 9.1 термін дії Контрактудо 31.12.2021, відповідно до п.9.4 якщо за місяць до закінчення дії даного контракту жодна із сторін не надає письмову пропозицію щодо продовження терміну дії, яка буде прийнята іншою стороною, Контракт припиняє дію. Документи, щодо продовження терміну дії Контракту до митного оформлення не надано.

У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.

Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. Т Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до статті 53 Митного кодексу України декларанту надіслано вимогу про надання додаткових документів для підтвердження числового значення заявленої митної вартості. (дивись електронне повідомлення)

Додатково на вимогу митного органу було надано: видаткові накладні, інформація з інтернет-джерел, скріни електронного листування щодо погодження ціни. (цінова пропозиція надана на умовах EXW, проте рівень цін відповідає рівню на умовах FCA, які наведені у інвойсі-купівлі-продажу).

Інші документи дублюють надані при митному оформленні. Документи, подані на вимогу митного органу не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу митного органу не надано. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених 2 у частинах другій- третій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III.. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД 100060/2026/303901 від 09.02.2026 р., де митна вартість товару зі схожими характеристиками "герметичні свинцево-кислотні акумулятори….» становить 4,94 дол.США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні та умови поставки не здійснювалось.».

Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/000879.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026.

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).

Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п`ята, сьома статті 58 МК України).

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).

Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частина п`ята статті 53 містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п`ята статті 55 МК України).

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

Згідно з положеннями статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Відповідно до частини сьомої статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що у графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Суд зауважує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі №809/857/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Окрім цього, суд зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).

Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:

- основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»;

- МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього кодексу;

- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.

Отже, посадова особа митного органу для прийняття рішення про витребування в декларанта додаткових документів (з метою підтвердження заявленої митної вартості) зобов`язана встановити та чітко викласти обставини, які свідчать про:

- обґрунтованість сумніву щодо вказаної декларантом митної вартості;

- причини, що унеможливлюють перевірку заявленої митної вартості на підставі наданих декларантом документів.

При цьому посадова особа повинна витребувати документи, що реально необхідні для перевірки «сумнівних» відомостей, а не вимагати в декларанта надання невичерпного переліку усіх можливих документів.

Основним способом реалізації повноважень митного органу в цій ситуації є процедура консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Поряд з цим єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:

1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;

2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;

3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методом (за ціною договору);

4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість товару за ціною договору, яка зазначена рахунку-фактурі (інвойсі).

На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу разом з митною декларацією документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме: пакувальний лист № DEL0050144 від 17.03.2026; рахунок-проформа № PFAKB06.2026 від 02.03.2026; рахунок-проформа № PFAKB07.2026 від 05.03.2026; рахунок-фактура № INV0050144 від 17.03.2026; автотранспортна накладна № 026728 від 17.03.2026; супровідний документ T1 № 26GB000060Y1SNUVJ3 від 18.03.2026; декларація про походження товару № INV0050144 від 17.03.2026; статус особи, яка подає митну декларацію 2; банківський платіжний документ, що стосується товару (SWIFT) від 12.03.2026; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг № 289 від 19.03.2026; документ, що підтверджує вартість перевезення товару (Довідка про транспортні витрати № 20) від 19.03.2026; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 53 від 03.03.2026; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 54 від 06.03.2026; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу № 02/01 від 02.01.2020; договір про надання послуг митного брокера № 59 від 31.05.2022; договір (контракт) про перевезення № 3048 від 01.07.2025; договір (контракт) про перевезення № 6944 від 26.12.2019; інші некласифіковані документи (Заявка № 2026-02000) від 13.03.2026; копія митної декларації країни відправлення № 26GB304BVZ9YZH1AA7 від 17.03.2026..

Натомість в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості митний орган вказав, що митна вартість товару не може бути визнана з тієї причини, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та навів відповідні аргументи, що спонукали його дійти такого висновку.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Суд критично оцінює твердження відповідача щодо недоліку під час заповнення CMR, зазначених у оскарженому рішенні, зокрема, у CMR № A№703209 від 03.10.2024 не зазначено документів, що стосуються поставки цієї партії товару, що унеможливлює зіставлення з цією поставкою; у гр.4 наданої до митного оформлення CMR № 026728 від 17.03.2026 року відсутня дата завантаження.

У CMR міститься інформація про вантаж, його вагу та про транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення. Усі вказані відомості до CMR внесені, що вказує на належність її заповнення.

Як вже зазначав суд, товарно-транспортна накладна (CMR) у розумінні приписів ч.2 cт.53 МК України не є документом, інформація з якого впливає на визначення митної вартості товарів.

Окрім цього, суд зазначає, що стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються на підтвердження заявленої митної вартості. Серед зазначеного переліку немає замовлень. При цьому, згідно з частиною п`ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, замовлення/заявка не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Замовлення/заявка не має вплив на числові визначення митної вартості.

Суд вказує на те, що заявка є попереднім зверненням з метою укладення договору, а відтак зміна дати завантаження у CMR є можливим результатом подальшого оформлення перевезення.

Окрім того, згідно ст.5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна.

Суд вказує на те, що у графах 22,23 CMR № 703209 від 03.10.2024 міститься інформація щодо перевізника та відправника.

Решта розбіжностей з приводу недоліків оформлення CMR не є такими, що прямо впливають на визначення митної вартості товарів.

Суд також не приймає до уваги доводи митного органу щодо неналежного заповнення графи «Додаткові умови» у заявці на перевезення №2026-02000 від 13.03.2026, оскільки вони не свідчать про наявність розбіжностей у поданих декларантом документах та не впливають на правильність визначення митної вартості товарів.

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені до вартості товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Як встановлено судом, на підтвердження транспортних витрат позивачем було подано довідку про транспортні витрати вих. №2026-02000 від 19.03.2026, заявку на перевезення №2026-02000 від 13.03.2026, рахунок на оплату №289 від 19.03.2026, договір перевезення вантажів №6944 від 26.12.2019 та договір транспортного експедирування №3048 від 01.07.2025. Зазначені документи у своїй сукупності містять відомості щодо вартості транспортних послуг, необхідні для підтвердження складової митної вартості.

При цьому заявка на перевезення є документом, який визначає умови виконання конкретного перевезення в межах укладених договірних відносин між сторонами та підтверджує погодження ними відповідних умов перевезення. Незазначення будь-якої інформації у графі «Додаткові умови» саме по собі не свідчить про неповноту чи недостовірність відомостей щодо вартості перевезення, якщо такі умови фактично були відсутні.

Матеріали справи не містять доказів існування будь-яких додаткових умов перевезення або додаткових витрат, які могли б вплинути на визначення митної вартості товару. Водночас відповідачем не наведено належних і допустимих доказів того, що незаповнення зазначеної графи призвело до неповноти відомостей про транспортні витрати чи свідчить про подання документів, які містять розбіжності.

Більше того, заявка на перевезення №2026-02000 від 13.03.2026 підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, що підтверджує погодження її змісту учасниками договірних відносин.

За таких обставин суд доходить висновку, що зауваження митного органу щодо незаповнення графи «Додаткові умови» ґрунтуються виключно на припущеннях про можливе існування додаткових витрат, які не підтверджені жодними доказами. Саме по собі таке припущення не може вважатися достатньою підставою для висновку про наявність розбіжностей у документах, поданих на підтвердження митної вартості товару, та, відповідно, не є підставою для невизнання заявленої декларантом митної вартості.

Суд також відхиляє доводи митного органу щодо невідповідності дати виставлення рахунку за транспортно-експедиторські послуги, оскільки такі доводи не свідчать про недостовірність заявленої митної вартості та не підтверджують наявності розбіжностей у поданих документах.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 3.1 договору транспортного експедирування №3048 від 01.07.2025, укладеного між ПАТ «САДА» та ТОВ «Девік Консалтинг», вартість перевезення погоджується сторонами окремо щодо кожного рейсу шляхом оформлення відповідної заявки. При цьому вартість транспортно-експедиторських послуг складається з винагороди експедитора, вартості перевезення (у тому числі послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу) та вартості додаткових послуг.

Згідно з пунктом 3.5 зазначеного договору замовник здійснює оплату послуг експедитора протягом десяти банківських днів з моменту отримання рахунку, акта виконаних робіт, товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR) та податкової накладної.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем до митного оформлення подано заявку на перевезення №2026-02000 від 13.03.2026, у якій визначено маршрут перевезення, перелік погоджених сторонами послуг та їх вартість. Саме цією заявкою, відповідно до умов договору транспортного експедирування, сторони погодили вартість конкретного перевезення.

За таких обставин дата подальшого виставлення експедитором рахунку є наслідком виконання сторонами договірних зобов`язань та порядку проведення розрахунків між ними і сама по собі не впливає на визначення складових транспортних витрат, що включаються до митної вартості товару.

При цьому відповідач не навів жодних мотивів, яким чином дата виставлення рахунку могла вплинути на числові значення транспортних витрат чи свідчити про недостовірність заявленої митної вартості. Так само митним органом не встановлено будь-яких розбіжностей між заявкою на перевезення, рахунком, довідкою про транспортні витрати та іншими документами, поданими декларантом.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що подані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують заявлену митну вартість товару, містять достатні відомості щодо вартості перевезення та інших складових митної вартості, а також не містять розбіжностей, які могли б бути підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів.

Також в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, митницею зазначено, що до митного оформлення надано договір про перевезення вантажів №6944 від 26.12.19 , між ПП «Девік» та ФОП ОСОБА_1 , відповідно до п.1.1 транспортно-експедиційні послуги з перевезень надаються згідно умов транспортного Замовлення (Заявки). Заявка до митного оформлення не надана. При цьому, наявність таких обставин не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за послуги, з огляду на те, що відсутні кінцеві відомості щодо вартості транспортування.

Як встановлено судом, 01.07.2025 між ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» та ТзОВ «Девік Консалтинг» укладено договір транспортного експедирування №3048.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору експедитор за плату та за рахунок замовника зобов`язується організувати виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів автомобільним транспортом. Згідно з пунктом 3.5 договору замовник здійснює оплату послуг експедитора на підставі рахунку, акта виконаних робіт, товарно-транспортної накладної (ТТН, CMR) та податкової накладної. Водночас пунктом 4.2.3 договору передбачено право експедитора залучати до виконання своїх зобов`язань третіх осіб (перевізників), а пунктом 4.3.7 встановлено обов`язок експедитора після здійснення перевезення надати замовнику акти виконаних робіт, рахунки, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та інші документи, що супроводжують конкретне перевезення.

Матеріалами справи підтверджується, що для виконання своїх договірних зобов`язань ТОВ «Девік Консалтинг» залучило перевізника ФОП ОСОБА_1 , правовою підставою чого є договір перевезення вантажів №6944 від 26.12.2019, копію якого було подано митному органу.

Суд звертає увагу, що договір №6944 укладений між експедитором та перевізником і регулює виключно їхні внутрішні господарські відносини. Позивач не є стороною цього договору, не бере участі у взаємовідносинах між експедитором та залученим ним перевізником і не наділений правом вимагати чи отримувати документи, що оформлюються виключно в межах виконання зазначеного договору, зокрема замовлення (заявки) між експедитором та перевізником.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога митного органу про надання замовлення (заявки), оформленого між експедитором та перевізником, виходить за межі документів, які декларант зобов`язаний подавати відповідно до статті 53 Митного кодексу України, а тому не може бути підставою для висновку про непідтвердженість транспортних витрат чи недостовірність заявленої митної вартості товару.

Суд критично оцінює доводи митного органу щодо неналежного оформлення банківського документа SWIFT від 12.03.2026, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Так, відповідно до Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, визначено загальні вимоги до виконання платіжних операцій в іноземній валюті та банківських металах.

Водночас вимоги до оформлення SWIFT-повідомлень визначені міжнародним стандартом, імплементованим в Україні ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 №258. Зазначеним стандартом передбачено обов`язковість заповнення відповідних полів повідомлення та зазначення коду відправлення.

З матеріалів справи вбачається, що надане позивачем SWIFT-повідомлення містить усі необхідні реквізити, зокрема посилання на контракт, дату здійснення операції, суму платежу в доларах США, найменування банку-відправника та банку-одержувача, код відправлення та інші відомості, необхідні для ідентифікації платіжної операції.

При цьому суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює обов`язку проставлення печатки банку чи підпису уповноваженої особи на SWIFT-повідомленні, сформованому в електронному вигляді. Відтак відсутність таких реквізитів сама по собі не може свідчити про неналежне оформлення документа чи ставити під сумнів факт здійснення відповідного платежу.

Крім того, суд враховує, що проведення міжнародного платежу здійснюється банківською установою після перевірки документів, які є підставою для такого переказу, зокрема зовнішньоекономічного контракту. Банки також здійснюють валютний нагляд за відповідними операціями та контролюють завершення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами відповідно до вимог валютного законодавства.

Отже, надані позивачем платіжні документи оформлені належним чином, а відсутність на них печаток, підписів посадових осіб банку чи відміток про проведення банківської операції пояснюється тим, що відповідне платіжне доручення було сформоване та подане через міжнародну систему міжбанківських переказів SWIFT із застосуванням електронних банківських сервісів та кваліфікованого електронного підпису. Відповідно до Положення №216 проставлення відбитка штампа банку та підпису посадової особи передбачене лише у разі оформлення платіжного документа на паперовому носії. При цьому виконання таких формальних вимог є обов`язком надавача платіжних послуг, а їх недотримання не зумовлює недійсності платіжної інструкції та не спростовує факту здійснення переказу коштів.

Наведений висновок узгоджується з положеннями частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до яких неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання такої операції за умови, що вони не перешкоджають ідентифікації особи, яка брала участь у її здійсненні, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, зміст і обсяг господарської операції та інші обов`язкові реквізити.

Таким чином, суд дійшов висновку, що порядок та умови здійснення оплати відповідають умовам Контракту, Специфікації та інвойсу, а подані позивачем платіжні документи містять достатній обсяг інформації для ідентифікації здійснених платежів із поставкою товару, оформленою за відповідною митною декларацією.

За таких обставин суд вважає, що станом на момент прийняття рішення про коригування митної вартості позивач надав усі наявні документи, які підтверджували спосіб, умови та факт здійснення оплати товару, а будь-яких суперечностей чи розбіжностей, які могли б обґрунтовано викликати сумнів у достовірності заявленої митної вартості, зазначені документи не містили. Відтак відповідні зауваження митного органу не можуть вважатися достатньою та законною підставою для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Щодо зауваження митного органу про не засвідчення стороною покупця специфікацій №53 від 03.03.2026 та №54 від 06.03.2026 до контракту № 02/01 від 02.01.2020, суд зазначає, що специфікації, не є тими документами, які відповідно до статті 53 МК України подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, тому їх відсутність під час митного оформлення імпортованих товарів не впливає на правильність визначення митної вартості чи на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, згідно з вимогами пункту 3 частини другої статті 53 МК України саме рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа є тими документами, які підтверджують митну вартість імпортованих товарів.

Відповідно до спірної картки відмови позивач надав митному органу рахунок-фактуру (інвойс), який містить кількість, асортимент, номенклатуру, вартість товарів.

Окрім того, оскаржуване рішення не містить жодного мотивування, у який спосіб ненадання позивачем до митного оформлення специфікацій, обумовило висновок митниці про відсутність документального підтвердження складової митної вартості імпортованих товарів за наявності рахунку-фактури (інвойсу) та експортної декларації країни відправлення.

Також суд зауважує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.10.2020 року у справі №320/2455/19, платіжний документ (квитанція, платіжне доручення) свідчить про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчить про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв`язку між відомостями із платіжного доручення та митною вартістю товару не існує.

У постанові від 11.06.2019 року у справі №813/1755/17 Верховний Суд послідовно вказує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови оплати за товари безпосередньо ціни та митної вартості товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 08.07.2022 року у справі №815/1718/16, зазначивши, що спосіб оплати товару не є ціноутворюючим фактором. У постанові від 27.04.2023 року у справі №820/3767/16 Верховний Суд також підкреслив, що розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості. Подібного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18.

Зауваження митного органу щодо строку дії контракту суд вважає формальними та такими, що не впливають на правильність визначення митної вартості товару, з огляду на таке.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Наведена норма закріплює один із фундаментальних принципів цивільного права принцип обов`язковості договору. З моменту укладення договору його сторони набувають взаємних прав та обов`язків, які підлягають належному виконанню.

При цьому саме по собі закінчення строку дії договору не свідчить про припинення зобов`язань сторін або недійсність договору. Зобов`язання припиняються лише у випадках, передбачених законом або договором, зокрема внаслідок їх належного виконання, розірвання договору, односторонньої відмови від нього у випадках, встановлених законом чи договором, інших підстав, визначених главою 50 Цивільного кодексу України, або внаслідок визнання договору недійсним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), згідно з яким стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Така презумпція означає, що укладений правочин вважається правомірним та породжує відповідні права й обов`язки сторін до того часу, доки його недійсність не буде встановлена законом або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. До спростування цієї презумпції права, набуті сторонами за договором, підлягають реалізації, а обов`язки виконанню.

Матеріали справи свідчать, що під час митного оформлення декларантом було подано інвойс, на підставі якого здійснювалася відповідна зовнішньоекономічна операція. Рахунок-фактура (інвойс) є первинним документом, який підтверджує факт здійснення операції купівлі-продажу товару, містить істотні умови поставки та використовується як документ, що підтверджує вартість товару.

Таким чином, контракт, інвойс та інші подані декларантом документи у своїй сукупності підтверджують існування договірних відносин між сторонами та фактичне виконання ними своїх зобов`язань. Доказів припинення дії договору, його розірвання, визнання недійсним або наявності інших передбачених законом підстав, які б свідчили про неможливість його застосування до спірної поставки, матеріали справи не містять.

За таких обставин посилання митного органу на строк дії контракту саме по собі не спростовує чинності договірних відносин між сторонами та не є достатньою підставою для висновку про недостовірність поданих декларантом документів чи неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів неможливості застосування для визначення митної вартості товару основного методу, а також не обґрунтовано застосування до визначення митної вартості товару резервного методу.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

За наведених обставин, позивачем у відповідності до вимог статей 52, 53 Митного кодексу України подано всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей зазначених в частині третій статті 53 МК України і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав для витребування додаткових документів та прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 13.10.2021 року у справі № 804/15600/15, від 14.04.2021 року у справі № 820/4849/16, від 21.04.2021 року у справі № 809/1838/15

Суд враховує, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість випробовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим можуть бути витребувані лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а та від 18.11.2022 у справі № 818/902/17.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відтак зазначені митним органом у повідомленні та в рішенні про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття картки відмови і коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об`єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при здійсненні ввезення товару на митну територію України, ПП «Акумуляторний завод «САДА» для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 МК України, а тому використання відповідачем другорядних методів визначення митної вартості товару є неправомірним.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованими та правомірними. Наведене свідчить про необґрунтованість прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товару № UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026, а відтак про наявність підстав для визнання його протиправним та скасування.

З огляду на похідний характер картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000879, така теж є протиправною та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, в силу положень ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

З огляду на все викладене вище та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

За правилами ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно із ч. 7, ч. 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивач надав суду: Договір № 24/4 про надання правової допомоги від 09.02.2024, укладений між адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» та ПАТ «Акумуляторний завод «САДА»; акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №240/4 від 09.02.2024 від 15.05.2026; додатку угоду №14 до договору про надання правової допомоги №24/04 від 09.02.2024 від 01.04.2026, корпію ордеру серії ВС №1477739, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000686.

Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг від 15.05.2026 адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» надані такі послуги: зібрання в клієнта документів та їх аналіз 1 год, вартість 1814,00 грн; підготовка позовної заяви 3 год, вартість 4842,00 грн; Разом - 4 год, вартість 6656,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Митний орган заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вказує про те, що позивачем не надано жодних документів, які б свідчили про понесення витрат на кваліфіковану правову допомогу.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, на думку суду, вартість за послуги підготовки позовної заяви та відповіді на відзив є завищеними, оскільки фактично зазначені заяви складаються з викладу обставин справи, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та судової практики. Тобто підготовка позовної заяви та відповіді на відзив не потребували багато часу, що свідчить про завищення суми витрат, які підлягають сплаті за вказані послуги.

Також суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що сума витрат на послуги адвоката у розмірі 6656,00 грн є надмірною, не відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності, а тому суд присуджує на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Щодо судового збору, то відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА» (79000, Херсонська область, м. Херсон, вул. Нафтовиків, 15-а; код ЄДРПОУ 24962494) до Львівської митниці (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000447/2 від 23.03.2026.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці №UA209230/2026/000879.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного акціонерного товариства «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА» судовий збір в сумі 7172 (сім тисяч сто сімдесят дві) гривні 74 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь приватного акціонерного товариства «АКУМУЛЯТОРНИЙ ЗАВОД «САДА» витрати на правничу допомогу у сумі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна