Ухвала суду № 138536128, 28.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.07.2026 Справа№914/2350/26

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Коссака С.М., розглянувши матеріали заяви: ТзОВ «Спецтехмаркет», м. Київ

про забезпечення позову у справі №914/2350/26

за позовною заявою: ТзОВ «Спецтехмаркет», м. Київ

до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів

про визнання недійсним рішення рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.06.2026 року № 63/91-р/к у справі №63/5-01-62-2026

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Спецтехмаркет», м. Київ разом з поданням позову звернулося до суду до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України із заявою про забезпечення позову.

Суд зазначає, що позивач вказав, що предметом спору є вимога ТзОВ «Спецтехмаркет», м. Київ про визнання недійсним рішення рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.06.2026 року № 63/91-р/к у справі №63/5-01-62-2026.

Згідно з Рішенням № 63/91-р/к від 11.06.2026 року Західного міжобласного територіального відділення АМКУ дії Заявника визнано такими, що є порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та накладено штраф.

Заявник просить вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.06.2026 р. №63/91-р/к до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ТзОВ «Спецтехмаркет», м. Київ до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів про визнання недійсним рішення рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.06.2026 року № 63/91-р/к у справі №63/5-01-62-2026.

Аргументи заявника:

ТзОВ «Спецтехмаркет» є одним із провідних постачальників спеціальної, будівельної та дорожньої техніки в Україні. Підприємство успішно здійснює господарську діяльність з 2004 року та зарекомендувало себе як надійний партнер державних і приватних замовників у сфері забезпечення сучасною спеціалізованою технікою та сервісними послугами.

Компанія є офіційним постачальником техніки міжнародного машинобудівного концерну ХСМG та забезпечує український ринок широким спектром сучасних технічних засобів, зокрема автомобільними кранами, автогрейдерами, екскаваторами, фронтальними навантажувачами, самоскидами, автобетонозмішувачами, дорожньо- будівельною та іншою спеціалізованою технікою.

Одним із ключових напрямів діяльності ТзОВ «Спецтехмаркет» є поставки та технічний супровід поставленої техніки, включаючи її гарантійне та післягарантійне обслуговування, ремонт, модернізацію та відновлення працездатності. Підприємство забезпечує сервісне обслуговування автомобільних кранів спеціального призначення, дорожньо-будівельної та іншої техніки, що використовується для виконання завдань оборонного, промислового, енергетичного та інфраструктурного характеру.

Діяльність товариства має важливе значення для забезпечення стабільного функціонування будівельної, транспортної, енергетичної та комунальної інфраструктури України. Постачання спеціалізованої техніки, її своєчасне технічне обслуговування та оперативний ремонт є необхідними умовами для виконання аварійно- відновлювальних робіт, реалізації масштабних інфраструктурних проектів, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, відновлення пошкоджених об`єктів та забезпечення потреб сектору безпеки і оборони держави.

Багаторічний досвід роботи, наявність висококваліфікованих фахівців, власної сервісної бази та розвиненої системи технічної підтримки дозволяють ТзОВ «Спецтехмаркет» забезпечувати безперервну експлуатацію спеціалізованої техніки та своєчасно виконувати завдання, що мають важливе значення для економіки, інфраструктури та обороноздатності України.

Серед замовників та користувачів техніки і послуг підприємства військові частини Збройних Сил України, Міністерство оборони України, підприємства оборонно- промислового комплексу, суб`єкти критичної інфраструктури, провідні будівельні, промислові та енергетичні компанії України, а також органи державної влади та місцевого самоврядування, зокрема: Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Комунальне підприємство «МУНІЦИПАЛІТЕТ», Філія "Стрийський вагоноремонтний завод АТ "Укрзалізниця", Хмельницьке комунальне підприємство «Спецкомунтранс», Закулненська селищна рада, КП «СИНЕРГІЯ», комунальне підприємство «Київпастранс», комунальне підприємство «Кривбасводоканал».

Розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позову судом встановлено таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені у частині першій статті 137 ГПК України, та інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети, підстав та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24, від 11.02.2026 у справі №344/13201/23 тощо.

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд виходить з того, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного спору.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №344/13201/23).

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій (стаття 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» - далі Закон).

Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Частина перша статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб`єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом`якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб`єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; закриття провадження у справі.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов`язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням. Строки, передбачені абзацом першим цієї частини, зупиняються на час розгляду судом справи про оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також на час проведення перевірки чи перегляду рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органом Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня сплати штрафу, накладеного рішенням органу Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 56 Закону.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:

справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) господарського суду (частина п`ята статті 56 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Відповідно до частини десятої 56 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» сплата штрафу не звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також від виконання інших зобов`язань, встановлених рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню (частина перша статті 60 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 60 згаданого Закону).

Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України (частина п`ята статті 60 цього Закону).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 березня 2026 року у справі №910/14711/25 виснував, що Ураховуючи зміст, структуру та значення норм статей 48, 56, 60 Закону №2210-III, Верховний Суд зазначає, що рішення органів АМК набирає чинності з дня його прийняття, є обов`язковим для виконання і, за загальним правилом, прийняття господарським судом до розгляду позовної заяви про визнання недійсним рішення органів АМК не зупиняє його виконання, крім випадків, якщо рішення АМК прийнято, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III, у разі якщо органом АМК відповідно до частини третьої статті 48 Закону 2210-III чи господарським судом не визначено інше. При цьому, Верховний Суд відзначає, що не потрібно окремого судового рішення про зупинення виконання рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III у зв`язку з порушенням судом провадження за позовною заявою суб`єкта господарювання про визнання такого рішення недійсним.

Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №910/11233/25, згідно з якими:

« 31. З наведених норм права вбачається, що певні рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону №2210-III, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, встановлюють певні обставини та не зобов`язують суб`єктів вчиняти подальші дії на їх виконання. Натомість інші рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону №2210-III зокрема, про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язання органу влади чи місцевого самоврядування скасувати або змінити прийняті ними рішення чи розірвати угоди, про примусовий поділ суб`єкта господарювання, накладення штрафу, блокування цінних паперів, усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язують суб`єктів вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення на виконання цих рішень.

Враховуючи це, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону №2210-III розмежовують поняття 1) зупинення дії та 2) зупинення виконання рішень органів АМК. Зупинення дії рішення АМК полягає в тому, що таке рішення або його частина не діють протягом часу їх зупинення, відповідно, не створюють наслідків для зазначених у них суб`єктів, у тому числі щодо їх виконання. У свою чергу, зупинення виконання рішення АМК не зупиняє його дію, проте зупиняє виконання зазначеними в ньому суб`єктами зобов`язань, покладених на них цим рішенням.

При цьому, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону №2210-III передбачають такий механізм. За загальним правилом прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу АМК не зупиняє його виконання.

Проте, якщо рішення АМК прийняте згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, порушення судом провадження у справі про визнання його недійсним зупиняє виконання такого рішення на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного судового рішення (постанови) та не вимагає окремого рішення суду для цього.

Разом із тим, з метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання АМК може прийняти рішення про визнання свого рішення, таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним або переглядом відповідного судового рішення (постанови), за умови якщо судом раніше не було зупинено дію такого рішення АМК.

Таке рішення АМК про визнання свого рішення таким, дія якого не зупиняється, в силу частини четвертої статті 60 має наслідком також незупинення виконання цього рішення. При цьому, незалежно від прийняття АМК такого рішення, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу АМК.

Оскільки зупинення дії рішення АМК включає в себе зупинення його виконання, господарський суд в залежності від обставин справи може прийняти рішення як про зупинення дії, так і про зупинення виконання такого рішення повністю або в частині».

Аналіз статей 48, 56, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування, що виконання рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, зупиняється у разі порушення судом провадження у справі про визнання таких рішень недійсними. Водночас, АМК має право, а відтак має повноваження (з метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання) прийняти мотивоване рішення про визнання рішення, яке прийняте, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним або перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, і таке рішення АМК в силу частини четвертої статті 60 Закону №2210-III обумовлює незупинення виконання оскаржуваного рішення. В свою чергу, суд має право, тобто суд має повноваження зупинити дію саме оскаржуваного рішення АМК, зокрема, передбаченого частиною першою статті 48 Закону №2210-III, (незалежно від прийняття АМК рішення про незупинення його дії) у разі наявності достатніх підстав.

За наведеного, Верховний Суд зазначає, що всі питання, пов`язані з зупиненням дії рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, мають вирішуватися господарським судом, який розглядає справу про визнання рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, недійсним.

Заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтувань необхідності зупинення виконання вказаного Рішення в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону № 2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Оскільки, предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, суд досліджує чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рішенням № 63/91-р/к від 11.06.2026 року Західного міжобласного територіального відділення АМКУ дії Заявника визнано такими, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та накладено штраф. Наслідками такого Рішення, як стверджує заявник, є наступні фактори: товариство втратить можливість брати участь у державних закупівлях; буде втрачено потенційні державні контракти; виникнуть збитки у вигляді втраченої вигоди; існує ризик скорочення працівників; буде завдано істотної шкоди діловій репутації підприємства. Однак такі твердження є голослівними в контексті втрати потенційних державних контрактів, можливого виникнення збитків чи наявності шкоди діловій репутації підприємства, що може бути предметом майбутніх позовів і доведеності в іншому судовому процесі. Щодо скорочення чисельності працівників це внутрішньо-організаційні питання юридичної особи, які на думку суду, не пов`язуються з захистом економічної конкуренції.

Заявник стверджує, що є одним із провідних постачальників спеціальної, будівельної та дорожньої техніки в Україні. Підприємство успішно здійснює господарську діяльність з 2004 року та зарекомендувало себе як надійний партнер державних і приватних замовників у сфері забезпечення сучасною спеціалізованою технікою та сервісними послугами. Компанія є офіційним постачальником техніки міжнародного машинобудівного концерну ХСМG та забезпечує український ринок широким спектром сучасних технічних засобів, зокрема автомобільними кранами, автогрейдерами, екскаваторами, фронтальними навантажувачами, самоскидами, автобетонозмішувачами, дорожньо- будівельною та іншою спеціалізованою технікою. Однак доказово не наводить підставність такого твердження.

Заявник стверджує, що є суб`єктом, що діє у сферах, пов`язаних з забезпеченням оборонних потреб держави проте не надає відповідних доказів, а в разі їх подання, такі не є достатньо обгрунтованими обставинами неможливості вчинення ним порушень законодавства, а відтак у випадку задоволення призведе до неучасті в подальших конкурсах закупівлі товарів, на які заявник посилається як намір взяти в них участь. Тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Верховний Суд, зокрема у постанові від 22.09.2025 у справі № 922/1327/25, який вказує, що беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).

Керуючись ст. 136, 137, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ТзОВ «Спецтехмаркет» у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №914/2350/26.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Суддя Коссак С.М.