Рішення № 138542078, 27.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа №160/12768/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 12.05.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату заборгованості пенсії в разі втрати годувальника на користь ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_1 ) за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною дитиною ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проходження військової служби, у зв`язку з чим у дитини виникло право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Позивач вказує, що 19 травня 2025 року, тобто у межах дванадцятимісячного строку, визначеного пунктом 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в інтересах неповнолітнього сина. За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було призначено ОСОБА_2 пенсію у зв`язку з втратою годувальника, однак виплату пенсії визначено лише з 01 червня 2025 року, без нарахування та виплати пенсії за період з 23 травня 2024 року - дня, що настає за днем смерті годувальника, по 31 травня 2025 року. Позивач зазначає, що звернення за призначенням пенсії було здійснено у межах строку, встановленого законом, а тому відповідно до вимог статті 45 Закону №1058-IV пенсія мала бути призначена саме з дня, що настає за днем смерті годувальника, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 . На думку позивача, відповідач протиправно відмовив у виплаті заборгованості за зазначений період, посилаючись на те, що іншому члену сім`ї померлого годувальника вже була призначена пенсія, а неповнолітньому ОСОБА_2 нібито лише визначено частку пенсії. Позивач вважає, що така позиція органу Пенсійного фонду України порушує право її неповнолітньої дитини на належне пенсійне забезпечення, оскільки кожен член сім`ї померлого годувальника, який має право на пенсію у зв`язку з його втратою, набуває таке право самостійно з моменту виникнення передбачених законом обставин. Крім того, позивач зазначає, що інша дитина померлого годувальника, яка також має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, отримала відповідні виплати з дня, що настає за днем смерті годувальника, із виплатою за минулий період, тоді як її неповнолітній син був позбавлений аналогічного права, що свідчить про нерівне застосування норм пенсійного законодавства. Також позивач вказує, що про порушення прав дитини їй стало відомо лише наприкінці 2025 року після спілкування з іншим членом сім`ї загиблого, а остаточну позицію органу Пенсійного фонду щодо відмови у виплаті пенсії за минулий період вона отримала лише з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13 березня 2026 року №28579-14954/С-01/8-0400/26. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23 травня 2024 року по 31 травня 2025 року включно, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату заборгованості пенсії.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 14.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 18.05.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

08.06.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких позивач вказала, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання ухвали суду було надано матеріали пенсійної справи, однак зазначені документи не спростовують позовних вимог та не підтверджують правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника за спірний період. Позивач зазначила, що надані відповідачем розпорядження про розрахунок пенсії стосуються виключно поточного періоду виплати пенсії, а саме з 01.03.2026 року по 30.06.2026 року, тоді як предметом спору у даній адміністративній справі є правомірність ненарахування та невиплати ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно. Позивач наголосила, що документи, надані відповідачем за 2026 рік, не містять відомостей щодо проведення нарахувань пенсії за спірний період та не підтверджують, що право неповнолітнього ОСОБА_2 на пенсійне забезпечення було реалізовано з дня, що настає за днем смерті годувальника. Також позивач вказала, що відповідачем не було надано до суду належних доказів здійснення нарахування пенсії у зв`язку з втратою годувальника із врахуванням права ОСОБА_2 як окремого члена сім`ї померлого годувальника, а надані матеріали фактично стосуються лише подальшого періоду виплати пенсії. Крім того, позивач зазначила, що на підтвердження своїх доводів нею надано копію розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України щодо призначення та нарахування пенсії у зв`язку з втратою годувальника іншій дитині померлого годувальника - ОСОБА_4 , відповідно до якого за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року пенсія нараховувалася у розмірі 7 043,92 грн щомісячно. На думку позивача, зазначене підтверджує, що у спірний період пенсійні виплати здійснювалися лише одному утриманцю, без врахування права її неповнолітнього сина ОСОБА_2 на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника. З огляду на викладене, позивач просила суд врахувати наведені пояснення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проходив військову службу у Збройних Силах України та був батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.03.2025 року №2649, ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у період з 23.10.2022 року по 22.05.2024 року, та загинув під час проходження військової служби.

Факт проходження військової служби та загибелі ОСОБА_3 також підтверджується сповіщенням сім`ї №К/7291 від 29.05.2024 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до якого повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у селі Попасне Новомосковського району Дніпропетровської області під час проходження військової служби.

Повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 04.06.2024 року складено відповідний актовий запис про смерть №1425.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином померлого годувальника ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , відповідно до якого батьками дитини зазначені:

батько - ОСОБА_3 ;

мати - ОСОБА_1 .

Таким чином, на момент смерті годувальника ОСОБА_2 був неповнолітньою дитиною померлого та відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мав право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Матеріалами справи підтверджено, що після смерті ОСОБА_3 до органів Пенсійного фонду України звернулися члени його сім`ї з питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 , яка є дружиною померлого, звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

За результатами розгляду вказаної заяви органом Пенсійного фонду України було відкрито пенсійну справу №046050024471 та призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що дата призначення пенсії визначена з 23.05.2024 року, тобто з дня, що настає за днем смерті годувальника.

Водночас первинно пенсія була розрахована та призначена на одного утриманця - ОСОБА_4 , сина померлого годувальника.

Відповідно до розрахунку пенсії, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника становив:

за період з 23.05.2024 року по 31.12.2024 року - 7043,92 грн щомісячно;

за період з 01.01.2025 року по 14.04.2025 року - 7043,92 грн щомісячно;

за період з 15.04.2025 року по 31.07.2035 року - 7043,92 грн щомісячно.

Зазначені обставини підтверджуються розпорядженням органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії ОСОБА_4 , відповідно до якого визначено розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника у сумі 7043,92 грн, із зазначенням частки пенсії 50 % для одного утриманця.

У подальшому, 19.05.2025 року, ОСОБА_1 , діючи як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до Залізничного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова із заявою про призначення (виділення частки) пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Вказана заява була прийнята 19.05.2025 року та зареєстрована за №5121.

До заяви були додані документи, зокрема:

паспорт заявника;

реєстраційний номер облікової картки платника податків;

свідоцтво про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ;

документи, що підтверджують факт смерті ОСОБА_3 .

За результатами розгляду заяви органом Пенсійного фонду України було здійснено виділення частки пенсії у зв`язку з втратою годувальника на користь ОСОБА_2 .

При цьому виплату пенсії було визначено лише з 01.06.2025 року, тобто після звернення позивача із відповідною заявою, без проведення нарахування та виплати пенсії за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року.

Судом також встановлено, що позивач, не погоджуючись із визначеною відповідачем датою початку виплати пенсії, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із відповідними зверненнями.

Листом від 13.03.2026 року №28579-14954/С-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до статей 36, 37, 38, 39 Закону України №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, а на всіх членів сім`ї, які мають право на таку пенсію, призначається одна спільна пенсія.

Також відповідач зазначив, що на вимогу члена сім`ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо, а виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії.

У зв`язку із цим відповідач зазначив, що оскільки за годувальника ОСОБА_3 вже була призначена пенсія іншому члену сім`ї, ОСОБА_2 було здійснено саме виділення частки пенсії.

Не погоджуючись із такою позицією Пенсійного фонду України, 17.03.2026 року ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача зі скаргою через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (реєстраційний номер звернення ВЕБ-04001-Ф-С-26-174944), в якій просила здійснити нарахування та виплату заборгованості пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23.05.2024 року по травень 2025 року включно.

Листом від 09.04.2026 року №42122-28237/С-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що порушене питання вже було розглянуто листом від 13.03.2026 року №28579-14954/С-01/8-0400/26, та повторно зазначило про можливість оскарження відповіді у судовому порядку.

Крім того, 08.06.2026 року ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення, у яких зазначила, що надані відповідачем матеріали пенсійної справи стосуються лише поточного періоду виплати пенсії з 01.03.2026 року по 30.06.2026 року, тоді як предметом спору є правомірність ненарахування та невиплати пенсії за минулий період - з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року.

Позивач також надала суду копію розпорядження Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії іншому утриманцю - ОСОБА_4 , відповідно до якого підтверджується, що у спірний період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року пенсійні виплати здійснювалися лише одному утриманцю.

Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із незгодою позивача з визначенням відповідачем дати початку виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника неповнолітньому ОСОБА_2 , а саме - з невиплатою пенсії за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року, незважаючи на звернення законного представника дитини із заявою про призначення пенсії у межах встановленого законом дванадцятимісячного строку.

Позивач, вважаючи порушеними його права на пенсійне забезпечення, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі втрати годувальника. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при вирішенні питання щодо призначення та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника орган Пенсійного фонду України повинен діяти виключно відповідно до вимог спеціального законодавства, забезпечуючи реалізацію гарантованого законом права особи на пенсійне забезпечення.

Правовідносини, що виникли у цій справі, регулюються положеннями Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за умови наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 цього Закону.

При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV діти померлого годувальника, які не досягли 18 років, є непрацездатними членами сім`ї незалежно від того, чи перебували вони фактично на утриманні годувальника.

Отже, законодавець прямо визначив, що дитина померлого годувальника, яка не досягла 18-річного віку, набуває статусу особи, яка має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, без необхідності додаткового доведення факту утримання.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті батька - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) був неповнолітньою дитиною, а тому мав передбачене законом право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається:

на одного непрацездатного члена сім`ї - у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - у розмірі 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Водночас суд звертає увагу, що положення статті 37 Закону №1058-IV регулюють саме розмір пенсії, а не момент виникнення права на її отримання.

Порядок визначення дати початку призначення пенсії встановлений статтею 45 Закону №1058-IV.

Так, пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що законодавець пов`язує дату початку виплати пенсії не з датою фактичного звернення за її призначенням, а з моментом виникнення права на пенсію, за умови дотримання встановленого строку звернення.

У даному випадку смерть годувальника настала 22.05.2024 року, отже право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника виникло з 23.05.2024 року.

При цьому ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 19.05.2025 року, тобто через 11 місяців і 27 днів після смерті годувальника, що є меншим за передбачений законом дванадцятимісячний строк.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для визначення початку виплати пенсії лише з 01.06.2025 року, оскільки право неповнолітньої дитини на відповідний вид пенсійного забезпечення виникло з 23.05.2024 року.

Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на те, що іншому члену сім`ї вже була призначена пенсія, а ОСОБА_2 лише виділено частку пенсії, суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Дійсно, частиною першою статті 39 Закону №1058-IV передбачено, що на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону №1058-IV на вимогу члена сім`ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо.

Разом із тим, зазначені положення не можуть тлумачитися таким чином, що член сім`ї, який звернувся за призначенням пенсії пізніше за іншого члена сім`ї, втрачає право на отримання пенсійних виплат за минулий період.

Механізм «виділення частки пенсії» є способом реалізації права особи на окреме отримання належної їй частини пенсійної виплати, а не способом виникнення такого права.

Інше тлумачення фактично призводило б до дискримінації дітей померлого годувальника залежно від часу звернення інших членів сім`ї, що суперечило б принципу рівності прав дітей, закріпленому статтею 52 Конституції України.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 16.03.2021 року у справі №520/3936/19, де суд зазначив, що органи Пенсійного фонду України при реалізації своїх повноважень не можуть звужувати зміст та обсяг існуючих соціальних прав особи шляхом застосування процедурних механізмів, якщо такі механізми фактично призводять до позбавлення особи гарантованої законом виплати.

Також Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 року у справі №460/2807/20 наголосив, що право на пенсійне забезпечення виникає з настанням юридично визначених законом обставин, а орган Пенсійного фонду зобов`язаний забезпечити реалізацію цього права у повному обсязі.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі №380/14933/21 зазначено, що формальний підхід суб`єкта владних повноважень до застосування норм пенсійного законодавства, який призводить до обмеження права особи на соціальне забезпечення, не відповідає принципам верховенства права та належного урядування.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач, визначивши дату початку виплати пенсії ОСОБА_2 лише з 01.06.2025 року, фактично не врахував приписи статті 45 Закону №1058-IV та неправомірно обмежив право неповнолітньої дитини померлого годувальника на отримання пенсії за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно.

Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника за зазначений період є протиправними, а позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату заборгованості пенсії в разі втрати годувальника на користь ОСОБА_2 (в особі законного представника ОСОБА_1 ) за період з 23.05.2024 року по 31.05.2025 року включно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник