Рішення № 138531259, 24.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/239/26

2/950/457/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

29 січня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за електронним кредитним договором № 28.10.2023-100000608 від 28 жовтня 2023 року.

Позивач просив стягнути з відповідачки 8 667 грн 96 коп., у тому числі: 6 000 грн основного боргу, 1 767 грн 96 коп. процентів за користування кредитом та 900 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту. Також позивач просив покласти на відповідачку судові витрати, зокрема сплачений судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., і повідомив про намір подати докази витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення.

В обґрунтування позову зазначено, що 28 жовтня 2023 року сторони в електронній формі уклали кредитний договір № 28.10.2023-100000608. За твердженням позивача, відповідачці було надано 6 000 грн на 28 днів, із кінцевою датою повернення 24 листопада 2023 року, під фіксовану процентну ставку 1,35 % за кожен день користування кредитом. Крім процентів, договором передбачено разову комісію у розмірі 15 % від суми кредиту, тобто 900 грн.

Позивач послався на те, що кошти мали бути перераховані на електронний платіжний засіб відповідачки з маскованим номером НОМЕР_4. У позові зазначено, що видачу кредиту підтверджує квитанція від 28 жовтня 2023 року. Водночас серед фактично наданих суду та досліджених у цій справі документів такої квитанції, банківської виписки, реєстру завершених платіжних операцій або іншого первинного документа щодо конкретного переказу немає.

Позивач також стверджував, що 13 грудня 2023 року відповідачка здійснила часткову сплату у сумі 500 грн, розцінюючи цю дію як визнання боргу. Разом із тим окремого платіжного документа на підтвердження такого платежу, виписки з особового рахунку, оборотно-сальдової відомості чи деталізованої історії руху коштів за договором до матеріалів не подано.

Щодо комісії позивач пояснив, що вона пов`язана з перерахуванням коштів із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. На підтвердження надано договір № 4507 про надання послуг у системі LiqPay, укладений 1 листопада 2020 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Споживчий центр». Позивач вважав, що цей договір підтверджує правомірність нарахування відповідачці комісії.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами; відповідачці встановлено строк для подання відзиву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження та матеріали позову направлено учасникам справи у встановленому законом порядку. Відзиву на позов, зустрічного позову, заяви із запереченнями проти розгляду справи без повідомлення сторін або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні від відповідачки до суду не надійшло. Інших заяв по суті справи, які змінювали б предмет або підстави позову, матеріали справи не містять.

Частина п`ята статті 279 ЦПК України передбачає: «Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше». Саме ця норма застосовується, оскільки справа є малозначною, ціна позову становить 8 667 грн 96 коп., а клопотань про проведення судового засідання не подано.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Тому справа розглянута без технічної фіксації судового засідання.

Неподання відповідачкою відзиву не є визнанням позову та не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається. Суд вирішує справу на підставі наявних доказів, однак не може вважати доведеними факти лише через відсутність заперечень іншої сторони.

Відповідачка відзиву та доказів на спростування позовних вимог не подала.

15 липня 2023 року через центральний вузол Системи BankID НБУ отримано ідентифікаційні дані ОСОБА_1 : РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону НОМЕР_2 , паспортні дані та адреса.

Наданий пакет електронних документів містить паспорт споживчого кредиту, підтвердження укладення кредитного договору, заявку, акцепт, оферту та таблицю обчислення загальної вартості кредиту. У цих документах зазначено одноразовий ідентифікатор «С677», номер телефону НОМЕР_3 та дату й час укладення - 28 жовтня 2023 року о 09 год 37 хв.

Заявкою визначено суму кредиту 6 000 грн, строк 28 днів, дату повернення 24 листопада 2023 року, процентну ставку 1,35 % на день та разову комісію 900 грн. Реквізит платіжного засобу зазначено в маскованому вигляді: НОМЕР_4.

Таблиця загальної вартості кредиту передбачає два розрахункові періоди по 14 днів, проценти 1 134 грн за перший період і 693 грн 66 коп. за другий період, загалом 1 827 грн 66 коп., а загальну вартість кредиту - 8 727 грн 66 коп.

Довідка-розрахунок, складена позивачем, визначає інший розмір процентів - 1 767 грн 96 коп. - і загальний борг 8 667 грн 96 коп. У довідці не наведено руху коштів за датами, не відображено платіж 500 грн, не розкрито базу нарахування за кожен день і не пояснено розбіжність із таблицею загальної вартості кредиту.

Договір № 4507 від 1 листопада 2020 року регулює загальні відносини між АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Споживчий центр» щодо сервісу LiqPay. Він не містить відомостей про відповідачку, договір № 28.10.2023-100000608, картку НОМЕР_4, суму 6 000 грн або завершену 28 жовтня 2023 року платіжну операцію.

Матеріали справи не містять квитанції про видачу коштів, банківської виписки, платіжної інструкції зі статусом успішного виконання, реєстру транзакцій LiqPay, довідки банку-емітента картки або іншого незалежного від позивача первинного документа, який підтверджував би фактичне зарахування 6 000 грн відповідачці.

Частина третя статті 12 ЦПК України встановлює: «Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом». Норма застосовується, оскільки саме позивач стверджує про видачу кредиту та існування боргу.

За частиною першою статті 13 ЦПК України «суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи». Тому суд не може самостійно шукати відсутній платіжний документ або замінювати його припущенням.

Стаття 76 ЦПК України визначає: «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи». Отже, позовна заява як виклад позиції сторони сама по собі не підтверджує викладених у ній фактів.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень». Відповідно до частини шостої цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів». Частина друга цієї статті закріплює, що жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили.

Стаття 95 ЦПК України встановлює, що «письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору». Документ має оцінюватися за його змістом і зв`язком із конкретною спірною операцією, а не лише за назвою.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ці норми стосуються дійсності домовленості сторін, однак не встановлюють презумпції фактичного виконання кредитодавцем обов`язку з видачі коштів.

Стаття 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання електронного підпису допускається у випадках, встановлених законом або письмовою згодою сторін.

За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання обов`язку. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За статтею 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у встановлений строк. Статті 610 і 612 ЦК України визначають порушення та прострочення зобов`язання. Стаття 629 ЦК України закріплює обов`язковість договору для сторін.

Разом із тим обов`язковість договору поширюється на взаємні обов`язки обох сторін. Вона не дає кредитодавцю права вимагати повернення суми, фактичну передачу якої він не довів. Для виникнення у позичальника обов`язку повернути конкретну суму кредиту необхідно встановити не лише текст договору, а й виконання кредитодавцем свого зустрічного обов`язку.

Частина перша статті 1054 ЦК України визначає: «За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». Отже, обов`язок повернення кореспондує факту надання коштів; саме цей факт у цій справі є юридично значущим і має бути доведений.

Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає: «Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором». Проценти є платою за фактичне користування наданими коштами, тому за відсутності доказу видачі кредиту вимога про проценти також не може бути задоволена.

За пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла оферту, та надсилаються іншій стороні договору.

Частини третя і шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають укладення електронного договору шляхом оферти та акцепту; акцепт може бути наданий електронним повідомленням, заповненням електронної форми або вчиненням чітко роз`яснених дій. Частина перша статті 12 цього Закону допускає підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Зазначені норми дають підстави визнати юридичну можливість укладення кредитного договору за допомогою коду «С677». Проте вони регулюють форму і момент укладення правочину, а не створюють презумпції того, що після укладення кредитодавець виконав платіжну операцію.

Закон України «Про споживче кредитування» вимагає розкривати споживачу суму кредиту, строк, процентну ставку, загальні витрати та орієнтовну загальну вартість кредиту. Відображення платежу в паспорті чи графіку характеризує погоджені умови, однак не є первинним документом про фактичний рух коштів.

Паспорт споживчого кредиту підтверджує розкриття стандартної інформації про кредитодавця, суму 6 000 грн, строк 28 днів, ставку 1,35 % на день, комісію 900 грн і орієнтовну загальну вартість 8 727 грн 66 коп. Він містить код «С677» та дані відповідачки, що підтримує висновок про проходження процедури укладення договору. Водночас паспорт є переддоговірним інформаційним документом і не підтверджує фактичного зарахування коштів.

Цей документ відтворює істотні умови: суму, строк, ставку, комісію, графік та наслідки порушення. Його доказове значення стосується змісту домовленості. Документ не містить ідентифікатора платіжної операції, часу її завершення, повного рахунку отримувача, статусу платежу або підтвердження банку.

Заявка від 28 жовтня 2023 року містить дату й час укладення, маскований номер картки НОМЕР_4, умови кредиту та спосіб ідентифікації через BankID НБУ. Вона доводить намір отримати кошти на вказаний платіжний засіб і погоджені умови. Формулювання «дата надання/видачі кредиту - 28/10/2023» є умовою договору, а не підтвердженням фактичної події, яка відбулася після акцепту.

Акцепт і оферта в сукупності підтверджують передбачений кредитодавцем алгоритм укладення електронного договору та використання одноразового ідентифікатора. За відсутності заперечень щодо авторства суд не має підстав вважати сам факт акцепту спростованим. Однак ці документи не підтверджують виконання кредитодавцем окремого обов`язку з перерахування грошей.

Таблиця обчислення загальної вартості кредиту містить модель належного виконання: 1 134 грн процентів у першому періоді та 693 грн 66 коп. у другому, разом 1 827 грн 66 коп. Вона не є випискою про фактичні операції. Її суми не збігаються з довідкою-розрахунком, у якій заявлено 1 767 грн 96 коп. процентів. Розбіжність у 59 грн 70 коп. позивач не пояснив.

Довідка-розрахунок складена односторонньо працівником позивача та є похідним доказом. Вона не містить початкового сальдо, журналу операцій, платежів, формули за кожен період, дати та способу видачі коштів, ідентифікатора транзакції. З неї неможливо перевірити, яким чином враховано нібито платіж 500 грн. Арифметично 6 000 грн ? 1,35 % ? 28 днів = 2 268 грн; зменшення цієї суми на 500 грн дає 1 768 грн, що близько до заявлених 1 767 грн 96 коп., але така реконструкція є лише припущенням суду і суперечила б прямій забороні частини шостої статті 81 ЦПК України. Суд не вправі самостійно створювати за позивача розрахунок.

Інформація із Системи BankID НБУ підтверджує, що 15 липня 2023 року від АТ КБ «ПриватБанк» були отримані персональні дані відповідачки, її РНОКПП, номер телефону, адреса та паспортні дані. Окремий скриншот підтверджує, що ТОВ «Споживчий центр» було абонентом-надавачем послуг у Системі BankID НБУ. Ці відомості підтримують ідентифікацію особи, але датовані більш ніж за три місяці до спірного договору і не містять даних про видачу 6 000 грн.

Договір № 4507 про надання послуг у системі LiqPay від 1 листопада 2020 року підтверджує існування загальних договірних відносин між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк», а також технічну можливість ініціювати платежі через LiqPay. Проте він не є доказом конкретної транзакції на користь відповідачки. Документ не підтверджує ані зарахування 6 000 грн, ані розмір витрат позивача на таку операцію. Додатки з тарифом щодо конкретного переказу й розрахунок фактично сплаченої банку комісії відсутні.

Щодо аргументу про належне укладення електронного договору. Суд приходить до висновку, що наданий пакет документів у поєднанні з BankID-даними і кодом «С677» є достатнім для висновку про зовнішнє оформлення акцепту умов договору від імені відповідачки, оскільки вона не поставила під сумнів авторство електронного підпису та не вимагала дослідження оригіналу електронного доказу. Однак цей висновок не вирішує питання про виконання кредитодавцем обов`язку з надання коштів.

Щодо аргументу про видачу 6 000 грн. Суд відхиляє його як недоведений. Жоден наданий документ не походить від платіжної системи або банку як підтвердження завершеної конкретної операції. Маскований номер картки у заявці доводить лише обраний напрям платежу. Договір LiqPay доводить лише загальну можливість здійснювати операції. Довідка-розрахунок є внутрішнім документом кредитора. Сукупність цих документів не усуває відсутності первинного доказу фактичного перерахування.

Щодо аргументу, що ТОВ «Споживчий центр» не є банком і тому не може надати первинні банківські документи. Суд його відхиляє. Саме позивач був ініціатором платежу та стороною договору з АТ КБ «ПриватБанк». За умовами договору LiqPay клієнту надається інформація про проведені операції. Позивач міг подати власну виписку, квитанцію, реєстр платежів, електронне повідомлення сервісу або звернутися з клопотанням про витребування доказу. Статус небанківської установи не звільняє сторону від доказування виконання власного зобов`язання.

Щодо аргументу, що відповідачка не заявляла претензій про неотримання коштів. Мовчання особи не є доказом позитивного факту переказу. Процесуальний обов`язок позивача не може бути перекладений на відповідачку через те, що вона не подала відзив. Інший підхід суперечив би статтям 12, 13, 81 ЦПК України.

Щодо аргументу про часткову сплату 500 грн як визнання боргу. Суд не заперечує, що належно підтверджена добровільна часткова сплата може свідчити про визнання зобов`язання. Проте у цій справі немає доказу самого платежу, його платника та призначення. Тому правовий висновок Верховного Суду у справі № 916/2403/18 не може бути застосований до недоведеного факту.

Щодо аргументу про правильність процентів. Договір передбачає ставку 1,35 % на день, але таблиця договору і позовний розрахунок містять різні суми. Розрахунок не дозволяє перевірити зменшення бази після кожного платежу або застосування статті 534 ЦК України. Неподання відповідачкою контррозрахунку не робить внутрішній розрахунок позивача достовірним.

Щодо аргументу про комісію 900 грн. У паспорті кредиту комісію названо платежем за супровідну послугу кредитодавця, обов`язковим для укладення договору; водночас у розділі про порядок повернення прямо зазначено: «Кредитодавець не надає супровідних послуг», а платежі за послуги третіх осіб позначено як відсутні. Позивач у позові вже інакше характеризує комісію - як плату за сторонній інтернет-еквайринг. Така внутрішня суперечність не дає встановити предмет послуги. Крім того, конкретні витрати на переказ не підтверджено. Навіть за умови доведення видачі кредиту вимога про комісію потребувала б окремого доказування її правової та фактичної підстави.

Судом встановлено, що позивач довів оформлення електронної домовленості, але не довів фактичну видачу кредиту. Оскільки всі заявлені грошові вимоги є похідними від факту надання 6 000 грн, недоведеність цього основного факту унеможливлює стягнення тіла кредиту, процентів і комісії.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд має з`ясувати, чи є твердження про видачу коштів більш вірогідним, ніж протилежне. Для цього необхідні дані про реальний рух коштів. Наявні документи підтверджують намір сторін та умови можливого кредитування, але не містять об`єктивної фіксації завершеної платіжної операції.

Суд приходить до висновку, що задоволення позову за таких обставин означало б покладення в основу рішення припущення: якщо договір оформлено, то гроші обов`язково перераховано. Такий висновок не випливає із закону й прямо суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України.

Відсутність відзиву не надає доказам позивача більшої сили та не перетворює непідтверджене твердження на встановлений факт. Судове рішення має бути обґрунтованим відповідно до статті 263 ЦПК України, тобто ухваленим на підставі повно й всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі через недоведеність фактичного надання відповідачці кредитних коштів і, як наслідок, недоведеність виникнення та розміру заявленої заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп. покладається на позивача та не підлягає стягненню з відповідачки.

Позивач зазначив орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн та намір подати докази після ухвалення рішення. За результатом відмови у позові підстав для покладення таких витрат на відповідачку немає. Питання про компенсацію витрат відповідачки не вирішується, оскільки відповідної заяви та доказів не подано.

Керуючись статтями 3, 11, 15, 16, 204, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 100, 133, 141, 247, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 28.10.2023-100000608 від 28 жовтня 2023 року у розмірі 8 667 (вісім тисяч шістсот шістдесят сім) грн 96 коп. - відмовити.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Роман БАКЛАНОВ