Рішення № 138542027, 27.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа №160/13454/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.05.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. а ч.1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. а ч.1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з 16.04.2025 року, виходячи з вислуги років - 26 років 04 місяці 12 днів.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 15.08.2004 року по 15.04.2025 року та була звільнена зі служби за власним бажанням. На день звільнення її вислуга років у календарному обчисленні становила 20 років 08 місяців 01 день, а у пільговому обчисленні - 26 років 04 місяці 12 днів. Позивач зазначає, що після звільнення зі служби звернулася до уповноваженого органу для оформлення документів з метою призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 29.04.2026 №040653312 відмовило у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної календарної вислуги років. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки, на її думку, відповідачем неправильно застосовано положення статті 12 Закону №2262-ХІІ без урахування спеціальних норм частини четвертої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», якою передбачено пільговий залік вислуги років особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби для призначення пенсії. На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.03.2025 у справі №160/31127/23 та від 19.06.2025 у справі №160/32341/23, відповідно до яких право осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на зарахування вислуги років у пільговому обчисленні визначене саме Законом №2713-IV та такий порядок обчислення не суперечить положенням статті 12 Закону №2262-ХІІ, а лише конкретизує його з огляду на специфіку проходження служби. Позивач наголошує, що пільгове обчислення вислуги років не є окремим видом вислуги, а являє собою механізм зарахування фактично відпрацьованого часу на пільгових (кратних) умовах для визначення права на пенсійне забезпечення. Відтак, при вирішенні питання про призначення пенсії відповідач повинен був врахувати саме пільгову вислугу років позивача, яка становить понад 25 років. Крім того, позивач зазначає, що обставини щодо наявності у неї вислуги років у пільговому обчисленні - 26 років 04 місяці 12 днів - вже були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 у справі №160/12706/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026, а тому мають преюдиційне значення відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Також позивач посилається на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо принципів юридичної визначеності, захисту обґрунтованих сподівань та обов`язку державних органів діяти послідовно і передбачувано, оскільки чинне законодавство гарантує особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України право на пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсії. З огляду на викладене, позивач вважає, що мала право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ з 16.04.2025 року, тобто з наступного дня після звільнення зі служби, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії є протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 20.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 у період з 15.08.2004 року по 15.04.2025 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державній пенітенціарній службі України) та була звільнена із займаної посади старшого інспектора Чечелівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області на підставі пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 15.04.2025 року №216/К «Про звільнення ОСОБА_1 », вислуга років позивача на день звільнення становила: у календарному обчисленні - 20 років 08 місяців 01 день, у пільговому обчисленні - 26 років 04 місяці 12 днів.

Після звільнення зі служби позивач 17.04.2025 року звернулася до Державної установи «Центр пробації» із заявою про підготовку та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Листом Державної установи «Центр пробації» від 25.04.2025 року №120/С-116/10/Ян-25 позивачу було відмовлено у підготовці та направленні відповідних документів до органу Пенсійного фонду України. Підставою для відмови зазначено те, що, на думку установи, чинним законодавством не передбачено призначення пенсії особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі пільгової вислуги років, а календарна вислуга років позивача є меншою за необхідну для призначення пенсії за вислугу років.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 року у справі №160/12706/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026 року, позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації», яка полягала у не підготовці та не направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років, та зобов`язав вказану установу підготувати і направити відповідні документи.

На виконання зазначеного судового рішення Державною установою «Центр пробації» було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріали для вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України №2262-ХІІ.

За результатами розгляду поданих матеріалів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №040653312 від 29.04.2026 року, про що позивача повідомлено листом від 29.04.2026 року №0400-010310-8/79955.

Підставою для відмови відповідач визначив відсутність у позивача на момент звільнення зі служби 15.04.2025 року необхідної календарної вислуги років у розмірі 25 років і більше, передбаченої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України №2262-ХІІ.

Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, яка мотивована неврахуванням вислуги років позивача у пільговому обчисленні при визначенні права на пенсійне забезпечення.

Позивач, вважаючи порушеними його права на пенсійне забезпечення, звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.04.2026 року №040653312 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідач визначив відсутність у позивача станом на день звільнення - 15.04.2025 року - необхідної календарної вислуги років у розмірі 25 років і більше, передбаченої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Разом із тим, суд звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються не обчислення фактичного періоду проходження позивачем служби, а саме правової оцінки можливості врахування пільгового (кратного) обчислення вислуги років для набуття права на призначення пенсії за вислугу років особі рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Судом встановлено, що позивач проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у період з 15.08.2004 року по 15.04.2025 року, тобто понад 20 років.

Відповідно до наказу Державної установи «Центр пробації» від 15.04.2025 року №216/К «Про звільнення ОСОБА_1 », вислуга років позивача на день звільнення становила:

у календарному обчисленні - 20 років 08 місяців 01 день;

у пільговому обчисленні - 26 років 04 місяці 12 днів.

Вказані обставини підтверджуються належними доказами, наявними у матеріалах справи, та відповідачем не спростовані.

При цьому суд враховує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 року у справі №160/12706/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026 року, встановлено правомірність вимог позивача щодо направлення до органу Пенсійного фонду України документів для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, а також підтверджено наявність у позивача вислуги років у пільговому обчисленні - 26 років 04 місяці 12 днів.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, питання щодо фактичної тривалості вислуги років позивача у пільговому обчисленні не є спірним у цій справі.

Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо неврахування пільгової вислуги років позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону, призначається незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати та на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Водночас застосування цієї норми не може здійснюватися ізольовано від спеціального законодавства, яке регулює правовий статус осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Так, частиною першою статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №2713-IV пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ.

При цьому частиною четвертою статті 23 Закону №2713-IV прямо встановлено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці.

Отже, законодавець спеціальною нормою визначив право осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на пільгове зарахування вислуги років саме для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2021 року у справі №480/4241/18 зазначено, що пільгове зарахування вислуги років особам Державної кримінально-виконавчої служби України не є окремим видом вислуги та не конкурує з календарним обчисленням, а є лише способом пільгового зарахування вже наявної вислуги. Фактична тривалість служби при цьому не змінюється, однак вона враховується на пільгових (кратних) умовах для набуття права на пенсію.

Зазначений правовий підхід був підтриманий Верховним Судом у постанові від 11.03.2025 року у справі №160/31127/23, у якій Суд дійшов висновку, що право осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби на зарахування вислуги, необхідної для призначення пенсії, у пільговому обчисленні визначене насамперед Законом №2713-IV. Такий порядок обчислення не суперечить положенням статті 12 Закону №2262-ХІІ, а лише конкретизує його з урахуванням специфічних умов служби працівників кримінально-виконавчої служби.

У зазначеній постанові Верховний Суд також наголосив, що особа, звільнена зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України, вислуга років якої на день звільнення визначена у пільговому обчисленні, має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Крім того, аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.06.2025 року у справі №160/32341/23, де суд зазначив, що при вирішенні спорів щодо пенсійного забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України необхідно враховувати положення спеціального Закону №2713-IV, а саме частину четверту статті 23 цього Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, визначаючи право позивача на пенсію виключно виходячи із календарної вислуги років 20 років 08 місяців 01 день, неправильно застосував положення пенсійного законодавства, оскільки не врахував спеціальну норму частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV, яка передбачає пільговий залік вислуги років саме для призначення пенсії.

За встановлених у справі обставин позивач на день звільнення 15.04.2025 року мала вислугу років у пільговому обчисленні 26 років 04 місяці 12 днів, тобто більше 25 років, що є достатнім для набуття права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні позивачу пенсії за вислугу років з підстав відсутності необхідної календарної вислуги років є протиправною, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. а ч.1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. а ч.1 ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з 16.04.2025 року, виходячи з вислуги років - 26 років 04 місяці 12 днів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник