Рішення № 138543563, 27.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/9438/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Служби безпеки України протиправною та зобов`язання вчинити дії

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що вона проходила військову службу в Службі безпеки України. Наказом Служби безпеки України № 457-ОС/дск від 04.04.2025 року полковник ОСОБА_1 звільнена з військової служби та виключена із списків особового складу з 10.04.2025 року, що підтверджується довідкою Фінансово-економічного управління СБУ № 21/2-2131 від 30.06.2025 року. Проте, під час проходження військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися не в повному обсязі, зокрема без виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 року у справі № 380/13578/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано Відповідача нарахувати і виплатити таку індексацію із застосуванням січня 2008 року як «базового» місяця, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Постанови КМУ № 44 від 15.01.2004 року.

На виконання зазначеного судового рішення Відповідач лише 15.04.2026 року перерахував на банківський картковий рахунок Позивача заборгованість з індексації грошового забезпечення у загальній сумі 79443,97 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 15.04.2026 року. Позивач указує, що оскільки належні їй кошти за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року фактично виплачені з тривалою затримкою (лише у квітні 2026 року), вона має беззаперечне право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати згідно із Законом України № 2050-ІІІ. Невиплата Відповідачем такої компенсації в місяці виплати самої заборгованості свідчить про його протиправну бездіяльність та є порушенням гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на мирне володіння своїм майном у вигляді «легітимних сподівань».

Ухвалою від 15 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала отримана Відповідачем в його Електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС 18.05.2026 року.

Відповідач у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк відзиву на позовну заяву не подав, причини неподання суду не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неподання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 проходила військову службу в Службі безпеки України.

Наказом Служби безпеки України № 457-ОС/дск від 04.04.2025 року полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу з 10.04.2025 року, що підтверджується довідкою Фінансово-економічного управління СБУ № 21/2-2131 від 30.06.2025 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 року у справі № 380/13578/25, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 року, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність СБУ та зобов`язано Відповідача нарахувати і виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як «базового» місяця та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

На виконання вказаних судових рішень Відповідач 15.04.2026 року о 10:32 перерахував на картковий рахунок Позивача № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) в АТ КБ «ПриватБанк» кошти в сумі 79 443,97 грн. Факт виплати підтверджується банківською випискою від 15.04.2026 року з призначенням платежу: «добр.вик.пост.Восьмого ап.адм.суду №380/13578/25 вiд 30.03.2026р».

Таким чином, станом на 15.04.2026 року Відповідач виплатив основну заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року. Проте, здійснюючи цю виплату з тривалою затримкою, Служба безпеки України в порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 не нарахувала і не виплатила Позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки.

Будь-яких нарахувань компенсаторного характеру у квітні 2026 року Відповідач не здійснив, що підтверджується банківською випискою. Відзиву на позовну заяву Відповідач суду не надав і правомірність своєї бездіяльності не довів.

Невиплата суми компенсації у місяці виплати основної заборгованості свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача та відмову від виконання покладеного на нього закону обов`язку, що стало підставою для звернення Позивача до суду з цим позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на такі норми чинного законодавства України та правову практику вищих судових інстанцій.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні засади підтримання купівельної спроможності населення України та соціальної захищеності громадян від зростання цін у зв`язку з інфляцією визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII, за змістом статей 1, 2 якого індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Суд зазначає, що правові засади здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1 та 2 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 2 Закону № 2050-III чітко передбачено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, до яких віднесено: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 3 Порядку № 159 деталізовано та розширено перелік видів грошових доходів, які підлягають компенсації, і до них прямо віднесено грошове забезпечення військовослужбовців, а також суму індексації грошових доходів громадян.

З системного аналізу вищевказаних правових норм слідує, що сума індексації грошового забезпечення є невід`ємною складовою частиною доходів громадян, які не мають разового характеру, а тому затримка її виплати на один і більше календарних місяців тягне за собою безумовний обов`язок роботодавця чи уповноваженого органу виплатити компенсацію втрати частини доходів.

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і індексу інфляції в період затримки виплати доходу (реальний індекс споживчих цін за період від місяця, наступного за місяцем нарахування, до місяця, що передує місяцю виплати заборгованості включно).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III та пункту 11 Порядку № 159, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд наголошує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на всі державні органи, установи та організації і застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Такий правовий висновок узгоджується із усталеною і послідовною правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 року у справі № 162/787/16-а, від 04.03.2020 року у справі № 219/11809/15-а, від 11.12.2020 року у справі № 200/10820/19-а та від 21.10.2021 року у справі № 200/613/19-а.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, повний розрахунок із Позивачем щодо виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року на виконання рішення суду відбувся лише 15.04.2026 року у загальній сумі 79 443,97 грн.

З огляду на те, що належні Позивачу кошти індексації виплачені з очевидною та тривалою затримкою, у Позивача беззаперечно виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу на підставі Закону № 2050-III.

Окремо суд зважає на питання належного оформлення відмови Відповідача у виплаті такої компенсації.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та сформулював такі висновки:

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Невиплата компенсації у вказаний період (тобто в місяці виплати основного боргу) свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням чи актом індивідуальної дії публічної влади. Вчинення ж відповідачем активної дії (наприклад, надання листа-відповіді) слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

У спорах цієї категорії суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Таким днем є день, наступний за днем фактичної виплати заборгованості без одночасного нарахування компенсації.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строків та обов`язковості врахування останніх висновків Верховного Суду застосована також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 та постанові Верховного Суду від 28.10.2024 року у справі № 420/2598/24.

З огляду на викладене, оскільки Відповідач виплатив заборгованість 15.04.2026 року і одночасно не нарахував суму компенсації, Позивач дізналася про порушення свого права в цей же день, а тому звернення до суду 11.05.2026 року відбулося у межах шестимісячного процесуального строку. Відсутність окремого листа-відмови від СБУ не є перешкодою для задоволення позову, оскільки сама подія невиплати коштів у квітні 2026 року є доведеним фактом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд наголошує на недопустимості порушення майнових прав особи, які захищаються на міжнародному рівні. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи легітимні вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 року у справі «Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» повинні ґрунтовно базуватися на законодавчому положенні або юридичному судовому акті (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Позивач, маючи на руках законні підстави (Закон № 2050-III), справедливо та легітимно сподівалася на одержання компенсації втрати частині зароблених коштів через тривале безпідставне утримання її індексації державним органом. Невиплата цієї компенсації є прямим порушенням майнових прав Позивача.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, Служба безпеки України, належним чином отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі 12.05.2026 року, жодних доказів чи відзиву суду не надав, обставин позову не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Служба безпеки України, виплативши Позивачу 15.04.2026 року суму індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення з тривалою затримкою та не виплативши при цьому компенсацію втрати частини доходів, допустила протиправну бездіяльність. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання Відповідача здійснити відповідні нарахування та виплати.

З огляду на триваючий характер затримки виплати коштів (з моменту виникнення права на індексацію у 2016-2018 роках до моменту її фактичного погашення 15.04.2026 року) та імперативні вимоги Закону № 2050-III, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Служби безпеки України протиправною та зобов`язання Відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів підлягають повному задоволенню.

Щодо судових витрат, суд зазначає, що Позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.12.2015 року) та на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням її прав.

Оскільки судовий збір Позивачем не сплачувався, підстави для його розподілу чи стягнення з Відповідача відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 12, 19, 22, 72-77, 122, 139, 241-246, 255, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року.

3. Зобов`язати Службу безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33; код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 15.04.2026 року.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 27 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний