Рішення № 138535575, 28.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/88/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 Справа № 908/1241/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж (пр. Соборний, буд. 161, офіс 10, м.Запоріжжя, 69126; код ЄДРПОУ 38700172)

До відповідача: Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція (вул. Промислова, буд.133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 823 726,07 грн.,

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

25.05.2026 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж до Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція про стягнення 823 726,07 грн.

25.05.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1241/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 30.06.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

15.06.2026 від Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж (надалі за текстом «Позивач») та стягнуто з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція (надалі за текстом «Відповідач») на користь Позивача суму основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн., 3% річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025 у розмірі 1 121 828,31 грн., інфляційні втрати за період з березня 2022 по вересень 2025 у розмірі 5 566 102,63 грн. В іншій частині позову відмовлено. 17.04.2026 відповідачем рішення суду № 908/3166/25 виконано добровільно в частині перерахування основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн., що підтверджується платіжною інструкцією. З урахування викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 14.10.2025 по 16.04.2026 на суму 156 869,42 грн. та інфляційні витрати за період з жовтня 2025 по квітень 2026 на суму 666 856,65 грн. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог зазначивши, що рішенням суду від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 стягнуто 3 % річних в розмірі 1 121 828,31 грн., які нараховані позивачем за період з 01.03.2022 по 14.10.2025 та інфляційні втрати в розмірі 5 566 102,63 грн., нараховані позивачем за період з березня 2022 року по вересень 2025 року. Позивачем у справі № 908/1241/26 заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 156 869,42 грн., яка нарахована за період з 14.10.2025 по 16.04.2026. Отже, Позивач просить суд стягнути 3% річних, двічі враховуючи дату 14.10.2025, та двічі нараховуючи 3% річних на цю дату. Також, з моменту окупації м. Енергодар, а саме, з 04.03.2022, на законодавчому рівні встановлена заборона на перерахування коштів на рахунок Позивача. Враховуючи, що на початок окупації м. Енергодару військовими формуваннями рф (04.03.2022) Позивач - ТОВ «НМВП «Електропівденмонтаж» був зареєстрований на ТОТ, обов`язок Відповідача щодо перерахування коштів на рахунок Позивача був зупинений встановленою забороною на перерахування коштів у спеціальній нормі Закону. Втрата Відповідачем виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання Компанією в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які істотно ускладнили виконання зобов`язань за договором. Неможливість Відповідачем сплатити кошти за спірним договором викликана об`єктивними негативними чинниками, що, по-перше, не залежать від його волі, по-друге, доводить відсутність вини в діях Відповідача. Просить суд ухвалити судове рішення у справі з урахуванням позиції Відповідача, зазначеної у відзиві на позовну заяву. Судові витрати покласти на Позивача.

Станом на 28.07.2026 відповіді на відзив від ТОВ «НМВП Електропівденмонтаж до суду не надійшло.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

28.07.2026 судом прийнято рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 (суддя Горохов І.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство «Електропівденмонтаж: «30.11.2021 між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом та Товариством з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж укладено договір № 21646-20/1 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021) на виконання робіт: технічне переоснащення. ВП ЗАЕС,. М. Енергодар, Промислова 133. Енергоблок № 5. Турбінне відділення. Заміна захистів РЗА системи живлення власних потреб 6кВ на мікропроцесорі пристрої (системи нормальної експлуатації). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

У спірних правовідносинах Акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом є правонаступником Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом.

Відповідно до п. 1.1 договору, за даним договором Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконання робіт за темою: технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова 133, Енергоблок № 5. Турбінне відділення. Заміна захистів РЗА системи живлення власних потреб 6 кВ на мікропроцесорні пристрої (СНЕ). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість робіт згідно з цим договором складає: 8 981 448,92 грн без ПДВ, крім того 1 796 289,78 грн. ПДВ, разом 10 777 738,70 грн. з ПДВ.

30.12.2021 між сторонами у справі підписано Довідку про вартість будівельних робіт (форма КБ-3) на загальну суму 10 316 637,24 грн. Оригінал вказаної довідки було досліджено судом під час розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів.

Як було установлено, Довідку про вартість виконаних будівельних робіт підписано між сторонами 30.12.2021, період - протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки припадає на 28.02.2022, початок періоду прострочення виконання грошового зобов`язання припадає на 01.03.2022.

ТОВ НМВП Електропівденмонтаж змінило своє місцезнаходження з м. Енергодар на м. Запоріжжя 07.06.2025, підтверджується Випискою з єдиного реєстру.

Отже, посилання відповідача на неможливість перерахування коштів позивачу за виконанні роботи є безпідставним, та така можливість у відповідача була.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025 у розмірі 1 121 828,31 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 566 104,34 грн. за період з березня 2022 року по вересень 2025 року.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що розрахунок інфляційних втрат не співпадає з розрахунком позивача та правильним розміром інфляційних втрат є 5 566 102,63 грн.».

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" суму основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн., 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 566 102,63 грн. та судовий збір у розмірі 204 054,82 грн. В іншій частині позову відмовлено.

25.03.2026 постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/3166/25 апеляційна скарга АТ НАЕК Енергоатом в особі філії ВП ЗАЕС залишена без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 - без змін. Вказане рішення набрало законної сили 25.03.2026.

На виконання вищевказаного рішення, 13.04.2024 господарським судом Запорізької області видані відповідні накази № 908/3166/25.

23.04.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про визнання такими, що не підлягають виконанню (повністю та частково) наказу суду від 13.04.2026 в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн. та наказу суду від 13.04.2026 в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.

Як встановлено ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі № 908/3166/25 (суддя Горохов І.С.): «після завершення апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Запорізької області 13.04.2026 були видані відповідні накази у справі № 908/3166/25:

- про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн., 3% річних у розмірі 1 121 828,31 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 566 102,63 грн.;

- про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 204 054,82 грн.;

- про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн.;

- про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу під час перегляду судового рішення апеляційним судом у розмірі 5500,00 грн.

Судом установлено, що 17.04.2026 відповідачем рішення суду та додаткову постанову у справі № 908/3166/25 виконано добровільно в частині перерахування основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

- № 593 на суму 10 316 637,24 грн., з призначенням платежу борг за рішенням ГС Запорізької обл. від 22.01.2026, справа № 908/3166/25, д.216146-20/1/20-121-04-21-11039 від 30.12.2021;

- № 606 на суму 5500,00 грн., з призначенням платежу «стягнення витрат на правничу допомогу за додатковою постановою ЦАГС від 06.04.2026, справа № 908/3166/25, д.216146-20/1/20-121-04-21-11039 від 30.12.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.05.2026 у справі № 908/3166/25 задоволено заяву АТ «НАЕК Енергоатом про визнання наказів (повністю та частково) такими, що не підлягають виконанню у справі № 908/3166/25. Визнано наказ Господарського суду Запорізької області від 13.04.2026, виданий на виконання рішення у справі № 908/3166/25 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж суми основного боргу в розмірі 10 316 637,24 грн., у зв`язку з його добровільним виконанням в цій частині. Визнано наказ Господарського суду Запорізької області від 13.04.2026, виданий на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду у справі № 908/3166/25 таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Запорізька АЕС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж витрат на професійну правничу допомогу під час перегляду судового рішення апеляційним судом у розмірі 5500,00 грн., у зв`язку з його добровільним виконанням.

Відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж 823 726,07 грн., яка складаються з 3 % річних за період з 14.10.2025 по 16.04.2026 на суму 156 869,42 грн. та інфляційних витрат за період з жовтня 2025 по квітень 2026 у розмірі 666 856,65 грн., які нараховані на суму основної заборгованості за договором № 21646-20/1 від 30.11.2021 (20-121-04-21-11039 від 30.12.2021) у розмірі 10 316 637,24 грн., стягнутої рішенням господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/3166/25.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно зі ст., ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням суду від 22.01.2026 № 908/3166/25 серед іншого стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 01.03.2022 по 14.10.2025 у розмірі 1 121 828,31 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 566 104,34 грн. за період з березня 2022 року по вересень 2025 року.

За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та, відповідно, отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, які належали до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Правова природа 3% річних є такою, що вони можуть нараховуватись саме на суму основного боргу.

За змістом статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунки 3 % річних за період з 14.10.2025 по 16.04.2026 на суму 156 869,42 грн., за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача у частині стягнення 3 % річних за період з 15.10.2025 по 16.04.2026 на суму 156 021,48 грн. з відмовою у стягненні 847,94 грн., у зв`язку з чим суд погодився із запереченнями відповідача в частині подвійного нарахування позивачем 3% річних за 14.10.2025 період, який стягнутий рішенням суду від 22.01.2026 № 908/3166/25.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат за період з жовтня 2025 по квітень 2026 у розмірі 666 856,65 грн. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.

Щодо тверджень Відповідача про наявність обставин, які ускладнили виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у діях відповідача відсутня вина, оскільки виконанню грошового зобов`язання перешкодило настання форс-мажорних обставин, з урахуванням їхнього підтвердження листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що в свою чергу відсутність вини у діях відповідача виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов`язання за Договором.

Суд зазначає, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Сторона, яка посилається на вищевказані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Тобто, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у вигляді штрафу та пені, відшкодування збитків).

Листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Суд зазначає, що введений в України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Однак, лист ТПП є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору, та не є доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов`язань.

Сторона, яка заявляє про те, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок форс-мажорних повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Договір поставки, з якого виникло грошове зобов`язання, був укладений 30.12.2021, тобто до початку повномасштабної збройної агресії та тимчасової окупації відповідної території, у зв`язку з чим на момент його укладення дія правового режиму тимчасово окупованих територій не поширювалася.

Отже, посилання Відповідача на правовий режим тимчасово окупованих територій не впливають на чинність договору та не можуть бути підставою для невиконання грошового зобов`язання, яке виникло до запровадження відповідного режиму та вже було підтверджене судовим рішенням, що набрало законної сили.

Крім того, здійснення Відповідачем сплати основної заборгованості 17.04.2026, тобто після введення воєнного стану, свідчить про наявність у нього реальної можливості виконувати грошові зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що як Відповідач так і Позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19).

Отже при укладенні спірного Договору сторони мали усвідомлювати всі ризики його укладення під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні не може вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), крім випадків настання конкретних подій/обставин під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено відповідними документами.

Таким чином, Відповідачем не доведено належним та допустимими доказами наявність настання для нього форс-мажорних обставин щодо невиконання умов договору поставки.

Крім цього, посилання Відповідача на неможливість сплатити кошти за спірним договором внаслідок об`єктивних негативних чинників, повне зупинення атомної станції, страту виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС вже було предметом дослідження при прийнятті рішення суду від 22.01.2026 по справі № 908/3166/25.

На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.

За таких умов, інші доводи сторін у відповідних частинах судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача 9 874,54 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція (вул. Промислова, буд.133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство Електропівденмонтаж (пр. Соборний, буд. 161, офіс 10, м.Запоріжжя, 69126; код ЄДРПОУ 38700172) 3 % річних у розмірі 156 021 (сто п`ятдесят шість тисяч двадцять одна) грн. 48 коп., інфляційні витрати на суму 666 856 (шістсот шістдесят шість тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. 65 коп. та витрати по сплаті судового збору на суму 9 874 (дев`ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 54 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.