Рішення № 138531875, 28.07.2026, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/3214/26

Номер рядка звіту 46

Провадження № 2/279/2328/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2026 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Гонцовською Л.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Лещенка А.Ю., дистанційно представника відповідача Мельничука Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Орлюк Сергій Антонович до Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції у Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, в інтересах якої діє представник-адвокат Орлюк С.А. звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Житомирської обласної прокуратури, Головного Управління Національної поліції у Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що вона є рідною матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживав АДРЕСА_1 , який помер в червні 2019 року.

Згідно повідомлення про підозру від 04.05.2018 року, начальника СВ Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області майора поліції Прилипка І.В., розглянувши матеріали кримінального провадження № 12018060060000367 від 03.03.2018 року за ознаками злочину передбаченого п.7 ч. 2 статті 115 КК України повідомив, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те що він підозрюється у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з хуліганських мотивів, тобто у вчиненні злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, яке було вручено тільки 04.03.2018 року о 20 год. 10 хв., та протокол допиту підозрюваного від 04.03.2018 року проведений о 20 год 15 хв. закінчено о 20 год 25 хв. проведеного в приміщенні Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області по вул. Грушевського 5, м. Коростень а підозрюваний знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні за іншою адресою м. Коростень, вул. Жмаченка, 46 вручено 05.03.2018 року о 14 годині (тобто сфабриковані документи), крім того адвокат Ертус С.В. призначений Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Житомирській області доручення № 006 000084 від 04.03.2018 року та прибути о 21 год 43 хв. за адресою м. Коростень, вул. Грушевського, 5 каб 55 як захисник ОСОБА_3 , за повідомленням старшого слідчого Плотницького Р.Г. (як видно після проведених слідчих дій) для підписання протоколів без участі підозрюваного та конфідиційного спілкування захисника з Клієнтом який перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з тяжкими пораненнями, тому допит датований 04.03.2018 року а вручався протокол 05.03.2018 року о 14 годині.

Як вказано в підозрі 03 березня 2018 року близько 18 год.45 хвилин ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та не встановлена досудовим слідством особа, знаходились в кафе «Імперія», що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , де розпивали спиртні напої. В цей час до кафе зайшов ОСОБА_4 зі своїми знайомими. Зайшовши в кафе, ОСОБА_4 побачив ОСОБА_3 та разом з товаришами наблизився до столу, за яким він сидів і звернувся до ОСОБА_3 з пропозицією "побалакати" з приводу їх взаємовідносин. Внаслідок, перестрілки з невстановленої слідством зброї між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останній помер в КНП «Коростенська центральна міська лікарня» 03.03.2018 року від отриманих вогнепальних поранень. Підозру потерпілому ОСОБА_4 щодо заподіяння вогнепальних поранень ОСОБА_3 вручено не було. 04.03.2018 році начальником СВ Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області Прилипком І.В. о 20 годині 00 хв. в приміщенні реанімаційного відділення Коростенської районної лікарні складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_3 згідно ч.4 ст. 208 КПК України та о 20 год. 35 хв. повідомлено уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги , який підписаний учасниками ОСОБА_3 , захисником ОСОБА_6 та начальником СВ ОСОБА_7 . Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 07.03.2018 року в справі 296/1929/18 суддя Сингаївський О.П. . відмовив в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - ОСОБА_3 . 13.04.2018 року Апеляційним судом Житомирської області в справі 296/1929/18 підозрюваному ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 03 травня 2018 року. Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира справа 296/3868/18 від 27.04.2018 року підозрюваному ОСОБА_3 . В задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою - відмовити. Застосувати до підозрюваного ОСОБА_3 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 26 червня 2018 року. Згідно Державної установи «Житомирська установа вбачається з матеріалів провадження, виконання покарань (№8)» від 24.04.2018 року, ув`язнений ОСОБА_3 дійшов до слідчого ізолятора установи 13.04.2018 року в стані середньої важкості, який зумовлений станом після оперативного втручання (05.03.2018 року) з приводу вогнепального поранення черевної порожнини з враженням шлунку та печінки, грудної порожнини з враженням правої легені, після травматичного синовіїту лівого колінного суглобу. На час розгляду клопотання слідчого слідчим суддею підозрюваний потребував динамічного нагляду лікаря-хірурга (відсутній в штаті медичної частини установи), періодичних інструментальних методів обстеження, фізіотерапевтичних методів реабілітації (необхідне обладнання в медичній частині установи відсуне), дієтичного харчування. 23 серпня 2018 року старшим слідчим СУ ГУНП в Житомирській області Плотницький Р.Г. змінив раніше повідомлену підозру у вчиненні кримінального правопорушення з ч.2 ст.115 КК Україна на статтю 118 КК України про що повідомив підозрюваного ОСОБА_3 , в решті підозри за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України провадження закриті за відсутністю складу злочину в діях ОСОБА_3 та внесені відомості до ЄРЛР 27.08.2018 року. Слідчий СУ ГУНП в Житомирській області Плотницький Р.Г. витребував в КНП «Коростенська районна лікарня» в хірургічному відділені історію хвороби для повторного експертного дослідження та огляду, яка за загадкових обставин зникла, та на запити адвоката Орлюка С.А. до СУ ГУНП в Житомирській області інформація була надана в 29.07.2021 року що дана історія перебуває в СУ ГУНП та нададуть до суду за Ухвалою суду, та після витребування історії хвороби ОСОБА_3 Коростенським міськрайонним судом Житомирської області у справі 279/3963/18 надано інформацію суду про зникнення історії хвороби ОСОБА_3 тобто знищення доказу про невинуватість підозрюваного/обвинуваченого, крім того в ній містилася довідка про освідування яке не проводилася в приймальному відділенні КНП ОСОБА_3 та інших доказів про тяжкість спричинених травм вогнепальних поранень, та неналежного лікування ОСОБА_3 , тобто слідчий знищив докази. Після чого, обвинувальний акт був скерований до Коростенського міськрайонного суду 05.09.2018 року в справі 279/3963/18 отримавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018060060000367 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого за ст.118 ч.1 Кримінального кодексу України, судом призначено підготовче судове засідання по обвинувальному акту у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого заст. 118 ч.1 Кримінального кодексу України на 16:00 год. 24 вересня 2018 року. Судовий розгляд тривав до 20 лютого 2020 року. Ухвалою в справі 279/3963/18 судом прийнято рішення про закриття справи. Закрити, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 березня2018 року за № 12018060060000367 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого за ст.118 ч.1 Кримінального кодексу України, у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_3 . Після отримання вказаної ухвали суду від 20.02.2020 року заявник ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Житомирським апеляційним судом справу 279/3963/18 від 02.04.2020 року скеровано до Верховного суду України Касаційний кримінальний суд та 09.04.2020 року справу 279/3963/18 подання Житомирського апеляційного суду задовольнити. Матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2020 року, якою закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 118 КК України, направити на розгляд до Вінницького апеляційного суду. 23 липня 2020 року Вінницький апеляційний суд у справі 279/3963/18 провадження №11-кп/801/627/2020 вирішив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2020, якою кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 118 КК України, закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області в справі 279/3963/18 по обвинувальному акту який надійшов з Вінницького апеляційного суду призначено підготовче засідання у кримінальному провадженні №12018060060000367 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.118 КК України на 09:30 год. - 26 жовтня 2020 року, та відбулося більше 25 судових засідань за участю захисника Орлюка С.А. та заявника ОСОБА_1 по 21.06.2024 рік. 21 червня 2024 року вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення. обвинуваченням ОСОБА_3 , за ст. 118 КК України - визнати невинуватим в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ст.118 КК України. Процесуальний прокурор Коростенської міжрайонної прокуратури Миколайчук М.П. та 19.07.2024 року подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду на вирок суду першої інстанції, в якій просив дослідити докази та надати оцінку, вирок від 21.06.2024 року скасувати та закрити провадження з нереабілітуючих підстав в зв`язку зі смертю ОСОБА_3 згідно п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України. За апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження Житомирським апеляційним судом у справі 279/3963/18 провадження 11-кп/4805/161/26, Вирок суду першої інстанції змінено, апеляційну скаргу прокурора Коростенської окружної прокуратури Миколайчука М.П. задовольнити частково. Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2024 року стосовно ОСОБА_3 - змінити. Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на підставу виправдання ОСОБА_3 , передбачену п.2 ч.1 ст.373 КПК України , та визнати ОСОБА_3 відповідно до вимог ч.5 ст.36 КК України невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України України , та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Тобто, ОСОБА_3 - виправдано, досудове слідство проводилося майже шість місяців до скерування обвинувального акту до суду, ОСОБА_3 зазнав тортур з боку досудового слідства та знущань, відносно Обихода застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13.04.2018 року , перебував під вартою з 04 березня 2018 року працівників поліції Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, чим перешкоджали наданню медичної допомоги під час стаціонарного лікування в КНП «Коростенська районна лікарня», знущалися та вчиняли психологічний тиск на матір підозрюваного ОСОБА_1 , не допускали до догляду сина ОСОБА_3 який потребував постійного догляду під час проведення операції та післяопераційний період після трьох тяжких вогнепальних поранень , проведення обшуків за місцем проживання, приниження її честі та гідності перед сусідами та медичним персоналом, публікації статей в ЗМІ, Інтернет ресурсах Житомирської обласної прокуратури ще на досудовому слідстві, зникнення та підробку доказів по справі, залякування свідків які свідчили проти ОСОБА_8 а саме ОСОБА_9 надала апеляційному суду покази в яких свідчила, як її та інших працівників тримали майже 12 годин в відділку поліції, примушували давати покази проти ОСОБА_3 та указувати що постріли він здійснив а не ОСОБА_10 , та змусили писати прізвища на своїй долоні щоб не було видно понятим під час зйомки на відео при відтворенні подій, що свідчення дають добровільно та вказують прізвища ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як учасників подій, а ОСОБА_3 як особу яка вчинила злочин, хоча останній відпочивав в кафе ОСОБА_11 та не жодним чином загрожував відвідувачам кафе. ОСОБА_9 чітко вказала на вбивцю ОСОБА_4 який тримав пістолет в руках та з невідомими особами направився в бік відпочиваючих Обихода та Ярощука, чим загрожував здоров`ю та життю всіх присутніх, вони зайшли в кафе з закритими обличчями. Тому слідчий СУ ГУНП в Житомирській області Плотницький Р.Г. який активно своїми діями ввів слідство в глухий кут, так як повноважень до 05.03.2018 року ніяких не мав, а лише 05.03.2018 року прийняв справу до свого провадження, так і нші слідчі Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 не маючи повноважень приймав участь в проведенні досудового розслідування. досудове слідство під керуванням старшого слідчого СУ ГУНП в Житолмирській області Плотницького Романа відносно ОСОБА_3 проведено з обвинувальним нахилом, а саме вбивство ОСОБА_13 за іншим кримінальним провадженням належним чином не розслідується та за 7 років не скеровано до суду, тобто ОСОБА_14 керувався не законами а власною вигодою у цих справах.

Кримінальне провадження № 12018060060000367 від 03.03.2018 року за ознаками злочину передбаченого п.7 ч. 2 статті 115 КК України повідомив, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до постановлення вироку який набрав законної сили, розглядалося майже 8 років, ОСОБА_1 перенесла тяжкі моральні страждання та втрату сина, принижувалися правоохоронними органами та прокуратурою, неналежне досудове розслідування та закриття справ, звернення до ДБР у м. Хмельницьку, апеляційних та касаційних судах, втрата роботи в зв`язку з лікуванням сина ОСОБА_3 та відвідування в слідчому ізоляторі м. Житомира, оплата роботи адвокатів, втрата та поховання сина ОСОБА_3 призвели до тяжких наслідків та моральних страждань спричинених Відповідачами, тому я оцінюю моральну шкоду в 1500000,00 (півтора мільйона гривень) за спричинення заподіяної ОСОБА_1 шкоди державними органами, вважає цю суму виваженою, об`єктивною та справедливою та підлягає стягненню з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України - моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 1500000,00 гривень та матеріальну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду. Внаслідок змін у щоденному житті (викликами на допити в прокуратуру та численні судові засідання), по причині підозри та обвинуваченню ОСОБА_3 , вона втратила можливість будь-якої діяльності для отримання прибутку та утримувати та забезпечувати на відповідному рівні сім`ю. Окрім того, погіршилися стосунки у сім`ї та з оточуючими. Вона втратила авторитет у друзів та знайомих, роботу та спокій. Окрім цього, беззаперечним є той факт, що була порушена її ділова репутація, оскільки у зв`язку із наявністю запису про перебування останнього під слідством, вказане породжувало негативні наслідки у виді відмови у працевлаштуванні. Таким чином, були порушені її нормальні життєві зв`язки, вона змушена була доводити невинуватість померлого сина ОСОБА_3 , що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

А тому, просить стягнути з Держави в особі Держаної казначейської служби України на її користь заподіяну моральну шкоду в сумі 1500000,00 грн..

Відповідач Житомирська обласна прокуратура подала відзив на позовну заяву в якому просить в задоволенні позову відмовити, так як відповідно до ст. 1 та ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди виникає у випадку незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру, незаконного тримання під вартою, а також постановлення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав саме щодо особи, стосовно якої здійснювались відповідні процесуальні дії. Аналіз наведених норм свідчить, що право на відшкодування шкоди за Законом №266/94-ВР є особистим правом особи, яка була незаконно притягнута дo кримінальної відповідальності, та не поширюється автоматично на інших осіб, у тому чисті родичів. У даному випадку позивачка ОСОБА_1 не була суб`єктом

кримінального переслідування, відносно неї не здійснювались процесуальні дії, передбачені ст.1 Закону України №266/94-ВР, їй не повідомлялось про підозру, те застосовувались запобіжні заходи та вона не перебувала під слідством чи судом. Крім того, відповідно до ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права. Право на компенсацію моральної шкоди, пов`язане із незаконним кримінальним переслідуванням, є особистим немайновим правом особи, щодо її не здійснювались відповідні процесуальні дії, а тому не переходить до інших лише у зв`язку із сімейними чи родинними відносинами. При цьому ст.5 Закону України №266/94-ВР передбачає можливість переходу до спадкоємців лише права на отримання невиплачених сум майнового характеру, однак не містить положень щодо переходу права на компенсацію загальної шкоди. Таким чином, навіть за наявності виправдувального вироку стосовно ОСОБА_3 , позивачка не набула самостійного права на відшкодування загальної шкоди у порядку спеціального Закону. У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №753/15095/17 визначено, що право на компенсацію моральної шкоди, яка не була присуджена особі за її життя, не спадкується, а у разі смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди процесуального та матеріального правонаступництва не відбувається.

Відповідач ГУНП в Житомирській області подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідно до частин 1,2 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР (надалі по тексту - Закон N 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно з статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до пунктів 3,4 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року N 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина. А також, відповідно до статті 3 Закону N 266/94-ВР у наведених в статті 3 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Як встановлено з матеріалів справи і визнається стороною, ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження і відносно неї не вчинялись жодні процесуальні дії. Відповідно до статті 5 цього Закону у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

Представником позивача ОСОБА_2 подано відповідь на відзиви в якому просить до відзиву Житомирської обласної прокуратури від 29.05.2026 року та відзиву ГУНП в Житомирській області поставитися критично, позовні вимоги задовольнити.

Відповідачем ГУНП в Житомирській області подано заперечення на відповідь на відзив в якому зазначив, що на підставі правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі N 753/15095/17, право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається. Також, ГУНП в Житомирській області звертає увагу на те, що і статтями 3,5 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування моральної шкоди не переходить до спадкоємців у разі смерті особи.

Позивач та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові та відповіді на відзив, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ЖОП Лещенко А.Ю. в задоволенні позову просив відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача ГУНП в Житомирській області Мельничук Ю.В., приймаючи участь дистанційно, в задоволенні позову просив відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України свою позицію щодо позову не висловив, в судове засідання не з`явився.

Вислухавши пояснення учасників та дослідивши їх в сукупності з письмовими матеріалами справи, суд приходить до наступного.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Судом встановлено, що у провадженні СУ ГУНП в Житомирській області перебувало кримінальне провадження № 12018060060000367 від 03.03.2018 за фактом умисного вбивства ОСОБА_4 при перевищенні меж необхідної оборони, за ст. 118 КК України.

04.03.2018 на підставі ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні вказаного злочину затримано ОСОБА_3 , якому того ж дня на підставі зібраних доказів повідомлено про підозру за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України. 23.08.2018 змінено раніше повідомлену підозру ОСОБА_3 на ст. 118 КК України. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 за ст. 118 КК України затверджено та скеровано до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

Під час до судового розслідування ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 07.03.2018 у справі № 296/1929/18 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, будь-якого іншого запобіжного заходу до підозрюваного слідчим суддею застосовано не було.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13.04.2018 скасовано вказану ухвалу та застосовано до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави.

Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 27.04.2018 у справі № 296/3868/18 відмовлено у задоволенні клопотання про продовження застосування до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, натомість застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Таким чином, до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у період з 13.04.2018 до 27.04.2018. У період з 27.04.2018 до 04.08.2018 відносно підозрюваного ОСОБА_3 діяв запобіжний захід у виді домашнього арешту (з 27.04.2018 до 25.06.2018 - цілодобовий, з 25.06.2018 до 04.08.2018 - у визначений час доби), надалі запобіжний захід не продовжувався.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, у з`язку з чим 20.01.2020 ухвалою суду кримінальне провадження закрито у зв`язку з його смертю.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 перебував під слідством і судом у період 04.03.2018 до 28.06.2019.

Після скасування ухвали про закриття кримінального провадження та призначення нового розгляду, кримінальне провадження №2018060060000367 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст.118 КК України повторно розглядалося Коростенським міськрайонним судом.

За результатами судового розгляду вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2024 ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст.118 КК України та виправдано.

Житомирським апеляційним судом вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21.06.2024 було змінено. Апеляційний суд виключив із мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на підставу виправдання, передбачену п.2 ч.І ст.373 КПК України, та визнав ОСОБА_3 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України, виправдавши його на підставі п.3 ч.І ст.373 КПК України у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.

Відповідно до положень ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.

Право на компенсацію моральної шкоди, пов`язаної із незаконним кримінальним переслідуванням є особистим немайновим правом особи, щодо якої здійснювались відповідні процесуальні дії, а тому не переходить до інших осіб лише у зв`язку із сімейними чи родинними відносинами. Стаття 5 Закону N 266/94-ВР передбачає можливість переходу до спадкоємців лише права на отримання невиплачених сум майнового характеру, однак не містить положень щодо переходу права на компенсацію моральної шкоди.

Тобто, навіть за наявності виправдувального вироку стосовно ОСОБА_3 , позивач не набула самостійного права на відшкодування моральної шкоди у порядку спеціального Закону.

Як роз`яснив Верховний Суд в постанові у справі № 753/15095/17 13 липня 2022 року, право на компенсацію моральної шкоди, яка не була присуджена особі за життя, не спадкується, а у разі смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається.

Аналогічне положення містить ч.3 ст.1230 ЦК України, до спадкоємців переходить лише право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Як встановлено судом, будь-яких судових рішень про присудження компенсації моральної шкоди за життя ОСОБА_15 ухвалено не було.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що право на відшкодування шкоди за Законом N 266/94-ВР є особистим правом особи, яка була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності, та не поширюється автоматично на інших осіб, у тому числі родичів.

Ураховуючи вищенаведене, оскільки позивач не була суб`єктом кримінального переслідування, відносно неї не здійснювались процесуальні дії, їй не повідомлялось про підозру, не застосовувались запобіжні заходи та вона не перебувала під слідством чи судом, особисті немайнові права не входять до складу спадщини, відтак не набула права на відшкодування моральної шкоди у порядку спеціального Закону, за шкоду завдану саме її сину внаслідок незаконного кримінального переслідування.

Разом з тим, судом установлено, що внаслідок незаконного кримінального переслідування сина, що підтверджується його реабілітацією, позивачка зазнала тривалих душевних страждань, пов`язаних із переживаннями за його долю, погіршенням його репутації, а після його смерті необхідністю домагатися його реабілітації та відновлення його імені (авторитету). Суд вважає доведеним факт заподіяння позивачці моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях та порушенні її звичного способу життя, в тому числі погіршення здоров`я, втрати нормальних сімейних зв`язків, що підтверджується матеріалами справи.

Нормами Конституції Украаїни безпосередньо передбачено право на відшкодування моральної шкоди, ст.32 завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім`ї; ст.56 завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; ст.62 завданої безпідставним засудженням.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, тощо.

Право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсації.

Враховуючи положення статей 23,1167,1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", враховуючи характер і тривалість моральних страждань, принципи розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачки грошової компенсації моральної шкоди, саме власні моральні страждання матері.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначила, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та тривалість душевних страждань позивачки, їх інтенсивність, тривалість незаконного кримінального переслідування її сина, необхідність вжиття заходів для його реабілітації після смерті. Разом з тим, заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 1 500 000 гривень суд вважає завищеним і таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на встановлені обставини справи суд визнає справедливим розмір компенсації моральної шкоди у сумі 100 000 гривень, яка на думку суду, є достатньою для компенсації моральних страждань позивачки.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,12,81,247,263-265,280-282 ЦПК України, ст.ст. 23,1167,1176 ЦК України, Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В решті відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони:

Позивач ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації/проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі Державна казначейська служба України, адреса місця знаходження: 01601, м. Київ,вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646.

Житомирська обласна прокуратура, адреса місця знаходження: 10008, м.Житомир, вул. С.Ріхтера, 11, ЄДРПОУ 02909950.

Головне Управління Національної поліції у Житомирській області, адреса місця знаходження: 10008, м.Житомир,вул. Старий Бульвар, 3/37, ЄДРПОУ 40108625.

Суддя: Невмержицька О.А.