Рішення № 138543072, 28.07.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 липня 2026 року Справа № 280/5210/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач - 2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 березня 2026 року № справи 083850029113 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 24 лютого 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року, з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року, період відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року, здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, починаючи з 24 лютого 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 24 лютого 2026 року звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058). Проте відповідачем 1 безпідставно, на думку позивача, не зараховано до страхового стажу періоду роботи з 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року, з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року відповідно до трудової книжки, а також період відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року за наданою довідкою. Позивач зазначає, що ним до органів пенсійного фонду надані документи, достатні для зарахування вищезазначених періодів до його страхового стажу. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.

Ухвалою судді від 29 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України. Крім того, вказаною ухвалою судді відповідачам встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позов з дня отримання даної ухвали судді.

11 червня 2026 року від представника ГУ ПФУ в Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду не надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком документів, на підставі яких можливо було б здійснити зарахування заявлених позивачем періодів роботи. В задоволенні позову просить відмовити.

11 червня 2026 року від представника ГУ ПФУ в Харківській області на адресу суду також надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано, що з урахуванням наданих позивачем до заяви документів, у останнього відсутній необхідний страховий стаж для призначення йому пенсій за віком. В задоволенні позову просить відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

24 лютого 2026 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням принципу екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 березня 2026 року № 083850029113 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Також, вказаним рішенням повідомлено, що до його страхового стажу, зокрема, не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 :

- з 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року, оскільки є наявне виправлення номеру наказу на звільнення з роботи, яке не завірене належним чином;

- з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року, оскільки відсутні накази на прийняття та звільнення з роботи.

Крім з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27 квітня 2026 року представнику позивача стало відомо про те, що до загального страхового стажу ОСОБА_1 не зарахований час відбування в Криворізькій виправній колонії Дніпропетровської області (№80) з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року згідно з довідкою від 27 жовтня 2025 року № 80/7-74, оскільки відповідно до пунктів 12, 121 Порядку №637 час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за виключно наявності документів про реабілітацію та за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Позивач не погоджуючись із діями відповідача 1 в частині відмови у призначені пенсії за віком та не зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року, з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року, період відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01 січня 2004 року (далі Закон № 1058-IV).

Згідно положень частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 9 Закону № 1058-IV передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01 січня 2004 року, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частинами 1, 3 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 24 лютого 2026 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058-IV.

На момент звернення вік позивача становив 60 років.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 03 березня 2026 року прийнято рішення № № 083850029113 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (33 роки).

Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року через наявне виправлення номеру наказу на звільнення з роботи, яке не завірене належним чином, а також з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року через відсутність наказу на прийняття та звільнення з робот, що свідчить про порушення вимог Інструкції №58.

Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд заважає на наступне.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із пунктами 2.2, 2.12 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.

Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Однак, пункт 2.13 Інструкції №58 викладено в аналогічній за змістом редакції що і пункт 2.12 Інструкції №162.

Зокрема, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент оформлення трудової книжки позивача Серії НОМЕР_2 від 01 серпня 1983 року, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.

Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи сукупність інших поданих документів, які дозволяють однозначно ідентифікувати особу та підтвердити родинні зв`язки, вищевказані розбіжності не можуть бути перешкодою для реалізації права на пенсійне забезпечення.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 03 березня 2026 року № 083850029113 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу періоду відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року суд зазначає наступне.

У вказаний період позивач відбував покарання в установі Криворізькій виправній колонії Дніпропетровської області (№80) та працював на посаді підсобного працівника в промисловості, що підтверджується Довідкою Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80)» від 27 жовтня 2025 року № 80/7-74.

У період з 14 лютого 1997 року по 01 січня 2004 року діяв Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року № 3325-VII (зі змінами та доповненнями). Так, відповідно до статті 98 ВТК України, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави. Відрахування провадяться із усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов`язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 1129-IV.

Відповідно до статті 45 вищезазначеного кодексу уповноважений орган з питань пробації здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до судового рішення починаються з наступного дня після надходження судового рішення та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж судове рішення набрало чинності. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов`язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

В наданій відповідачу довідці Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80)» від 27 жовтня 2025 року № 80/7-74 зазначено, що відрахування внесків на державне соціальне страхування не проводились.

Зважаючи на вищенаведене, є всі правові підстави для незарахування страхового стажу за період з14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року під час отримання позивачем заробітної плати у період відбування покарання в Криворізькій виправній колонії Дніпропетровської області (№80).

Відтак, відмова у зарахуванні до страхового стажу періоду відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року є правомірною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05 липня 1989 року по 06 червня 1990 року, з 10 червня 1990 року по 01 жовтня 1990 року, період відбування покарання з 14 лютого 1997 року по 28 вересня 2005 року суд зазначає, що заява позивача про призначення пенсії за віком розглядалась відповідачем 1, рішення про відмову у призначенні пенсії за віком також приймалось відповідачем 1. Відтак, питання щодо зарахування стажу за заявою від 24 лютого 2026 року та призначення пенсії за віком належить до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а не Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відтак, в цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд наголошує, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Зважаючи на те, що пенсійним органом фактично не надано змістовної оцінки записам трудової книжки позивача як основного документа про її стаж, а лише формально відмовлено через зауваження до титульного аркуша, процедура розгляду заяви від 24 лютого 2026 року вважається незакінченою.

Оскільки суд не може підміняти орган ПФУ у питанні первинного обчислення стажу, вимога про зобов`язання органу пенсійного фонду безпосередньо зарахувати до страхового стажу періодів роботи та відбування покарання, на даному етапі є передчасним.

Відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача -1, як суб`єктом владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення у відношенні позивача, повторно розглянути заяву позивача від 24 лютого 2026 року з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242- 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 березня 2026 року № 083850029113 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 лютого 2026 року про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 28 липня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов