Ухвала суду № 138535794, 28.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

28.07.2026Справа № 910/2347/26Господарський суд міста Києва, у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши без виклику сторін заяви про затвердження мирової угоди у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіта Кепітал»

про стягнення 1 623 767,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингком» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіта Кепітал» про стягнення 1 623 767,72 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіта Кепітал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингком» 1 259 537,72 грн. основного боргу, 364 230,00 грн. штрафу та 24 356,52 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіта Кепітал» повернуто без розгляду.

Господарським судом міста Києва 15.07.2026 видано наказ.

Позивачем та відповідачем 21.07.026 сформовано у системі «Електронний суд» заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення суду разом із текстом мирової угоди від 20.07.2026.

Згідно з частиною 7 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

За приписами частини 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу (частина 2 статті 192 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що сторонами подано заяви про затвердження мирової угоди, укладеної позивачем та відповідачем на стадії виконання рішення суду.

У частині 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Як встановлено судом, мирова угода стосується лише прав та обов`язків сторін, права і інтереси будь-яких інших осіб даною мировою угодою не порушені.

Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства свідчить, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.

Судом встановлено, що мирова угода підписана уповноваженими особами, зокрема, з боку позивача - директором Сепітим І.В. та з боку відповідача - директором Бойко С.О.

Як вбачається із тексту наданої сторонами мирової угоди від 20.07.2026 сторони підтверджують, що станом на дату підписання мирової угоди боржник сплатив стягувачу заборгованість у повному обсязі - 1 648 124.24 грн. в складі загального платежу по договору фінансового лізину № 04/2025 від 17.04.2025, що був здійснений 07.07.2026 у сумі 3 044 901,57 грн. Сторони погоджуються, що зобов`язання боржника, які виникли на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/2347/26 є виконаними в повному обсязі.

Дослідивши надану сторонами мирову угоду від 15.04.2025, перевіривши повноваження сторін на вчинення відповідних дій, а також, що дії законних представників не суперечать інтересам осіб, яких вони представляють, вивчивши надані сторонами докази та з`ясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що мирова угода не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб та стосується лише прав і обов`язків сторін, проте умови мирової угоди є невиконуваними, оскільки не встановлюють жодного обов`язку для боржника.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступному.

Відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Згідно з статтею 330 Господарського процесуального кодексу України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала. Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.

Відповідно до статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Системний аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Разом із тим, процес захисту прав продовжується у формі виконання судового рішення, яке може відбуватися у добровільному чи примусовому порядку (виконавче провадження).

При цьому добровільний порядок, на відміну від примусового, на законодавчому рівні не регулюється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований у статті 330 Господарського процесуального кодексу України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, зі змісту частини 1 статті 330 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що на законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб`єктів, які уповноважені звернутися до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.

Частина 1 статті 330 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що зазначене право може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження.

Суб`єктами, які уповноважені звертатися до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.

Таким чином, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяв сторін про затвердження мирової угоди.

Керуючись статтями 46, 192-193, 233-235, 330 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у затвердженні мирової угоди у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кирилюк Т.Ю.