Ухвала суду № 138532958, 24.07.2026, Радивилівський районний суд Рівненської області

Ухвала

(про залишення заяви без руху)

Справа № 568/1148/24

Провадження № 2-о/568/7/25

24 липня 2026 р. м.Радивилів

Суддя Радивилівського районного суду Рівненської області Делалова О.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Радивилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про встановлення факту смерті,

ВСТАНОВИВ:

До Радивилівського районного суду Рівненської області надійшла заява від ОСОБА_1 про встановлення факту смерті. Заявник просить суд встановити факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Успенка, Буринського району, Сумської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території РФ в м. Раменське, Московської області.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

З огляду на положення ч.3 ст. 294 ЦПК України до заяв в справах окремого провадження застосовуються вимоги ст. ст. 175, 177 ЦПК України щодо форми і змісту позовної заяви, а також вимоги ст. 185 ЦПК України в частині можливості повернення заяви.

Згідно з п.8 ч. 1ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту смерті подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення до суду він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Отже, зверненню до суду із заявою про встановлення факту смерті, має передувати звернення заявника до органу РАЦС із заявою про реєстрацію смерті особи. Лише після одержання відмови органу РАЦС у реєстрації події смерті, заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті.

Однак, заявник не надає доказів неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті його матері, оскільки згідно п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлення факту смерті особи в певний час можливе лише у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Надана заявником відмова РАЦС не може бути прийнята судом, оскільки стосується відмови у реєстрації факту смерті, яка відбулася на тимчасово окупованих територіях на підставі документів, виданих незаконною владою. В той же час, мати заявника померла на території росії, свідоцтво про смерть видано уповноваженим органом, перекладено на українську мову та переклад затверджений приватним нотаріусом.

Відповідно п.8 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

Відповідно ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10.01.2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Конвенція набрала чинності для України 22.12.2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Статтею 3 Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД (зокрема, Україною і РФ) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з РФ та Білоруссю. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих в зазначених країнах, незалежно від дати їх видачі (посвідчення).

З дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з РФ та Білоруссю до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України, застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року №2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з РФ і республікою Білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою, або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції, за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, свідоцтво про смерть, видане на території РФ, не потребує будь-якої легалізації.

Проте є незрозумілим, а заявником у заяві не вказано, чому видане свідоцтво про смерть не посвідчує факт смерті його матері ОСОБА_2 .

Як вбачається зі змісту заяви, заявник просить встановити факт смерті з метою оформлення спадкових прав після смерті матері.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».

Законодавцем визначено, що спадкоємці мають звернутися із відповідною заявою до нотаріуса, на підставі якої той заводить спадкову справу, а у випадку неможливості оформити процедуру спадкування та видати свідоцтво про право на спадщину, нотаріус зобов`язаний відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину, про що він виносить відповідну постанову. Вказана відмова нотаріуса є підставою для звернення до суду.

Таким чином, передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є наявність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, особа вправі звернутися до суду із заявою, у тому числі й про встановлення юридичних фактів. В протилежному випадку - дії нотаріуса можуть бути оскаржені в передбаченому законом порядку.

З матеріалів заяви не вбачається звернення заявника до нотаріуса, відкриття або відмову у відкритті спадкової справи, неприйняття нотаріусом свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , видане уповноваженими органами РФ. Так, доказів звернення заявника до нотаріальної контори та відповідної постанови (роз`яснення) про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії заявником долучено не було.

Тому заявнику на виконання вищевказаних вимог законодавства, необхідно надати суду постанову (роз`яснення) нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину (вчинення нотаріальних дій) після смерті матері, яка є передумовою для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Заявником не зазначено, та не надано належних доказів, які є перешкоди для оформлення своїх спадкових прав після смерті матері ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів. І тільки у разі наявності об`єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищенаведене, приходжу до переконання, що вищезазначену заяву слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ним копії ухвали.

Керуючись ст.ст.175,177,185,260, 318 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Радивилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про встановлення факту смерті залишити без руху з підстав, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Надати заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10- ти (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Запропонувати заявнику у зазначений строк:

-надати належним чином складену заяву у новій редакції, у якій зазначити, які є перешкоди у підтвердженні факту смерті ОСОБА_2 , зазначити чому свідоцтво про смерть не посвідчує факт смерті ОСОБА_2 ;

-надати докази звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану та надати відповідну відмову цього органу у наданні відповідних документів та реєстрації смерті;

-надати суду постанову (роз`яснення) нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину (вчинення нотаріальних дій).

В разі виконання вимог у встановлений судом термін, заява буде вважатись поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо заявник не усуне недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Делалова