Рішення № 138535888, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/5072/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської

міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРМА»

про стягнення 144.006,90 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

30.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРМА» про стягнення 144.006,90 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01.05.2018 відповідачем теплову енергію за особовим рахунком № 9367012-0101 у розмірі 75.706,32 грн за період з червня 2016 року по квітень 2017 року включно, у зв`язку з цим позивач повідомив відповідача про заміну кредитора та наявність заборгованості, однак відповідач залишив зазначене повідомлення без реагування. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 144.006,90 грн, з яких 75.706,32 грн основного боргу, 52.010,24 грн інфляційних втрат та 16.290,34 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5072/26 від 07.05.2026 відкрито провадження у справі № 910/5072/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 07.05.2026 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № R067173010041 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01024, м. Київ, вул. Басейна, 5А, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 07.05.2026 (номер відправлення R067173010041) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з позначкою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трекінгом R067173010041.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 07.05.2026 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2005 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРМА» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до якого згідно акту прийому-передачі приміщення від 20.05.2005 відповідач придбав нежитлове приміщення загальною площею 196,70 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 34 (літера А).

Нежитлове приміщення 196,70 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 34 зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРМА» про що внесено запис у реєстрову книгу № 7248п за реєстровим № 114п-250 від 17.06.2005.

11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (найменування змінено на Акціонерне товариство «Київенерго») (кредитор) та позивачем (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, за умовами пункту 1.1 якого кредитор відступає, а позивач набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.

Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до позивача в момент підписання сторонами додатку № 1 до договору (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору кредитор відступає, а позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.

Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором.

Згідно з додатком № 1 до договору позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 75.706,32 грн та будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Об`єктом постачання теплової енергії та нарахування заборгованості за особовим рахунком № 9367012-0101 є нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 34.

Листом № 1/5-9367012-0101 від 08.04.2019 позивач повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні та вимагав здійснити погашення заборгованості в розмірі 75.706,32 грн.

Спір виник у зв`язку з тим, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства не було сплачено вартість спожитої теплової енергії, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на дату подання позову до суду становить 75.706,32 грн. Також позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані 52.010,24 грн інфляційних втрат, 16.290,34 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» передало, а позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 75.706,32 грн та будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за поставлену Публічним акціонерним товариством «Київенерго» відповідачу теплову енергію за період часу з червня 2016 року по квітень 2017 року включно.

Під час розгляду даної справи застосуванню підлягають норми законодавства України, чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Статтею 25 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з частини другої статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила), якими передбачено користування тепловою енергією лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії та покладено на споживача обов`язок до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Відповідно до пункту 3 Правил та статті 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

При цьому відсутність підписаного сторонами договору про постачання теплової енергії не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Судом встановлено, що заявлені позивачем вимоги зводяться до невиконання відповідачем обов`язку по сплаті спожитої теплової енергії протягом червня 2016 року -квітня 2017 року вартістю 75.706,32 грн, право вимоги за яким він набув на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.

Позивачем подано облікові картки (помісячно), довідки про нарахування за теплову енергію за період з квітень 2016 року по листопад 2017 року, корінці нарядів про включення опалення № 1 від 02.11.2017, б/н від 10.10.20216, № 39 від 09.10.2015, корінцями нарядів про відключення опалення № 6 від 05.04.2028, № 1 від 02.04.2017, № 6 від 02.04.2016, акт прийняття теплового вузла обліку № 1102710615 від 25.10.2013, відомості вимірюваних параметрів за періоди з 18.01.2018 по 15.02.2018, з 20.12.2017 по 17.01.2018, з 08.12.2017 по 20.12.2017, відомості реєстрації параметрів теплоспоживання з 19.10.2017 по 28.10.2017, з 24.09.2016 по 25.10.2016.

Суд вказує, що постачальник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання споживача до підписання акта приймання-передавання товарної продукції, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Також, судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15).

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період; не спростовано факт надання йому послуг за спірний період.

Відповідно до пункту 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відключення від теплопостачання належних йому на праві приватної власності нежитлових приміщень у спірний період, а тому відповідач за умови споживання теплової енергії, має відшкодувати її вартість.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання зі сплати заборгованості за спожиту теплову енергію.

Згідно розрахунку позивача, сума заборгованості за спожиту теплову енергію за період з червня 2016 року по квітень 2017 року становить 75.706,32 грн.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті спожитої теплоенергії в повному обсязі не подано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 75.706,32 грн.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з оплати спожитої теплоенергії позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 52.010,24 грн інфляційних втрат та 16.290,34 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд зазначає, що позивачем невірно визначено початковий період нарахування 3% річних з 01.10.2018, оскільки право вимоги у нового кредитора виникло лише після укладення договору цесії та належного повідомлення боржника про заміну кредитора листом № 1/5-9367012-0101 від 08.04.2019, в якому містилась вимога про сплату суми боргу протягом 20 днів з дня його отримання.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних за фактичний період прострочення з 01.05.2019 по 31.12.2025, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 15.151,64 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Водночас, за результатами проведеного судом перерахунку інфляційних втрат за період з 01.05.2019 по 31.12.2025, розрахунок позивача є обґрунтованим, у зв`язку з чим стягненню підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 52.010,24 грн.

Таким чином, позивачем у повному обсязі доведено належними, допустимими та достовірними доказами як сам факт споживання теплової енергії відповідав у заявлених обсягах за адресою об`єкта у спірний період, так і безпосереднє надання послуг за цією адресою саме відповідачу, що підтверджується сукупністю наданих помісячних облікових карток, відомостей вимірюваних параметрів теплоспоживання та корінцями нарядів, які повністю відображають обсяги відпущеного теплоносія на особовий рахунок ТОВ «ІРМА».

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРМА» (01004, м. Київ, вулиця Басейна, будинок 5 А; код ЄДРПОУ 30177980) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 40538421) 75.706 (сімдесят п`ять тисяч сімсот шість) грн 32 коп. основного боргу, 52.010 (п`ятдесят дві тисячі десять) грн 24 коп. інфляційних втрат, 15.151 (п`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят одну) грн 64 коп. 3% річних, 3.301 (три тисячі триста одну) грн 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова