Рішення № 138536507, 22.07.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 липня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/196/26

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Виконувача обов`язків керівника Бучацької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

позивача Бучацької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ястрем"

про стягнення грошових коштів в сумі 50 774,80 грн, з яких: 28 802,15 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, інфляційних втрат у сумі 18 312,80 грн, 3% річних у сумі 3 659,85 грн.

за участі прокурора: Ємець Д.В.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява Виконувача обов`язків керівника Бучацької окружної прокуратури в особі Бучацької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ястрем" про стягнення боргу.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог, підтриманих у судовому засіданні, прокурор вказує, що всупереч вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідач не звернувся до Бучацької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва чи пропозицією про укладення договору про пайову участь в розвитку інфраструктури населеного пункту м. Бучач та не сплатив пайової участі, що призвело до ненадходження до місцевого бюджету відповідних коштів, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням 3% річних та інфляційні втрати, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник позивача у судове засідання не прибув, разом з тим, 19.05.2026 через систему "Електронний суд" від останнього надійшла заява №б/н (вх.№3867) від 19.05.2026, у якій Бучацька міська рада повністю підтримує заявлений прокурором позов та просить розгляд справи проводити без участі її представника.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, разом з тим подав через систему "Електронний суд" клопотання №б/н (вх.№5740) від 21.07.2026 про розгляд справи без його участі. Серед іншого, просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки позивачу було відомо про дані обставини, ще з 2011 року. Натомість міська рада затвердила проектну документацію відповідача та прийняла об`єкт в експлуатацію без жодних додаткових вимог щодо договору про сплату пайових внесків. За період з 17.03.2011 по 30.04.2021 був відсутній спір відповідачем Бучацькою міською радою.

Крім того, відповідачем подано через систему "Електронний суд" відзив на позов №б/н (вх.№3904) від 20.05.2026 та заперечення на відповідь на позов №б/н (вх.№5018) від 25.06.2026, у яких зазначено, зокрема, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва. Закон не встановлює умовою для залучення замовника до пайової участі передачу споруджених об`єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста та не вимагає, щоб вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об`єктом. Крім того, норми Закону не встановлюють інших можливих варіантів дій у разі спорудження замовником об`єктів соціальної інфраструктури, окрім як незалучення замовника до сплати пайової участі, зокрема, не передбачає можливості зменшення розміру пайової участі за рішенням міської ради на вартість збудованих ним та переданих до комунальної власності територіальної громади міста об`єктів соціальної сфери.

Відповідач посилається на постанову Верхового Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17, у якій зазначено, що в листі Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 №23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" в параграфі "щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва" вказано: "... згідно з пунктом другим частини четвертої статті 40 Закону №3038 замовники будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення звільнені від сплати коштів пайової участі незалежно від джерел фінансування будівництва таких об`єктів та їх форм власності".

Відповідач також зазначає, що Законом № 132-IX від 20.09.2019 повністю скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів. Забудовники, не зобов`язані укладати договори пайової участі та сплачувати внески. Договори, укладені до 2020 року, залишаються чинними, а зобов`язання за ними обов`язковими до виконання. Отже відповідач не міг укласти договір пайової участі, у той же час інший порядок міською радою не визначено, зокрема, не приведено існуючі локальні правові акти у відповідність до Закону № 132-IX від 20.09.2019. Відтак, після завершення будівництва, тобто після 31.12.2020 відповідач вводячи об`єкт в експлуатацію не мав обов`язку сплачувати пайовий внесок, оскільки почав діяти Закон № 132-IX від 20.09.2019, яким повністю скасовано пайову участь з 01.01.2021.

Крім того, відповідач стверджує, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставними , оскільки позивачем не враховано пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також законодавцем установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Прокурором через систему "Електронний суд" подано відповідь на відзив №б/н (вх.№4040) від 25.05.2026, у якому критично оцінені доводи відповідача про те, що порядок пайової участі після скасування норми ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не визначений та не врегульований, а не прийняття нового порядку рішенням Бучацької міської ради позбавляє відповідача можливості виконати свій обов`язок.

Зазначає, що відповідач не надає будь-яких даних щодо того, який об`єкт соціальної інфраструктури споруджений ТОВ "Ястрем" на цій же земельній ділянці, що і 12-ти квартирний житловий будинок по вул. Миру, 7, в м. Бучач, тобто земельній ділянці з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, площею 0,2064 га. Разом з тим, на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e сonstruction.gov.ua/reestri), доступ до даних якого відкритий, наявна єдина декларація про готовність до експлуатації об`єкта за адресою по вул. Миру в м. Бучач (12-ти квартирний житловий будинок по вул. Миру, 7), заявником згідно якої є ТОВ "Ястрем", з кадастровим номером земельної ділянки 6121210100:02:004:0210. Інших дозвільних документів на будівництво, в тому числі об`єктів соціальної інфраструктури, заявником у яких є ТОВ "Ястрем", а ділянка на якій планується чи завершено будівництво з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210 відсутні. Крім того, ні в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ділянки з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, ні в договорі оренди землі від 17.04.2025, укладеному між ТОВ "Ястрем" та Бучацькою міською радою не вказано про наявність на вищевказаній земельній ділянці іншого нерухомого майна, крім багатоквартирного будинку.

Відтак, за наявності викладених у заявах по суті справи доводів та заперечень учасників цього спору, з метою дотримання розумних строків його вирішення, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неявка представників позивача та відповідача у судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Справа з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю у Тернопільській області видано дозвіл на виконання будівельних робіт №56-03/11 від 04.03.2011.

У період з 17.03.2011 по 30.04.2021 ТОВ "Ястрем" було здійснено будівництво об`єкта: "... 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру в м. Бучач, Тернопільської області".

Приватним науково-проектно-виробничим підприємством "Євростиль" виготовлено 12.05.2021 технічний паспорт будинку квартирного типу (гуртожиток) (12-ти квартирний житловий будинок) за адресою: вул. Миру, 7, м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область.

У подальшому, 30.12.2021 Державною інспекцією архітектури та містобудування України зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з реєстраційним номером ІУ 101211230480 щодо об`єкта будівництва "... 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру в м. Бучач, Тернопільської області", вид будівництва нове будівництво, терміни будівництва 17.03.2011 (дата початку будівництва), 30.04.2021 (дата завершення будівництва), 30.12.2021 (строк введення об`єкта в експлуатацію), загальна площа будівлі 1023,12 кв. м., з яких: 803,48 кв. м. загальна площа квартир, кількість поверхів 4, загальна кількість квартир 12.

Згідно даних Декларації ІУ 101211230480 від 30.12.2021 загальна кошторисна вартість будівництва складає 5 760,43 тис. грн, витрати на будівельні роботи 5 433,72 тис. грн.

Замовник об`єкта будівництва ТОВ "Ястрем" (31878024), місце реєстрації: 48400, Україна, Тернопільська обл., Чортківський р-н, Бучацька територіальна громада, м.Бучач, вул.Галицька, б.182.

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови. Клас наслідків: СС1.

Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, площею 0,2064 га., з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку".

У розділі "Пайова участь" витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер декларації ІУ 101211230480) вказано, що кошти пайової участі ТОВ "Ястрем" "не внесено або не вимагається".

Відповідно до п. 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011, датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Отже, із перелічених вище письмових доказів слідує, що замовник розпочав будівництво 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру в м. Бучач Тернопільської області 17.03.2011, за результатом чого об`єкт введено в експлуатацію 30.12.2021 (згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта №ІУ101211230480).

За даними інформацій Бучацької міської ради №07-05/2939 від 11.11.2025 та №07- 05/3270 від 18.12.2025 слідує, що відомостями про укладення договору про пайову участь між Бучацькою міською радою та ТОВ "Ястрем", орган місцевого самоврядування не володіє. Також дозвільні документи на виконання будівельних робіт об`єкта "Будівництво 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру в м. Бучач Чортківського району Тернопільської області" у міськраді відсутні.

З наведеного прокурором зроблено висновок про те, що ТОВ "Ястрем" договору про пайову участь в розвитку інфраструктури територіальної громади з Бучацькою міською радою не укладав, відповідно кошти до бюджету останньої не надходили.

Вищевказане підтверджується також листом Бучацької міської ради від 24.03.2026 №08-10/763, згідно якого кошти пайової участі у розвиток інфраструктури м. Бучач за будівництво 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру, 7 в м. Бучач, Чортківського району, Тернопільської області забудовником ТОВ "Ястрем" не сплачувались.

Вищенаведене й слугувало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Дослідивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступних міркувань.

Щодо звернення прокуратури з даним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 ГПК України).

Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Відповідно до частин четвертої ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені у ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так й інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Інтереси держави та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, суду належить з`ясувати питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Згідно п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, у тому числі, доходи місцевих бюджетів.

Під правом комунальної власності розуміють право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону).

У розумінні вимог ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Бучацька міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Бучацькою окружною прокуратурою у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листами від 29.10.2025 № 53-3720ВИХ-25 та від 08.12.2025 №53-4208ВИХ-25 повідомлено Бучацьку міську раду про виявлені порушення на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва https://econstruction.gov.ua/, зокрема, що на території міста Бучач 30.12.2021 в експлуатацію прийнято об`єкт за адресою вул. Миру, 7, де замовником будівництва не сплачувалися кошти пайової участі до бюджету міської територіальної громади. Також прокуратура просила надати відповідні документи по укладенню договору про пайову участь із замовником, або у разі якщо договір було укладено, однак відповідні внески до бюджету замовником (замовниками) будівництва не було сплачено - надати інформацію про наявну заборгованість щодо їх сплати, у разі ж неукладення відповідного договору - надати інформацію про причини, через які його не було укладено, та вжиті Бучацькою міською радою Тернопільської області заходи щодо їх примусового стягнення у судовому порядку.

Бучацька міська рада листами від 11.11.2025 №07-05/2939, від 18.12.2025 №07-05/3270 повідомила, що відомості про укладення договору про пайову участь між Бучацькою міською радою та ТОВ "Ястрем", а також дозвільні документи на виконання будівельних робіт об`єкта "Будівництво 12 квартирного житлового будинку по вулиці Миру в м.Бучач Чортківського району Тернопільської області" відсутні.

Крім того, зазначила, що Бучацькій міській раді про ймовірні порушення з боку ТОВ "Ястрем" стало відомо саме з листа Бучацької окружної прокуратури від 29.10.2025 №53-3720вих.-25.

Водночас, на запитання щодо подальшого вжиття заходів, спрямованих на усунення порушень, причини невжиття заходів на даний час, Бучацька міська рада не надала відповідей. Водночас, останньою заходи щодо примусового стягнення коштів з ТОВ "Ястрем" у судовому порядку не вживалися.

Вказане свідчить про бездіяльність Бучацької міської ради у даній сфері, адже радою не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема не пред`явлено до суду позову про стягнення із ТОВ "Ястрем" грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

Відтак, суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.

Щодо фактичних обставин справи суд вказує на наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 28 802,15 грн, у зв`язку з тим, що відповідач, будучи замовником будівництва, відповідно до Порядку №1470 від 05.02.2014 та розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об`єкта в експлуатацію, а також не сплатив відповідний пайовий внесок до бюджету.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно транспортної інфраструктури.

Починаючи із 01.01.2020 у дію введено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі Закон № 132-IX).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Тобто, відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" змін, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

В постанові від 04.04.2024 № 923/1306/21 Верховний Суд зазначив, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).

У спірних правовідносинах, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочато у 2011 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Як вже зазначалось, відповідачем кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплачувалися та не укладався до 01.01.2020 року і в наступних роках, договір про пайову участь.

У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договору під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з несплатою пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту відповідачем, право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд виходить із того , що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 22.10.2024 у справі № 911/2871/23 зазначив, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті. Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, спрямовані на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.

У даній справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, і вказаний спосіб захисту є належним.

Зважаючи на встановлення на підставі наявних у справі доказів факту закінчення відповідачем будівництва спірного об`єкту у 30.04.2021 та за відсутності укладеного між ним та позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Як встановлено судом, замовником (відповідачем), не сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі.

Державною інспекцією архітектури та містобудування України замовнику зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта №ІУ101211230480 від 30.12.2021 щодо будівництва 12 квартирного житлового будинку по вул. Миру, 7, м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, зазначено, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання, а саме перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

При цьому, ТОВ "Ястрем" не зверталося до Бучацької міської ради, як уповноваженого органу на проведення розрахунків розміру пайових внесків, із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта 12 квартирного житлового будинку по вул. Миру, 7, м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область.

Абзацом 2 пункту 2 розділу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Рішенням Бучацької міської ради від 05.02.2014 №1470 затверджено Порядок (положення) залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Бучач (надалі Порядок), розроблений відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до п. 3.2. Порядку залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Бучач, затвердженого рішенням Бучацької міської ради від 05.02.2014 №1470, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста Бучач, становить: 0,5 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

При цьому суд констатує, що відсоток обумовлений органом місцевого самоврядування є меншим, ніж встановлений Прикінцевими те перехідними положеннями Закону № 132-IX, а тому в даному випадку необхідно застосовувати розміри встановлені рішенням Бучацької міської ради від 05.02.2014 №1470.

Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва прокурором визначено відповідно до кошторисної вартості будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво, що відповідає вимогам законодавства та судової практики з вказаних питань.

Відповідно до розрахунку позивача, відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відтак заборгованість відповідача складає 28 802,15 грн (5 760 430 х 0,5%) та підлягає до стягнення.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.05.2022 у справі №925/683/21, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач, як замовник будівельних робіт без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідачу нараховані 18 312,80 грн інфляційних втрат та 3 659,85 грн 3% річних за період з 31.12.2021 по 26.03.2026.

Судом перевірено наданий розрахунок та встановлено, що позивачем вірно проведено нарахування, а тому інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню у визначених прокурором розмірах.

Щодо посилань відповідача у відзиві на те, що ТОВ "Ястрем" не повинен сплачувати пайову участь у разі будівництва об`єкта будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури та застосування строку позовної давності, а також безпідставного нарахування інфляційних втрат і 3% річних, слід зазначити наступне.

Роз`яснення поняття об`єктів соціальної інфраструктури, за будівництво яких особи звільняються від сплати пайової участі, надано у листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 22.07.2011 №23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів".

Згідно Декларації про готовність до експлуатації об`єкта за адресою по вул. Миру в м.Бучач (12-ти квартирний житловий будинок), заявником є ТОВ "Ястрем", з кадастровим номером земельної ділянки 6121210100:02:004:0210.

Інші дозвільні документи на будівництво, в тому числі, котрі стосуються об`єктів соціальної інфраструктури, заявником яких є ТОВ "Ястрем" на земельній ділянці, на якій завершено будівництво з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, ні в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ділянки з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, ні в договорі оренди землі від 17.04.2025, укладеному між ТОВ "Ястрем" та Бучацькою міською радою не вказано про наявність на вищевказаній земельній ділянці іншого нерухомого майна, крім багатоквартирного будинку.

Вказане свідчить про те, що ТОВ "Ястрем" не здійснювало будівництво об`єктів соціальної інфраструктури на земельній ділянці з кадастровим номером 6121210100:02:004:0210, у зв`язку з чим не звільняється від сплати коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту за будівництво 12-ти квартирного житлового будинку по вул. Миру, 7 в м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область.

Окрім цього суд зазначає, що у розумінні законодавця, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України)

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Враховуючи наведені вище норми законодавства, що регламентує спірні правовідносини, позовна давність за вимогами прокурора про стягнення безпідставно одержаних коштів визначено моментом введення об`єкта в експлуатацію, тобто 30.12.2021, відтак перебіг строку позовної давності починається з 31.12.2021.

Водночас, суд зауважує, що 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої, з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами КМ України № 215 від 16.03.2020 та № 239 від 25.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020. Надалі дія карантину безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України. Зокрема, постановою № 383 від 25.04.2023 дію карантину продовжено до 30.06.2023.

В свою чергу, Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнений, зокрема, пунктом 12.

Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30.03.2020 набрав чинності 02.04.2020.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVTD-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст. 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Варто також зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 карантин було відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06. 2023 на всій території України. Отже карантин діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023 включно.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" на всій території України запроваджено воєнний стан з 5:30 24 лютого 2022 року. Надалі до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 вносились зміни та доповнення, зокрема, Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024, що набрав чинності 08.08.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Також суд враховує, що Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав законної сили 04.09.2025.

Отже, фактичне зупинення перебігу позовної давності, передбаченого вказаними нормативно-правовими актами, передбачає, що період з 12 березня 2020 року по 04.09.2025 не зараховується при обчисленні перебігу позовної давності.

Відповідач також стверджує, що позивач не врахував те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Натомість суд звертає увагу на те, що вказані правові приписи стосуються кредиту (позики), який не є предметом спору в даній справі. А тому твердження відповідача в цій частині судом також оцінюються критично.

Враховуючи вище наведене, а також беручи до уваги зазначені вище положення законодавства в сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ястрем" (вул. Галицька, 182, м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область, 48403, код ЄДРПОУ 31878024) до місцевого бюджету Бучацької міської територіальної громади (отримувач ГУК у Терн. обл./тг м.Бучач/24170000, код ЄДРПОУ 37977599; номер рахунку (IBAN) - UA508999980314191921000019757, ККДБ "Надходження коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту") - грошові кошти за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у сумі 50 774 (п`ятдесят тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 80 коп., з яких: 28 802 (двадцять вісім тисяч вісімсот дві) грн 15 коп. безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 18 312 (вісімнадцять тисяч триста дванадцять) грн 80 коп. інфляційні втрати, 3 659 (три тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 85 коп. три проценти річних. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ястрем" (вул. Галицька, 182, м. Бучач, Чортківський район, Тернопільська область, 48403, код ЄДРПОУ 31878024) на користь Тернопільської обласної прокуратури (р/рUA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098, код економічної класифікації видатків бюджету 2800) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 28.07.2026.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко