Ухвала суду № 138529797, 28.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2480/25

Номер провадження 1-кп/950/82/26

У Х В А Л А

28 липня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедині клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3 , відрядженого до Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 62025170040008243 від 07 травня 2025 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, громадянина України, солдата військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, розлученого, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 10 місяців, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 вересня 2024 року умовно-достроково звільненого від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України. Ухвалою суду від 29 червня 2026 року строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 27 серпня 2026 року включно та визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.

27 липня 2026 року прокурор звернувся з письмовим клопотанням про подальше тримання ОСОБА_5 під вартою строком на 60 днів без визначення застави. Прокурор послався на те, що судовий розгляд не завершено, всі свідки обвинувачення не допитані, а ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися.

На підтвердження ризику переховування прокурор зазначив про тяжкість можливого покарання, попередню судимість обвинуваченого, його умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби та обставини пред`явленого обвинувачення, відповідно до яких після виписки з лікувального закладу ОСОБА_5 з 06 до 23 квітня 2025 року до місця служби не прибув. Ризик незаконного впливу прокурор пов`язав із тим, що свідками є військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , показання яких судом ще не досліджені. Ризик вчинення нового кримінального правопорушення обґрунтовано характером обвинувачення, даними про попередню судимість та обставинами умовно-дострокового звільнення.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав. Щодо оформлення документа на бланку Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону пояснив, що він відряджений до цієї прокуратури та включений до групи прокурорів у кримінальному провадженні № 62025170040008243, тому уповноважений підтримувати публічне обвинувачення і заявляти процесуальні клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_5 проти клопотання заперечив. Він вважав його внесеним неналежною особою, оскільки у вступній частині клопотання ОСОБА_3 зазначений прокурором Окружної прокуратури міста Суми, тоді як документ складено на бланку Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Захисник ОСОБА_4 просила застосувати до ОСОБА_5 більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Якщо суд дійде висновку про необхідність продовження тримання під вартою, захисник просила визначити заставу в мінімальному розмірі, установленому для тяжкого злочину.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши повноваження прокурора, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд приходить до таких висновків.

За ч. 1, 2 ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Пункт 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також гарантує право на свободу та допускає законне тримання особи під вартою після передання справи до суду лише за процедурою, встановленою законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право змінити, скасувати, обрати чи продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наслідками розгляду цього питання суд постановляє вмотивовану ухвалу, а строк продовження тримання під вартою не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому особа обвинувачується. Частина 2 цієї статті вимагає одночасної наявності обґрунтованого обвинувачення та достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із передбачених законом ризиків.

При вирішенні питання суд відповідно до ст. 178 КПК України оцінює в сукупності вагомість наявних відомостей про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість можливого покарання, вік і стан здоров`я особи, її сімейні та соціальні зв`язки, місце проживання, репутацію, майновий стан, судимості, дотримання раніше покладених обов`язків та ймовірність повторення протиправної поведінки.

Європейський суд з прав людини у справах «Бузаджі проти Республіки Молдова» та «Харченко проти України» наголошував, що зі спливом часу саме існування обґрунтованої підозри або тяжкість обвинувачення не є самодостатньою підставою для подальшого позбавлення свободи. Національний суд має навести актуальні, належні та достатні підстави і перевірити, чи можна нейтралізувати ризики менш суворим заходом. У справі «Бекчиєв проти Молдови» зазначено, що ризик переховування оцінюється з урахуванням характеру особи, її місця проживання, занять, майнового стану, сімейних зв`язків та зв`язків із державою, у якій здійснюється переслідування.

Суд дотримується цих підходів та не ототожнює обвинувачення з доведеною винуватістю. Перевірка доказів для вирішення питання про запобіжний захід не підміняє їх остаточної оцінки у вироку, а висновки цієї ухвали не встановлюють наперед вини ОСОБА_5 .

Матеріали провадження містять обвинувальний акт, повідомлення військової частини НОМЕР_1 , акт службового розслідування, витяги з наказів командира військової частини та протоколи допитів військовослужбовців. Ці відомості у взаємному зв`язку є достатніми на цій стадії для висновку, що пред`явлене обвинувачення не є явно необґрунтованим. Їх допустимість, достовірність і достатність для доведення винуватості буде оцінено після безпосереднього дослідження всіх доказів.

ОСОБА_5 обвинувачується за ч. 5 ст. 407 КК України у нез`явленні вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану. Санкція цієї норми передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а отже йдеться про тяжкий злочин. Суворість можливого покарання суд враховує лише разом з іншими даними, а не як окрему та автоматичну підставу тримання під вартою.

Ризик переховування, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишається реальним. За змістом обвинувачення, після завершення стаціонарного лікування ОСОБА_5 у визначений час до підрозділу не прибув і протягом сімнадцяти днів перебував поза місцем служби, хоча 23 квітня 2025 року повернувся самостійно. Самостійне повернення враховується на користь обвинуваченого, однак не усуває значення попереднього тривалого перебування поза контролем військової частини для оцінки майбутньої процесуальної поведінки.

До цього додаються попередня судимість, умовно-дострокове звільнення від невідбутої частини покарання саме для проходження військової служби, тяжкість можливого нового покарання, реєстрація у Луганській області, фактичне проживання у м. Києві та відсутність сталих соціальних зв`язків за місцем розгляду справи. Сукупність цих обставин свідчить про достатньо високу ймовірність того, що в разі звільнення без належних стримувальних умов обвинувачений може ухилятися від суду.

Не відпав і ризик незаконного впливу на свідків, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Свідками сторони обвинувачення є військовослужбовці тієї самої військової частини, з якими ОСОБА_5 проходив службу та особисто знайомий. Не всі вони допитані судом. З огляду на вимогу безпосередності, установлену ст. 23 КПК України, показання набувають процесуального значення для вироку після їх одержання судом у засіданні. До завершення допиту цих осіб можливість контактів з ними та схилення до зміни або пом`якшення показань є конкретною, а не абстрактною.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, також не зменшився настільки, щоб ним можна було знехтувати. Суд не погоджується з припущенням прокурора про можливе вчинення будь-яких наперед названих військових злочинів без конкретних даних. Водночас попередня судимість, вчинення інкримінованого діяння в період умовно-дострокового звільнення та його зв`язок із ухиленням від установленого порядку проходження служби у сукупності підтверджують актуальність ризику повторної протиправної поведінки.

Від часу постановлення попередньої ухвали судовий розгляд не завершився, всі свідки не допитані. Стороною захисту не наведено нових обставин щодо стану здоров`я, сімейних зв`язків, місця проживання чи інших змін, які істотно послабили б установлені ризики. Тому саме тривалість попереднього тримання під вартою у цій справі не робить подальше застосування заходу необґрунтованим.

Суд окремо перевірив заперечення ОСОБА_5 щодо повноважень прокурора. За ч. 1 ст. 37 КПК України прокурор або група прокурорів у конкретному кримінальному провадженні визначаються керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Відповідно до ст. 36 КПК України прокурор, наділений такими повноваженнями, підтримує публічне обвинувачення та має право звертатися до суду з процесуальними клопотаннями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к сформульовано висновок, що група прокурорів, визначена відповідно до ст. 37 КПК України, діє як єдиний суб`єкт сторони обвинувачення, а повноваження прокурора, включеного до групи, не залежать від його участі у попередніх судових засіданнях. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 зазначила, що визначення прокурора або групи прокурорів має оформлюватися постановою керівника відповідного органу прокуратури, яка підтверджує їх процесуальні повноваження.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 включений до групи прокурорів у цьому провадженні. Він брав участь у попередніх судових засіданнях як прокурор, а відомостей про припинення або скасування його повноважень немає. Факт відрядження до Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону пояснює використання бланка цієї установи.

КПК України не пов`язує чинність клопотання прокурора з найменуванням установи на бланку. Визначальними є наявність у підписанта процесуальних повноважень, його підпис, зміст клопотання, зазначення кримінального провадження, запобіжного заходу, ризиків і матеріалів на їх підтвердження. Подане клопотання дає змогу однозначно встановити автора, провадження, особу обвинуваченого та предмет звернення. Отже, одночасне зазначення посади в Окружній прокуратурі міста Суми та використання бланка спеціалізованої прокуратури є особливістю організаційного оформлення документа, а не обставиною, що позбавляє прокурора процесуальних повноважень. Довід ОСОБА_5 з цього приводу суд відхиляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і допускається тоді, коли прокурор довів, що жоден із більш м`яких заходів не зможе запобігти встановленим ризикам. Тому суд перевірив можливість застосування домашнього арешту, про який просила захисник.

Домашній арешт, навіть із використанням електронного засобу контролю, не створює фізичної перешкоди для залишення житла, а його ефективність значною мірою залежить від добровільного дотримання особою заборон. У цій справі ризик переховування підтверджується не тільки тяжкістю обвинувачення, а попередньою поведінкою, пов`язаною з тривалим перебуванням поза місцем служби, попередньою судимістю та відсутністю сталих зв`язків у місці розгляду справи. Домашній арешт також не усуне можливості дистанційного спілкування зі свідками з числа військовослужбовців. Поєднання процесуальних обов`язків і заборон не знижує ці ризики до прийнятного рівня. Тому клопотання захисника про домашній арешт задоволенню не підлягає.

24 червня 2026 року Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р(ІІ)/2026 визнав неконституційною ч. 8 ст. 176 КПК України щодо безальтернативного застосування тримання під вартою до військовослужбовців, відтермінувавши втрату нею чинності на три місяці. Незалежно від відтермінування втрати чинності цієї норми її застосування не звільняє суд від індивідуальної оцінки обставин справи, ризиків і можливості реальної альтернативи позбавленню свободи. У цій ухвалі необхідність тримання під вартою встановлена саме за результатами такої оцінки, а не лише з огляду на військовий статус обвинуваченого чи кваліфікацію діяння.

За ч. 3 ст. 183 КПК України, постановляючи ухвалу про тримання під вартою, суд визначає розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Абзац восьмий ч. 4 ст. 183 КПК України надає суду право не визначати заставу у провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 407 КК України, але не встановлює обов`язкової заборони її визначення.

Частина 4 ст. 182 КПК України вимагає враховувати обставини кримінального правопорушення, майновий і сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та встановлені ризики. Застава має достатньою мірою гарантувати виконання обов`язків і не бути завідомо непомірною. За п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України для особи, обвинуваченої у тяжкому злочині, її звичайний діапазон становить від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

У Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України наголосив, що розмір застави повинен мати відчутний стримувальний характер, але не може перетворювати заставу на завуальований спосіб безальтернативного тримання під вартою. Необхідними є індивідуальна оцінка майнового стану, соціальних зв`язків та доступності визначеної суми, а всі сумніви не можуть вирішуватися на підставі припущень про фінансову спроможність особи.

Захисник просила визначити заставу в мінімальному розмірі, однак не навела конкретних відомостей про доходи, майно, утриманців, боргові зобов`язання чи інші обставини, які свідчили б про істотну зміну майнового або сімейного стану ОСОБА_5 після постановлення ухвали від 29 червня 2026 року. Водночас відсутність таких документів суд не тлумачить як підтвердження необмеженої платоспроможності обвинуваченого.

Визначаючи розмір застави, суд бере до уваги, що обвинувачений розлучений, має середню освіту, є військовослужбовцем, а відомостей про значні активи у матеріалах немає. З другого боку, встановлено одночасно три ризики, один із яких пов`язаний із попереднім фактичним ухиленням від установленого порядку служби; обвинувачення стосується тяжкого злочину; ОСОБА_5 раніше судимий і був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Застава може бути внесена не лише ним особисто, а й іншою фізичною або юридичною особою.

За таких обставин мінімальна застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів не матиме достатнього стримувального значення та не відповідатиме інтенсивності ризиків. Водночас прокурор не обґрунтував необхідності застави понад установлену законом звичайну межу, а тому вихід за межі 80 прожиткових мінімумів був би безпідставним.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3328 грн. Вісімдесят таких розмірів становлять 266 240 грн. Саме ця сума була визначена попередньою ухвалою. Нових обставин, які вимагали б її зменшення або збільшення, судом не встановлено. Вона перебуває у межах, прямо передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, співвідноситься з інтенсивністю встановлених ризиків та за наведених конкретних обставин зберігає значення реальної альтернативи триманню під вартою.

Отже, клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню. Строк тримання ОСОБА_5 під вартою необхідно продовжити на 60 днів, одночасно визначивши заставу в раніше встановленому розмірі 266 240 грн. Підстав для переходу до домашнього арешту або зменшення застави до мінімального розміру немає.

Керуючись ст. 29, 65, 68 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 23, 36, 37, 42, 110, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 331, 369, 372, 376 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Суми ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 25 вересня 2026 року включно.

Утримання ОСОБА_5 здійснювати в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор».

Одночасно визначити ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в раніше встановленому розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн.

Застава може бути внесена обвинуваченим або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: отримувач коштів - ТУ ДСА України в Сумській області; код ЄДРПОУ отримувача - 26270240; банк отримувача - ДКСУ, м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA558201720355249001000008869; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_5 , справа № 950/2480/25, Лебединський районний суд Сумської області».

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент протягом строку дії цієї ухвали внести заставу у визначеному розмірі.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 до 25 вересня 2026 року включно такі обов`язки:

1) прибувати до Лебединського районного суду Сумської області за кожним викликом;

2) не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживатиме або перебуватиме, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну місця проживання, місця перебування та/або місця служби;

4) утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні поза межами судового засідання;

5) здати на зберігання до відповідного органу державної влади паспорт або паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що в разі внесення застави оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення за відсутності іншого судового рішення, яке передбачає тримання ОСОБА_5 під вартою, зобов`язана негайно звільнити його з-під варти та повідомити про це Лебединський районний суд Сумської області і прокурора.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, та зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки.

Роз`яснити обвинуваченому і заставодавцю, що у разі невиконання покладених обов`язків, неприбуття за викликом без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття застава може бути звернута в дохід держави в порядку, передбаченому ст. 182 КПК України.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про застосування домашнього арешту або визначення застави у мінімальному розмірі відмовити.

Копію ухвали після її оголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику і прокурору, а також направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали.

Суддя: ОСОБА_6