Рішення № 138541935, 27.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа №160/11189/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Виконувача обов`язків керівника Самарівської окружної прокуратури Бігдана Євгена Володимировича (Код ЄДРПОУ/Умовний код: 0290993832 вул. Гетьманська, 5, м. Самар, Дніпропетровська область, 51200) до Губиниської селищної ради (51250, Дніпропетровська обл., сел.Губиниха, вул.Шевченка, б.16 ЄДРПОУ 04338457) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

29.04.2026 року Виконувач обов`язків керівника Самарівської окружної прокуратури Бігдан Євген Володимирович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Губиниської селищної ради, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Губиниської селищної ради щодо не утворення у складі виконавчих органів Губиниської селищної ради служби у справах дітей зі статусом юридичної особи;

- зобов`язати Губиниську селищну раду (Дніпропетровська область, сел.Губиниха, вул.Шевченка, б.16, ЄДРПОУ 04338457) вчинити дії спрямовані на утворення у складі виконавчих органів Губиниської сільської ради служби у справах дітей зі статусом юридичної особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Самарівська окружна прокуратура, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо захисту прав дітей, звертається до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання Губиниської селищної ради вчинити певні дії, та реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту інтересів держави і відповідно до ч. 5 ст. 53 КАС України набуває статусу позивача. Губиниська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, допустила у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність, оскільки вимогам законодавства не утворила службу у справах дітей, яка має права юридичної особи. Правову позицію щодо наявності у прокурора права на звернення з аналогічними позовними вимогами до адміністративного суду в інтересах держави неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема в постанові від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20. Згідно відповіді Губиниської селищної ради № 839 від 14.04.2026 вбачається, що відповідно до рішення четвертої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 35-4/VIII від 02.02.2021 року «Про створення Служби у справах дітей виконавчого комітету Губиниської селищної ради», при виконавчому комітеті створено Службу у справах дітей Губиниської селищної ради (далі - Служба) та затверджено «Положення пропро Службу у справах дітей виконавчого комітету Губиниської селищної ради". Станом на лютий 2021 року при створенні Служби були враховані такі фактори, як штатна потреба та бюджетні можливості громади, а тому створено дві штатні одиниці (рішення четвертої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 35-4/VIII від 02.02.2021 року). Враховуючи ч. 7 ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", на черговій сесії Губиниської селищної ради, яка відбулась 14 жовтня 2024 року прийнято рішення № 5-37/VIII щодо збільшення штатної чисельності Служби на одну посаду. Станом на теперішній час штатна чисельність Служби складає 3 (три) посади: начальник та два спеціалісти. Станом на 14.04.2026 року чисельність дитячого населення складає 3253 особи, в тому числі 220 дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, а тому штатна чисельність Служби цілком відповідає вимогам діючого законодавства. Рішенням сорок першої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 57-41/VIII від 21 лютого 2025 року, затверджено Положення про службу у справах дітей Губиниської селищної ради в новій редакції.

Також у ч. 7 ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" зазначено, що штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Виходячи із зазначеного в даному положенні закону, функціонування служб у справах дітей можливе при виконавчих органах сільських, селищних рад відповідних територіальних громад.

Разом з цим, позивач вважає, що Служба у справах дітей, на яку покладено функції із захисту прав дітей, з часу об`єднання територіальної громади по даний час не має статусу юридичної особи, що є порушенням вимог чинного законодавства у сфері охорони дитинства та, відповідно, порушенням прав та інтересів дітей, які проживають на території громади. З урахування викладених обстави у позові та посилаючись на ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» (від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991) просить його задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 04 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі № 160/11189/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач надіслав 06.07.2026 року та 07.07.2026 року до суду відзив, в якому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зазначив, що Губиниська селищна рада, діючи відповідно до вимог чинного законодавства, для захисту найкращих та законних інтересів дітей, які проживають на території громади, забезпечення вжиття заходів щодо перевірки стану виконання батьками або особами, що їх замінюють, своїх прав та обов`язків, виконання інших функцій щодо захисту прав дітей, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», рішенням сесії № 35-3/VIII від 22.02.2021 року створила Службу у справах дітей виконавчого комітету Губиниської селищної ради. Служба утворена і наразі функціонує як виконавчий орган без статусу юридичної особи. З моменту створення Служба діє відповідно до Положення про Службу, належним чином захищає права та інтереси дітей, що проживають на території громади. Відзначив, що прокурором не наведено жодного прикладу щодо незабезпечення Службою захисту інтересів дітей через відсутність статусу юридичної особи. Звернув увагу, що відповідно до пункту 5 вказаної Постанови, виконавчим органам міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад рекомендовано розроблення положення про службу у справах дітей з урахуванням норм Типового положення про службу у справах дітей районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, що не має обов`язкового, імперативного характеру. Відповідно, порушення вимог Постанови КМУ від 30 серпня 2007 р. № 1068 «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей» не допущено, Губиниська селищна рада не порушила чинне законодавство. ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України зазначає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь саме органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, що наразі і забезпечує селищна рада. Зазначає, що враховуючи ст.ст. 237,244 ЦК України зазначено, виконання функцій Служби стосовно контролю та координації усіх органів, установ та організацій незалежно від форми власності та господарювання на території Губиниської селищної ради, оскільки належними повноваженнями наділений саме орган місцевого самоврядування. Функціонування Служби, як підрозділу ради без статусу юридичної особи, не перешкоджає її належному функціонуванню. Питання, які безпосередньо стосуються діяльності служби у справах дітей та вимагають наявності статусу юридичної особи, вирішуються тільки за умови прийняття рішення виконавчим комітетом як органу опіки та піклування. Що наразі в повній мірі реалізується. Відповідно на належне функціонування Служби не впливає її статус, рішення приймаються органом опіки та піклування - виконавчим комітетом Губиниської селищної ради. Відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між належним виконанням повноважень Служби та наявністю або відсутністю статусу юридичної особи. Зазначає, що закон прямо не встановлює імперативну норму про створення служб у справах дітей у статусі юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З відповіді Губиниської селищної ради № 839 від 14.04.2026 видно, що відповідно до рішення четвертої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 35-4/VIII від 02.02.2021 року «Про створення Служби у справах дітей виконавчого комітету Губиниської селищної ради», при виконавчому комітеті створено Службу у справах дітей Губиниської селищної ради (далі - Служба) та затверджено «Положення пропро Службу у справах дітей виконавчого комітету Губиниської селищної ради".

Станом на лютий 2021 року при створенні Служби були враховані такі фактори, як штатна потреба та бюджетні можливості громади, а тому створено дві штатні одиниці (рішення четвертої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 35-4/VIII від 02.02.2021 року).

Враховуючи ч. 7 ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", на черговій сесії Губиниської селищної ради, яка відбулась 14 жовтня 2024 року прийнято рішення № 5-37/VIII щодо збільшення штатної чисельності Служби на одну посаду. Станом на теперішній час штатна чисельність Служби складає 3 (три) посади: начальник та два спеціалісти.

Станом на 14.04.2026 року чисельність дитячого населення складає 3253 особи, в тому числі 220 дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, а тому штатна чисельність Служби цілком відповідає вимогам діючого законодавства.

Рішенням сорок першої сесії VIII скликання Губиниської селищної ради № 57-41/VIII від 21 лютого 2025 року, затверджено Положення про службу у справах дітей Губиниської селищної ради в новій редакції.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Губиниської селищної ради щодо не утворення у складі виконавчих органів Губиниської селищної ради служби у справах дітей зі статусом юридичної особи, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

За приписами статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої).

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Із наведених нормативних положень видно, що прокурор вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом, яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Законодавство України не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету.

Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

При цьому необхідно врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у цьому рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Суд проаналізував правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), або здійснює неналежно, приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

При цьому нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Разом з цим здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. При цьому неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Тобто захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний суб`єкт владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №240/3384/19.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду та 13 травня 2021 року у справі №620/2645/20.

Стосовно покликання позивача на те, що відсутній орган до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а саме звертатися до суду.

Позивач вказує на те, що Міністерство соціальної політики не може звернутися з відповідним позовом, оскільки відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері соціальної політики, з питань сім`ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей є Міністерство соціальної політики України. Відповідно до покладених завдань, Мінсоцполітики проводить моніторинг стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту сімей та дітей; забезпечує ведення Централізованого банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім`ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; проводить роботу із соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, а також забезпечує дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей тощо.

Дані доводи позивача є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 5 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783, у Положенні про Міністерство соціальної політики України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 423, підпункти 39, 40, 41--1, 45-51, 53, 56-60, 60-1-60-4, 61-63, 66-74, 76-82, 85-92, 92-1, 93-95, 97, 98, 109 виключено.

Відповідно до пунктів 1,2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 783 «Деякі питання Національної соціальної сервісної служби України» утворено Національну соціальну сервісну службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, захисту прав дітей, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей.

Утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної соціальної сервісної служби за переліком згідно з додатком.

Відповідно до переліку територіальних органів Національної соціальної сервісної служби утворено Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783 Національна соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, захисту прав дітей, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей.

Відповідно до підпунктів 3,4 пункту 3 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783, основними завданнями Нацсоцслужби є: реалізація державної політики у сфері здійснення державного контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки, зокрема під час проведення перерахунку її розмірів у разі встановлення фактів надмірної виплати коштів або надання її з порушенням законодавства; за дотриманням прав дітей; в межах повноважень, визначених законом, методичне забезпечення та координація діяльності органів місцевого самоврядування, центрів надання адміністративних послуг у частині надання адміністративних послуг соціального характеру, організації соціальної роботи та надання базових соціальних послуг з урахуванням потреб жителів територіальної громади.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783 Нацсоцслужба для виконання визначених для неї завдань з питань соціальної роботи і надання соціальних послуг здійснює управління системою соціальної роботи та надання соціальних послуг, зокрема: аналізує та узагальнює питання щодо потреби населення в соціальних послугах, готує пропозиції щодо розвитку системи надання соціальних послуг; координує заходи з виявлення сімей/осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг, забезпечення соціального супроводу таких сімей з дітьми; координує заходи щодо соціальної профілактики складних життєвих обставин; сприяє здійсненню заходів щодо пошуку кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їх первинного відбору, організації навчання для таких кандидатів; аналізує регіональні та місцеві програми в частині задоволення потреб осіб/сімей у соціальних послугах; проводить моніторинг та оцінювання якості надання соціальних послуг, оприлюднює їх результати; готує для місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування пропозиції щодо покращення соціальної роботи та надання соціальних послуг за результатами, зокрема, аналізу звітності виконання регіональних і місцевих програм, оцінювання якості надання соціальних послуг; забезпечує координацію діяльності місцевих держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, суб`єктів, що надають соціальні послуги, з питань організації надання соціальних послуг сім`ям/особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (сім`ям з дітьми, особам похилого віку, особам з інвалідністю, бездомним особам і безпритульним дітям, а також особам, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, звільнені від подальшого відбування зазначених видів покарання (далі - звільнені особи), дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, іншим соціально вразливим верствам населення); координує діяльність регіональних центрів соціальних служб; організовує та координує підвищення професійної компетентності/кваліфікації працівників, які надають соціальні послуги; проводить збір, аналіз та поширення відповідно до законодавства інформації про надання соціальних послуг, успішний національний та міжнародний досвід надання соціальних послуг, організовує його впровадження; проводить аналіз діяльності суб`єктів, що надають соціальні послуги; забезпечує інформування населення про соціальні послуги, їх зміст, порядок надання; здійснює контроль за дотриманням державних стандартів надання соціальних послуг.

Відповідно до підпунктів 6-9 пункту 5 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783 Нацсоцслужба з метою організації своєї діяльності організовує, координує та контролює діяльність територіальних органів Нацсоцслужби, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління, організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування; надає територіальним органам Нацсоцслужби методичну і практичну допомогу щодо організації роботи, проводить перевірку виконання такої роботи; забезпечує здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановлених завдань, планів і вимог щодо діяльності Нацсоцслужби та її територіальних органів, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління; проводить внутрішній аудит, спрямований на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності Нацсоцслужби та її територіальних органів, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління.

Відповідно до підпунктів 5-6 пункту 6 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 р. № 783 Нацсоцслужба для виконання визначених для неї завдань має право: проводити безперешкодно перевірки діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, що забезпечують надання соціальної підтримки, а також служб у справах дітей, суб`єктів, що надають соціальні послуги, а також перевірку інформації, наданої отримувачами соціальної підтримки; отримувати від посадових осіб структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, що забезпечують надання соціальної підтримки, служб у справах дітей, суб`єктів, що надають соціальні послуги, та отримувачів соціальної підтримки письмові пояснення щодо причин допущення порушень законодавства з питань надання соціальної підтримки.

Із наведеного слідує, що Нацсоцслужба з метою організації своєї діяльності організовує, координує та контролює діяльність територіальних органів Нацсоцслужби, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління, організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування;

Відтак у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Нацсоцслужба на виконання повноважень на здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей, має право у позасудовому порядку звертатися, в даному випадку до Мукачівської міської ради з вимогою про приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Мукачівської міської ради у відповідності до вимог статті 4 Закону № 20/95-ВР.

Суд встановив, що у цій справі відсутні докази, які свідчать на те, що прокурором вживалися заходи щодо інформування відповідного компетентного органу щодо виконання ними функції контролю по відношенню до відповідача із спірних питань.

Суд зазначає, хоч у Нацсоцслужби відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, однак як вказано вище звернення прокурора до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави можливе за виняткових умов.

Відтак зверненню до суду мало передувати досудове врегулювання правовідносин, зокрема як було зазначено, прокурором не вживалися заходи щодо інформування відповідного компетентного органу щодо виконання ними функції контролю по відношенню до відповідача із спірних питань.

Також, для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Таким чином, суд зробив висновок, що прокурор не довів наявності виключних підстав для здійснення представництва інтересів держави у даній справі відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України, що саме по собі виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог.

Разом з тим, навіть у разі наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Позивач вважає, що в цьому випадку захисту підлягають інтереси держави у сфері гарантування забезпечення належного захисту прав дітей. Зокрема вказує, що відповідач зобов`язаний утвоити у складі виконавчих органів Губиниської селищної ради служби у справах дітей зі статусом юридичної особи. Однак позивач не мотивує та не надає переконливих законних доводів - в чому саме полягає загроза інтересів держави у випадку не утворення Губиниської селищної ради служби у справах дітей зі статусом юридичної особи, до яких негативних наслідків це призвело та/або які негативні наслідки це може мати.

Суд встановив, що служба у справах дітей фактично створена ще у 2021 році, функціонує, її положення затверджено рішенням ради, штатна чисельність відповідає вимогам частини сьомої статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а прокурором не наведено жодного доказу того, що відсутність у служби статусу юридичної особи призвела до порушення прав дітей, неможливості виконання покладених законом функцій або інших негативних наслідків.

Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» не передбачено імперативного обов`язку органів місцевого самоврядування утворювати службу у справах дітей виключно як юридичну особу публічного права.

Статтею 4 зазначеного Закону визначено лише необхідність утворення відповідної служби та встановлено вимоги щодо її штатної чисельності.

У Постанові КАС ВС від 19.03.2024 у справі №340/11/23 Верховний Суд аналізував Закон №20/95-ВР і повноваження служб у справах дітей. Суд виходив із того, що Закон визначає функції та компетенцію служб, а не встановлює обов`язкову організаційно-правову форму їх існування.

У Постанові КАС ВС від 18.09.2025 у справі №320/13311/23 Верховний Суд підтвердив, що служба у справах дітей є спеціально уповноваженим органом у сфері захисту прав дітей. Увага суду була зосереджена на виконанні службою своїх функцій щодо захисту дітей.

Позивач фактично ототожнює відсутність статусу юридичної особи із протиправною бездіяльністю відповідача, однак не доводить, якою саме нормою закону прямо передбачено обов`язок створення служби у справах дітей саме у такому організаційно-правовому статусі.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання утворення виконавчих органів ради, затвердження їх структури, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів належить до виключної компетенції відповідної ради.

Сам по собі факт відсутності статусу юридичної особи не свідчить про невиконання відповідачем покладених законом функцій та не є безумовною підставою для висновку про протиправність його бездіяльності.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини друго їстатті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи усе вищевикладене та доводи сторін, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, як таких, що не базуються на законі.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Виконувача обов`язків керівника Самарівської окружної прокуратури Бігдана Євгена Володимировича (Код ЄДРПОУ/Умовний код: 0290993832 вул. Гетьманська, 5, м. Самар, Дніпропетровська область, 51200) до Губиниської селищної ради (51250, Дніпропетровська обл., сел.Губиниха, вул.Шевченка, б.16 ЄДРПОУ 04338457) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук