Рішення № 138535884, 20.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2026Справа № 910/370/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Вуд-пром"

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання недійсними результатів електронних торгів.

Представники учасників справи:

від позивача: Андрусяк І.В., ордер серія АС № 1170834;

від відповідача: Гаврищук Е.В., в порядку самопредставництва;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вуд-пром» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами про визнання недійсними результатів електронних торгів.

Позовні вимоги обґрунтовані недійсністю результатів електронних торгів, проведених відповідачем 29.08.2025 у формі аукціону з продажу майна, лот 1: деревина (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод об`ємом 604,86 м3, що зберігається на території 27 кварталу, відділу 20 Губинського лісництва, філії «Володимир-Волинське лісове господарство» ДП «Ліси України» за адресою с. Озютичі, Волинська область.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

22.01.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.02.2026.

11.02.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

13.02.2026 від представника позивача - Андрусяка Ігоря Васильовича надійшла заява про участь представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 23.02.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 задоволено заяву представника позивача - Андрусяка Ігоря Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 23.02.2026 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 23.03.2026.

23.03.2026 представником відповідача подано письмові пояснення.

23.03.2026 представником позивача подано письмові пояснення та клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 23.03.2026 представник відповідача з`явився, представник позивача не з`явився.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 20.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 20.04.2026 представники сторін з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено на 18.05.2026.

22.04.2026 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

23.04.2026 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

18.05.2026 представником позивача подано заяву про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.

У судове засідання 18.05.2026 представник відповідача з`явився, представники позивача та третьої особи не з`явились.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2026.

Судове засідання 22.06.2026 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 розгляд справи по суті призначено на 20.07.2026.

У судове засідання 20.07.2026 представники сторін з`явились, представник третьої особи не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.07.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.10.2023 у справі № 161/18660/23 надано дозвіл на передачу арештованого майна, а саме: деревини (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод об`ємом 604,86 м3, вартістю 21 339 725,00 грн, в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами (далі - відповідач), одержаними від корупційних та інших злочинів для реалізації, у порядку та на умовах, визначених ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Зверненням Волинської обласної прокуратури від 30.10.2023 № 12-778ВИХ-23 направлено копію ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.10.2023 у справі № 161/18660/23, якою в управління АРМА шляхом реалізації передано арештоване майно у кримінальному провадженні № 12023030590000442 від 25.07.2023, а саме: деревину (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод, об`ємом 604,86 м3

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 у справі №463/4542/24, клопотання представника ТОВ «Компанія Вуд-пром» (далі - позивач) про скасування арешту майна задоволено частково. Скасовано арешт майна в частині права зберігання, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2024 року у кримінальному провадженні № 62023140120000782 від 14.11.2023, яке виявлено та вилучено в ході обшуку, проведеного в період з 08.30 год. 23.05.2024 до 19.32 год. 24.05.2024, а саме на колоди деревини породи дуб у кількості 870 штук наступних довжин та діаметрів (згідно переліку резолютивної частини ухвали). Зобов`язано слідчого та/або процесуального керівника у кримінальному провадженні № 62023140120000782 від 14.11.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 1 ст. 366 КК України, повернути вище вказану деревину представнику ТОВ «Компанія Вуд-пром» на відповідальне зберігання під письмову розписку.

29.08.2025 відбувся електронний аукціон з реалізації активу, який передано АРМА,, деревини (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод об`ємом 604,86 м3, що знаходяться за фактичною адресою зберігання активу територія 27 кварталу, відділ 20 Губинського лісництва філії «Володимир-Волинське лісове господарство» ДП «Ліси України» за адресою с. Озютичі, Волинська область, оформлений Протоколом про проведення електронного аукціону (торгів) № APD001-UA-20250807-18304, переможцем якого визначено ОСОБА_1 (далі - третя особа).

18.09.2025 переможцем в повному обсязі сплачено на рахунок АРМА кошти за придбаний актив у сумі 2 065 840,00 грн.

23.09.2025 АРМА підписано Акт про реалізацію активів на електронних торгах.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що АРМА перешкоджає здійсненню права власності в частині володіння, яке обмежено ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.06.2024 по справі №463/4542/24, але не скасовано, до права зберігання, в зв`язку з чим, просить визнати недійсними результати електронних торгів, проведених 29.08.2025 організатором електронних торгів - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у формі аукціону з продажу майна, лот 1: деревина (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод об`ємом 604,86 м3, що зберігається на території 27 кварталу, відділу 20 Губинського лісництва, філії «Володимир-Волинське лісове господарство» ДП «Ліси України» за адресою с. Озютичі, Волинська область.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що відсутні підстави для визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна, оскільки Національним агентством жодним чином не було порушено Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, а зазначені позивачем обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не підтверджуються жодним належним доказом, базуються лише на припущеннях позивача, а отже не підлягають задоволенню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

Як зазначено вище та вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними результати електронних торгів, проведених 29.08.2025 організатором електронних торгів - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у формі аукціону з продажу майна, лот 1: деревина (лісоматеріали круглі) породи «дуб» в кількості 870 колод об`ємом 604,86 м3, що зберігається на території 27 кварталу, відділу 20 Губинського лісництва, філії «Володимир-Волинське лісове господарство» ДП «Ліси України» за адресою с. Озютичі, Волинська область.

Відповідно до частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (частина десята статті 170 КПК).

Відповідно до абзацу 7 частини шостої, частини сьомої статті 100 КПК України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

У випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до слідчого судді Вищого антикорупційного суду, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" унормовано, що активи - кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Водночас, пунктом 4 зазначеної норми Закону встановлено, що управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Частиною 1 статті 21 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом передачі відповідних активів в управління в порядку, визначеному цим Законом, або їх реалізації.

Відповідно до частин 4 та 5 Закону рухоме майно може бути передано для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді, суду за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) майно піддається швидкому псуванню;

2) майно швидко втрачає свою вартість;

3) витрати на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року становлять більше 50 відсотків його вартості.

Нерухоме майно не може бути передано для реалізації без згоди власника такого майна до винесення обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або іншого судового рішення, що набрало законної сили, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, або судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Реалізація майна в порядку, передбаченому цією частиною, здійснюється за цінами, не нижчими за ринкові, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим цієї частини.

Рухоме майно, яке на момент прийняття в управління Національним агентством перебувало на митній території України під митним контролем та за яке не були сплачені митні платежі, а також незаконно ввезене на митну територію України, може бути передано для реалізації за умови включення до його ціни сум митних платежів, що підлягали б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України. У разі якщо таке майно не реалізовано на перших торгах, допускається виставлення його на повторних торгах відповідно до законодавства із зниженням ціни, яка не може бути меншою, ніж сума митних платежів, що підлягали б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України, якщо такі митні платежі не були попередньо сплачені.

Активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду про управління активами шляхом реалізації, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора.

Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, підпис на якій засвідчений нотаріально, нотаріально засвідчена копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора.

Реалізація активів відповідно до цього Закону є примусовою реалізацією (примусовим продажем), крім випадків реалізації активів за згодою власника.

Реалізація активів здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 30 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 719 від 27 вересня 2017 року, після надходження коштів за придбаний лот на рахунок АРМА, зазначений у протоколі електронних торгів, протягом трьох робочих днів АРМА складається акт про реалізацію активів на електронних торгах, який підписується керівником самостійного структурного підрозділу, що забезпечує організацію реалізації державної політики у сфері управління активами, та Головою АРМА або його заступником відповідно до розподілу обов`язків, після чого опубліковується організатором в електронній торговій системі, а в разі реалізації активів, зазначених в абзаці третьому пункту 3 цього Порядку, - на офіційному веб-сайті АРМА та в інші способи, передбачені правилами електронних торгів.

23.09.2025 АРМА підписано Акт про реалізацію активів на електронних торгах.

Отже, оскільки за результатами проведеного 29.08.2025 електронного аукціону з реалізації активу, переданого АРМА, переможцем в повному обсязі сплачено на рахунок АРМА кошти за придбаний актив у сумі 2 065 840,00 грн, і у відповідно до Порядку АРМА підписано Акт про реалізацію активу, актив, щодо якого позивачем заявлено позов перейшов у володіння третьої особи.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зазначила, що під час розгляду спору щодо відчуженого на аукціоні майна у з`ясуванні питання ефективності обраного способу захисту порушених прав необхідним є урахування характеру та природи правовідносин між сторонами на момент виникнення спору.

У правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:

(1) якщо за результатом проведення аукціону майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;

(2) якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);

(3) якщо за результатом проведення аукціону відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України".

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

У подібних даній справі правовідносинах (постанова від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 зі спору, що також виник з приводу реалізації повноважень АРМА щодо відчуження майна, яке в межах кримінального провадження було передано судом агентству в управління) Велика Палата Верховного Суду вирішила, що задоволення позовних вимог про визнання недійсними проведених АРМА електронних торгів та їх результатів, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу не приведе до поновлення майнових прав позивача, що свідчить про те, що обраний спосіб захисту є неналежним, а тому і позовні вимоги у такому випадку задоволенню не підлягають.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, у випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України (пункт 53). Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. (пункт 54)

Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України (глави 83) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3).

В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажом майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Застосовуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/8130/19 зі спору, що також виник приводу реалізації повноважень АРМА щодо відчуження майна, яке в межах кримінального провадження було передано судом агентству в управління, пояснив, що вирішальною обставиною, якою мають керуватись суди відмовляючи в позові про визнання недійсними результатів торгів та укладеного договору купівлі-продажу, є відсутність зв`язку між імперативними наслідками задоволення позову з реальним поновленням порушеного права, адже визнання в судовому порядку правочину недійсним автоматично не призведе до повернення майна власнику, який не є стороною правочину, відтак такий позов не поновлює порушене право власності, тому він не є ефективним способом захисту порушеного права, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.

Аналогічний висновок був повторений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду і у постанові від 30.11.2021 у справі № 910/7664/19.

Отже, зважаючи на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду та з огляду на з`ясовані у цій справі обставини того, що за результатами Аукціону, майно, щодо перешкоджання здійсненню права власності в частині володіння яким, передане третій особі з огляду на його придбання на аукціоні, а отже сама по собі вимога про визнання недійсними результати електронних торгів не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з покладенням витрат по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.07.2026

Суддя О.А. Грєхова