Рішення № 138535756, 16.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2026Справа № 910/2302/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради та Північного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оппозит" і Ставищенського житлово-комунального підприємства про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 589 735,23 грн,

за участю представників:

Прокуратури: Постемського А.В.;

Ради: не з`явився;

Держаудитслужби: не з`явився;

Товариства: Віталія Булата;

Підприємства: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2026 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі - ДАСУ) та Ставищенської селищної ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оппозит" (далі - Товариство) та Ставищенського житлово-комунального підприємства (далі - Підприємства), у якому просив визнати недійсними укладені між Підприємством і Товариством додаткові угоди: від 5 липня 2024 року № 1, від 5 серпня 2024 року № 2, - до договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 4 січня 2024 року № 1/2210. Крім того, Прокурор просив стягнути з Товариства на користь Ради безпідставно отримані вказаним відповідачем грошові кошти в розмірі 589 735,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано Прокурору строк для усунення її недоліків.

13 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від Прокурора на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 березня 2026 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2302/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 2 квітня 2026 року.

31 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останнє проти задоволення позову заперечувало, оскільки спірні додаткові угоди до договору, на думку Товариства, були укладені відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач стверджував, що під час дії воєнного стану до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні положення Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" від 12 жовтня 2022 року № 1178 (далі - Особливості), а не загальні приписи статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон). На момент укладення спірних додаткових угод Особливості не містили заборони на збільшення ціни продукції за договором понад 10 %, а встановлювали лише необхідність дотримання пропорційності зміни ціни підтвердженому ринковому коливанню. На думку Товариства, відповідні довідки Чернівецької торгово-промислової палати (далі - Чернівецька ТПП) є належним підтвердженням ринкового коливання цін на обумовлену договором продукцію, оскільки містять порівняння середньозважених цін за відповідні місяці й підтверджують відсоток їх зростання. Вказаний відповідач зазначав, що Прокурор безпідставно порівнював ціни лише окремих днів, що не відображає реальної динаміки таких цін на ринку електроенергії. Відповідач також наголошував на тому, що ціна на ринку "на добу наперед" є лише одним із компонентів кінцевої вартості електроенергії для споживача, тому її пряме порівняння з договірною ціною є некоректним. Окремо Товариство звертало увагу на те, що істотне підвищення ринкової вартості електроенергії було спричинене постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), "Про граничні ціни на ринку на добу наперед, внутрішньодобовому ринку та балансуючому ринку" від 20 травня 2024 року № 949 (далі - Постанова № 949). На думку вказаного відповідача, укладення додаткових угод було необхідним для забезпечення виконання договору в умовах різкого зростання закупівельної ціни. Товариство також вказувало на непослідовність поведінки Прокуратури, яка, будучи замовником у власних закупівлях електроенергії, також укладала додаткові угоди зі збільшенням ціни товару понад 10 %, однак не вважає такі правочини незаконними. Разом із відзивом Товариство подало заяву про залишення позову Прокурора без розгляду, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для представництва інтересів держави. Крім того, окремі положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 3 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) були визнані такими, що не відповідають Конституції України, а відтак останні не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказаний відповідач також зазначав, що Прокурор не виконав обов`язку щодо належного повідомлення всіх суб`єктів, в інтересах яких подано цей позов, зокрема не повідомив ДАСУ.

2 квітня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшла відповідь на відзив від 1 квітня 2026 року, у якій останній зазначав про те, що спірні додаткові угоди біли укладені між відповідачами з порушенням чинного законодавства, оскільки останні зумовили підвищення вартості обумовленої договором електричної енергії на 30,65 %. Прокурор зазначав, що Товариство, погодившись з умовами тендерної закупівлі, не може після перемоги в торгах без належних правових підстав вимагати підвищення ціни товару. На думку Прокурора, Товариство не довело належними та допустимими доказами факту коливання ринкової ціни електроенергії, яке б виправдовувало внесення відповідних змін до договору. Крім того, Прокурор спростовував доводи вказаного відповідача про пріоритет застосування Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178, над положеннями Закону. Положення Особливостей не можуть змінювати вимоги Закону та не скасовують встановлених ним обмежень щодо зміни істотних умов договору про публічні закупівлі. Разом із вищевказаною заявою по суті спору Прокурор подав заперечення на заяву Товариства про залишення позову без розгляду, у яких зазначив, що відповідним рішенням КСУ було відтерміновано втрату чинності окремих положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до 1 січня 2027 року. Прокурор також вказав, що цей позов подано з дотриманням вимог чинного законодавства й ДАСУ було належним чином повідомлено про наміри звернення Прокурора до суду.

У підготовчому засіданні 2 квітня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 7 травня 2026 року.

7 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останнє навело свої доводи на спростування аргументів Прокурора, вказаних у відповіді на відзив.

28 квітня 2026 року через систему "Електронний суд" від ДАСУ надійшли письмові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких остання зазначала про те, що підтримує позов Прокурора, вважає заявлені вимоги законними й обґрунтованими. Водночас ДАСУ вказувала на те, що відповідно до чинного законодавства вона уповноважена здійснювати державний фінансовий контроль та моніторинг публічних закупівель. Проте моніторинг спірної закупівлі № UA-2023-12-13-004949-а нею не проводився. Разом з письмовими поясненнями ДАСУ подала клопотання про розгляд цієї справи без участі її представника.

У підготовчому засіданні 7 травня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 червня 2026 року.

17 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від цієї ж дати про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 18 червня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні вказаної заяви Товариства від 17 червня 2026 року; про відмову в задоволенні усного клопотання представника Товариства про зупинення провадження у справі; про оголошення перерви в засіданні до 16 липня 2026 року.

15 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про надання дозволу на подання додаткових пояснень по справі з текстом додаткових пояснень по справі. У вказаних додаткових поясненнях Товариство зазначило про істотну зміну в правовому регулюванні спірних правовідносин у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 27 травня 2026 року № 4888-IX, за яким 10-відсоткове обмеження зміни ціни повинно оцінюватися щодо кожного окремого випадку зміни ціни, а не сукупно за всіма додатковими угодами.

У судовому засіданні 16 липня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про надання Товариству дозволу на подання додаткових письмових пояснень по справі.

У цьому ж судовому засіданні Прокурор підтримав позовні вимоги, викладені у його позові, наполягав на їх задоволенні.

Представник Товариства проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у його заявах по суті спору та додаткових поясненнях.

Представники ДАСУ, Ради та Підприємства в призначені судові засідання не з`явились, про дату, час та місце їх проведення були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку. Підприємство в установлений судом строк відзиву на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи без участі представників позивачів та вказаного відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представника Товариства, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд

ВСТАНОВИВ:

4 січня 2024 року між Підприємством і Товариством за результатом проведення відповідно до вимог Закону публічної закупівлі № UA-2023-12-13-004949-a було укладено договір про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 1/2210, за умовами якого останнє зобов`язалось поставити, а Підприємство - прийняти й оплатити електричну енергію на умовах цього правочину.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками відповідачів та скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного правочину його умови розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), Закону та Особливостей.

За пунктами 2.2., 2.3. договору обсяги закупівлі електричної енергії за цим правочином визначені в додатку № 1 і становлять 700 000,00 кВт*год. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені/збільшені залежно від реального фінансування видатків та потреби в електроенергії.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. вказаного правочину строк (термін) поставки (передачі) товарів: з дати підписання договору по 31 грудня 2024 року. Місце поставки (передачі) товарів - об`єкти споживача, перелік яких наведено в додатку № 3. Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за постачання електричної енергії, крім передбаченої умовами цього правочину.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору загальна його вартість становить 4 470 606,00 грн з ПДВ, з них бюджетних коштів - 1 000 000,00 грн. Ціна за одиницю товару за 1 кВт*год електричної енергії розраховується відповідно до формули, наведеної у пункті 5.2. цього договору та складає 6,38658 грн з ПДВ. Ціна за 1 кВт*год не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються споживачем самостійно оператору системи розподілу. Умови цього договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю) переможця процедури закупівлі.

Пунктами 5.3., 5.4.2. вказаного правочину передбачено, що істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених статтею 41 Закону, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. У разі коливання ціни товару на ринку в межах до 10 % від ціни за одиницю товару, зацікавлена сторона ініціює внесення змін у договір щодо зміни ціни за одиницю товару, але не раніше через 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю, внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Факт коливання ціни електричної енергії на ринку підтверджується довідкою(ми) або листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів або установ або організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію, щодо коливання ціни товару на ринку. Інформація в довідках повинна бути складена з використанням інформації, оприлюдненої Державним підприємством "Оператор ринку", на своєму офіційному веб-сайті (https://www.oree.com.ua) про результати торгів на ринку "на добу наперед" (у відповідній торгівельній зоні) за 10 днів місяця/20 днів місяця/місяць, відповідно до Закону № 2019. В залежності від періоду укладання договору або внесення змін до договору, до розрахунку відсотку коливання ціни приймається ціна за одиницю товару на РДН у відповідній торгівельній зоні за відповідний період: десять днів місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені змін до договору)/двадцять днів місяця, в якому було визначено ціну договору (або внесені змін до договору)/місяць, в якому було визначено ціну договору (або внесені змін до договору) та за десять днів розрахункового місяця/двадцять днів розрахункового місяця/кінець розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 5.4.7. договору сторони вносять до нього зміни в разі зміни регульованого тарифу на передачу електричної енергії з моменту набрання чинності нормативно-правовим актом, яким встановлено (змінено) регульовану ціну (тариф) на передачу електричної енергії. Постачальник письмово звергається до споживача щодо зміни ціни за одиницю товару. Підтвердженням необхідності внесення таких змін є чинні (введені в дію в установленому порядку) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення (зміни) регульованого тарифу на передачу електричної енергії. Сума договору при цьому може змінюватися в залежності від таких змін у бік збільшення або в бік зменшення без зміни обсягу закупівлі.

У разі необхідності зміни істотних умов договору, у тому числі зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку та/або зміни регульованої ціни (тарифу), сторона ініціатор такої зміни зобов`язана підготувати та направити на погодження іншій стороні проект змін до цього правочину в формі додаткової угоди (додаткового договору). Пропозиція щодо внесення змін до договору має містити обґрунтування необхідності внесення таких змін до договору. Обмін інформацією щодо внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом взаємного листування. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну умов договору, у 5-ти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, кожна із сторін має право ініціювати процедуру дострокового розірвання договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації за дострокове розірвання договору (пункти 5.5.-5.9. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 5.10.-5.13. договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач бере зобов`язання з отримання електричної енергії та його оплати в термін й строки, передбачені додатком № 2. Оплата за електричну енергію здійснюється споживачем виключно в грошовій формі шляхом перерахування бюджетних або власних коштів на поточний рахунок постачальника. Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії споживачу.

Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому договорі. Постачальник має право змінити ціну на електричну енергію, у тому числі внаслідок зміни регульованих складових ціни (тарифів на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змін у нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни, попередивши про це споживача за 30 календарних днів (пункти 6.1.1, 7.1.8. вказаного правочину).

Відповідно до пункту 14.1. договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами й скріплення їх підписів печатками та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим правочином.

Судом встановлено, що у період з 5 липня 2024 року по 26 грудня 2024 року між відповідачами було підписано шість додаткових угод до вказаного правочину.

Зокрема, додатковою угодою від 5 липня 2024 року № 1 було внесено зміни до пункту 5.2. договору та додатку № 1, відповідно до яких ціна за одиницю товару за 1 кВт*год електричної енергії розраховується відповідно до формули, наведеної у пункті 5.2. договору, та складає 7,6161624 грн з ПДВ. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії зменшено до 640 093,1897 кВт*год. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, є невід`ємною частиною договору та застосовується до визначення ціни за одиницю товару починаючи з 1 червня 2024 року.

Додатковою угодою від 5 серпня 2024 року № 2 було внесено зміни до пункту 5.2. договору та додатку № 1, відповідно до яких ціна за одиницю товару за 1 кВт*год електричної енергії розраховується відповідно до формули, наведеної у пункті 5.2. договору, та складає 8,344632 грн з ПДВ. У цій же додатковій угоді сторони погодили, що обсяг електричної енергії, з урахуванням зміни ціни договору за цією додатковою угодою, буде відкориговано з урахуванням фактичних даних за результатами усіх розрахункових періодів. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, є невід`ємною частиною договору та застосовується до визначення ціни за одиницю товару починаючи з 1 липня 2024 року.

Додатковою угодою від 28 серпня 2024 року № 3 сторони виклали розділ 5 договору у новій редакції, а саме: "5. Загальна вартість цього Договору становить 3 725 505,00 грн, крім того ПДВ - 745 101,00 грн, разом з ПДВ - 4 470 606,00 грн. (Чотири мільйони чотириста сімдесят тисяч шістсот шість гривень грн 00 коп) з них бюджетних коштів 533 100,50 грн (у разі збільшення чи зменшення бюджетних видатків, сума може змінюватися)". Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Додатковою угодою від 1 жовтня 2024 року № 4 сторони внесли зміни до додатку № 3, доповнивши його новими точкам об`єктів споживача електричної енергії.

Додатковою угодою від 22 листопада 2024 року № 5 сторони виклали розділ 5 договору у новій редакції, а саме: "5. Загальна вартість цього Договору становить 3 725 505,00 грн, крім того ПДВ - 745 101,00 грн, разом з ПДВ - 4 470 606,00 грн. (Чотири мільйони чотириста сімдесят тисяч шістсот шість гривень грн 00 коп) з них бюджетних коштів 459 600,50 грн (у разі збільшення чи зменшення бюджетних видатків, сума може змінюватися)". Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Додатковою угодою від 26 грудня 2024 року № 6 сторони виклали розділ 5 договору в новій редакції, а саме: "5. Загальна вартість цього Договору становить 3 725 499,03 грн, крім того ПДВ - 745 099,81 грн, разом з ПДВ - 4 470 598,84 грн. (Чотири мільйони чотириста сімдесят тисяч п`ятсот дев`яносто вісім грн 84 коп) з них бюджетних коштів 459 593,12 грн (у разі збільшення чи зменшення бюджетних видатків, сума може змінюватися)". Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

На виконання умов договору, з урахуванням додаткових угод № 1-2, Товариство поставило Підприємству електричну енергію в обсязі 607 658,00 кВт*год на загальну суму 4 470 598,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних між повноважними представниками відповідачів і скріплених їх печатками актів купівлі-продажу електричної енергії: від 31 січня 2024 року № 0000-000042 на суму 388 942,73 грн з ПДВ за 60 900,00 кВт*год електричної енергії, від 15 лютого 2024 року № 0000-000041 на суму 81 537,47 грн з ПДВ за 12 767,00 кВт*год електричної енергії, від 29 лютого 2024 року № 0000-000119 на суму 407 336,08 грн з ПДВ за 63 780,00 кВт*год електричної енергії, від 14 березня 2024 року № 0000-000118 на суму 72 193,90 грн з ПДВ за 11 304,00 кВт*год електричної енергії, від 31 березня 2024 року № 0000-000278 на суму 320 989,51 грн з ПДВ за 50 260,00 кВт*год електричної енергії, від 15 квітня 2024 року № 0000-000277 на суму 97 286,77 грн з ПДВ за 15 233,00 кВт*год електричної енергії, від 30 квітня 2024 року № 0000-000356 на суму 212 628,41 грн з ПДВ за 33 293,00 кВт*год електричної енергії, від 13 травня 2024 року № 0000-000355 на суму 54 279,54 грн з ПДВ за 8 499,00 кВт*год електричної енергії, від 31 травня 2024 року № 0000-000472 на суму 220 279,54 грн з ПДВ за 34 491,00 кВт*год електричної енергії, від 17 червня 2024 року № 0000-000471 на суму 30 119,11 грн з ПДВ за 4 716,00 кВт*год електричної енергії, від 30 червня 2024 року № 0000-000586 на суму 224 234,44 грн з ПДВ за 29 441,00 кВт*год електричної енергії, від 16 липня 2024 року № 0000-000585 на суму 5 674,22 грн з ПДВ за 745,00 кВт*год електричної енергії, від 31 липня 2024 року № 0000-000683 на суму 287 622,78 грн з ПДВ за 34 468,00 кВт*год електричної енергії, від 14 серпня 2024 року № 0000-000682 на суму 7 009,49 грн з ПДВ за 840,00 кВт*год електричної енергії, від 31 серпня 2024 року № 0000-000816 на суму 341 186,96 грн з ПДВ за 40 887,00 кВт*год електричної енергії, від 12 вересня 2024 року № 0000-000815 на суму 4 347,55 грн з ПДВ за 521,00 кВт*год електричної енергії, від 30 вересня 2024 року № 0000-000960 на суму 295 959,06 грн з ПДВ за 35 467,00 кВт*год електричної енергії, від 15 жовтня 2024 року № 0000-000959 на суму 7 727,12 грн з ПДВ за 926,00 кВт*год електричної енергії, від 31 жовтня 2024 року № 0000-001089 на суму 421 979,70 грн з ПДВ за 50 569,00 кВт*год електричної енергії, від 14 листопада 2024 року № 0000-001088 на суму 5 265,47 грн з ПДВ за 631,00 кВт*год електричної енергії, від 30 листопада 2024 року № 0000-001291 на суму 451 644,86 грн з ПДВ за 54 124,00 кВт*год електричної енергії, від 20 грудня 2024 року № 0000-001290 на суму 67 700,00 грн з ПДВ за 8 113,00 кВт*год електричної енергії, від 24 грудня 2024 року № 0000-001441 на суму 26 452,49 грн з ПДВ за 3 170,00 кВт*год електричної енергії, від 31 грудня 2024 року № 0000-001442 на суму 438 201,66 грн з ПДВ за 52 513,00 кВт*год електричної енергії.

За поставлений товар (з урахуванням додаткових угод №№ 1, 2 до договору) Підприємство сплатило грошові кошти у загальному розмірі 4 470 598,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 9 лютого 2024 року № 5220 на суму 388 942,73 грн, від 19 лютого 2024 року № 19 на суму 81 537,47 грн, від 8 березня 2024 року № 5317 на суму 361 887,15 грн, від 18 березня 2024 року № 44 на суму 72 193,90 грн, від 10 квітня 2024 року № 5439 на суму 320 989,51 грн, від 15 квітня 2024 року № 65 на суму 97 286,77 грн, від 14 травня 2024 року: № 5575 на суму 212 628,41 грн, № 105 на суму 54 279,54 грн, від 7 червня 2024 року № 5679 на суму 220 279,54 грн, від 19 червня 2024 року № 122 на суму 30 119,11 грн, від 10 липня 2024 року № 5826 на суму 224 234,44 грн, від 16 липня 2024 року № 143 на суму 5 674,22 грн, від 22 серпня 2024 року № 6019 на суму 287 622,78 грн, від 15 серпня 2024 року № 203 на суму 7 009,49 грн, від 12 вересня 2024 року № 6079 на суму 341 186,96 грн, від 16 вересня 2024 року № 234 на суму 4 347,55 грн, від 1 листопада 2024 року № 6301 на суму 295 959,06 грн, від 17 жовтня 2024 року № 318 на суму 7 727,12 грн, від 14 листопада 2024 року № 6352 на суму 421 979,70 грн, від 18 листопада 2024 року № 349 на суму 5 265,47 грн, від 13 грудня 2024 року № 6537 на суму 451 644,86 грн, від 24 грудня 2024 року № 395 на суму 67 700,00 грн, від 26 грудня 2024 року: № 6573 на суму 438 201,66 грн, № 396 на суму 26 452,49 грн.

Вказані обставини не заперечувались учасниками справи в їх заявах по суті спору.

На думку Прокурора, додатковими угодами № 1, 2 до договору сторони безпідставно збільшили ціну за одиницю товару в порівняні з ціною, визначеною в основному договорі, на 19,25 % і 9,56 % відповідно, чим порушили вимоги статті 41 Закону, а тому останній звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі ДАСУ та Ради про визнання вказаних угод недійсними та стягнення з Товариства на користь Ради 589 735,23 грн безпідставно сплачених грошових коштів за вищевказаним правочином.

За частиною 3 статті 3 ГПК України до господарського суду в справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Аналогічна за змістом правова норма закріплена у статті 53 ГПК України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Звертаючись до господарського суду з цією позовною заявою, Прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Відповідно до частини 4 цієї статті України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту вищенаведених законодавчих положень вбачається, що прокурор вправі звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади виключно у випадку, якщо такий орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів держави самостійно.

Суд звертає увагу на те, що встановлення наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі певного органу державної влади віднесено законодавцем до виключної компетенції суду, який в кожному конкретному випадку досліджує та встановлює відповідні обставини.

За частиною 4 статті 7 Закону Рахункова палата України, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Органи, уповноважені здійснювати контроль у сфері закупівель, не мають права втручатися в проведення закупівель.

Як встановлено частиною 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до "Положення про Державну аудиторську службу України", що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення), ДАСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Положеннями статті 8 Закону встановлено, що моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Рішення про початок моніторингу процедури закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник (або уповноважена керівником особа) за наявності однієї або декількох із таких підстав: дані автоматичних індикаторів ризиків; інформація, отримана від органів державної влади, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель; повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель; виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; інформація, отримана від громадських об`єднань, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявлених за результатами громадського контролю у сфері публічних закупівель відповідно до статті 7 цього Закону. Для аналізу даних, що свідчать про ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, може використовуватися: інформація, оприлюднена в електронній системі закупівель; інформація, що міститься в єдиних державних реєстрах; інформація в базах даних, відкритих для доступу центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Повідомлення про прийняття рішення про початок моніторингу процедури закупівлі орган державного фінансового контролю оприлюднює в електронній системі закупівель протягом двох робочих днів з дня прийняття такого рішення із зазначенням унікального номера оголошення про проведення конкурентної процедури закупівлі, присвоєного електронною системою закупівель, та/або унікального номера повідомлення про намір укласти договір про закупівлю у разі застосування переговорної процедури закупівлі, а також опису підстав для здійснення моніторингу процедури закупівлі. Повідомлення про початок моніторингу процедури закупівлі не зупиняє проведення процедур закупівель, визначених цим Законом. За результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі, що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання. У висновку обов`язково зазначаються, зокрема, опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявленого за результатами моніторингу процедури закупівлі, та зобов`язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель. Якщо за результатами моніторингу процедури закупівлі виявлено ознаки порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції органу державного фінансового контролю, про це письмово повідомляються відповідні державні органи. У разі підтвердження органом державного фінансового контролю факту усунення замовником порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, про що цей орган зазначає в електронній системі закупівель протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення замовником відповідної інформації в електронній системі закупівель, службова (посадова) особа замовника та/або уповноважена особа замовника не притягається до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері закупівель з порушень, що були усунуті замовником відповідно до висновку.

Разом із цим, судом встановлено, що ДАСУ моніторинг процедури публічної закупівлі № UA-2023-12-13-004949-a не проводився, інформація про прийняття вказаним органом державної влади рішення про початок такого моніторингу, зокрема, шляхом оприлюднення в електронній торговій системі відповідного повідомлення, у матеріалах справи відсутня. Наявність у діях посадових осіб ДАСУ ознак бездіяльності щодо проведення моніторингу спірної закупівлі в установленому законом порядку встановлена не була (докази зворотного в матеріалах справи відсутні), й зазначені обставини не входить до предмета доказування в межах розгляду даного господарського спору.

Складений за результатами проведення моніторингу висновок ДАСУ, у якому були б встановлені порушення Підприємством вимог закону під час проведення відповідної публічної закупівлі, а також приписи щодо порядку їх усунення підконтрольною установою, у матеріалах справи також відсутні.

У свою чергу, пунктами 4, 7, 8, 10 частини 1 статті 10 Закону № 2939-XII передбачений вичерпний перелік випадків, у яких ДАСУ має право звертатися до суду з позовом, зокрема: щодо спонукання про проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків шляхом таких інвентаризацій у разі відмови керівників підконтрольних установ у їх проведенні, вилучення до бюджету виявлених ревізіями прихованих і занижених валютних та інших платежів, укладених із порушенням законодавства, стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства, а також звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і тільки в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачені статтею 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю (моніторингу).

Аналогічна правова позиція щодо обсягу повноважень ДАСУ на звернення до суду з позовом викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 825/2262/16.

Однак, як вже зазначалося судом, будь-які вимоги ДАСУ до Підприємства щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю (моніторингу) публічної закупівлі № UA-2023-12-13-004949-a порушень законодавства не заявлялись.

Поряд із цим, предметом розгляду даної справи є вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання недійсними спірних додаткових угод до договору та стягнення виключно на користь Ради грошових коштів. Вимога про стягнення грошових коштів пред`явлена лише до Товариства, яке взагалі не є підконтрольною установою в розумінні вимог Закону № 2939-XII.

Враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства, обставини справи та предмет даного спору, суд дійшов висновку про те, що в ДАСУ відсутні повноваження на безпосереднє звернення до суду з даним позовом, зокрема, до непідконтрольного йому суб`єкта (господарюючого суб`єкта приватного сектору економіки) про визнання недійсними укладених з ним додаткових угод до договору та стягнення сплачених за ними грошових коштів у межах публічної закупівлі, яка взагалі не була об`єктом державного фінансового моніторингу. Жодним нормативно-правовим актом України таким правом цей орган не наділений.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. У таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року № 912/2385/18 та в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19 лютого 2019 року в справі № 925/226/18.

Пунктом 2 частини 1 статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Оскільки судом встановлена неправомірність пред`явлення позову Прокурором в інтересах ДАСУ, у частині таких вимог даний позов підлягає залишенню без розгляду.

За таких обставин позов Прокурора в інтересах держави в особі ДАСУ до Товариства та Підприємства про визнання недійсними спірних додаткових угод до договору та стягнення 589 735,23 грн підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 ГПК України.

Водночас суд вважає правомірним подання даного позову в інтересах держави в особі Ради, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України, статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 10 вказаного Закону встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вбачається, що Рада за своєю організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування.

З наявної у матеріалах справи копії повідомлення про наміри укласти договір про закупівлю № UA-2023-12-13-004949-a вбачається, що джерелом фінансування вказаного правочину є: власні кошти Підприємства в розмірі 3 578 000,00 грн, а також кошти місцевого бюджету в розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно зі статтею 26 БК України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Відповідно до частини 4 статті 71 Закону Україні "Про місцеве самоврядування в Україні" про ОМС органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відтак, Рада, у розумінні вищевказаних приписів законодавства, є розпорядником коштів місцевого бюджету (за рахунок яких частково здійснювалася закупівля за спірним правочином), що уповноважений на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків місцевого бюджету, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти місцевого бюджету, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави та відповідної територіальної громади в бюджетній сфері й публічних закупівель.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 зазначено, що: "Прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування. Зокрема, забезпечуючи виконання, у тому числі соціальних, гуманітарних, економічних функцій на відповідній території, територіальні громади діють у цивільних правовідносинах через утворені ними органи самоорганізації населення, які безпосередньо і вступають у цивільні та господарські правовідносини з метою реалізації наданих їм бюджетних повноважень. У цьому випадку органи місцевого самоврядування є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у правовідносинах щодо розпорядження та використання бюджетних коштів, наданих відповідним бюджетним призначенням чи асигнуванням на певні цілі. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду".

З матеріалів справи вбачається, що Прокурор листом від 24 листопада 2025 року № 50/4-10883вих-25 повідомляв Раду про факт виявлення порушення сторонами спірного правочину приписів Закону в частині укладання спірних додаткових угод, які призвели до необґрунтованого збільшення ціни товару та про необхідність вжиття заходів для усунення виявлених порушень у судовому порядку.

Листом від 2 грудня 2025 року № 03-06/2737 Рада повідомила Прокурора про те, що заходи щодо визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів не вживалися, оскільки, на думку Ради, укладення спірних додаткових угод до договору відповідало вимогам чинного законодавства.

Листом від 5 січня 2026 року № 50/4-71вих-26 Прокурор звернувся до Ради з вимогою надати інформацію про вжиті чи заплановані заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання спірних додаткових угод недійсними та повернення безпідставно сплачених Радою грошових коштів.

У відповідь на вказаний лист Рада разом з листом від 15 січня 2026 року № 03-06/103 надала Прокурору відомості щодо джерел фінансування спірного договору. Інформація щодо вжиття заходів для визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів чи інформація про заплановані Радою заходи для усунення виявлених порушень, у тому числі шляхом звернення до суду, та конкретні строки їх вжиття, у вказаному листі відсутня.

Оскільки судом встановлено, що Рада, як орган місцевого самоврядування, протягом тривалого періоду часу не здійснювала заходів, направлених на захист інтересів держави, Прокурор правомірно вжив представницькі заходи щодо вказаного позивача в даній справі відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У своїй заяві про залишення позову Прокурора без розгляду Товариство посилалося на те, що рішенням КСУ від 3 грудня 2025 № 6-р(ІІ)/2025 було визнано неконституційними окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, які надавали прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Не дивлячись те, що в пунктах 3 та 4 резолютивної частини вказаного рішення КСУ зазначено, що ці приписи Закону України "Про прокуратуру" втрачають чинність з 1 січня 2027 року, а зазначене рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності вказаних приписів Закону України "Про прокуратуру" та продовжують існувати після втрати ними чинності, Товариство зазначало, що: "суд не має права легалізувати таке представництво". У зв`язку з цим Товариство просило застосувати приписи Конституції як норми прямої дії й залишити позовну заяву Прокурора без розгляду.

У той же час, статтею 152 Конституцією України чітко визначено, що закони та інші акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Вказаною статтею Конституції України, як нормою прямої дії, чітко визначено повноваження КСУ, як єдиного органу конституційної юрисдикції, визначати час, з якого закони чи інші акти втрачають чинність.

У пунктах 3 та 4 рішення КСУ від 3 грудня 2025 № 6-р(ІІ)/2025 чітко визначено: окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" втрачають чинність з 1 січня 2027 року. Рішення КСУ не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У пункті 9 мотивувальної частині вказаного рішення зазначено: "Згідно з частиною першою статті 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Конституційний Суд України враховує, що в Україні у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами; Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX), та виходить із того, що для забезпечення можливості виконання державою свого обов`язку щодо захисту інтересів держави потрібно врегулювати питання реалізації установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України функції прокуратури. Отже, установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану. Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності".

КСУ в іншому своєму рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 також наголошував, на тому що: "принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом" (абзац 5 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Зміни в юридичне регулювання мають бути внесені так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість адаптуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, установлений законодавством до внесення відповідних змін (перше речення абзацу 2 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 15 квітня 2020 року № 2-р(II)/2020.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У свою чергу, будь-які правові висновки Верховного Суду щодо порядку застосування вищевказаного рішення КСУ чи окремих положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (з урахуванням висновків КСУ щодо їх неконституційності) на час розгляду судом даного спору відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаної заяви Товариства про залишення позову Прокурора без розгляду, у зв`язку з чим остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога позивача про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

За частиною 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

У свою чергу, за змістом статті 511 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання не створює обов`язку для третіх осіб. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

З системного тлумачення статей 215 та 216 ЦК України вбачається, що вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 березня 2024 року в справі № 904/192/22.

У свою чергу, Рада не є стороною оспорюваного правочину та додаткових угод, правомірність яких є предметом даного спору.

При цьому, Прокурором у встановленому законом порядку не доведено порушення вищезазначеними додатковими угодами прав та інтересів Ради, як заінтересованої особи в розумінні вищевказаних приписів ЦК України.

Зокрема, у своєму позові Прокурор посилався на те, що внаслідок укладення між відповідачами спірних додаткових угод були порушені майнові інтереси територіальної громади, внаслідок оплати поставленої за такими угодами електричної енергії коштами з місцевого бюджету.

При цьому, на час проведення відповідної закупівлі та укладення між відповідачами договору (до моменту внесення змін до нього спірними додатковими угодами № 1, 2) сума відповідних бюджетних коштів становила 1 000 000,00 грн. Вказані кошти були виділені Підприємству з місцевого бюджету відповідно до Плану використання бюджетних коштів на 2024 рік, затвердженого наказом начальника Підприємства від 10 січня 2024 року (копія якого міститься в матеріалах справи), за призначенням: "оплата комунальних послуг та енергоносіїв".

З наявних у матеріалах справи копій помісячного плану використання бюджетних коштів на 2024 рік Підприємства, затвердженого начальником Підприємства від 10 січня 2024 року, наказу начальника Підприємства від 28 серпня 2024 року № 59 "Про зміни в плані використання бюджетних коштів", довідки про зміни до плану використання бюджетних коштів від 28 серпня 2024 року № 6, наказу начальника Підприємства від 21 листопада 2024 року № 81 "Про зміни в плані використання бюджетних коштів", довідки про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2024 рік від 21 листопада 2024 року № 8, - вбачається, що сума використаних Підприємством бюджетних коштів на оплату поставленої Товариством за договором електричної енергії, не перевищує суми таких коштів, визначеної у договорі в первісній редакції (до моменту укладення спірних додаткових угод), та відповідає виділеній з місцевого бюджету сумі, яка була зазначена в умовах публічної закупівлі № UA-2023-12-13-004949-a.

Згідно з частини 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частиною 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Передбачений вказаною статтею ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 910/1238/17.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 23 січня 2020 року в справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 1 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18.

Судом встановлено, що спірні бюджетні кошти були перераховані Підприємством на користь Товариства у порядку виконання умов укладеного між ними правочину, при цьому сума таких бюджетних коштів не перевищувала суму, визначену первинними умовами договору та умовами тендерної закупівлі.

У свою чергу, відповідно до додаткової угоди від 26 грудня 2024 року № 6 (законність якої Прокурором у даній справі не оспорювалася й докази визнання її недійсною в установленому законом порядку до суду подані не були), загальна вартість укладеного між відповідачами правочину становила 4 470 598,84 грн з ПДВ, з яких бюджетні кошти становили лише 459 593,12 грн.

У листі Ради від 15 січня 2026 року № 03-06/103 чітко зазначено, що Підприємством на виконання вказаного правочину було сплачено: за рахунок коштів місцевого бюджету - 459 593,13 грн, за рахунок власних коштів Підприємства - 4 011 005,73 грн.

У той же час, зі змісту прохальної частини позовної заяви Прокурора вбачається, що останній просив суд стягнути з Товариства спірні 589 735,23 грн саме на користь Ради.

Отже, сума грошових коштів, які Прокурор просить стягнути з Товариства на користь Ради значно перевищує фактичні видатки місцевого бюджету на оплату спірного правочину.

Будь-яких доказів того, що спірні грошові кошти у розмірі 589 735,23 грн, які Прокурор просив стягнути з Товариства на користь Ради як безпідставно набуті за наслідками укладення спірних додаткових угод між відповідачами, є коштами виключно місцевого бюджету, а не власними коштами Підприємства, у матеріалах справи не міститься.

Вказані обставини спростовують наявність факту порушення прав та інтересів Ради.

Більш того, як вже зазначалося судом, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і вимога про визнання його недійсним, може бути заявлена лише заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням такого правочину.

У той же час, у своєму листі від 2 грудня 2025 року № 03-06/2737 Рада чітко зазначила, що не вбачає будь-яких порушень її прав та інтересів, зумовлених укладенням між відповідачами спірних додаткових угод.

Судом також враховано, що місцеві бюджети - це бюджет Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом і перспективним планом формування територій громад (стаття 1 БК України).

Отже, виділені Радою на користь Підприємства бюджетні кошти є коштами територіальної громади, а порядок їх розподілу та повернення чітко регламентований приписами БК України.

Однак Прокурор не навів жодних обґрунтувань щодо наявності у Ради повноважень на повернення раніше виділених нею коштів місцевого бюджету на користь Підприємства у порядку статті 1212 ЦК України та без дотримання бюджетних процедур, передбачених чинним законодавством України.

Оскільки Прокурором у встановленому законом порядку не доведено порушення вищезазначеними додатковими угодами прав та інтересів Ради, а також не доведено наявності правових підстав для стягнення саме на користь останньої спірних грошових коштів, суд дійшов висновку про необґрунтованість цього позову.

Інші доводи, на які посилалися учасники даного судового процесу під час розгляду справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду в даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Прокурора, пред`явленого в інтересах держави в особі Ради, слід відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору залишаються за Прокурором та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 226, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оппозит" і Ставищенського житлово-комунального підприємства про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 589 735,23 грн залишити без розгляду.

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оппозит" і Ставищенського житлово-комунального підприємства про визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення 589 735,23 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 27 липня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко