Рішення № 138535710, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2026Справа № 922/1223/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл»

про стягнення 1.693.491,42 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна»

про стягнення 240.773,40 грн

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Орленко М.І.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Михайлов Н.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.04.2026 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» про стягнення 1.693.491,2 грн, з яких 42.341,31 грн. основного боргу, договірна неустойка, нарахована на підставі п. 15.3 договору, у сумі 1.227.211,42 грн, пеня у розмірі 36.883,05 грн та штраф у розмірі 374.934,41 грн, нараховані на підставі п. 15.6 договору, а також 3% річних у розмірі 3.696,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 8.424,38 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що умовами Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 не передбачено у орендаря права відмовитись від договору оренди, а тому договір вважається розірваним з 23.02.2026 у зв`язку із істотним порушенням орендарем умов Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 (прострочення сплати платежів). За твердженням позивача, заборгованість відповідача зі сплати орендної плати становить 42.341,31 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача договірну неустойку, нараховану на підставі п. 15.3 договору, у сумі 1.227.211,42 грн, пеню у розмірі 36.883,05 грн та штраф у розмірі 374.934,41 грн, нараховані на підставі п. 15.6 договору, а також 3% річних у розмірі 3.696,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 8.424,38 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 суддею Спичаком О.М. відкрито провадження у справі №922/1223/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2026, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

27.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що у зв`язку із підписанням ним акту про повернення приміщення 28.01.2026 нарахування будь-яких платежів за лютий 2026 року є безпідставним. Крім того, відповідач послався на норми ст. 551 Цивільного кодексу України в частині договірної неустойки у сумі 1.227.211,42 грн.

Крім того, 27.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» надійшов зустрічний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» гарантійного платежу у сумі 240.773,40 грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обгрунтовані тим, що орендні правовідносини припинились між сторонами 28.01.2026 - в дату складання в односторонньому порядку позивачем за зустрічним позовом акті повернення об`єкта оренди, а тому в орендаря відсутні підстави здійснювати будь-які нарахування з 28.01.2026. Зважаючи на суму сплаченого позивачем за зустрічним позовом гарантійного платежу - 562.471,97 грн, та суму боргу станом на 28.01.2026 - 321.698,57 грн, відповідач за зустрічним позовом безпідставно утримує частину гарантійного платежу розміром 240.773,40 грн.

29.05.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» залишено без руху, встановлено заявнику строк та спосіб усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач за зустрічним позовом усунув недоліки зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» до спільного розгляду разом із первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна».

17.06.2026 до Господарського суд міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.06.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.07.2026.

23.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 01.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.07.2026.

10.07.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.07.2026 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по справі, первісний позов підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 15.07.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 15.07.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

17.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» (орендар) укладено Договір оренди №RPP-2/1-2, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплачуване користування у відповідності з умовами даного договору приміщення для здійснення орендарем господарської діяльності, за користування приміщенням орендар сплачує орендну плату.

У п. 4.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 зазначено, що строк оренди за цим договором визначається в пункті 20.13 договору та розпочинається після того, як приміщення буде передане орендарю за актом здачі-приймання приміщення, як визначено у п. 4.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 приміщення передається орендодавцем в оренду орендарю за цим договором відповідно до акту приймання-передачі приміщення, оформленого сторонами за формою, вказаною в Додатку №4 до цього Договору. Орендодавець оформлює Акт здачі-приймання приміщення та передає його орендарю. Орендар зобов`язаний прийняти приміщення та підписати Акт здачі-приймання приміщення протягом 2 (двох) робочих днів з моменту його передачі орендодавцем. Ухилення орендаря від приймання приміщення та або не підписання акту здачі-приймання приміщення протягом вищезазначеного строку є суттєвим порушенням договору та тягне за собою настання правових наслідків передбачених статтею 15 цього договору.

У розділі 20 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони визначили істотні умови договору, встановивши суму орендної плати (перші 12 місяців - 154950,93 грн, 13-24 місяці - 170446,03 грн, з 25-го місяця - 206239,69 грн), суму плати за обслуговування (38737,73 грн), розмір гарантійного платежу - 562471,97 грн, строк оренди - 35 місяців з моменту підписання акту здачі-приймання приміщення.

За актом здачі-приймання приміщення від 10.07.2024 позивач передав відповідачу об`єкт оренди за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

02.12.2025 відповідач надіслав позивачу лист, в якому повідомив про те, що у відповідача (орендаря) відпала необхідність в оренді приміщення. У вказаному листі відповідач просив позивача розглянути варіант про підписання додаткової угоди про дострокове розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Однак, позивач листом від 15.12.2025 відмовив відповідачу у підписанні додаткової угоди про дострокове розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Так як сторони не змогли дійти згоди про дострокове розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024, то відповідач за первісним позовом 07.01.2026 почав вивозити товар з орендованих приміщень та закрив приміщення для відвідувачів.

Однак, у п. 9.3 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 визначено, що орендар зобов`язаний щодня тримати приміщення відкритим для відвідувачів під час строку оренди, починаючи з дати відкриття приміщення, протягом таких годин: час відкриття - не пізніше 8:00 і час закриття - не раніше 18:00. Орендар змінює години роботи приміщення, якщо змінюються години роботи РПП, таким чином, щоб приміщення було відкритим увесь час протягом годин роботи РПП, як визначено у Правилах внутрішнього розпорядку, доданих до цього Договору в Додатку № 2 (далі іменуються "Правила внутрішнього розпорядку"). Сторони погоджуються, що приміщення вважається відкритим для відвідувачів, якщо дотримуються наступні: -у приміщенні не проводиться прибирання, крім легкого миття підлоги, що не перешкоджає доступу відвідувачів; - приміщення чисте, підлога суха, роликові штори підняті; - у приміщенні проводиться діяльність. Якщо у приміщенні розміщено магазин, він повинен мати весь асортимент товарів; - приміщення освітлене. Якщо не дотримується яка-небудь із вищезгаданих умов, приміщення вважається закритим, що підтверджується Актом, складеним представником орендодавця і підписаним двома свідками. У цьому випадку до орендаря застосовуються санкції, передбачені статтею 15 цього договору.

Згідно з п. 14.1.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодились, що цей договір припиняє свою дію після закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 14.1.4 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 договір припиняє свою дію у випадках, передбачених ст. 15 цього договору.

У п. 15.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодили, що з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язань з боку орендаря сторони домовились про те, що кожне істотне порушення орендарем господарських зобов`язань за цим договором, з переліку наведеного у пункті 15.2. цього договору, є достатньою правовою підставою для застосування орендодавцем до орендаря оперативно-господарських санкцій у вигляді односторонньої відмови орендодавця від цього договору у випадках і на умовах, передбачених частиною 1 статті 236 Господарського Кодексу України та повернення приміщення орендодавцю. Орендодавець має право відмовитись від цього договору після настання нижченаведених істотних порушень, перелічених у пункті 15.2 цього договору, якщо орендодавець попередньо письмово попереджав орендаря про усунення цих порушень. Через 5 календарних днів після надсилання орендарю попередження, у випадку якщо порушення не було усунуто та відповідний доказ усунення не був переданий орендодавцю, орендодавець повинен письмово повідомити орендаря про відмову від цього договору та здійснення свого права на розірвання договору. Розірвання договору настане через 20 календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про відмову від договору на адресу орендаря, передбачену для листування цим договором.

У п. 15.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони визначили випадки, які є істотним порушенням орендарем умов договору та які є підставою для застосування орендодавцем оперативно-господарської санкції у вигляді відмови від договору, серед яких - неспроможність орендаря розпочати або припинити діяльність у приміщенні та неспроможність зробити це в строки, вказані в попередженні орендодавця (відкриття, початок діяльності, грубе порушення правил внутрішнього розпорядку) (п. 15.2.4), - порушення орендарем, незважаючи на попередження, положень правил внутрішнього розпорядку, викладених у Додатку №2 до цього договору (п. 15.2.14).

Позивач за первісним позовом склав Акт про факт закриття приміщенні від 07.01.2026 (за участю двох свідків) з додаванням до нього фотографій (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

08.01.2026 позивач за первісним позовом надіслав Товариству з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» Попередження про усунення істотного порушення договору №5172 від 07.01.2026, в якому вимагав усунути вказані порушення 08.01.2026, та послався на умови п.п. 15.3 та 15.5 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Крім того, у п.п. в) п. 15.5 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 визначено, що орендар сплачує орендодавцю договірну неустойку в розмірі 1/15 одномісячної Фіксованої орендної плати, однак не менше 1000 (тисячі) грн. за кожен факт такого порушення, перелік яких наведено у підпунктах а) - е) пункту 15.5., а також орендар додатково сплачує штраф у розмірі як визначено нижче: - у випадку, якщо орендар призупиняє діяльність у приміщенні, за умови, що сторони не уклали жодної письмової угоди про дострокове припинення чи розірвання договору. У випадку не усунення орендарем порушення протягом 3-х днів після відправлення орендодавцем вимоги орендар сплачує неустойку у розмірі 2% від розміру щомісячної фіксованої орендної плати за кожний календарний день нездійснення дозволеної діяльності у приміщенні протягом перших 30 днів з моменту припинення дозволеної діяльності. Починаючи з 31-го календарного дня з моменту припинення дозволеної діяльності ставка неустойки становить 4% від розміру щомісячної фіксованої орендної плати за кожний календарний день протягом якого дозволена діяльність орендаря в приміщенні не буде здійснюватись.

Втім, листом від 19.01.2026 відповідач за первісним позовом запропонував позивачу за первісним позовом підписати 22.01.2026 акт повернення приміщення з оренди.

21.01.2026 позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом Попередження про усунення істотного порушення договору №5173 від 21.01.2026, в якому повідомив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» заборгованості за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 у сумі 335669,68 грн (відшкодування електроенергії за грудень 2025 року - 34906,40 грн, відшкодування водопостачання за листопад 2025 року- 249,90 грн, орендна плата за січень 2026 року - 240410,71 грн, послуги з обслуговування приміщення за січень 2026 року - 61102,67 грн).

Орендодавець також повідомив, що відповідно до п. 15.2.7 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 істотним порушенням умов договору є прострочення виплати орендарем усієї або частини фіксованої орендної плати чи інших платежів, витрат, зборів більше ніж на 1 місяць або несплата належних сум у додаткові строки довше ніж протягом 1 місяця.

Листом від 26.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» повідомило, що розмір внесеного ним гарантійного платежу становить 562471,97 грн. Крім того, вартість поліпшень, що були виконані в приміщення, становить 700000,00 грн, які відповідач за первісним позовом залишає позивачу.

Таким чином, загальна вказана сума грошових коштів перевищує заборгованість у сумі 335669,68 грн. Відповідач за первісним позовом просив позивача мирно врегулювати правовідносини та підписати акт повернення приміщення 27.01.2026.

Листом від 20.02.2026 вих. №5176 позивач за первісним позовом запросив відповідача скласти 23.02.2026 акт про повернення приміщення та повідомив, що датою розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 буде 23.02.22026, підставою для розірвання - істотне порушення відповідачем за первісним позовом умов договору - а саме п. 15.2.7 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

У листі від 23.02.2026 відповідач за первісним позовом не погодився із запропонованими позивачем за первісним позовом обставинами припинення правовідносин.

23.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» (орендодавець) склало в односторонньому порядку акт про повернення приміщення з оренди (так як орендар не з`явився для складання акту).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що умовами Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 не передбачено у орендаря права відмовитись від договору оренди, а тому договір вважається розірваним з 23.02.2026 у зв`язку із істотним порушенням орендарем умов Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 (прострочення сплати платежів). За твердженням позивача за первісним позовом, заборгованість відповідача за первісним позовом зі сплати орендної плати становить 42.341,31 грн. Також, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом договірну неустойку, нараховану на підставі п. 15.3 договору, у сумі 1.227.211,42 грн, пеню у розмірі 36.883,05 грн та штраф у розмірі 374.934,41 грн, нараховані на підставі п. 15.6 договору, а також 3% річних у розмірі 3.696,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 8.424,38 грн.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову, відповідач за первісним позовом зазначив, що у зв`язку із підписання ним акту про повернення приміщення 28.01.2026 нарахування будь-яких платежів за лютий 2026 року є безпідставним. Крім того, відповідач послався на норми ст. 551 Цивільного кодексу України в частині договірної неустойки у сумі 1.227.211,42 грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обгрунтовані тим, що орендні правовідносини припинились між сторонами 28.01.2026 - в дату складання в односторонньому порядку позивачем за зустрічним позовом акту повернення об`єкта оренди, а тому в орендаря відсутні підстави здійснювати будь-які нарахування з 28.01.2026. Зважаючи на суму сплаченого позивачем за зустрічним позовом гарантійного платежу - 562.471,97 грн, та суму боргу станом на 28.01.2026 - 321.698,57 грн, відповідач за зустрічним позовом безпідставно утримує частину гарантійного платежу розміром 240.773,40 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а вимоги позивача за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, зважаючи на такі обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 приміщення передається орендодавцем в оренду орендарю за цим договором відповідно до акту приймання-передачі приміщення, оформленого сторонами за формою, вказаною в Додатку №4 до цього Договору. Орендодавець оформлює Акт здачі-приймання приміщення та передає його орендарю. Орендар зобов`язаний прийняти приміщення та підписати Акт здачі-приймання приміщення протягом 2 (двох) робочих днів з моменту його передачі орендодавцем. Ухилення орендаря від приймання приміщення та або не підписання акту здачі-приймання приміщення протягом вищезазначеного строку є суттєвим порушенням договору та тягне за собою настання правових наслідків передбачених статтею 15 цього договору.

Як встановив суд, за актом здачі-приймання приміщення від 10.07.2024 позивач передав відповідачу об`єкт оренди за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Строк оренди становить 35 місяців від дати підписання вказаного акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Суд зазначає, що умовами Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 орендарю не надано права на односторонню відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом звертався до позивача за первісним позовом з пропозиціями укласти додаткові угоди про розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Однак, відповідної домовленості про розірвання договору за взаємною згодою сторони не змогли досягти, що стало наслідком того, що 07.01.2026 орендар почав вивозити свої речі з орендованих приміщень та припинив здійснювати в них свою господарську діяльність, що не заперечувалось відповідачем за первісним позовом під час розгляду судом даної справи.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 за користування приміщенням за цим договором орендар сплачує орендодавцю орендну плату та інші платежі, визначені в цьому Договорі, починаючи з дати Акту здачі-приймання приміщення, якщо інше не вказано в цьому договорі. Платежі за цим договором складаються з: Гарантійного платежу; Фіксованої орендної плати; Плати за комунальні послуги; Плати за обслуговування; Плати з обороту.

У п. 5.1.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодили, що фіксована орендна плата нараховується та оплачується орендарем до останнього дня строку оренди, а у випадку, якщо орендарем буде прострочено звільнення приміщення від власного майна, усунення пошкоджень приміщення по закінченню оренди та/чи передачу його орендодавцю за відповідним актом здачі приймання до дня фактичної передачі приміщення від орендаря до орендодавця за відповідним актом здачі-приймання.

Згідно з п. 5.1.3 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 компенсація витрат орендодавця на оплату комунальних послуг після початку перебігу строку оренди нараховується орендареві поряд (одночасно та у такий же період) із платою за обслуговування, починаючи з дати акту здачі-приймання приміщення, підписаного сторонами.

Згідно з п. 5.4.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 фіксована орендна плата за користування приміщенням протягом одного місяця (далі іменується "Фіксована орендна плата") дорівнює сумі, вказаній в пункті 20.6 цього договору.Фіксована орендна плата повинна бути проіндексована на умовах визначених в пп. 5.4.3. цього договору.

Згідно з п. 5.4.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 орендар сплачує орендодавцю Фіксовану орендну плату авансовими платежами на місяць вперед не пізніше ніж на десятий день місяця, за який сплачується Фіксована орендна плата (далі іменується "Місяць платежу"), на підставі цього договору або рахунку, виставленого орендодавцем із врахуванням щомісячної індексації фіксованої орендної плати, що здійснюється згідно з пп. 5.4.3. цього договору.

Компенсація вартості комунальних послуг здійснюється не пізніше ніж через 3 робочих дні з моменту отримання рахунку орендарем (п. 5.5.4 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024).

З матеріалів справи вбачається, що за листопад 2025 року позивач за первісним позовом нарахував відповідачу до компенсації за водопостачання суму 249,90 грн, за січень 2026 року орендну плату у сумі 240.410,71 грн, плату за послуги з обслуговування приміщення за січень 2026 року у сумі 60.102,67 грн, плату за відшкодування вартості електроенергії у сумі 34906,40 грн, що разом становить 335.669,68 грн.

Матеріали справи не містять, а відповідачем за зустрічним позовом не надано суду доказів сплати вказаної суми грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна».

При цьому судом враховано, що орендні правовідносини між сторонами на підставі Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 не були припинені у спірні періоди, а тому здійснені позивачем за первісним позовом нарахування, проти розмірів яких відповідач за первісним позовом не надав заперечень, є правомірними.

У п. 15.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодили, що з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язань з боку орендаря сторони домовились про те, що кожне істотне порушення орендарем господарських зобов`язань за цим договором, з переліку наведеного у пункті 15.2. цього договору, є достатньою правовою підставою для застосування орендодавцем до орендаря оперативно-господарських санкцій у вигляді односторонньої відмови орендодавця від цього договору у випадках і на умовах, передбачених частиною 1 статті 236 Господарського Кодексу України та повернення приміщення орендодавцю. Орендодавець має право відмовитись від цього договору після настання нижченаведених істотних порушень, перелічених у пункті 15.2 цього договору, якщо орендодавець попередньо письмово попереджав орендаря про усунення цих порушень. Через 5 календарних днів після надсилання орендарю попередження, у випадку якщо порушення не було усунуто та відповідний доказ усунення не був переданий орендодавцю, орендодавець повинен письмово повідомити орендаря про відмову від цього договору та здійснення свого права на розірвання договору. Розірвання договору настане через 20 календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про відмову від договору на адресу орендаря, передбачену для листування цим договором.

Як встановив суд, 21.01.2026 позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом Попередження про усунення істотного порушення договору №5173 від 21.01.2026, в якому повідомив про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» заборгованості за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 у сумі 335669,68 грн (відшкодування електроенергії за грудень 2025 року - 34906,40 грн, відшкодування водопостачання за листопад 2025 року- 249,90 грн, орендна плата за січень 2026 року - 240410,71 грн, послуги з обслуговування приміщення за січень 2026 року - 61102,67 грн).

Орендодавець також повідомив, що відповідно до п. 15.2.7 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 істотним порушенням умов договору є прострочення виплати орендарем усієї або частини фіксованої орендної плати чи інших платежів, витрат, зборів більше ніж на 1 місяць або несплата належних сум у додаткові строк довше ніж протягом 1 місяця.

Листом від 20.02.2026 вих. №5176 позивач за первісним позовом запросив відповідача скласти 23.02.2026 про повернення приміщення та повідомив, що датою розірвання Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 буде 23.02.2026, підставою для розірвання - істотне порушення відповідачем за первісним позовом умов договору - а саме п. 15.2.7 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).

У постанові від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору, а обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Суд зазначає, що умовами Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 передбачено, що однією з підстав для відмови орендодавця від договору (розірвання в односторонньому порядку) є прострочення виплати орендарем усієї або частини фіксованої орендної плати чи інших платежів, витрат, зборів більше ніж на 1 місяць або несплата належних сум у додаткові строки довше ніж протягом 1 місяця.

Так як відповідач за первісним позовом допустив прострочення сплати 335669,68 грн (відшкодування електроенергії за грудень 2025 року - 34906,40 грн, відшкодування водопостачання за листопад 2025 року- 249,90 грн, орендна плата за січень 2026 року - 240410,71 грн, послуги з обслуговування приміщення за січень 2026 року - 61102,67 грн) більше ніж на 1 місяць, то суд визнає обгрунтованою відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» від Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 на підставі п. 15.2.7 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024.

Отже, орендні правовідносини припинились між сторонами 23.02.2026, а тому обгрунтованим є нарахування орендарем платежів за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 до 23.02.2026.

У відзиві на первісну позовну заяву відповідач за первісним позовом зауважив, що акт про повернення приміщення було підписано 28.01.2026.

Втім, суд зазначає, що вказаний акт було складено орендарем в односторонньому порядку, акт не містить підписів представників орендодавця.

При цьому, умовами Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 орендарю не надано права на повернення об`єкта оренди шляхом складання в односторонньому порядку акта про повернення (п. 16.4 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024).

Також судом враховано, що умовами договору оренди орендарю не надано право в односторонньому порядку відмовлятись від орендних відносин, а тому суд критично ставиться до юридичного значення складеного орендарем в односторонньому порядку акту про повернення приміщення (так як договір оренди був чинний).

За таких обставин суд відхиляє пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» про те, що орендні правовідносини припинились 28.01.2026.

Крім вище вказаних нарахувань позивач за первісним позовом нарахував відповідачу також плату за електроенергію за січень 2026 року на суму 14860,93 грн, плату за водопостачання за грудень 2025 року на суму 249,90 грн, орендну плату за лютий 2026 року на суму 203226,22 грн та плату за послуги з обслуговування приміщення на суму 50806,55 грн, що разом із вище вказаними нарахуваннями у сумі 335669,68 грн становить 605.119,30 грн.

Доказівї сплати грошових коштів у сумі 605.119,30 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Втім, у п. 5.2.1 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодили, що у розумінні та для цілей цього договору Гарантійний платіж є видом забезпечення виконання зобов`язань орендаря (інший вид забезпечення зобов`язань орендаря, встановлений за погодженням сторін відповідно до прав, наданих положеннями частини другої статті 546 Цивільного кодексу України), які виникають у зв`язку з його укладенням, що видається орендарем орендодавцю в порядку та на умовах договору, виконання будь-яких зобов`язань орендаря, що виникають з договору оренди (в тому числі, але не виключно: зобов`язань орендаря зі сплати будь-яких платежів, санкцій та/або будь-яких збитків, понесених орендодавцем в ході виконання договору та/або компенсації будь-яких пошкоджень приміщення та/чи майна орендодавця) мають бути постійно забезпечені Гарантійним платежем, що дорівнює розміру подвійної місячної Фіксованої орендної плати, подвійної місячної Плати за обслуговування та подвійної місячної Плати за маркетинг за Приміщення, та визначений в пункті 20.11. цього Договору (далі іменується "Гарантійний платіж"), який сплачується Орендодавцю. Орендар сплачує Гарантійний платіж в порядку, визначеному цим Договором протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня його підписання. Відсотки на Гарантійний платіж не нараховуються. Якщо орендар не перерахує вищезгаданий Гарантійний платіж протягом 5 (п`яти) банківських днів після вказаних у договорі строків, орендодавець отримує право на збільшення Гарантійного платежу на 50% розміру Гарантійного платежу, визначеного в пункті 20.11. У випадку невиконання або неналежного виконання (з порушенням строку) орендарем зобов`язання, зазначеного в абз. 1 пп. 5.2.1 договору (або непоповнення Гарантійного платежу відповідно до пп. 5.2.3. та 5.2.4.), це буде вважатися суттєвим порушенням умов договору, що тягне за собою настання правових наслідків, передбачених пунктом 15.1. цього договору.

Відповідно до п. 5.2.2 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 Гарантійним платежем забезпечуються всі зобов`язання орендаря за цим договором. Перед використанням Гарантійного платежу орендодавець надсилає запит орендарю з вимогою сплатити розмір заборгованості протягом 7 (семи) календарних днів або виконати інше зобов`язання, належне до виконання. Гарантійний платіж використовується якщо, не дивлячись на запит орендодавця згаданий вище, існують несплачені платежі орендаря. Про кожне використання Гарантійного платежу орендар повинен бути письмово повідомлений.

Згідно з п. 5.2.5 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони домовились, що Гарантійний платіж буде сплачений в гривні на поточний рахунок орендодавця, вказаний в реквізитах сторін. По закінченню дії договору чи дострокового його розірвання Гарантійний платіж в гривнях, в тій сумі, в якій він внесений на цей момент, повертається на розрахунковий рахунок орендаря протягом 20 (двадцяти) банківських днів, якщо інше додатково не погоджено сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» гарантійний платіж у сумі 562.471,97 грн позивач за первісним позовом зарахував в оплату вказаних платежів, у зв`язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 становить 42.341,31 грн. (позивач за первісним позовом долучив до матеріалів справи копію листа вих. №5179 від 01.07.2026, в якому повідомив орендаря про зарахування гарантійного платежу в рахунок сплати заборгованості).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 у сумі 42.341,31 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем за первісним позовом не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» суми основного боргу у розмірі 42.341,31 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом неустойку у розмірі 1.227.211,42 грн.

У п. 15.3 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 сторони погодили, що у випадку якщо цей договір припиняється до закінчення строку, на який його було укладено, з причин, пов`язаних з орендарем, зокрема у випадках, вказаних у пункті 15.2. цього договору, орендар сплачує орендодавцю договірну неустойку у розмірі шестимісячної фіксованої орендної плати, збільшеної на 20% (гарантійний платіж сплачений на початку дії /договору не враховується в цю суму). У випадку, якщо протягом строку дії цього договору сторонами була погоджена зміна вартості Фіксованої орендної плати у бік зменшення у порівнянні з показником, визначеним п.20.6 договору (надалі - Зменшена фіксована орендна плата), та за умови дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря протягом одного календарного року починаючи з останнього календарного дня місяця, в якому була востаннє застосована Зменшена фіксована орендна плата, орендар зобов`язується сплатити орендодавцю договірну неустойку визначену в абзаці 1 цього пункту збільшену на суму, що рівна сумі різниць вартості Фіксованої орендної плати, визначеної п.20.6. договору та вартості Зменшеної фіксованої орендної плати за кожен період, в якому діяла Зменшена фіксована орендна плата. Сума до сплати, визначена як описано вище, індексується за правилами п.5.4.3 договору та сплачується орендарем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку орендодавця.

На підставі вказаного пункту договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» неустойку у сумі 1.227.211,42 грн.

Перевіривши розрахунок вказаної неустойки, суд дійшов висновку в його обгрунтованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач за первісним позовом вказав, що така сума неустойки є надмірною. Зокрема, відповідач за первісним позовом повідомив, що позивач за первісним позовом отримав об`єкт оренди разом із усіма поліпшеннями, здійсненими орендарем, на суму орієнтовно 700000 гривень. Таким чином, позивач за первісним позовом не зазнав реальних збитків, які б виправдовували нарахування такої неустойки.

Відповідач за первісним позовом зауважив, що «каральний, а не компенсаторний характер санкції (пункт 15.3 Договору оренди), що встановлює неустойку у розмірі «шестимісячної Фіксованої орендної плати збільшеної на 20%», за своєю суттю є кабальною умовою, нав`язаною орендодавцем як стороною, що домінує у правовідносинах (орендодавець торговельного центру). Така сума не є відшкодуванням збитків, а носить виключно каральний характер, що прямо суперечить господарській меті та суті цивільно-правової відповідальності».

Суд враховує, що поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 Цивільного кодексу України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем за первісним позовом неустойки (1.227.211,42 грн) значно перевищує суму основного боргу (42.341,31 грн), тоді як неустойка покликана компенсувати збитки, а не нести каральну функцію, беручи до уваги заперечення орендаря, а також з огляду на ненадання орендодавцем доказів понесення ним збитків, пов`язаних із спірними правовідносинами, суд дійшов висновку скористатись своїм правом та зменшити розмір вказаної неустойки до 409.070,47 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» неустойки у розмірі 1.227.211,42 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 409.070,47 грн.

Крім того, позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 36.883,05 грн та штраф у розмірі 374.934,41 грн за прострочення сплати орендних платежів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 15.6 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на момент стягнення пені, за кожен день затримки будь-якого платежу за цим договором. Крім того, якщо затримка перевищує 5 банківських днів, орендар сплачує штраф у розмірі 20% невиплаченої суми.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу, викладені позивачем за первісним позовом у позовній заяві, суд дійшов висновку в їх необгрунтованості в частині нарахування пені та штрафу на неустойку (на суму 1.227.211,42 грн), оскільки неустойка, нарахована на підставі п. 15.3 договору, є самостійною мірою відповідальності, а законодавством не передбачено нарахування неустойки (пені та штрафу) на неустойку.

Таким чином, обгрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл», є 18.727,05 грн, а обгрунтованим розміром штрафу - 129.492,13 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» нарахованих на підставі п. 15.6 Договору оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 пені у розмірі 36.883,05 грн та штрафу у розмірі 374.934,41 грн (за прострочення сплати орендних платежів) підлягають частковому задоволенню у розмірі 18.727,05 грн (пеня) та 129.492,13 грн (штраф).

Також, позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 3% річних у сумі 3.696,85 грн та інфляційні втрати у сумі 8.424,38 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку в їх необгрунтованості в частині нарахування на неустойку (на суму 1.227.211,42 грн), оскільки неустойка, нарахована на підставі п. 15.3 договору, є самостійною мірою відповідальності, а законодавством передбачено застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України лише до основного зобов`язання.

За таких обставин, обгрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом, є 1.881,25 грн.

Розрахунки інфляційних втрат визнаються судом обгрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» інфляційних втрат у розмірі 8.424,38 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл», суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки орендні правовідносини припинились між сторонами 23.02.2026, а не 18.01.2026 (як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» правомірно нараховувало платежі за Договором оренди №RPP-2/1-2 від 17.05.2024 до 23.02.2026, а зважаючи на те, що позивач за первісним позовом їх не сплачував, то гарантійний платіж був зарахований в рахунок сплати нарахованих платежів.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Зважаючи на встановлені судом обставини, підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» безпідставно утриманих коштів у сумі 240.773,40 грн відсутні, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл».

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

В частині первісного позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; в частині зустрічного позову судовий збір покладається на позивача за зустрічним позовом (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас судом враховано, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магніт Рітейл» (61046, Харківська обл, м. Харків, вул. Багратіона, буд. 6, кімната 107/1; ідентифікаційний код: 44290888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрас Україна» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 15-Г; ідентифікаційний код: 35210744) суму основного боргу у розмірі 42.341 (сорок дві тисячі триста сорок одна) грн 31 коп., неустойку у розмірі 409.070 (чотириста дев`ять тисяч сімдесят) грн 47 коп., пеню у розмірі 18.727 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять сім) грн 05 коп., штраф у розмірі 129.492 (сто двадцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто дві) грн 13 коп., 3% річних у розмірі 1.881 (одна тисяча вісімсот вісімдесят одна) грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 8.424 (вісім тисяч чотириста двадцять чотири) грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 17.136 (сімнадцять тисяч сто тридцять шість) грн 93 коп.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. Відмовити у задоволенні зустрічного позову.

5. Судовий збір за зустрічний позов покласти на позивача за зустрічним позовом.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 28.07.2026.

Суддя О.М. Спичак