Рішення № 138534128, 16.07.2026, Господарський суд Волинської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 липня 2026 року Справа № 903/802/25

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Мачульської Л.В., розглянувши матеріали по справі

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща"

до відповідачів:

1) Луцької районної державної (військової) адміністрації,

2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області,

3) Ківерцівської міської ради,

про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу, рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

В засіданні приймали участь:

від прокуратури: Лебедюк-Гудкова Т.В.,

позивача: н/з,

від третьої особи: н/з

від відповідача 1: Шолкова О.В.,

від відповідача 2: Кушнікова К.М., Ковальчук О.В.

від відповідача 3: н/з

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду з позовом до Луцької районної державної (військової) адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Ківерцівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Ківерцівський національний природний парк "Цуманська пуща", якому просить:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га;

- визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність";

- визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності" щодо передачі земельної ділянки площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у комунальну власність Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської військової державної адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради (код ЄДРПОУ: 26516861) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (код ЄДРПОУ: 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га;

- судові витрати в сумі 14534,40 грн стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, землі природно-заповідного фонду загальнодержавного значення безпідставно передано у комунальну власність.

Ухвалою суду від 13.08.2025 (суддя Слободян О.Г.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.08.2025 відмовлено у задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації про забезпечення позову у справі №903/802/25. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у даній справі ухвалу Господарського суду Волинської області від 13.08.2025 у справі № 903/802/25 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким заяву Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації про забезпечення позову задоволено. Заборонено державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, площею 26,6557 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви. Заборонено державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, площею 26,6557 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви. Заборонено вчиняти Ківерцівській міській раді Луцького району будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.

21.08.2025 представник відповідача 3 - Ківерцівської міської ради надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-87/3682/25), в якому зазначив, що Ківерцівська міська рада є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, так як набула її в законний спосіб. Звернень від Ківерцівського національного природного парку "Цуманська пуща" до Ківерцівської міської ради щодо надання земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га не надходило.

25.28.2025 представник відповідача 1 - Луцької районної державної (військової) адміністрації надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-87/3715/25), в якому заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі. При цьому зазначив, що реорганізована Ківерцівська РД, приймаюче оспорюване рішення, діяла відповідно до норм чинного законодавства та в межах наданих повноважень.

25.08.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури надіслав на адресу суду відповідь (вх.№01-87/3732/25) на відзив Ківерцівської міської ради, в якій не погодився з доводами відповідача 3 та просив суд відхилити заперечення з підстав їх необґрунтованості. Прокурор вказав, що розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 в межах об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП «Цуманська пуща» згідно з чинним законодавством свідчить про їх належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює

передачу цих ділянок у комунальну власність.

21.08.2025 представник відповідача 3 - Ківерцівської міської ради надіслав на адресу суду заперечення (вх.№01-87/3749/25) на відповідь прокуратури, в яких зазначив, що Ківерцівська міська рада заперечує щодо стягнення з неї безпідставно судового збору, так як Ківерцівською міською радою не вчинялись дії щодо вибуття з природно-заповідного фонду земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га.

28.08.2025 представник відповідача 2 - Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надіслав на адресу суду клопотання (вх.№01-87/3796/25) про залишення позову без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст.226 ГПК України.

Також відповідач 2 надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-87/3798 від 28.08.25), в якому заперечив проти позову та просив відмовити у позові. На думку Головного управління в даній справі накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах та їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту, а обраний стороною предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав. Прийняті Головним управлінням накази є ненормативним актами суб`єкта владних повноважень, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування цих рішень не породжує наслідків для власника, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування пункту до

наказу Головного управління є неефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Крім цього, відповідач 2 подав клопотання про застосування судом позовної давності (вх.№01-87/3797/25 від 28.08.25).

02.09.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури надіслав на адресу суду відповідь (вх.№01-87/3849/25) на відзив Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області, в якій не погодився з доводами відповідача 1 та просив їх відхилити.

02.09.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав на адресу суду відповідь (вх.№01-87/3877/25) на відзив Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якій не погодився з доводами відповідача 2, викладеними у відзиві, та просив суд відхилити заперечення з підстав їх необґрунтованості.

02.09.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури також надіслав на адресу суду заперечення (вх.№01-87/3879/25) на клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про залишення позову без розгляду та клопотання про застосування строків позовної давності, в яких зазначив, що звернення Волинською обласною прокуратурою до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, і лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку відновлення статусу і режиму земель, об`єктів та територій природно-заповідного фонду, розташованих в межах НПП "Цуманська пуща".

Також зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо залишення позову прокурора без розгляду та застосування строків давності до позовних вимог прокурора.

05.09.2025 представник відповідача 2 - Головного управління Держгеокадастру у Волинській надіслав на адресу суду заперечення (вх.№01-87/3938/25) на відповідь прокуратури, в якому не погоджується з твердженнями, викладеними у відповіді на відзив та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.09.2025 відкладено підготовче засідання на 30.09.2025.

Ухвалою суду від 30.09.2025 у справі №903/802/25 продовжено строк підготовчого провадження до 11.11.2025 та відкладено підготовче засідання на 29.10.2025.

Ухвалою суду від 29.10.2025 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про зупинення провадження у справі задоволено; зупинено провадження у справі № 903/802/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/264/24.

08.01.2026 Вищою радою правосуддя прийнято рішення №1/0/15-26 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно наказу голови суду від 08.01.2026 №1/02-2 ОСОБА_1 відраховано зі штату працівників Господарського суду Волинської області.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду Волинської області від 12.01.2026 №01-4/1 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026, справу №903/802/25 розподілено судді Бідюк С.В.

Ухвалою суду від 15.01.2026 поновлено провадження у справі, прийнято до розгляду справу №903/802/25. Вирішено проводити підготовче провадження у справі №903/802/25 спочатку. Зупинено провадження у справі №903/802/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/264/24.

Ухвалою суду від 15.04.2026 поновлено провадження у справі №903/802/25. Розгляд справи призначено у підготовчому засіданні на 06 травня 2026 року о 12:30 год.

16.04.2026 надійшло клопотання Волинської обласної прокуратури про долучення до матеріалів справи акту державної екологічної інспекції у Волинській області від 18.01.2022, який помилково не долучений до позовної заяви.

Представники ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Луцької районної державної адміністрації долучення доказу не заперечили.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою долучив вищевказаний доказ до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, враховуючи виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 06.05.2026 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 03.06.2026 о 11:30 год.

При цьому, клопотання ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 28.08.2025 про залишення позову без розгляду буде розглядатися судом на стадії дослідження доказів по справі.

07.05.2026 від відповідача 3 - Ківерцівської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника. У заяві відповідач 3 також зазначив, що Ківерцівська міська рада є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 так як остання набула її в законний спосіб. Заперечує щодо стягнення з неї судового збору, оскільки Ківерцівською міською радою не вчинялись дії щодо вибуття з природно-заповідного фонду земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га, у матеріалах справи відсутні докази того, що міська рада чинила будь-які перешкоди державі у користуванні чи набутті прав на спірну земельну ділянку.

11.05.2026 Волинська обласна прокуратура подала суду додаткові пояснення у справі, у яких просить відхилити доводи Ківерцівської міської ради, викладені і заяві від 07.05.2026.

03.06.2026 у період з 10:36 год по 11:55 год у Волинській області була оголошена повітряна тривога.

У зв`язку з введенням на території України воєнного стану, оголошення повітряної тривоги, з метою мінімізації ризиків, задля захисту життя та здоров`я учасників судового процесу, ухвалою суду від 03.06.2026 відкладено розгляд справи по суті на 11 червня 2026 року о 15:00 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

Щодо клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи клопотання про залишення позову без розгляду відповідач-2 зазначає, що при зверненні з даним позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави прокурор вказує на бездіяльність вказаного органу, яка полягала у невжитті останнім заходів захисту порушених прав держави в судовому порядку, що, на думку прокурора надає йому право на звернення до суду. У даній справі не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання своїх функцій Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією, яка відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» може самостійно звертатися до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Таким чином, Головне управління вважає, що при розгляді вказаної судової справи є всі підстави для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

При вирішенні питання щодо залишення позовної заяви без розгляду суд взяв до уваги наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Подання цього позову про повернення земельної ділянки беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо не має органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, п. 37).

"Інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після

того, як цьому орану стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку

визначає суд з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі у справі № 912/2385, п. 40).

Отже прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі у справі № 912/2385, п. 43).

Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 ЗК України обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, Волинська обласна державна адміністрація мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, проте цього не зробила.

У відповідь на лист прокуратури про виявлення порушень природоохоронного законодавства Волинська ОДА повідомила, що заходи щодо витребування у судовому порядку земельних ділянок, що є частиною об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення не вживались, проти подання позову прокурором не заперечила.

Отже, вказані обставини відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді шляхом подачі даного позову.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 11.06.2026 відклав розгляд справи по суті на 24.06.2026 на 16:00 год.

З метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 24.06.2026 відклав розгляд справи по суті на 09.07.2026 на 10:00 год.

У судовому засіданні учасники справи дали свої пояснення, доводи, висловили думку з питань, які виникли під час розгляду справи з посиланням на заяви по суті спору.

Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

На підставі вищевикладеного, судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 16.07.2026 о 16:30 год.

16.07.2026 судом ухвалено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення учасників справи, господарський суд, встановив:

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Необхідність пред`явлення позову прокурором зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірних земельних ділянок природно- заповідного фонду.

Позов прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки природно- заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі спірної земельної ділянки, яка входить у межі НПП «Цуманська пуща». Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Подання даного позову про повернення земельної ділянки беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

За таких обставин наявні підстави для захисту порушених інтересів держави та суспільства прокурором.

Отже аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

До 27.05.2021 (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX) повноваження на розпорядження землями природно-заповідного фонду належали Кабінету Міністрів України.

Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 ЗК України обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, на час звернення з даним позовом до суду Волинська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, а тому вона є належним позивачем у спірних правовідносинах, однак заходів для усунення порушень законодавства не вжила.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Волинською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про ініціювання пред`явлення позову в інтересах Волинської обласної державної адміністрації.

Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави, Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) заходів щодо звернення до суду не вжито, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Ураховуючи те, що спірна ділянка належить до земель державного природно- заповідного фонду, яка перебуває під особливою охороною держави, невжиття Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 № 912/2385/18.

Вказані обставини відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Щодо суті спору.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 22.02.2010 №203/2010 (далі -Указ) на території Ківерцівського району (на даний час Луцький район) Волинської області створено Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» (далі також - Парк, Ківерцівський НПП, НПП).

Відповідно до вказаного вище Указу Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів та історико-культурних об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Зазначеним Указом до території НПП погоджено в установленому порядку включення 33475,34 га земель, а саме: 3471,54 га земель, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування і 30003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення.

Згідно додатків № 1 та № 2 зазначеного Указу до території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» включено 1952,59 га земель Ківерцівської районної державної адміністрації (1832,43 га з вилученням та 120,16 га без вилучення).

З проекту створення національного природного парку вбачається, що рішенням Журавичівської сільської ради (на даний час Ківерцівська міська громада) від 09.10.2009 №28/9 погоджено місце розташування земельних ділянок під створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» площею 4517,19 га, в тому числі: з вилученням загальною площею 935,88 га та без вилучення з постійного користування площею 3581,31 га (ліси та лісовкриті площі).

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно- заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону (у редакції станом на 22.02.2010 - дата створення парку) проекти створення територій та об`єктів ПЗФ передавались центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно- заповідного фонду.

Невід`ємною складовою проектів створення об`єктів ПЗФ є клопотання, що містить обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкту ПЗФ певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

В матеріалах погодження національного природного парку, на підставі яких формувався проект його створення, наявна інформація органів влади та місцевого самоврядування щодо відведення земель під створення Парку, в тому числі і Журавичівської сільської ради.

Управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області листом № 01-4/2790 від 17.12.2009, розглянувши матеріали щодо створення Ківерцівського НПП, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погодило створення вказаного НПП за рахунок земель Журавичівської сільської ради, у тому числі запасу, площею 935,88 га (додаток «Експлікація земель проектуємого Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» в розрізі земельних угідь з вилученням із користування).

Вилучення 935,88 га земель запасу Журавичівської сільської ради при створенні НПП також підтверджується інформацією заступника начальника управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (п. 2 вказаної інформації) про земельні ділянки, які передбачено залучити до складу Парку в розрізі місцевих рад та землекористувачів.

Передача 935,88 га земель запасу Журавичівської сільської ради із вилученням підтверджується листами Волинської обласної державної адміністрації № 409/28/2-10 від 28.01.2010 та Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області № 136/01-08-07 від 22.01.2010, адресованими Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Органи влади повідомили Міністерство про те, що враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, листів-погоджень від управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області, листом № 01 4/2790 від 12.12.2009 вони погоджують створення Парку.

Отже, до території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща» увійшли землі за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради площею 935,88 га, які одночасно із створенням (розширенням меж) вказаного об`єкта природно-заповідного фонду віднесено до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

На підставі рішення Ківерцівської міської ради № 1/30 від 07.12.2020 «Про початок реорганізації Тростянецької сільської ОТГ та Журавичівської сільської ради шляхом приєднання до Ківерцівської міської ради» розпочато відповідну процедуру реорганізації. Пунктом 2 указаного рішення передбачено, що Ківерцівська міська рада є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Журавичівської сільської ради.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково- дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Відповідно до Положення про Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 110 від 31.08.2020, Парк є територією природно- заповідного фонду загальнодержавного значення (п.1.1.). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково- дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2.). Загальна площа парку становить 33 475,34 га земель у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку та 30 003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення (п. 1.6.). Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п.2.1.).

Передбачені розділом 4 вказаного Положення вимоги щодо структури та режиму територій Парку, в тому числі заборонених видів діяльності на його території є тотожними до визначених у ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», відповідно до якої на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Таким чином, Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» юридично створений та функціонує з 2010 року, є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, включає у тому числі 935,88 га земель, що надаються у постійне користування парку (із вилученням у землевласників) за межами населених пунктів Журавичівської сільської (на даний час Ківерцівської міської) ради.

Юридичне створення Парку відповідає матеріалам Проекту створення, який погоджений із землекористувачами, і місцевими органами влади і самоврядування, що підтверджено відповіддю Управління від 05.08.2025 № 1318/1.15/2-25.

Згідно розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013 (на даний час Луцька РДА) надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

На виконання розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію, яку затверджено розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013.

Зазначеною технічною документацією, серед іншого, передбачено створення (формування) 30 окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Журавичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області загальною площею 536,9772 га.

Водночас встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №18-ОТГ від 08.12.2020 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 прийнято рішення про передачу Ківерцівській територіальній громаді Ківерцівського району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 577,9274 га.

Згідно акту приймання-передачі із державної в комунальну власність 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало, а Ківерцівська міська рада прийняла, серед інших, земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га (п. 9 Додатку).

В подальшому, Ківерцівська міська рада прийняла рішення №8/103 від 30.03.2021 про прийняття вказаних земель і зареєструвала за собою право комунальної власності, у тому числі й на земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755.

Таким чином, зазначена спірна земельна ділянка вибула з об`єкту природно- заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП «Цуманська пуща».

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 на території вищевказаного об`єкту ПЗФ підтверджується, також картою земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування, а також викопіюванням з Публічної кадастрової карти (копії додаються), інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.

Поряд із цим, інформація про віднесення земель площею 935,88 га до території Парку, яка надана у постійне користування підтверджена Охоронним зобов`язанням, яке видане на Журавичівську сільську раду від 23.04.2012 №215/13 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Волинській області.

Отже надані прокурором до справи докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображене накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га та меж території НПП «Цуманська пуща», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна ділянка, яка передана у комунальну власність Ківерцівської міської ради, входить у межі цього об`єкту і за своїми характеристиками належить до земель природно- заповідного фонду.

Згідно з ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі сільськогосподарського призначення та землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Статтею 43 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно- заповідного фонду.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 84 ЗК України (в редакції статті станом на 22.02.2010) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Крім цього, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Виходячи із вищенаведеного землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення не можуть перебувати в комунальній власності.

Отже, спірна земельна ділянка не могла бути передана у комунальну власність Ківерцівській міській раді.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно- освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки належать до природно- заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

За ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Частиною 3 ст. 7 вказаного Закону визначено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно ст.. 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно- заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно- заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51 - 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

Збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі (ст..4 цього Закону).

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України, підлягають особливій державній охороні.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 в межах об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - НПП «Цуманська пуща» згідно з чинним законодавством свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передачу цієї ділянки у комунальну власність, що підтверджується практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 09.12.2020 у справі № 676/190/18, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.

Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Так, Верховним Судом застосовано зазначений підхід в основному при визначенні режиму земель водного фонду. Водночас, оскільки землі природно-заповідного й водного фондів мають аналогічні обмеження щодо оборотоздатності, указана юридична конструкція підлягає застосуванню для кваліфікації спірних правовідносин і в цій справі.

Про правильність такої позиції свідчать постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 та від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично було змінено при їх формуванні у 2013 році шляхом проведення інвентаризації земель.

Так, згідно інформації з державного земельного кадастру, яка наявна в реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 утворились в процесі проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на підставі розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013.

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 затверджено технічну документацію із землеустрою з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області.

Висновком начальника відділу Держземагентства у Ківерцівському районі Волинської області погоджено вищевказану технічну документацію із землеустрою та фактично формування оспорюваних земельних ділянок в якості пасовищ.

Суд звертає увагу, що погодження вказаної технічної документації, яка формувалася в 2013 році та погодження створення Парку, яке датоване 17.12.2009 підписано однією і тією ж особою, а саме посадовою особою органу Держкомзему Левичик І.О.

Незважаючи на те, що Ківерцівська РДА та ГУ Держгеокадастру у Волинській області віднесли належність вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, ця обставина не має правового значення, оскільки статус ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єктів природно-заповідного фонду, і спеціальним режимом такої території.

Крім цього, 03.05.2019 Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» звертався до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування для збереження та використання національних природних парків Ківерцівським НПП «Цуманська пуща» із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення в землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованих на території Ківерцівського району Волинської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок 912,33 га. Разом з тим, право постійного користування, Парком не оформлено, що також підтверджено Державною екологічною інспекцією у Волинській області при проведенні планового заходу нагляду (контролю) діяльності Парку в період з 04.01.2022 по 18.01.2022.

Таким чином, посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування всупереч вимогам законодавства та наявним документам неправомірно сформовано земельну ділянку щодо її цільового призначення та передано у комунальну власність.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755, яка зареєстрована на праві комунальної власності за Ківерцівською міською радою, належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку з розташуванням на ній об`єктів природно-заповідного фонду - НПП «Цуманська Пуща», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Крім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково- обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Проектом організації території НПП «Цуманська пуща», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 300 від 15.08.2022, визначено функціональне зонування території парку. Згідно з картографічними матеріалами, які є додатком до цього Проекту (карти «Функціонального зонування території» та «Земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування»), спірні земельні ділянки накладаються на господарську зону парку із вилученням у землекористувачів.

Враховуючи, що територія площею 935,88 га, на якій розташована оспорювана земельна ділянка передана парку із вилученням у землекористувачів у 2010 році, її використання має здійснювати адміністрація НПП.

Цільове призначення земельної ділянки варто розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

Установлене спірній земельній ділянці цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її використання за таким призначенням, оскільки з часу створення НПП «Цуманська пуща» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкту.

З положень ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, прийняття рішення Ківерцівською міською радою та реєстрації земельної ділянки у відповідних реєстрах) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відтак, розпорядження щодо спірної земельної ділянки вправі приймати лише Волинська обласна державна адміністрація, яка є розпорядником земель державної форми власності за межами населених пунктів.

Положеннями ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно- заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Статтею 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Положеннями п. «г» ч. 1 ст. 150 ЗК України передбачено, що до особливо цінних земель, зокрема, відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель природно-заповідного фонду належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Спірна земельна ділянка Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку з державної власності не вилучалася, що підтверджено відповіддю Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Передача за рахунок земель природно-заповідного фонду земельних ділянок у комунальну власність легалізувала фактично протиправну зміну Ківерцівською РДА цільового призначення землі всупереч ч. 1 ст. 20 ЗК України.

Положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Стаття 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлює обмеження щодо видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Використання таких територій можливе лише у спосіб, який не суперечить їх цільовому призначенню, а також встановленим вимогам щодо їх охорони і відтворення.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

За ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України), оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося (п. 144 Постанови).

Отже, розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації від 19.12.2013 №324, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 18-ОТГ від 08.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 «Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності» стосується земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які не можуть бути передані у комунальну чи приватну власність поза волею розпорядника - Кабінету Міністрів України (Волинської обласної державної адміністрації), такі рішення суперечать ст. ст. 116, 122, 123, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання їх недійсними в частині, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755.

Щодо правових підстав усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному реєстр речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Наразі земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га зареєстрована на праві власності за Ківерцівською міською радою, проте в силу закону вона не може належати до земель сільськогосподарського призначення, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земель природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення, на яких розташовані об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 1 статті 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Наявний у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності Ківерцівської міської ради формально наділяє її певними юридичними правами щодо спірної земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику - державі в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Отже, державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду за органом місцевого самоврядування, який не має на неї жодних прав, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначену земельну ділянку.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Крім того, навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема для державної реєстрації подані всі необхідні документи відповідно до закону та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову. Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Ураховуючи зазначене та керуючись ст. ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, для забезпечення Волинській обласній державній адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Ківерцівською міською радою на оспорювану земельну ділянку з одночасним припиненням права комунальної власності Ківерцівської міської ради на них.

Оспорювана земельна ділянка сформована за рахунок території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща». Отже, вказана земельна ділянка не вибула з володіння держави, а її зареєстрований власник змінився лише формально.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Законодавцем встановлено, що території та об`єкти природно - заповідного фонду можуть використовуватися лише у певних цілях з дотриманням умов та вимог, визначених ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Водночас, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке суперечить дозволеним видам використання земель на заповідних територіях (в даному випадку для ведення особистого селянського господарства), передання її у комунальну власність та використання для таких цілей порушують вимоги закону.

Порядок формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав визначено ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Так, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформована земельна ділянка підлягає державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державний земельний кадастр це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж (ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Основними принципами на яких базується Державний земельний кадастр є зокрема, принцип об`єктивності, достовірності та повноти внесених відомостей.

Об`єктом Державного земельного кадастру є земельна ділянка (ст. 10 Закону України "Про державний земельний кадастр").

Статтею 11 Закону України "Про державний земельний кадастр" визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Частиною 1 статті 15 вказаного закону передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); нормативна грошова оцінка та інші.

Відповідно до ст. 20 цього закону відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру мають відповідати законодавству (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Згідно з ст. 16 вказаного закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Як вже зазначалось під час формування та реєстрації спірної земельної ділянки невірно визначено її категорію та цільове призначення.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 належить на праві комунальної власності Ківерцівській міській раді, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Відомості щодо цільового призначення спірної земельної ділянки суперечать її правовому режиму, як такої, що належить до земель природно-заповідного фонду, оскільки, за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду.

Водночас, наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки за цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що суперечить положенням Закону Україну «Про природно-заповідний фонд України» та Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. п. 3 п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Аналогічні вимоги передбачені ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Частинами 2, 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки відкривається поземельна книга. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 50 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 встановлено, що поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно з п. 57 вказаного порядку поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 156? цього Порядку.

Положеннями ст. 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Водночас, до того часу, поки у Державному земельному кадастрі продовжуватиме розміщуватися інформація про земельну ділянку з таким цільовим призначенням, яке суперечить дійсному (землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), такі дані в розумінні ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є офіційними.

З огляду на особливу цінність земель природно-заповідного фонду, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом визнання незаконною та скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню територій та об`єктів природно - заповідного фонду.

Скасування судом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України має наслідком припинення існування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, що у свою чергу дасть змогу запобігти можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 18.02.2025 у справі № 902/72/24 за результатами аналізу ч. ч. 9, 10 ст. 791 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" прийшов до висновку, що єдиною підставою для скасування у Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних правовідносин).

Враховуючи те, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою» стосуються земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, розпоряджатися якими не уповноважена районна адміністрація поза волею розпорядника - Кабінету Міністрів України (на час виникнення спірних правовідносин) та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання його недійсним з одночасним скасуванням державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 ЗК України.

На запит Волинської обласної прокуратури Луцька районна державна адміністрація повідомила, що відповідно до абзацу 3 пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» від 16.12.2020 передбачено здійснення реорганізації районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою.

З метою здійснення заходів щодо реорганізації районних державних адміністрацій Волинської області, головою обласної державної адміністрації 15.01.2021 видано розпорядження № 5 «Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської районних державних адміністрацій».

Відповідно до пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1321 від 16.12.2020 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються» перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 161 від 02.04.2021 «Про затвердження передавальних актів» такий акт затверджено.

Датою виникнення правонаступництва Луцької районної державної адміністрації майна, майнових прав та обов`язків реорганізованої Ківерцівської районної державної адміністрації є 02.04.2021, а тому відповідачем-1 у даній справі є Луцька РДА.

Щодо обраних прокурором способів захисту та вимоги про повернення земельної ділянки господарський суд вказує наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Разом з тим, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду висновувала про те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).

Таким чином, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15.

У відповідності до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Тобто, у разі пред`явлення віндикаційного позову щодо спірної земельної ділянки дійсно була б відсутня необхідність пред`явлення додаткових вимог, направлених, як-то на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, речових прав на них, тощо.

При цьому, суд враховує, що в п. п. 132-133 постанови Великої Палати Верховного Суду вказано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Також суд зважає на те, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (п. 319 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/264/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц , від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц , від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є саме негаторний, а не віндикаційний позов.

Наведеним спростовуються доводи відповідача-2 про обрання прокурором неналежного способу захисту прав та інтересів держави, шляхом пред`явлення негаторного позову про повернення спірної земельної ділянки.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 наразі зареєстрована на праві комунальної власності за Ківерцівською міською радою, проте з огляду на законодавство вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо вказаної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради повернути цю землю у державну власність.

Суд зазначає, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід керуватися принципом jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади, а суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування у мотивувальній частині судового рішення.

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).

В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 виснувала, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність вимога про визнання незаконним і скасування наказу органу Держгеокадастру про передачу у власність сільської ради земельної ділянки відповідає критерію правомірності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Велика Палата акцентувала увагу, що такий спосіб захисту безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, усуне порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини.

Крім того, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки заволодіння землями під об`єктами природно-заповідного фонду є законодавчо неможливим, то зайняття спірної земельної ділянки, яка знаходяться під об`єктом природно-заповідного фонду, є порушенням приписів Земельного кодексу України, тому їх треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі №911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17.

Позивач вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Як зазначалося судом вище, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є саме негаторний, а не віндикаційний позов.

З огляду на те, що прокурор при зверненні до суду має на меті усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні земельною ділянкою, яка в силу свого правого статусу (землі природно-заповідного фонду) не могла бути набута територіальною громадою (перебувати в комунальній власності), то суд вказує, що прокурором правильно пред`явлений саме негаторний позов.

При цьому, на відміну від віндикаційного позову, рішення про задоволення негаторного позову не є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно.

Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20 дійшов висновку, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність саме собою не є правовою підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку. У зв`язку з цим у разі задоволення негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку є такою, що також відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Твердження та доводи відповідачів щодо заперечень проти позову є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, заявлені позовні вимоги прокуратури є ефективним способом захисту, а тому позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Крім того, відповідачем-2 було заявлено про клопотання про застосування строків позовної давності, в якому він зазначив, що при зверненні з даним позовом в інтересах держави в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави прокурор вказує на бездіяльність Волинської обласної державної (військової) адміністрації, яка полягала у невжитті останнім заходів захисту порушених прав держави в судовому порядку. Проте, ні Волинською обласною прокуратурою, ні Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією не доведено належними доказами, коли саме їм стало відомо чи коли в силу покладених на них повноважень вони могли дізнатися про порушення інтересів держави, а тому є необхідність у застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин. Вказує, що позивач, з урахуванням своїх повноважень, починаючи із 2020 року мав змогу отримати повну та достовірну інформацію про незаконну на його думку передачу земельної ділянки з державної власності у комунальну власність у межах встановленого законом строку позовної давності, чого прокуратурою зроблено не було.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 1 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому численних змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин.

Законом України N 540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:

"12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України N 3450-IX від 08.11.2023:

"У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Суд зазначає, що карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 N 651), проте правовий режим воєнного стану продовжує діяти і на даний час.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.

4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX. Зазначеним Законом скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 по справі N 903/602/24 зауважено, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Вирішуючи питання щодо клопотання відповідача-1 про застосування до вимог позивача строків позовної давності, суд зазначає, що відповідно до змісту п. п. 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України загальний строк позовної давності, визначений ЦК України, був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (з 12.03.2020 по до 30.06.2023), а також зупинений на час дії в Україні воєнного стану (введений з 24.02.2022) до 04.09.2025.

Ураховуючи, що спірні правовідносини виникли в період дії карантину на території України та в подальшому в умовах воєнного стану, то в даному випадку перебіг позовної давності розпочато саме з 04.09.2025. Таким чином прокурор звернувся з позовною заявою в межах позовної давності.

Водночас, предметом спору є визнання незаконним та скасування розпорядження, наказу, рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, такий позов є негаторним і може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 922/1832/19, від 22.11.2023 у справі № 918/244/22).

Враховуючи вказане, строк позовної давності для звернення до суду із заявленими позовними вимогами прокурором не пропущений, з огляду на що клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зазначене, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заперечення Ківерцівської міської ради щодо стягнення з неї судового збору суд вважає безпідставним та необґрунтованим.

За подання позовної Волинською обласною прокуратурою було сплачено 14534,40 грн судового збору згідно платіжних інструкцій №1676 від 23.07.2025 та №1675 від 23.07.2025, за подання заяви про забезпечення позову сплачено 1211,20 грн згідно платіжної інструкції №1759 від 05.08.2025, всього 15745,60 грн.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га.

3. Визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність".

4. Визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку до рішення Ківерцівської міської ради № 8/103 від 30.03.2021 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок державної власності" щодо передачі земельної ділянки площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у комунальну власність Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади.

5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 26,6557 га з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

7. Усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Ківерцівської міської ради (вул. Шевченка, буд.14, м. Ківерці, Луцький район, Волинська обл., код ЄДРПОУ 26516861) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (Київський майдан, буд.9, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0721883100:04:000:0755 площею 26,6557 га.

8. Стягнути з Луцької районної державної (військової) адміністрації, (вул. Ковельська, буд.53, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04051425) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, буд. 15, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 02909915) 5248,53 грн витрат по сплаті судового збору.

9. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (вул. Винниченка, буд. 67, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, буд. 15, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 02909915) 5248,53 грн витрат по сплаті судового збору.

10. Стягнути з Ківерцівської міської ради (вул. Шевченка, буд.14, м. Ківерці, Луцький район, Волинська обл., код ЄДРПОУ 26516861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, буд. 15, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 02909915) 5248,54 грн витрат по сплаті судового збору.

11. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.07.2026.

Суддя С. В. Бідюк