Рішення № 138534237, 27.07.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026м. ДніпроСправа № 904/2879/26за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз", м. Київ

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (повідомлення) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Центральна окружна прокуратура міста Дніпра звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" про стягнення неустойки у розмірі 153 417, 04 грн за неправомірне використання об`єкту комунального майна нежитлового приміщення, загальною площею 245, 2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, за договором оренди № 449-ДРА/18 від 12.10.2018.

Разом із позовною заявою Центральна окружна прокуратура міста Дніпра подала заяву про забезпечення позову: шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю Дергіз, а також грошові кошти, що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитнофінансових установах, у межах ціни позову в розмірі 153 417,04 грн.

21.05.2026 ухвалою суду частково задоволено заяву Центральна окружна прокуратура міста Дніпра про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти, що обліковуються на всіх відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах ціни позову в розмірі 153 417, 04 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2879/26. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

Згідно із частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального суду України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) містяться відомості про юридичну особу, зокрема, щодо її місцезнаходження. Ухвала суду від 25.05.2026 була надіслана відповідачу на його адресу, вказану в ЄДР, а саме: 01000, м. Київ, проспект Бажана Миколи, буд. 3.

Відповідно до положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального суду України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, частина 7 статті 120 Господарського процесуального суду України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

17.06.2026 на адресу суду повернувся направлений відповідачу конверт із копією ухвали суду від 25.05.2026, до яких відділенням поштового зв`язку додано довідку про причину невручення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та можливість подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із частиною 2статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокурора викладена в позовній заяві

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на укладений сторонами договір оренди нерухомого майна № 449-ДРА/18 від 12.10.2018, строк дії якого закінчився 10.10.2021. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 910/13486/23 позов задоволено частково та зобов`язано ТОВ Дергіз усунути перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном та повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади нежитлове приміщення загальною площею 245, 2 кв.м, розташоване за адресою: місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б, шляхом підписання акта приймання - передачі об`єкта оренди з балансоутримувачем та орендодавцем, а також стягнуто орендну плату за період з 01.01.2020 до 10.10.2021 у розмірі 36 637, 45 грн. На виконання рішення суду 31.05.2024 між КП Дніпровський метрополітен ДМР та ТОВ Дергіз підписано акт повернення об`єкта оренди. Однак, об`єкт оренди не повернуто орендодавцю. На підставі частини 2 статті 785 ЦК України прокурором нараховано неустойку у розмірі 153 417, 04 грн за період з 11.10.2021 по 31.05.2024 за неправомірне використання комунального майна у зв`язку з невиконанням зобов`язань за умовами договору оренди щодо своєчасного його повернення орендодавцю.

Позиція позивача

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання пояснень щодо позовних вимог.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

12.10.2018 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кангаро Груп» (змінено назву 27.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дергіз») укладено договір оренди нерухомого майна № 449-ДРА/18, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.

Предметом договору є комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 245, 2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, для розміщення суб`єкту господарювання, що надає ритуальні послуги, вартість якого згідно з незалежною оцінкою становить 754 770 грн.

Вказане майно передавалось в оренду на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 за №41/11 «Про оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста».

Відповідно до рішення Дніпровської міської ради № 84/16 від 23.02.2022 (зі змінами) надання в оренду комунального майна належить до повноважень Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Вказаний об`єкт нерухомого майна перебуває на балансі КП «Дніпровський метрополітен» Дніпровської міської ради (п.1.1. договору).

Орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі об`єкта оренди (п. 2.2 договору).

12.10.2018 сторонами та балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення загальною площею 245,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б.

Договір оренди укладено на термін з 12.10.2018 до 10.10.2021 включно (п.10.1. договору).

Додатковою угодою №1 від 22.04.2019 внесено зміни до договору № 449- ДРА/18 в частині предмету договору та розміру орендної плати.

09.03.2023 Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради звернувся до ТОВ «Дергіз» з претензією №4/6-105, у якій зазначалось про закінчення дії договору оренди комунального майна 10.10.2021 та необхідності сплати заборгованості з орендної плати.

ТОВ «Дергіз» до орендодавця з листами щодо продовження вказаного договору оренди комунального нерухомого майна не зверталось та в порушення умов договору комунальне майно не повернуло.

Дніпровська міська рада в особі Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур та КП «Дніпровський метрополітен» ДМР звернулись до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом щодо повернення комунального майна, стягнення заборгованості зі сплати оренди та пені.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 910/13486/23 позов задоволено частково та зобов`язано ТОВ «Дергіз» усунути перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном та повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади нежитлове приміщення загальною площею 245, 2 кв.м, розташоване за адресою: місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б, шляхом підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди з балансоутримувачем та орендодавцем, а також стягнуто орендну плату за період з 01.01.2020 до 10.10.2021 в розмірі 36 637,45 грн.

На виконання рішення суду 31.05.2024 між орендодавцем, КП «Дніпровський метрополітен» ДМР та ТОВ «Дергіз» укладено акт повернення об`єкта оренди.

Таким чином, у період з 11.10.2021 по 31.05.2024 відповідач безпідставно використовував нежитлове приміщення загальною площею 245,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, а тому наявні підстави для стягнення з ТОВ «Дергіз» неустойки за неправомірне використання комунального майна у зв`язку з невиконанням зобов`язань за умовами договору щодо своєчасного його повернення орендодавцю за період з 11.10.2021 по 31.05.2024 в сумі 153 417,04 грн.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 910/13486/23 за позовом Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Комунальне підприємство "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ", у якій позивачі 1, 2 просять суд стягнути з відповідача на користь позивача-1 (до міського бюджету) заборгованість за період з 01.01.2020 до 30.06.2023 у розмірі 84 599, 11 грн та 5 337, 85 грн пені за період з 24.07.2022 до 24.07.2023.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2024 у справі № 910/13486/23 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 36 637,45 грн орендної плати, 2 684, 00 грн судового збору. Зобов`язано усунути перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 245, 2 кв. м, розташоване за адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, шляхом підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди з Комунальним підприємством "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради та Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 47 961, 66 грн орендної плати та 5 337, 85 грн пені, а також про стягнення на користь Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради 57 995,27 грн орендної плати) відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 29.02.2024, у зв`язку з чим судом видані накази про його примусове виконання.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі №910/16898/19 та ін.).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Суд враховує те, що у справі № 910/13486/23 встановлено, зокрема, наступне:

- у пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір діяв до 10.10.2021 включно;

- на час виникнення правовідносин щодо продовження договору, тобто станом на 10.10.2021, діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-IX. Тобто питання продовження договору мало вирішуватися відповідно до вимог законодавства, чинного на той час, а саме: відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 за №157-IX (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №922/3965/21 (пункт 13);

- жодних доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем дій, спрямованих на продовження дії договору, матеріали справи не містять;

- Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2020 за №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода" про що зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі № 914/1728/22, від 05.09.2023 у справі №914/2233/22;

- відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено;

- як встановлено судом, договір припинив свою дію 10.10.2021, однак доказів повернення об`єкта оренди від відповідача орендодавцю та балансоутримувачу матеріали справи не містять;

- відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Суд відзначає, що за змістом положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення;

- отже, після закінчення строку дії договору у наймодавця, згідно із положеннями статті 785 Цивільного кодексу України, виникає право на стягнення з наймача неустойки, а не орендної плати.

- вивчивши обґрунтування позовних вимог, суд наголошує, що під заборгованістю, яку позивачі-1,2 у певних долях просять суд стягнути на свою користь з відповідача мається на увазі саме орендна плата, а не неустойка, а отже позивачі-1,2 фактично просять суд стягнути з відповідача плату за правомірне користування майном;

- правомірне користування майном у відповідача закінчилося 10.10.2021, а тому саме вказана дата є граничною для нарахування орендної плати, яка може бути стягнута на користь орендодавця та балансоутримувача;

- з урахуванням положень законодавства та сталої судової практики суд відзначає, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі;

- позивач-1 просить суд стягнути з відповідача орендну плати за період з 01.01.2020 до 30.06.2023, однак підставними такі вимоги є лише за період з 01.01.2020 до закінчення строку дії договору, тобто до 10.10.2021. Суд здійснив власний перерахунок нарахованої позивачем-1 відповідачу заборгованості з орендної плати та дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем-1 за несплачену у період з 01.01.2020 до 10.10.2021 оренду плату у розмірі 36 637 грн. 45 коп., яка і підлягає стягненню у примусовому порядку;

- якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, як в даному випадку відповідач не повернув об`єкт оренди з оренди, належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, саме позивача-1 в даному випадку, після припинення договору, тобто після 10.10.2021, є вимога про стягнення з наймача неустойки (а не орендної плати), стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин та застосовується у разі (після) припинення договору, тобто саме тоді, коли користування майном стає неправомірним. Однак, для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України;

- оскільки позивач-1 заявив до стягнення з відповідача після закінчення дії договору, тобто після 10.10.2021, орендну плату, а не неустойку, вимога останнього про стягнення з відповідача орендної плати за період з 10.10.2021 до 30.06.2023 задоволенню не підлягає;

- після 10.10.2021 відповідач користується об`єктом оренди неправомірно, а тому підстав для стягнення саме орендної плати немає. При цьому орендодавець не позбавлений можливості заявити до відповідача вимоги про стягнення санкцій у вигляді неустойки в подвійному розмірі орендної плати за фактичне користування після закінчення строку дії договору;

- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;

- оскільки строк дії договору закінчився 10.10.2021, а на час вирішення спору по суті відсутні докази повернення з оренди об`єкта оренди, суд вбачає необхідність захистити інтереси Дніпровської міської територіальної громади і усунути перешкоди у користуванні майном, яке є комунальною власністю, а тому спільна вимога позивачів-1,2 про зобов`язання відповідача повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - об`єкт оренди визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Як встановлено судом, відповідач після закінчення строку оренди (10.10.2021) не повернув орендоване майно позивачу, таке повернення відбулось лише 31.05.2024.

Відповідно до вимог частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Звертаючись з позовними вимогами, прокурор просить суд стягнути з відповідача неустойку в порядку ст. 785 ГПК України за період з 11.10.2021 по 31.05.2024 у розмірі 153 417, 04 грн

На виконання рішення суду 31.05.2024 між орендодавцем, КП «Дніпровський метрополітен» ДМР та ТОВ «Дергіз» укладено акт повернення об`єкта оренди.

Прокурор зазначає, що з 11.10.2021 по 31.05.2024 відповідач безпідставно використовував нежитлове приміщення загальною площею 245,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, а тому наявні підстави для стягнення з ТОВ «Дергіз» неустойки за неправомірне використання комунального майна у зв`язку з невиконанням зобов`язань за умовами договору щодо своєчасного його повернення орендодавцю за період з 11.10.2021 по 31.05.2024 в сумі 153 417,04 грн.

Згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Договір оренди нерухомого майна № 449 ДРА/18 від 12.10.2018 є таким, що припинив свою дію 10.10.2021, отже, за приписами ст. 785 Цивільного кодексу України позивачем правомірно нараховано за спірний період неустойку в розмірі 153 417, 04 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 153 417, 04 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає наступне.

Представництво інтересів держави в суді є заходом реагування, направленим на реальне поновлення конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим порушених прав та інтересів держави.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається в інтересах держави в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1- 1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається в інтересах держави в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1- 1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Аналізом судової практики встановлено, що судами використовується наступне тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави: Нездійснення захисту - має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином - має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

З урахуванням викладеного, прокурор при зверненні до суду повинен, наряду з іншими обставинами, обґрунтувати в чому саме полягає Нездійснення захисту або Здійснення захисту неналежним чином, як підставу для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідну правову позицію з цього приводу висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

Прокурор зазначає, що предмет спору безпосередньо стосується питання бюджетних коштів, які є матеріальною основою територіальної громади.

Плата за користування комунальним майном є одним із ключових джерел наповнення місцевого бюджету територіальної громади, від стабільності й повноти якого безпосередньо залежить реалізація широкого кола важливих завдань, покладених на органи місцевого самоврядування.

Саме завдяки достатньому фінансовому ресурсу бюджет забезпечує фінансування як місцевих, так і загальнодержавних програм, підтримку соціально вразливих категорій населення, проведення заходів з благоустрою міста, розвитку його інфраструктури, культурної та соціальної сфери.

Водночас, недоотримання запланованих надходжень, на які територіальна громада міста Дніпра обґрунтовано розраховувала, суттєво обмежує фінансові можливості громади, ускладнює реалізацію запланованих проектів і стримує її подальший розвиток.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо надходження коштів до місцевого бюджету територіальної громади міста Дніпра, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, що комплексно та беззаперечно свідчить про винятковий суспільний інтерес даної справи.

У постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони видані, уповноважений орган має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Окремо прокурор звертає увагу на те, що Дніпровська міська рада, як представницький орган територіальної громади, першочергово покликана забезпечувати належний захист прав та законних інтересів мешканців міста, а також дотримання вимог законодавства у сфері використання комунального майна.

Наведені обставини свідчать про виключність випадку, що зумовлюють необхідність термінового вжиття заходів реагування у судовому порядку та відновлення порушених інтересів мешканців територіальної громади міста шляхом стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за оренду комунального майна за увесь час прострочення її повернення.

Винятковість у даному випадку полягає у дотриманні усіма учасниками правовідносин в сфері розпорядження та використання комунального майна законодавчо встановленого порядку, особливо з боку органів державної влади та місцевого самоврядування. Уповноважений орган позивач звертався до Господарського суду Дніпропетровської області (справи №910/13486/23 та № 904/4328/25) з метою стягнення з відповідача орендної плати за користування комунальним майном за адресою: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 123Б поза межами строку дії договору оренди, проте судом у задоволенні вказаних вимог відмовлено, оскільки у даних спірних правовідносинах належним способом захисту є стягнення неустойки, а не орендної плати, з огляду на неправомірне використання майна після закінчення дії договору оренди.

У свою чергу, уповноважений орган, будучи обізнаним про виявлені порушення, з огляду на ухвалені судом рішення та листи окружної прокуратури, маючи достатньо часу та повноважень, самостійно не вжив жодних заходів на захист інтересів територіальної громади міста, у зв`язку із чим зумовлено втручання прокурора шляхом звернення до суду з даним позовом для забезпечення ефективного управління комунальною власністю та поновлення порушених прав територіальної громади на отримання несплачених коштів за користування майном.

Бездіяльність компетентного органу, який є належним суб`єктом владних повноважень і первинним носієм обов`язку щодо захисту інтересів держави в особі територіальної громади у спірних правовідносинах, фактично створює умови для неправомірного користування комунальним майном без достатніх правових підстав, що, у свою чергу, спричиняє втрату доходів місцевого бюджету у вигляді ненадходження орендної плати, унеможливлює ефективне використання майна за його цільовим призначенням, а також призводить до зменшення економічної цінності майна та виникнення ризиків його пошкодження.

Вказана поведінка уповноваженого органу свідчить про відсутність ефективного захисту інтересів держави з боку компетентного суб`єкта, що створює реальну загрозу подальшого порушення прав держави в особі територіальної громади щодо ефективного використання комунального майна, що також свідчить про виключний випадок, який обумовлює необхідність втручання прокурора з метою представництва інтересів держави в суді з метою забезпечення законності у сфері розпорядження комунальними ресурсами.

У пункті 79 постанови від 26.05.2020 у справі № 911/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 80 Постанови).

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 вищезазначеної постанови зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 Верховний Суд вказав: якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то у такому випадку вимога про надання відповідному органу розумного строку для самостійного реагування на порушення і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

З наведеного слід зробити висновок, що норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Верховний Суд у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 зауважив, що суди у першу чергу зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до Кабінету Міністрів України, та поданням позову в цій справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру. Критерій розумності, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Отже, у даному випадку, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді, тобто діє в межах дискреційних повноважень.

Враховуючи те, що Дніпровська міська рада неналежно здійснює захист порушених інтересів держави, зокрема, тривалий час не звертається до суду з відповідним позовом, є обґрунтовані підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, з метою захисту майнових інтересів держави.

Звернення прокурора до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернення до суду для відновлення порушених інтересів держави.

Таким чином, окружною прокуратурою встановлено достатні підстави для представництва в суді інтересів держави.

Враховуючи наведені положення законодавства та висновки щодо застосування норм права Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (01000, м. Київ, проспект Бажана Миколи, буд. 3, код ЄДРПОУ 42246947) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) неустойку у розмірі 153 417, 04 грн за неправомірне використання об`єкту комунального майна нежитлового приміщення, загальною площею 245,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, за договором оренди № 449-ДРА/18 від 12.10.2018.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергіз" (01000, м. Київ, проспект Бажана Миколи, буд. 3, код ЄДРПОУ 42246947) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 2 662, 40 грн

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко