Рішення № 138538636, 03.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/924/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, 16, ідент. код 34314692)

до фізичної особи - підприємця Федорова Івана Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 )

про стягнення 143 815,17 грн, та

за зустрічним позовом ФОП Федорова Івана Миколайовича, м. Харків,

до ТОВ "Торговий дім "Марафон", м. Дніпро,

про визнання недійсними пунктів договору

за участю представників:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Денисенко Т.М.

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - Кривошеєнко О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" 20.03.2026 р. звернулось до господарського суду з позовом до фізичної особи - підприємця Федорова Івана Миколайовича про стягнення 143815,17 грн, яз яких: інфляційні збитки у сумі 2 884,52 грн; 3% річних у сумі 1 268,72 грн; пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 13 071,65 грн, 0,3 відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 46 307,93 грн; штрафу у розмірі 25% від суми заборгованості у сумі 80 282,35 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 1148_УП від 12.12.2024 в частині здійснення оплати у строки визначені у договорі. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 3 328,00 грн та суми витрат на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2026 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ "Торговий дім "Марафон", відкрито провадження у справі № 922/924/26; постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви ФОП Федоров Іван Миколайович про розгляд справи № 922/924/26 в порядку загального позовного провадження та з викликом сторін (вх. 7724).

Відповідачем 09.04.2026 сформовано у системі "Електронний суд" (зареєстровано за вх. 8524) відзив на позов, в якому останній визнає факт наявності між сторонами договірних відносин на виконання яких було здійснено постачання товарну на загальну суму 386133,40 грн та просить врахувати, що заборгованість по оплаті отриманого за договором товару на день звернення позивача із позовом до суду відсутня, а основна сума за поставлений товар - 87 % була сплачена протягом двох місяців. Одночасно відповідач заперечує проти одночасного стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів, що є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, тобто подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання; заперечує проти позовних вимог в частині стягнення процентів за п. 6.5. Договору в розмірі 46307,93 грн, оскільки це не узгоджується з вимогами ст. 61 Конституції України та не відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Окремо відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин вимоги ст. 551 ЦК України та зменшити стягнення з відповідача пені, штрафу та 0,3 % за користування чужими грошовими коштами до 90%.

09.04.2026 ФОП Федоровим Іваном Миколайовичем 09.04.2026 подано зустрічний позов (вх. № 8526), в якому останній просить суд: прийняти даний зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № 1148_УП від 12 грудня 2024 року по справі № 922/924/26; визнати недійсними п. 6.5. та 6.6. Договору поставки № 1148_УП від 12 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Марафон" та ФОП Федоровим Іваном Миколайовичем; судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.04.2026 прийнято зустрічну позовну заяву ФОП Федорова Івана Миколайович до ТОВ "Торговий дім "Марафон" про визнання недійсними пунктів договору (вх. 8526) до спільного розгляду з первісною позовною заявою у справі № 922/924/26; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 922/924/26. Вирішено перейти до розгляду справи № 922/924/26 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі № 922/924/26 призначено на "30" квітня 2026 р. об 11:30 у приміщенні Господарського суду Харківської області.

Заперечення ТОВ "ТД "Марафон" проти тверджень відповідача за первісним позовом та проти вимог зустрічного позову, викладені у відповіді на відзив та відзиві на позовну заяву (вх. 8988, 10314 відповідно), відповідно до яких позивач за первісним позовом наполягає на правомірності здійснених ним нарахувань відповідно до умов укладеного між сторонами договору поставки у зв`язку з неналежним виконанням ФОП Федоровим Іваном Миколайовичем взятих на себе зобов`язань, а саме: в порядку п. 6.5 договору та ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник нараховані відсотки - 0,3% у сумі 46 307,93 грн, на підставі ст. 625 ЦК України заявлені вимоги про стягнення з боржника інфляційні втрати у розмірі 2 884,52 грн та 3% річних у розмірі 1 268,72 грн, в порядку п. 6.3 та п. 6.6 договору заявлені до стягнення пеня в розмірі 13 071,65 грн та штрафу в розмірі 80 282,35 грн. Одночасно позивач за первісним позовом заперечує проти зменшення штрафних санкцій, наголошуючи, зокрема, що одним з завдань застосування до боржника неустойки є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін, натомість відповідачем до суду не наданого жодного доказу на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Разом з тим, ТОВ "ТД "Марафон", як відповідач за зустрічним позовом, просить відмовити у задоволенні зустрічного позову ФОП Федорова І.М. до ТОВ «ТД «Марафон» про визнання недійсними пунктів договору, оскільки сторонами при вільному волевиявленні були погоджені умови договору, які відповідають нормам цивільного законодавства та не протирічить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У підготовчому засіданні 30.04.2026 у справі задоволено усне клопотання представника позивача за зустрічним позовом про відкладення підготовчого засідання та постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 23.06.2026 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 04 червня 2026 року об 11:30 год.

У підготовчому засіданні 04.06.2026 р. постановлено: протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача по первісному позову (вх. 13272) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю та протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 11 червня 2026 року о 15:00 год.

У судовому засіданні 11.06.2026 р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 02.07.2026 р. о 15:00, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 02.03.2026 після стадії судових дебатів, суд, керуючись ст. 219, 234 ГПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та постановив про відкладення ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 922/924/26, визначивши дату судового засідання 03.07.2026 о 12:00 год.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 03.07.2026 р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду по даній справі.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд встановив наступне.

12 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (постачальник, позивач за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем Федоровим Іваном Миколайовичем (покупець, відповідач за первісним позовом) було укладено договір поставки № 1148_УП, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність) Покупцю матеріали для гнучкої упаковки (далі - Товар) партіями, в асортименті, кількості та за цінами, що визначаються відповідно до умов Договору, в свою чергу покупець приймає товар та здійснює його оплату на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору передбачено, що загальна сума Договору складається з вартості товару, що буде поставлений постачальником покупцю партіями згідно видаткових накладних, підписаних сторонами протягом дії цього Договору. Ціна товару, що входить у партію поставки, вказується постачальником у рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 3.1 договору, оплата товару за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі згідно виставленого Постачальником рахунку-фактури за фактом поставки партії товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Згідно п. 4.1 Договору, поставка товару здійснюється постачальником протягом дії цього договору окремими партіями відповідно до усних заявок покупця або заявок, направлених ним засобами електронного поштового зв`язку, в яких вказується кількість, найменування (номенклатура) товару, дата та номер цього Договору.

У п. 4.8, 4.9 договору сторони погодили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент передачі-прийняття товару та за умови підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Датою поставки є дата підписання видаткової накладної Сторонами.

Згідно з п. 6.5 Договору, у разі прострочення покупцем оплати товару, поставленого постачальником за Договором, на прострочену суму нараховуються проценти, згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, від дня поставки партії товару до моменту її фактичної оплати. В даному випадку покупець зобов`язаний сплачувати постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,3% від ціни неоплаченого товару. Нарахування зазначених відсотків здійснюється відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6.3 договору, покупець відповідає за прострочення оплати товару шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості невиконаних зобов`язань за кожен день прострочення платежу.

Разом з тим, пунктом 6.6. договору між сторонами погоджено, що за порушення зобов`язання в частині своєчасної оплати товару за договором покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Відповідно до п. 9.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2026 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором.

На виконання умов Договору № 1148_УП, позивачем за первісним позовом, як постачальником, було виставлено відповідачу за первісним позовом, як покупцю, рахунок на оплату № 6392 від 06.10.2025 на суму 386 133,40 грн, у тому числі ПДВ - 64 355,57 грн за товар - плівку БОПЕТ DP-CTR 19/1040 у кількості 2 925,253 кг.

15.10.2025 постачальник відвантажив на адресу покупця Товар - плівку БОПЕТ DPCTR 19/1040 у кількості 2 925,253 кг., що підтверджено підписаною обома сторонами видатковою накладною № 5446 від 15.10.2025 та визнається сторонами спору.

Оплата поставленого товару відповідачем була здійснена наступним чином:

- 20.10.2025 сплачено 65 004,00 грн згідно платіжного доручення № 508;

- 08.12.2025 сплачено 121 129,40 грн згідно платіжного доручення № 527;

- 23.12.2025 сплачено 50 000,00 грн згідно платіжного доручення № 535;

- 08.01.2026 сплачено 50 000,00 грн згідно платіжного доручення № 541;

- 21.01.2026 сплачено 50 000,00 грн згідно платіжного доручення № 543;

- 27.02.2026 сплачено 50 000,00 грн згідно платіжного доручення № 533.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач за первісним позовом допустив прострочення з оплати поставленого товару за договором № 1148-УП від 12.12.2024, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення 143 815,17 грн. з яких: інфляційні збитки у сумі 2 884,52 грн; 3% річних у сумі 1 268,72 грн; пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 13 071,65 грн, 0,3 відсотки за користування чужими грошовими коштами у сумі 46 307,93 грн; штрафу у розмірі 25% від суми заборгованості у сумі 80 282,35 грн.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом, звертаючись до суду із зустрічним позовом, посилаючись на норми ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, просить визнати недійсними п. 6.5. та 6.6. договору поставки № 1148_УП від 12 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Марафон" до ФО-П Федоровим Іваном Миколайовичем, оскільки ст. 61 Конституції України заборонено подвійну юридичну відповідальність за одне правопорушення, натомість положення спірного договору направлені на подвійне, та навіть потрійне застосування санкцій за одне порушення, вони не відповідають вимогам ст. 61 Конституції України, спрямовані на незаконному заволодінні грошовими коштами покупця, направлені на незаконне збагачення постачальника, а відтак такі умови договору підлягають визнанню недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, зважаючи на такі обставини.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Сторонами у договорі поставки визначений наступний порядок розрахунків за договором: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної (п. 3.1 договору).

Таким чином, сторонами у договорі передбачено можливість відтермінування строку оплати на 30 календарних днів.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару до 14 листопада 2025 року включно або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого ТОВ "Торговий дім "Марафон" за договором № 1148_УП від 06.10.2025 товару на суму 321129,40 грн з 15.11.2025 з поступовим зменшенням розміру заборгованості.

Остаточно сума боргу була погашена відповідачем за первісним позовом 27.02.2026 року.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні частин 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

Умовами договору поставки № 1148_УП від 06.10.2025, а саме в п. 6.3. 6.6 сторони дійшли згоди про забезпечення виконання зобов`язанння такими видами неустойки, як штраф та пеня.

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином.

При цьому, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам чинним законодавством, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Суд, перевіривши здійснені позивачем за первісним позовом розрахунки штрафу та пені, враховуючи право позивача на одночасне стягнення штрафу та пені, яке не порушує прав відповідача за первісним позовом та не виходить за межі договірних відносин сторін щодо нарахування штрафних санкцій, визнав, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з посиланням на п. 6.3 договору, пеню у сумі 13071,65 грн та з посиланням на п. 6.6. договору штраф у розмірі 80282,35 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача за первісним позовом в цій частині визнаються обґрунтованими.

Разом з тим, при вирішення даного спору судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом враховано, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст. 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

У відносинах, що оцінюються судом, зобов`язання відповідачем за первісним позовом виконано на 100%; порушення зобов`язання не завдало жодних збитків іншим учасникам господарських відносин; прострочення було нетривалим та відповідачем за первісним позовом систематично здійснювались платежі та погашено заборгованість у повному обсязі, а відтак суд вважає за можливе та справедливе з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, які враховуючи правовідносини, що склались між сторонами визнаються надмірним тягарем для покупця, та керуючись принципами справедливість, добросовісність і розумність як основні засади цивільного законодавства, суд застосував повноваження щодо зменшення значного розміру штрафу та пені, які підлягають стягненню до розміру 10 %.

За таких обставин суд вважає за доцільне зменшити розмір неустойки, який слід стягнути з відповідача за первісним позовом на користь ТОВ "ТД "Марафон" та встановити його в наступних розмірах: пеня у сумі 1 307,17 грн; штраф у суми 8 028,23 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1268,72 грн та інфляційні збитки у сумі 2884,52 грн, на підставі ст. 625 ЦК України.

За змістом ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України врегульовані правовідносини за наслідками невиконання грошового зобов`язання, зокрема боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних, суд прийшов до висновку, що вказаний розрахунок виконано вірно та заявлено до стягнення правомірно.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,3 відсотка у сумі 46 307,93 грн.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, ст. 536 ЦК України надає стягувачу право нараховувати боржнику проценти за користування чужими грошовими коштами, а норми ч. 2 ст. 625 ЦК України конкретизують, що розмір таких процентів становить 3% річних, якщо інший розмір сторони не визначили у договорі.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2020 в постанові у справі № 910/14180/18, договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У цьому випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

Згідно зі статтею 1057 ЦК України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054, 1056 цього Кодексу в разі, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, та не суперечить суті такого зобов`язання.

Термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).

Означена правова позиція щодо застосування статей 536, 625 ЦК України відображена в пунктах 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, пунктах 6.20-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, пунктах 109-110 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

В правовідносинах, що випливають з договору купівлі-продажу товару в кредит проценти за час правомірного користування чужими грошовими коштами - в межах строку відстрочки сплати товару, - можуть визначатися відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 694 ЦК України в договорі купівлі-продажу, починаючи від дня передання товару покупцю.

Резюмуючи викладене, термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - боржник до певного строку одержує можливість не повертати кошти (або оплату за товар, якщо мова йде про товарний кредит). Тобто, з дозволу кредитора він користується його грошовими коштами і вносить за це плату (проценти). Коли ж наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 р., справа №910/1238/17).

За правилами ч. 5 ст. 694 ЦК України в їх взаємозв`язку зі ст. 536 ЦК України продавець має право на одержання від покупця процентів від простроченої суми, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства та вказані проценти можуть сплачуватися, в тому числі, від дня передання товару продавцем.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України).

При цьому, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

Судом враховано, що позов у цій справі обґрунтовується саме неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем нараховано проценти (3%) та інфляційні в порядку приписів ст. 625 ЦК України.

А відтак суд не знаходить правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача за первісним позовом 0,3 відсотка за користування чужими грошовими коштами у сумі 46 307,93 грн.

Відповідно до статті 73 Господарського кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона, згідно із статтею 74 Господарського кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення первісного позову частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача. При розподілі судових витрат враховано, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Щодо зустрічного позову судом враховується наступне.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що п. 6.5. та 6.6. договору поставки № 1148_УП від 12.12.2025 р. мають бути визнані недійсними.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним пунктів договору в оспорюваній частині, покладається на позивача за зустрічним позовом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.1, ч.2, ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Судом встановлено, що при укладенні сторонами спірного договору, зокрема й включенням до його умом пунктів 6.3., 6.5., 6.6, не було порушено приписів статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України, тобто договір відповідає вимогам чинного законодавства.

А відтак, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюванні умови договір суперечать закону.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Зважаючи на вищенаведене, зустрічні позовні вимоги ФОП Федорова Івана Миколайовича визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов ТОВ "Торговий дім "Марафон" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Федорова Івана Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, 16, ідент. код 34314692) заборгованість за Договором № 1148_УП від 12.12.2024 в загальному розмірі 13 488,64 грн, з яких: інфляційні збитки у сумі 2884,52 грн; 3% річних у сумі 1268,72 грн; пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 1 307,17 грн; штраф у розмірі 25% від суми заборгованості 8 028,23 грн, та 3 328,00 грн судового збору сплаченого при подачі первісного позову.

3. В частині позовних вимог первісного позову про стягнення з відповідача 130326,53 грн - відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову ФОП Федорова Івана Миколайовича до ТОВ "Торговий дім "Марафон" про визнання пунктів договору - відмовити повністю.

5. Витрати зі сплати судового збору по зустрічному позову залишити за позивачем по зустрічному позову.

6. Видати наказ після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "13" липня 2026 р.

СуддяМ.І. Шатерніков