Рішення № 138543617, 24.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 рокусправа № 380/4250/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 40108833), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині не виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 129656 (сто двадцять дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 28 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі, не виплатив додаткову винагороду у розмірі 100 тисяч гривень пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Такі виплати проведені відповідачем лише 12.02.2026, тобто остаточний розрахунок проведено з позивачем через пів року після звільнення. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач 10.04.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований таким. ГУНП у Львівській області не заперечується факт отримання позивачем поранення під час виконання обов`язків військової служби та проходження ним у зв`язку з цим лікування. На підставі отриманих від позивача виписок медичних документів, ГУНП у Львівській області листом від 16.12.2025 №401730-2025 проінформовано ОСОБА_1 , що відповідно до вимог п. 4 Порядку та умов виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду), затвердженого наказом МВС України від 28.11.20222 № 755, ОСОБА_1 буде підготовлено та надано до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП у Львівській області та управління кадрового забезпечення ГУНП у Львівській області уточнюючі розрахунки додаткової винагороди поліцейським, для включення до відповідного наказу, а саме: за періоди стаціонарного лікування ОСОБА_1 , з 04.02.2025 по 12.02.2025, з 08.04.2025 по 23.04.2025, з 01.05.2025 по 13.05.2025, з 20.06.2025 по 01.07.2025.

Водночас, позивач не погодився з вказаними ГУ НП у Львівській області періодами нарахування додаткової винагороди, у зв`язку з чим в грудні 2025 року звернувся до суду з позовом про стягнення недоотриманих сум додаткової винагороди (справа №380/23971/25). Ця справа на даний час перебуває на розгляді у Восьмому апеляційному адміністративному суді.

Незважаючи на наявність спору відповідачем добровільно здійснено виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 167 303,89 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 04.02.2025 по 12.02.2025, з 08.04.2025 по 23.04.2025, з 01.05.2025 по 13.05.2025, з 20.06.2025 по 01.07.2025, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2026 року.

Відповідач вважає, що додаткова винагорода не є складовою грошового забезпечення, оскільки є тимчасовою виплатою. Тому, на строки виплати такої додаткової винагороди не розповсюджуються вимоги ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зазначає, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційність, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. За таких обставин відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу у Головному управління Національної поліції у Львівській області на посаді психолога відділення кадрового забезпечення батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП.

Наказом начальника ГУНП у Львівській області від 08.09.2025 №615 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п.2 ч.1 ст.77 за станом здоров`я (через хворобу) ЗУ «Про Національну поліцію».

У період проходження служби в поліції та на момент звільнення позивача, ГУНП у Львівській області в повному обсязі не виплачувалась ОСОБА_1 додаткова винагорода відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що на підставі отриманих від позивача виписок із медичної картки стаціонарного хворого відповідачем нараховано ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 за час перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини з 04.02.2025 по 12.02.2025, з 08.04.2025 по 23.04.2025, з 01.05.2025 по 13.05.2025, з 20.06.2025 по 01.07.2025 у розмірі 167 303,89 грн.

Виплату цієї додаткової винагороди проведено ГУНП у Львівській області в сумі 158938,70 грн (167303,89 грн за виключенням утриманої суми військового збору) 12.02.2026, що підтверджується наданою позивачем копією банківської виписки.

Стверджуючи про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 цього Закону).

На виконання приписів, зокрема, статті 94 вказаного Закону Міністерство внутрішніх справ України наказом від 6 квітня 2016 року №260 затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі Порядок №260).

У пункті 3 цього наказу (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 17 липня 2020 року № 539 «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260» (далі - «Наказ №539») визначено, що видатки, пов`язані з набранням чинності цим наказом, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції (крім поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Відповідно до Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Наказом Міністерства внутрішніх справ №775 від 28.11.2022 затверджено «Порядок та умови виплати додаткової винагороди поліцейським на період дії воєнного стану» (далі Порядок та умови №775), які визначають механізм і розмір виплати додаткової винагороди, одноразової винагороди поліцейським на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) поліцейським із числа курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, передбачених пунктами 1-12 Постанови №168.

Відповідно до п.п.1 п.4 Порядку та умов №775 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, уключаються поліцейські, у тому числі ті, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із участю в бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я у стаціонарних умовах) у закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Пунктом 7 Порядку та умов №775 передбачено, що виплата додаткової винагороди, одноразової винагороди поліцейським здійснюється на підставі наказів керівників органів (підрозділів) поліції за місцем постійного проходження служби поліцейського, де він призначений на штатну посаду, а керівникам органів (підрозділів) поліції, заступникам Голови Національної поліції України - на підставі наказу Голови Національної поліції України або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно з п.15 Порядку та умов №775 додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Отже, передбачена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення поліцейського відповідно до норм Порядку №260 та виплачується у передбачених вказаними нормативними актами випадках на підставі наказів керівників органів (підрозділів) внутрішніх справ, в яких проходить службу поліцейський.

З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що додаткова винагорода, установлена п.1 Постанови №168, не є складовою грошового забезпечення поліцейських.

Суд встановив, що при звільненні позивача зі служби в поліції 08.09.2025 йому не проведено виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, в повному обсязі. Виплату такої додаткової винагороди проведено лише 12.02.2026. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Суд враховує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби поліцейського не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Такий підхід до застосування норм законодавства, на переконання суду, можна застосовувати при вирішенні спорів з приводу виплати належних сум при звільненні поліцейських.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення але не більше як за шість місяців.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як встановлено судом, відповідач порушив право позивача на своєчасне отримання належних грошових виплат при звільненні. Після звільнення із служби в поліції відповідачем донараховано позивачу грошове забезпечення у розмірі 158938,70 грн, яке виплачено на банківський рахунок позивача 12.02.2026.

Наведене свідчить про те, що відповідач провів фактичний остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати його доходів з порушенням строку, встановленого положеннями ст.116 КЗпП України.

Як встановлено судом, позивача було звільнено з військової служби 08.09.2025, а остаточний розрахунок з ним було проведено лише 12.02.2026.

Таким чином, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2025 (наступний день після звільнення) по 12.02.2026.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення суд ураховує таке.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з підпунктом "б" п.4 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як видно з інформаційної довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2025 рік, позивачу було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці роботи в такому розмірі: за липень 2026 року 26018,94 грн, за серпень 2025 року 25510,98 грн (без врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та разової грошової винагороди ветеранам). Відтак середньоденний заробіток становить 831,13 грн (51529,92 грн/62 дні).

Тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (831,13 грн) на число календарних днів за період з 09.09.2025 (наступний день після звільнення) по 11.02.2026 (день, що передував остаточному розрахунку) (156 дні), становить 129656,28 грн.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 129656, 28 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 129656 (сто двадцять дев`ять тисяч шістсот п`ятдесят шість) 28 коп.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: м. Львів, площа Генерала Григоренка, 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан