Рішення № 138541540, 27.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 липня 2026 р. Справа № 120/3426/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

16.03.2026 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що 11.11.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо перерахунку її пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вподальшому, заява про призначення пенсії за віком була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №905090152027 від 18.11.2025 року їй відмовлено в перерахунку пенсії.

На переконання позивача, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 19.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27.03.2026 року представником Головного управління ПФУ у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що Головним управлінням ПФУ в Одеській області правомірно винесено рішення №905090152027 від 18.11.2025 про відмову позивачу в перерахунку пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки позивач не надала до пенсійного органу висновок Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій та рішення Національної комісії з реабілітації.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

31.03.2026 року представником Головного управління ПФУ в Одеській області подано заяву про долучення додаткових доказів.

01.04.2026 року Головного управління ПФУ в Одеській області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що згідно пункту 2.13 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 року №989/2743, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого.

Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб, тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, виданих на підставі встановленого факту переселення.

Представник відповідача вказав, що до заяви про перерахунок пенсії позивач подала, зокрема, архівні довідки №97 від 02.09.2025 року та №98 від 02.09.2025 року, видані Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, однак, висновок Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій та рішення Національної комісії з реабілітації заявником не надано.

Враховуючи вищевказане, відповідач вважає, що підстави для проведення перерахунку пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за наданими документами відсутні, оскільки ОСОБА_1 не надала документи, які підтверджують те, що вона відноситься до осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

На переконання представника відповідача, рішення №905090152027 від 18.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії прийнято законно та обґрунтовано, а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсії віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.08.1955 року слідує, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Еманжелінськ, Челябінської РСФСР, батьками якої вказані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 28.10.1983 року слідує, що ОСОБА_2 , 28.10.1983 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , внаслідок чого змінила прізвище на ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки №97 від 02.09.2025 року виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, батько позивача ОСОБА_3 , 1930 року народження, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 27.08.1952 року, був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Челябінську область, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнений 15.02.1960 року.

Відповідно до довідки №98 від 02.09.2025 року виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, мати позивача ОСОБА_7 , 1935 року народження, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 08.03.1948 року, була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Челябінську область, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнена 28.04.1958 року.

З вищевказаних довідок вбачається, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" ОСОБА_3 - реабілітований (згідно довідки про реабілітацію від 18.01.1993 року), ОСОБА_7 - реабілітована (згідно довідки про реабілітацію від 08.12.1992 року).

Таким чином, позивач ОСОБА_2 є дитиною, тобто членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

11.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою щодо перерахунку її пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вподальшому, заява про перерахунок пенсії була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №905090152027 від 18.11.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, у зв`язки з ненаданням документів, які підтверджують те, що вона відноситься до осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні №962-XII від 17.04.1991 року (в редакції, до 05.05.2018 року) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 року і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (набрав законної сили з 05.05.2018 року, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018 року.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.

Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років" №962-XII від 17.04.1991 року (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24.08.1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24.08.1991 року були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24.08.1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24.08.1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п. 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24.08.1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого.

Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 року №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року визначено, що з 01.09.2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 року застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року по справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 року по справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 року по справі №446/1848/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, батько позивача ОСОБА_3 , 1930 року народження, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 27.08.1952 року, був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Челябінську область, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнений 15.02.1960 року.

В той же час, мати позивача ОСОБА_7 , 1935 року народження, за рішенням Особливої Наради при МБД СРСР від 08.03.1948 року, була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Челябінську область, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН, звідки звільнена 28.04.1958 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - реабілітовані, вказане підтверджується архівною довідкою №97 від 02.09.2025 року та №98 від 02.09.2025 року виданою Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Еманжелінськ, Челябінської РСФСР, в засланні, батьками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Отже, позивач ОСОБА_2 є дитиною, тобто членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Судом встановлено, що позивач є членом сім`ї репресованої особи, оскільки народилась у спецпоселенні та на момент здійснення репресій вона проживала з репресованою особою однією сім`єю.

Як вже зазначалось судом вище, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Таким чином, згідно архівних довідок №97 від 02.09.2025 року та №98 від 02.09.2025 року виданих Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, батьки позивача є реабілітованими (згідно довідки про реабілітацію від 08.12.1992 року та від 18.01.1993 року).

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №905090152027 від 18.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 року по справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 року по справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 року по справі № 465/4642/15-а.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру в тому числі і в частині вимог щодо суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про перерахунок позивачу пенсії, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18.06.2007 року №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

ЄСПЛ у п.п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, при визначенні відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який має розглянути питання про перерахунок пенсії позивачу, потрібно враховувати, що 30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021року№339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1), якою внесені зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови від 07.07.2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року №1566/11846.

Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021 року.

Так, відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 питання про перерахунок пенсії за наслідками в тому числі і судового розгляду справи має вирішувати, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, який розглядав заяву про перерахунок пенсії та прийняв рішення про відмову у такому перерахунку.

Таким чином, питання перерахунок відповідного виду пенсії позивачу за наслідками розгляду цієї справи, має вирішуватись Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (як суб`єкт владних повноважень, що здійснював розгляд заяви позивача).

Визначаючись щодо дати з якої слід провести перерахунок пенсії позивачу, суд зауважує, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Таким чином, оскільки звернення позивача з відповідною заявою про перерахунок пенсії відбулося 11.11.2025 року, відповідно перерахунок пенсії має відбутися з дня звернення із заявою до пенсійного органу, а саме з 11.11.2025 року.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 11.11.2025 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як члену сім`ї реабілітованого громадянина, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №905090152027 від 18.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 11.11.2025 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як члену сім`ї реабілітованого громадянина, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 887,46 грн. (вісімсот вісімдесят сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, код ЄДРПОУ 20987385);

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Дончик Віталій Володимирович