Рішення № 138541508, 14.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 липня 2026 р. Справа № 120/3142/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Комара П.А.,

за участі

секретаря судового засідання: Левчук В.О.

представника позивача: Піпка А.М.

представника відповідача: Черпітяк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у спірний період позивач був власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: 1) АДРЕСА_1 ; 2) АДРЕСА_2 ) АДРЕСА_3 . Відповідне майно є нежитловими будівлями та спорудами, які належать до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000 та використовується позивачем для виробництва сільськогосподарської продукції (вирощування худоби, птиці, овочів, фруктів), а тому за нормами пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі ПК України) не є об"єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, як зазначає позивач, контролюючий орган безпідставно не застосував вказану податкову пільгу, та виніс податкові повідомлення - рішення від 09.05.2025 №0344257-2407-0228-UA 05020030000031457, №0344259-2407-0228-UA 05020030000031457, №0344260-2407-0228-UA 05020030000031457, яким позивачу нараховано податок на нежитлові будівлі за 2024 рік.

Ухвалою суду від 15.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 09.05.2026 о 11:00 год.

05.05.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав та просить у задоволенні позову відмовити. Зазначено, що відповідно до інформаційних систем ДПС, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем та платником єдиного податку. Разом з тим, протягом 2024 року ФОП ОСОБА_1 не мав оподатковуваних доходів від здійснення сільськогосподарської діяльності, позивачем не надано доказів здійснення ним як ФОП сільськогосподарської діяльності та не встановлено використання майна за призначенням у сільськогосподарській діяльності.

Зважаючи на зазначене, відсутні підстави для застосування пп. "ж" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України при нарахуванні податку на зазначені об`єкти нерухомого майна.

Критерієм використання будівель та споруд сільськогосподарських товаровиробників не за призначенням є відсутність у їх власника діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізації.

Відповідно, відповідач вважає, що надані докази щодо здійснення позивачем діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником не підтверджують даний статус позивача як сільськогосподарського товаровиробника та не підтверджують використання даних об`єктів нерухомого майна з цільовим призначенням.

Представник позивача 06.05.2026 подав до суду відповідь на відзив у якій зазначив, що не погоджується із позицією податкового органу та просить позов задовольнити.

У підготовчому судового засіданні 28.05.2026 суд усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання постановив закінчити підготовче засідання у справи та перейти до розгляду по суті.

У судовому засідання сторони надали свої пояснення та заперечення стосовно предмету спору.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що за інформаційними базами ГУ ДПС у Вінницькій області та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) знаходиться:

- Нежитлова будівля (будівля зерноскладу) загальною площею 2151,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано з 16.12.2020 р.).

- Нежитлова будівля (виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами: будівля свинарника дорощування) загальною площею 9797,7 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 (право власності зареєстровано з 26.07.2023 р.).

- Нежитлове приміщення (гараж під літ. «А» заг. пл. 202,9 кв.м; прибудова «А1»; ґанок; майстерня автопарку літ. «Б» заг. пл. 274,0 кв.м; прибудови «Б1», «Б2») загальною площею 476,9 кв.м, у якому частка власності становить 39/50, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (право власності зареєстровано з 23.06.2015 р.).

Фізичній особі ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та сформовано податкові повідомлення-рішення (ППР) за вищевказані об`єкти нежитлової нерухомості за 2024 рік:

- ППР № 0344257-2407-0228-UA05020030000031457 від 09.05.2025 року на суму 347 818,35 грн. Розрахунок податку: 9797,7 кв.м * 0,5% (ставка податку) * 7100,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 347 818,35 грн.

- ППР № 0344259-2407-0228-UA05020030000031457 від 09.05.2025 року на суму 76 371,15 грн. Розрахунок податку: 2151,3 кв.м * 0,5% (ставка податку) * 7100,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 76 371,15 грн.

-ППР № 0344260-2407-0228-UA05020030000031457 від 09.05.2025 року на суму 13 205,36 грн. Розрахунок податку: 476,9 кв.м * (39/50 частка) * 0,5% (ставка податку) * 7100,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 13 205,36 грн.

Уважаючи зазначені податкові повідомлення рішення протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства Податковий кодекс України (далі ПК України).

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

За змістом пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За результатами аналізу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України слід дійти висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Як установлено з матеріалів справи, позивач на праві власності володіє такими об`єктам нерухомого майна:

- нежитлова будівля (будівля зерноскладу) загальною площею 2151,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля (виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами: будівля свинарника дорощування) загальною площею 9797,7 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежитлове приміщення (гараж під літ. «А» заг. пл. 202,9 кв.м; прибудова «А1»; ґанок; майстерня автопарку літ. «Б» заг. пл. 274,0 кв.м; прибудови «Б1», «Б2») загальною площею 476,9 кв.м, у якому частка власності становить 39/50, розташоване за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Стадниця, провулок Український 1, буд. 4.

Надаючи правову оцінку належності зазначених об`єктів нерухомості (будівлі та споруди) до такого, що призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, суд уважає на необхідне зазначити таке.

У контексті положень норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо функціонального використання об`єктів нерухомості, тобто для сільськогосподарського виробництва, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючими документами, а й фактичне її використання як об`єкта сільськогосподарського призначення, є підставою для звільнення від оподаткування.

На підтвердження такого представник позивача посилається на довідку виконавчого комітету Вінницької міської ради Стадницького старостинського кругу №26 від 09.02.2026 відповідно до якої старостою Вінницько-Хутірського старостинського округу повідомлено, що нежитлові будівлі, які розміщена за адресою: Вінницька обл., вінницький р-н, с. Стадниця, 1-ий пров. Український, буд.1; виробничий будинок з господарськими (Допоміжними будівлями) та спорудами, які розміщені за адресою АДРЕСА_3 ; нежитлові будівлі, які розміщені за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Стадниця, вул. Зарічна, буд. 1, були майном реорганізованого КСП "Україна", належать гр. ОСОБА_1 . Призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Використовуються власником для виробництва сільськогосподарської продукції (вирощування худоби, птиці, овочів і фруктів).

Крім того, вказано, що старостинський округ не є розпорядником інформації щодо здачі мана в лізинг оренду чи позичку.

Також суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не заперечував факт належності зазначених об`єктів нерухомості до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про дотримання у спірний період таких умов для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме: об`єкти нерухомості (будівля, споруда) призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель).

Тим часом позивач не надав суду доказів на підтвердження безпосереднього використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку) зазначених приміщень.

При цьому, як зазначає відповідач та не заперечує позивач, він як суб`єкт господарської діяльності перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Згідно з абзацом першим пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України фізичні особи підприємці платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження ведення позивачем бухгалтерського обліку у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» суд ставить під сумнів, що саме позивач здійснює бухгалтерський облік будівель як основних засобів.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено вказаним підпунктом.

Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року №1877-ІV (далі Закон України №1877-ІV) з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, під яким мається на увазі юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа підприємець, основною діяльністю якої є виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування, вилов риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, а також здійснення операцій з її постачання, при чому в такій діяльності питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 2.151).

У пункті 2.26 названої правової норми також міститься визначення виробників сільськогосподарської продукції сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, які здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Суд зауважує, що наведені визначення з`явилися у названому нормативно-правовому акті в результаті набрання чинності 27 лютого 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 15 січня 2020 року №465-ІХ та 04 грудня 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції» від 05 листопада 2020 року №985-ІХ, а тому можуть бути враховані під час розгляду цієї справи.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведеному законодавчому акті для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведене поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Відтак сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Однак, лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід установити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.

Як вже зазначалось вище, позивач стверджує, що займається сільськогосподарською діяльністю, має у власності землі сільськогосподарського призначення, які використовуються ним для вирощування сільськогосподарських культур для власних потреб.

Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року №742-ІV особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Тим часом, як убачається зі змісту закріплених у Законі України №1877-ІV визначень, поняття «виробник сільськогосподарської продукції» є більш ширшим ніж поняття «сільськогосподарський товаровиробник», оскільки першими можуть бути у тому числі домогосподарства, а другими тільки визначені суб`єкти господарювання, що здійснюють виробництво та постачання сільськогосподарської продукції, в той час як домогосподарства реалізують тільки надлишки виробленої продукції.

Суд зауважує, що позивач помилкового ототожнює поняття «виробника сільськогосподарської продукції» та «сільськогосподарського товаровиробника», що, як наслідок, обумовлює його висновок про належність до останніх домогосподарств, які, тим часом, як убачається з наведеного вище нормативно-правового регулювання, є саме виробниками сільськогосподарської продукції, однак не мають статусу сільськогосподарських товаровиробників.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що правові підстави для застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для об`єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, відсутні, оскільки позивачем не надано доказів того, що він є сільськогосподарським товаровиробником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі №240/7887/24.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом, а тому позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькії області (21028 м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе,7, код ЄДРПОУ 44069150)

Повний текст рішення виготовлено 28.07.2026.

Суддя Комар Павло Анатолійович