Ухвала суду № 138536102, 22.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

22.07.2026 Справа № 914/544/25

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі судового засідання Переймі Х.О., розглянувши матеріали

за скаргою:Приватного підприємства «Львівметалпласт», м. Львівна дії (бездіяльність):Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича у справі:№ 914/544/25 стягувач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач», с. Коростів, Сколівський район, Львівська областьборжник:Приватне підприємства «Львівметалпласт», м. Львівтретя особа:Приватне акціонерне товариство «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1», м. Львівпро:витребування майна із чужого незаконного володіння

За участю представників:

від скаржника (боржника): Гаврилюк О.Р. - адвокат;

від стягувача (позивача): Пелих С.З. адвокат, Зубачик В.Р. директор;

від приватного виконавця: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

26.06.2026 до Господарського суду Львівської області через підсистему «Електронний суд» надійшла скарга Приватного підприємства «Львівметалпласт» на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича (вх. № 3025/26).

Відповідно до змісту прохальної частини скарги, заявник просить:

- винести ухвалу про призупинення, на час розгляду скарги, виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича від 29.04.2026 (ВП № 80881205);

- визнати протиправною та скасувати постанову від 29.04.2026 про стягнення з боржника основної винагороди, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем у виконавчому провадженні № 80881205.

Також разом зі скаргою подано клопотання про поновлення строків на подання скарги на дії приватного виконавця.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 № 174 призначено повторний авторозподіл скарги (вх. № 3025/26) у справі № 914/544/25, оскільки суддя Сухович Ю.О., яка розглядала дану справу, перебувала у відпустці.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26.06.2026 для розгляду скарги призначено суддю Мазовіту А.Б.

Ухвалою від 29.06.2026 суд визнав поважними причини пропуску Приватним підприємством «Львівметалпласт» строку на оскарження дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича та поновив вказаний строк; прийняв скаргу на дії приватного виконавця до розгляду; призначив розгляд скарги у судовому засіданні на 13.07.26.

До суду через підсистему «Електронний суд» від учасників справи надійшли такі документи:

09.07.2026 від приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича письмове заперечення на скаргу (вх.№ 19592/26 від 09.07.2026);

09.07.2026 від стягувача заперечення на скаргу на дії приватного виконавця (вх.№ 19614/26 від 09.07.2026).

Ухвалою від 13.07.2026 розгляд скарги відкладено на 20.07.2026.

Ухвалою від 20.07.20226 розгляд скарги був відкладений на 22.07.2026.

Також через підсистему «Електронний суд» надійшли:

20.07.2026 від боржника додаткові пояснення до скарги від 26.06.2026 на дії приватного виконавця (вх. № 20466/26);

22.07.2026 від стягувача додаткові пояснення (заперечення на додаткові пояснення боржника від 19.07.2026) (вх. № 20701/26);

22.07.2026 від приватного виконавця клопотання про розгляд скарги без його участі (вх. № 20766/26).

В судове засідання 22.07.2026 з`явились представники скаржника (боржника) та стягувача. Представник скаржника надав пояснення щодо поданої скарги, просив її задовольнити. Представник стягувача висловив свої заперечення щодо поданої скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Представник приватного виконавця не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений завчасно та належним чином.

В обґрунтування вимог за скаргою скаржник (боржник) зазначив, що ним неодноразово, ще до видачі виконавчого документа (наказу № 914/544/25, виданого 28.04.2026 Господарським судом Львівської області) та до відкриття виконавчого провадження вчинено дії щодо добровільного виконання рішення суду. Однак, стягувач систематично ухилявся від участі в процедурі добровільного виконання вищевказаного рішення суду. За своєю суттю, дане рішення суду є таким, яке неможливо було виконати боржником в односторонньому порядку без участі стягувача.

На підтвердження вищезгаданих обставин скаржник зазначив, що 09.04.2026 та повторно 16.04.2026 ним направлялись на адресу стягувача, зазначену в резолютивній частині рішення суду по справі 914/544/25 від 17.11.2025 року, листи-пропозиції щодо добровільного виконання рішення суду. У вказаних листах було зазначено дату та порядок добровільного виконання рішення суду, а саме: 13.04.2026 року о 10:00 (20.04.2026 року о 10:00 згідно другого листа) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321 шляхом складання акта приймання-передачі витребуваного нерухомого майна. До вказаних листів було долучено проект акта приймання-передачі нерухомого майна. 21.04.2026 року на виконання рішення суду скаржником (боржником) було добровільно відшкодовано судовий збір, сплачений стягувачем (позивачем) при подачі позову.

На думку скаржника, комплекс вищезазначених дій з боку останнього свідчить про намір виконати рішення суду в добровільному порядку та неможливість його виконання через бездіяльність стягувача.

Крім цього, скаржник зазначає, що для визначення вартості майна боржника, що підлягав передачі стягувачу (об`єкта нерухомості), приватний виконавець Зорена П.І. зобов`язаний був або погодити таку вартість з боржником та стягувачем або, у випадку відсутності такої згоди, звернутись до суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, про що винести відповідну постанову в межах виконавчого провадження. Натомість приватний виконавець у постанові про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 посилається на висновок експерта ФОП Нечаєва Альфреда Сергійовича за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 21.04.2026, який був виконаний на замовлення стягувача до відкриття виконавчого провадження, тобто на замовлення неналежного суб`єкта і в неналежний період.

Заперечуючи проти доводів скарги, приватний виконавець зазначив, що скаржник не виконав судове рішення добровільно, а фактично створив виключно видимість добровільного виконання, оскільки листи від 08.04.2026 та від 14.04.2026 направлені скаржником не за місцезнаходженням стягувача. Так, як вбачається з доказів направлення, долучених скаржником до скарги (описи вкладення та накладні АТ «Укрпошта» від 09.04.2026 та 16.04.2026), листи-пропозиції від 08.04.2026 та від 14.04.2026 направлялися ПП «Львівметалпласт» за адресою: 82630, Львівська область, Сколівський район, село Коростів, вул. Гірська, 3. Однак ця адреса не є місцезнаходженням стягувача станом на квітень 2026 року. Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «УК «Львівський автонавантажувач» було змінено 26.08.2025 на: 79069, Львівська область, м.Львів, вул. Шевченка, буд. 321. Відомості про зміну місцезнаходження ТОВ «УК «Львівський автонавантажувач» містяться у відкритому державному реєстрі та є загальнодоступними.

Крім того, як ствердив приватний виконавець, долучені до скарги проекти акта приймання-передачі нерухомого майна від 13.04.2026 та від 20.04.2026 не містять підпису ані директора ПП «Львівметалпласт» Мацка В.В., ані директора ТОВ «УК «Львівський автонавантажувач» Зубачика В.Р.

Також приватний виконавець зазначив, що рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є рішенням майнового характеру, що підлягає виконанню в порядку ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи скарги про необхідність застосування ст. 57 Закону є помилковими, оскільки зазначена стаття Закону регулює оцінку майна боржника для реалізації, а не для передачі присудженого майна стягувачу.

Представники стягувача (позивача) в поданих письмових запереченнях та в судових засідань проти скарги заперечили, зазначили, що ПП «Львівметалпласт» оскаржувало в Господарському суді Львівської області постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Зорена Петра Івановича від 29.04.2026 про відкриття виконавчого провадження (ВП № 80881205) (в межах справи № 914/544/25). Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2026 року у справі №914/544/25 у задоволенні скарги відмовлено повністю. Відтак, факт правомірності відкриття виконавчого провадження ВП №80881205 вже був предметом судового контролю.

Крім того, представники стягувача зазначили, що ПП «Львівметалпласт» не надсилало за місцезнаходженням ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» листи від 08.04.2026 року та від 14.04.2026року. Натомість зазначені листи були направлені за адресою: 82630, Львівська область, Сколівський район, село Коростів, вул. Гірська, 3, що підтверджується описами вкладення та накладними, долученими самим ПП «Львівметалпласт». Водночас місцезнаходження стягувача змінилось 26.08.2025 року на: 79069, Україна, Львівська область, місто Львів, вул. Шевченка, будинок 321. При цьому, актуальною юридичною адресою стягувача є та сама будівля, в якій знаходиться сам ПП «Львівметапласт» і яка є предметом витребування у цій справі.

Незважаючи на декларування наміру добровільного виконання рішення суду у даній справі, боржник не підписав акти приймання-передачі нерухомого майна від 13.04.2026 та 20.04.2026, що свідчить про відсутність реальних дій, спрямованих на фактичну передачу спірного майна стягувачу в добровільному порядку.

Крім того, заперечуючи проти доводів скаржника щодо недотримання приватним виконавцем вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» щодо залучення суб`єкта оціночної діяльності, стягувач зазначив, що в даному випадку визначення вартості майна здійснювалось не з метою його реалізації на торгах, а виключно для розрахунку основної винагороди приватного виконавця у виконавчому провадженні майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Заслухавши доводи представників сторін, перевіривши матеріали скарги на дії приватного виконавця, оцінивши надані суду докази, суд дійшов наступного.

На розгляді Господарського суду Львівської області (суддя Сухович Ю.О.) перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» до Приватного підприємства «Львівметалпласт» про витребування нежитлових приміщень будівлі корпусу №12 під літ. А-4, загальною площею 37 017,3 м2 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471389746101); нежитлових приміщень будівлі корпусу №12 під літ А-4, загальною площею 12 911,0 м2 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099046946101); нежитлової будівлі підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 м2 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471342746101) з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «Львівметалпласт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 позов задоволено повністю; витребувано з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «Львівметалпласт» (ідентифікаційний код юридичної особи 36248365, адреса 79069, Львівська область, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок, 321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» (ідентифікаційний код юридичної особи 31148163, місцезнаходження: 82630, Львівська область, Сколівський район, село Коростів, вулиця Гірська, будинок, 3) нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4, загальною площею 37 017,3 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471389746101), нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ А-4, загальною площею 12 911,0 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099046946101) та нежитлову будівлю підстанції під літ.Г-1 загальною площею 194,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1471342746101); стягнуто з Приватного підприємства «Львівметалпласт» (ідентифікаційний код юридичної особи 36248365, адреса 79069, Львівська область, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок, 321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» (ідентифікаційний код юридичної особи 31148163, місцезнаходження: 82630, Львівська область, Сколівський район, село Коростів, вулиця Гірська, будинок, 3) 138 094,17 грн судового збору.

Зазначене вище рішення було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку та залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 набрало законної сили 02.04.2026 та після повернення матеріалів справи до місцевого суду 28.04.2026 видано відповідні накази на його виконання.

На підставі заяви стягувача від 28.04.2026, поданої до приватного виконавця округу Львівської області Зорени Петра Івановича, 29.04.2026 приватний виконавець відкрив виконавче провадження ВП № 80881205.

У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 62 602 510,00 грн., що становить 10 відсотків вартості майна, яке підлягає передачі за виконавчим документом.

29.04.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 відсотків вартості майна, яка підлягає передачі за виконавчим документом, у розмірі 62 602 510,00 грн.

За твердженням боржника, ще до відкриття виконавчого провадження ним вчинялись дії для добровільного виконання рішення суду.

Судом встановлено, що 09.04.2026 скаржником (боржником) було направлено на адресу стягувача, зазначену в резолютивній частині рішення суду від 17.11.2025 по справі 914/544/25, лист-пропозицію вих. №б/н від 08.04.2026 року щодо добровільного виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 в справі №914/544/25. В даному листі було зазначено дату та порядок добровільного виконання рішення суду: 13.04.2026 о 10:00 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321 шляхом складання акта приймання-передачі витребуваного нерухомого майна. В якості додатку до вказаного листа було долучено проект акта приймання-передачі нерухомого майна.

16.04.2026 скаржником повторно було направлено на адресу стягувача, зазначену в резолютивній частині рішення суду, лист-пропозицію вих. №б/н від 14.04.2026 щодо добровільного виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 в справі №914/544/25. В даному листі було зазначено дату та порядок добровільного виконання рішення суду: 20.04.2026 о 10:00 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321 шляхом складання акта приймання-передачі витребуваного нерухомого майна. В якості додатку до вказаного листа було долучено проект акта приймання-передачі нерухомого майна.

Зазначені листи були направлені за адресою: 82630, Львівська область, Сколівський район, село Коростів, вул. Гірська, 3, що підтверджується описами вкладення та накладними, долученими скаржником.

Матеріали справи не містять доказів отримання вказаних листів стягувачем.

Стягувач та приватний виконавець у своїх поясненнях зазначають, що вказані листи надсилалися скаржником на неактуальну адресу стягувача, а скаржник (боржник) не був позбавлений можливості скористатись відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань щодо визначення актуальної адреси стягувача.

Суд не погоджується із даною позицією та ставиться до неї критично, з огляду на наситупне.

Як вже зазначалось судом, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Частина сьома статті 120 Господарського процесуального кодексу України покладає на учасників судового процесу обов`язок повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відтак, обов`язку одного учасника судового процесу повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи кореспондує право іншого учасника процесу чи суду здійснювати надсилання кореспонденції за останньою відомою адресою і така, в силу приписів ч.7 ст.120 ГПК України, вважається врученою.

Як встановлено судом та не заперечується самим стягувачем, місцезнаходження ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» змінилось 26.08.2025 на: 79069, Україна, Львівська область, місто Львів, вул. Шевченка, будинок 321. Зміна місцезнаходження стягувача відбулась ще до моменту ухвалення господарським судом рішення від 17.11.2025, проте, всупереч імперативним приписам ч.7 ст.120 ГПК України, стягувач (позивач) не повідомив суд про цю обставину.

Відтак, в наказах суду від 28.04.2026 було зазначено останнє відоме суду місцезнаходження позивача (стягувача).

Суд зауважує також і на той факт, що в самій заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження останнім було зазначено стару адресу, яка на той момент вже не була актуальною.

Таким чином, на думку суду, поведінка стягувача є суперечливою: з одного боку стягувач зазначає про порушення з боку боржника, а саме про надсилання листів-пропозицій за неналежною адресою стягувача, з іншого боку самим стягувачем проігноровано імперативні приписи ч.7 ст.120 ГПК України, не повідомлено суд про зміну його місцезнаходження, ба більше зазначено неактуальну адресу у заяві про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово звертався до доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка виключає можливість зайняття стороною взаємовиключних процесуальних позицій з метою отримання процесуальної переваги.

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98)».

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що скаржником (боржником) ще до видачі судом наказів на примусове виконання рішення суду від 17.11.2025 та подання стягувачем заяви про відкриття виконавчого провадження добросовісно вчинялися дії, спрямовані на добровільне виконання рішення суду.

Доводи стягувача про те, що долучені до листів від 08.04.2026 та 14.04.2026 акти приймання-передачі нерухомого майна не були підписані боржником суд відхиляє як безпідставні, адже оформлення приймання-передачі присудженого майна в будь-якому випадку вимагало особистої присутності представника стягувача, огляду приміщень, передачі ключів, спільного підписання відповідних актів за результатами такої передачі тощо.

Матеріали справи (в т.ч. електронні) свідчать про те, що 29.04.2026 боржником було повідомлено приватного виконавця округу Львівської області Зорену Петра Івановича про вчинені дії, спрямовані на добровільне виконання рішення суду. У вказаному зверненні боржник просив приватного виконавця врахувати це та закінчити виконавче провадження № 80881205 як таке, що відкрите передчасно за відсутності підстав для примусового виконання рішення суду. До вказаної заяви було долучено відповідні докази вчинених дій на добровільне виконання рішення. Матеріали справи не містять письмових доказів реагування приватним виконавцем на вказане звернення скаржника (боржника).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

29.04.2026 приватний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 62 602 510,00 грн.

Скаржник стверджує, що приватним виконавцем порушено процедуру визначення вартості майна, передбачену статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» - не залучено суб`єкта оціночної діяльності, не винесено відповідної постанови, не повідомлено боржника про результати оцінки.

У частині першій статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Суд зазначає, що за захистом порушеного права відповідачем (боржником) стягувач (позивач) звернувся до суду із віндикаційним позовом. Відтак, в наказі Господарського суду Львівської області від 28.04.2026 не встановлено вимогу, яка виражена в грошовому виразі, і на підставі якої приватний виконавець, не вчиняючи додаткових дій чи заходів, зміг би визначити суму його основної винагороди, яка йому передбачена Законом.

Водночас аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» і статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» указує на те, що основна винагорода це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі, пропорційному до фактично стягнутої суми.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19.

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем було ухвалено оскаржувану постанову на підставі заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження, в якій останнім було зазначено вартість майна, яке підлягає поверненню, на підтвердження чого було надано звіт фізичної особи-підприємця Нечаєва Альфреда Сергійовича.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 згаданого вище Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З матеріалів скарги суд не встановив факту доведення приватним виконавцем до відома боржника змісту звіту про оцінку майна, проведеної фізичною особою-підприємцем Нечаєвим Альфредом Сергійовичем, як і відсутні докази доведення змісту такого звіту боржнику стягувачем перед зверненням останнього до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі.

Відповідно до ст. 23 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження.

З наявної в матеріалах справи копії акту приватного виконавця про передачу майна від 04.05.2026 вбачається, що на момент виконання рішення суду боржник досі не був ознайомлений з висновком ФОП Нечаєва А.С.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Так з аналізу чинних нормативно-правових актів, які стосуються порядку проведення виконавчого провадження, а саме Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Інструкції з організації примусового виконання рішень судом встановлено, що жодним документом не передбачено порядок та обов`язок проведення оцінки майна, яке повертається боржником з його незаконного володіння стягувачу на підставі наказу, відтак має місце прогалина в правовому регулюванні вказаних відносин.

Враховуючи, що предметом розгляду є постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, яка була ухвалена на підставі проведеної за ініціативою стягувача оцінки майна без повідомлення про це боржника, суд приходить до висновку щодо можливості застосування аналогії закону, зокрема ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення вартості майна.

За приписами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Пунктом 21 Інструкції передбачено, що у разі якщо оцінку майна проводив суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, виконавець надсилає сторонам повідомлення про оцінку майна не пізніше наступного робочого дня після отримання звіту про оцінку майна.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що жодною нормо чинного законодавства, яка стосується виконавчого провадження, не передбачено, що під час звернення до виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач повинен надати інформацію щодо вартості майна, яке підлягає поверненню з чужого незаконного володіння, а виконавець, в свою чергу, вправі використати інформацію про вартість такого майна для встановлення основної винагороди виконавця, не здійснивши перевірки її достовірності та не довівши інформацію про таку вартість до інших учасників виконавчого провадження. Приватний виконавець повинен був узгодити з усіма учасниками виконавчого провадження, тобто із боржником також, зазначену стягувачем вартість майна, яке йому повертається, а в разі непогодження сторонами такої провести оцінку майна в порядку, передбаченому ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Також суд звертає увагу, що звіт, складений фізичною особою-підприємцем Нечаєвим Альфредом Сергійовичем 21.04.2026, яким стягувач обґрунтовує вартість майна, був замовлений стягувачем для прийняття управлінських рішень.

В пункті 2.1 розділу 2 Звіту зазначено, що він дійсний тільки в повному обсязі та лише для визначеної у ньому мети. Звіт є конфіденційним документом для замовника та його професійних консультантів і призначений винятково для обумовлених у ньому цілей.

Тобто фактично стягувач не мав права надавати звіт від 21.04.2026, складений ФОП Нечаєвим А.С., на підтвердження дійсної вартості майна при подачі заяви про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи вищенаведене, зазначена стягувачем у його заяві про примусове виконання від 28.04.2026 вартість приміщень, які повертались йому за наказом суду від 28.04.2026, не була попередньо узгоджена із боржником ані під час подачі такої заяви приватному виконавцю, ані самим приватним виконавцем, а відтак, враховуючи відсутність узгодження такої вартості, суд дійшов висновку, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень під час ухвалення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 29.04.2026 в частині узгодження вартості майна, на підставі якої останній визначає основну винагороду.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з матеріалів справи № 914/554/25 встановлено, що під час звернення стягувача до господарського суду у лютому 2025 року із позовною заявою про витребування майна із чужого незаконного володіння останнім було визначено вартість витребовуваного майна в сумі 11 507 847,60 грн., натомість жодних обґрунтувань від стягувача чому він вирішив провести нову оцінку майна та взагалі зазначити вартість майна в своїй заяві про відкриття виконавчого провадження, суду не наведено.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Керуючись положеннями ст.ст. 232, 234, 235, 328, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Приватного підприємства «Львівметалпласт» на дії приватного виконавця (вх. № 3025/26 від 26.06.2026) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 29.04.2026 про стягнення з боржника основної винагороди, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Зореною Петром Івановичем у виконавчому провадженні № 80881205.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду відповідно до норм статей 254-257 ГПК України

Повний текст ухвали складено та підписано 27.07.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.