Рішення № 138535933, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2026Справа № 910/5952/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Інструмент"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 160 451,58 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кий Інструмент" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - відповідач, Компанія) грошових коштів у загальному розмірі 160 451,58 грн., з яких: 148 249,83 грн. - основний борг за товар, поставлений за укладеними між сторонами 04.06.2025 року договорами № 661/24/16-25, № 662/24/16-25, № 663/24/16-25 та № 664/24/16-25, 5 343,48 грн. - пеня, 1 068,70 грн. - 3 % річних, 5 789,57 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 25.05.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5952/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Крім того, цією ухвалою суд витребував у Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків копії декларації з додатком № 1 до податкових декларацій з податку на додану вартість, що були сформовані Компанією, а саме: відомості про податковий кредит в розрізі індивідуального податкового номеру 449087826567 контрагента - Товариства, у розділі податковий кредит, таблиці 2.1. "Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 %" у період з червня 2025 року по лютий 2026 року.

08.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 08.06.2026 року, в якому остання повідомила про повне погашення заявленої Товариством до стягнення суми основного боргу в даній справі, на підтвердження чого надала копії відповідних платіжних інструкцій від 27.05.2026 року № 1572 на суму 92 897,95 грн., від 27.05.2026 року № 1698 на суму 17 580,00 грн., від 27.05.2026 року № 1697 на суму 7 134,00 грн., від 27.05.2026 року № 1085 на суму 21 271,84 грн. та від 27.05.2026 року № 1086 на суму 9 366,04 грн. Враховуючи наведені обставини, відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У той же час, Компанія звернула увагу на недоліки у здійснених позивачем розрахунках заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних, надавши власний контррозрахунок означених сум, а також просила суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1,00 грн.

Слід також зазначити, що у відзиві на позов Компанія просила суд здійснювати розгляд справи № 910/5952/26 у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою від 12.06.2026 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні вищенаведеного клопотання відповідача.

08.07.2026 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов лист Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 02.07.2026 року № 1206/5/31-00-12-01-05 з долученням витребуваних ухвалою суду від 25.05.2026 року документів.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.06.2025 року між Компанією (покупець) та Товариством (постачальник) були укладені однотипні за змістом договори поставки № 661/24/16-25 (далі - Договір № 661), № 662/24/16-25 (далі - Договір № 662), № 663/24/16-25 (далі - Договір № 663) та № 664/24/16-25 (далі - Договір № 664) (разом далі - Договори), за умовами яких Товариство зобов`язалося поставити та передати у власність Компанії абразивні вироби (далі - товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в Специфікації, що є невід`ємною частиною кожного з цих договорів, згідно із заявками покупця в письмовому або електронному вигляді (далі - заявка), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість на умовах цих договорів.

Наведені правочини, а також Специфікація № 1 до кожного з них, підписані уповноваженими представниками сторін, а також скріплені відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 2.2 Договорів номенклатури та ціна товару визначаються в Специфікації, яка є додатком до договору та підписується уповноваженими представниками обох сторін.

За змістом пункту 3.1 Договорів постачання партії товару здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок на склад структурного підрозділу покупця - Департаменту експлуатації водопровідного господарства Компанії.

Згідно з пунктами 3.2, 3.4 Договорів строк поставки партії товару - 5 (п`ять) робочих днів з дати надання заявки покупцем. Перехід права власності на товар до покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар.

Пунктом 3.5 Договорів передбачено, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за належним чином оформленою видатковою накладною, в якій зазначається найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціна товару та загальна вартість товару.

Датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній (пункт 3.6 Договорів).

Відповідно до пункту 5.1 Договорів розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунку постачальника, який виписується відповідно до заявки покупця та Специфікації. Покупець здійснює оплату партії товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати отримання партії товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 13.1 Договорів останні набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін і діють по 31.12.2025 року. Закінчення строку дії Договорів не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договорів Товариство згідно з видатковими накладними від 23.12.2025 року № 753 на суму 64 769,41 грн., від 24.12.2025 року № 757 на суму 21 271,84 грн., від 24.12.2025 року № 758 на суму 9 366,04 грн., від 07.01.2026 року № 1 на суму 17 580,00 грн., від 15.01.2026 року № 4 на суму 7 134,00 грн., від 22.01.2026 року № 5 на суму 28 128,54 грн., від 26.01.2026 року № 7 на суму 2 952,00 грн. та від 27.01.2026 року № 8 на суму 2 640,00 грн. (копії яких наявні у матеріалах справи) поставило Компанії погоджений сторонами товар загальною вартістю 153 841,83 грн.

Факт поставки позивачем вищенаведеного товару на користь Компанії додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних податкових накладних позивача, а також експрес-накладних перевізника товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договорами також свідчить відсутність з боку Компанії претензій та повідомлень про порушення постачальником умов цих правочинів.

Проте, всупереч взятим на себе зобов`язанням Компанія оплату вартості вищенаведеного товару на час звернення Товариства до суду з даним позовом здійснила лише частково, сплативши постачальнику за платіжною інструкцією від 22.04.2026 року № 1160 грошові кошти у розмірі 5 592,00 грн. та заборгувавши таким чином Товариству 148 249,83 грн.

Зважаючи на викладене, постачальник вирішив звернутися до господарського суду міста Києва з позовом про примусове стягнення з Компанії означеної суми боргу, а також 5 343,48 грн. пені, 1 068,70 грн. 3 % річних та 5 789,57 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладених між сторонами Договорів, які у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у їх сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У той же час, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Компанія повідомила про повне погашення нею заявленої Товариством до стягнення суми основного боргу в даній справі, на підтвердження чого надала копії відповідних платіжних інструкцій від 27.05.2026 року № 1572 на суму 92 897,95 грн., від 27.05.2026 року № 1698 на суму 17 580,00 грн., від 27.05.2026 року № 1697 на суму 7 134,00 грн., від 27.05.2026 року № 1085 на суму 21 271,84 грн. та від 27.05.2026 року № 1086 на суму 9 366,04 грн.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Товариство звернулося до господарського суду міста Києва 20.05.2026 року, а провадження у справі № 910/5952/26 було відкрито ухвалою суду від 25.05.2026 року.

За таких обставин, предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договорами у загальному розмірі 148 249,83 грн. існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку з погашенням Компанією цієї суми заборгованості відповідно до платіжних інструкцій від 27.05.2026 року № 1572 на суму 92 897,95 грн., № 1698 на суму 17 580,00 грн., № 1697 на суму 7 134,00 грн., № 1085 на суму 21 271,84 грн. та № 1086 на суму 9 366,04 грн.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу за Договорами в загальній сумі 148 249,83 грн. відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього грошового обов`язку, позивач також просив суд стягнути з Компанії 3 % річних у розмірі 1 068,70 грн., нарахованих на відповідні прострочені суми основного боргу у період з 07.02.2026 року по 12.05.2026 року, а також 5 789,57 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми боргу протягом означеного періоду згідно з наданим Товариством розрахунком.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що проценти річні та інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Разом із тим, наданий позивачем розрахунок 3 % річних не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договорів в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення оплати товару за відповідними видатковими накладними та, відповідно, тривалості періоду нарахування 3 % річних, що призвело до заявлення суми вказаних компенсаційних виплат у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства за дійсний період прострочення, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 3 % річних у розмірі 1 057,86 грн., з яких: 505,73 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 07.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 64 769,41 грн. за видатковою накладною від 23.12.2025 року № 753, 160,85 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 21 271,84 грн. за видатковою накладною від 24.12.2025 року № 757, 70,82 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 9 366,04 грн. за видатковою накладною від 24.12.2025 року № 758, 112,70 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 24.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 17 580,00 грн. за видатковою накладною від 07.01.2026 року № 1, 41,63 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 03.03.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 7 134,00 грн. за видатковою накладною від 15.01.2026 року № 4, 147,96 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 10.03.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 28 128,54 грн. за видатковою накладною від 22.01.2026 року № 5, 9,71 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 13.03.2026 року по 21.04.2026 року на суму боргу в розмірі 2 952,00 грн. за видатковою накладною від 26.01.2026 року № 7, 8,46 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 14.03.2026 року по 21.04.2026 року на суму боргу в розмірі 2 640,00 грн. за видатковою накладною від 27.01.2026 року № 8.

Разом із тим, дійсною сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства, за обрахунком суду, є 5 789,57 грн., що відповідає заявленій позивачем до стягнення сумі означених компенсаційних виплат.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає 1 057,86 грн. 3 % річних та 5 789,57 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Компанії 10,84 грн. 3 % річних слід відмовити.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем покладених на нього за Договорами грошових зобов`язань, позивач також просив суд стягнути з Компанії пеню в загальному розмірі 5 343,48 грн., нараховану на відповідні суми заборгованості у період з 07.02.2026 року по 12.05.2026 року із застосуванням облікової ставки НБУ згідно з наданим Товариством розрахунком.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 7.3 Договорів у випадку порушення виконання умов пункту 5.1 Договорів покупець сплачує пеню постачальнику в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 5 343,48 грн., суд вважає його таким, що також не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договорів в силу допущених Товариством аналогічних методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення оплати товару та, відповідно, тривалості періоду нарахування пені, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.

Зважаючи на вищенаведене, враховуючи передбачений Договорами строк оплати, а також беручи до уваги приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства за дійсні періоди прострочення, є пеня в розмірі 5 289,38 грн., з яких: 2 528,67 грн. - пеня, нарахована у період з 07.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 64 769,41 грн. за видатковою накладною від 23.12.2025 року № 753, 804,25 грн. - пеня, нарахована у період з 10.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 21 271,84 грн. за видатковою накладною від 24.12.2025 року № 757, 354,12 грн. - пеня, нарахована у період з 10.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 9 366,04 грн. за видатковою накладною від 24.12.2025 року № 758, 563,53 грн. - пеня, нарахована у період з 24.02.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 17 580,00 грн. за видатковою накладною від 07.01.2026 року № 1, 208,16 грн. - пеня, нарахована у період з 03.03.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 7 134,00 грн. за видатковою накладною від 15.01.2026 року № 4, 739,82 грн. - пеня, нарахована у період з 10.03.2026 року по 12.05.2026 року на суму боргу в розмірі 28 128,54 грн. за видатковою накладною від 22.01.2026 року № 5, 48,52 грн. - пеня, нарахована у період з 13.03.2026 року по 21.04.2026 року на суму боргу в розмірі 2 952,00 грн. за видатковою накладною від 26.01.2026 року № 7, 42,31 грн. - пеня, нарахована у період з 14.03.2026 року по 21.04.2026 року на суму боргу в розмірі 2 640,00 грн. за видатковою накладною від 27.01.2026 року № 8.

За таких обставин, обґрунтованою до стягнення з відповідача на користь Товариства сумою пені є 5 289,38 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Компанії 54,10 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.

Разом із тим, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Компанія з посиланням, зокрема, на статтю 551 Цивільного кодексу України, просила суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1,00 грн. В обґрунтування цього клопотання Компанія вказувала, що вона є оператором критичної інфраструктури та монополістом у сегменті ринку щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення в місті Києві та Київській області. Відповідач зазначав, що його основним завданням як оператора критичної інфраструктури в умовах воєнного стану є вжиття заходів, які потребують значних фінансових втрат, спрямованих на стабільне функціонування об`єктів критичної інфраструктури, що забезпечують життєдіяльність міста Києва та деяких населених пунктів Київської області. Наведені обставини, на переконання Компанії, повністю та беззастережно підтверджують факт настання обставин непереборної сили, що унеможливлює застосування до відповідача будь-яких заходів впливу. Крім того, фінансові можливості Компанії прямо пов`язані із внесенням плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які здійснюються несвоєчасно та не в повному обсязі, що спричинило неможливість своєчасного розрахунку за Договорами.

Крім того, відповідач вказував на значне зростання складових виробництва послуг, а також наголошував, що Компанія працює на межі своїх економічних, технічних, кадрових, фінансових можливостей, що підтверджується звітами про фінансові результати.

З огляду на викладене, суд зазначає таке.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом із тим, відповідач не навів переконливих аргументів, як і не надав належних доказів на підтвердження існування виняткових обставин, з якими закон пов`язує зменшення штрафних санкцій.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, зважаючи на укладення між сторонами спірних Договорів у 2025 році, тобто під час дії правового режиму воєнного стану, та ненадання відповідачем належних доказів, які б підтверджували існування виняткових обставин, з якими закон пов`язує зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, не є значним, не перевищує розумні межі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин, вимога Товариства про стягнення з Компанії пені у розмірі 5 289,38 грн. підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Товариства у даній справі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Інструмент" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 60; код ЄДРПОУ 44908780) 5 289 (п`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн. 38 коп. пені, 1 057 (одну тисячу п`ятдесят сім) грн. 86 коп. 3 % річних, 5 789 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 57 коп. інфляційних втрат, а також 251 (двісті п`ятдесят одну) грн. 74 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Інструмент" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 148 249 (сто сорок вісім тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 83 коп. основного боргу закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.07.2026 року.

Суддя В.С. Ломака