Рішення № 138529789, 24.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 591/13038/25

2/950/307/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 22 042,22 грн заборгованості за Заявою-Договором № TDB.2021.0402.8144 від 26 березня 2021 року, з яких 6 810,31 грн - заборгованість за кредитом, 15 231,91 грн - заборгованість за процентами. Крім того, позивач просив стягнути 2 422,40 грн судового збору та 11 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що АТ «МЕГАБАНК» належно виконало свої зобов`язання: відкрило картковий рахунок, установило відновлювальну кредитну лінію та надало відповідачці можливість користуватися кредитними коштами. Відповідачка користувалася коштами, однак належного і повного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не здійснила. Станом на 03 вересня 2024 року банк обліковував 6 810,31 грн основного боргу та 15 231,91 грн процентів; після цієї дати нарахування не проводилися.

Позивач послався на перехід права вимоги від АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» за договором № GL1N426240 від 03 вересня 2024 року, а надалі - до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» за договором № 1/12 від 27 грудня 2024 року. На підтвердження переходу індивідуалізованої вимоги подано витяги з додатків до обох договорів.

09 січня 2026 року представник відповідачки подав відзив. Відповідачка визнала факт укладення кредитного договору і встановлення кредитного ліміту 10 000,00 грн, однак стверджувала, що в липні 2022 року остаточно погасила борг. На підтвердження цього послалася на кредитну історію Українського бюро кредитних історій, у якій за серпень 2022 року щодо спірного договору відображено нульові значення ліміту, кредиту та заборгованості.

Також відповідачка зазначила, що її не повідомили про відступлення права вимоги, а тому, на її думку, не виконано вимог статті 1082 ЦК України. Вона заперечила належність і повноту розрахунку, вказала на відсутність у ньому формули, ставки, періодів нарахування та порядку зарахування платежів, а також зауважила, що позивач подав лише витяги, а не повні реєстри прав вимоги.

Окремо відповідачка вказала, що строк кредитування становив 12 місяців і закінчився 25 березня 2022 року. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, вона вважала неправомірним нарахування процентів за користування кредитом після завершення погодженого строку. Просила відмовити у позові повністю, а в разі задоволення позову - зменшити витрати на правничу допомогу до 500,00 грн як явно завищені.

14 січня 2026 року позивач подав відповідь на відзив. Позивач заперечив доказове значення кредитної історії, наголосивши, що кредитний звіт є повним або частковим відображенням інформації, отриманої бюро від його користувачів, а ліквідація банку об`єктивно припинила регулярне оновлення відомостей. На думку позивача, банківські виписки є первинними документами й мають перевагу перед інформаційним звітом бюро.

Позивач зазначив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язання: воно лише покладає на нового кредитора ризик того, що виконання первісному кредиторові до отримання повідомлення буде належним. Жодного доказу такого виконання відповідачка не подала. Витяги з реєстрів, на думку позивача, відповідають частині другій статті 95 ЦПК України, адже повні реєстри містять тисячі договорів та відомості інших боржників.

Щодо правничої допомоги позивач зазначив, що подав договір, перелік і вартість послуг та акт їх приймання-передачі, а відповідачка не навела розрахунку неспівмірності. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 22 грудня 2025 року відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачка подала відзив 09 січня 2026 року; позивач отримав його того самого дня в підсистемі «Електронний суд» і 14 січня 2026 року, у межах встановленого п`ятиденного строку, подав відповідь на відзив. Обидві сторони просили розглянути справу без їхньої участі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини п`ятої статті 279 ЦПК України розгляд справи у письмовому провадженні здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо немає клопотання сторони про інше. Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України, у разі розгляду справи без повідомлення учасників фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Пунктами 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін, свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина перша статті 13 ЦПК України: «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках».

Отже, суд не змінює предмет позову - стягнення боргу за конкретним договором - і не може присудити більше заявленого. Водночас правова кваліфікація встановлених правовідносин є обов`язком суду. Найменування позивачем платежу «процентами» не звільняє суд від з`ясування, чи є це плата за правомірне користування кредитом за статтею 1048 ЦК України, чи міра відповідальності за прострочення за статтею 625 ЦК України.

Стаття 76 ЦПК України визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. За частинами першою і шостою статті 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтями 7780 ЦПК України суд перевіряє належність, допустимість, достовірність та достатність доказів. За статтею 89 ЦПК України жодний доказ не має наперед установленої сили; суд оцінює кожний доказ окремо, а також взаємний зв`язок доказів у сукупності. Стандарт доказування у цивільному процесі полягає у більшій переконливості версії, підтвердженої належними, узгодженими та перевірюваними доказами.

За статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 та 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина перша статті 1054 ЦК України: «За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

За статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, а його зміст становлять погоджені сторонами умови й обов`язкові умови законодавства. Стаття 634 ЦК України допускає договір приєднання, умови якого встановлені однією стороною у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до договору в цілому.

Судом встановлено, що 26 березня 2021 року відповідачка, яка на той час мала прізвище ОСОБА_2 , власноруч підписала Заяву-Договір № TDB.2021.0402.8144 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Факт укладення цього правочину відповідачка у відзиві прямо визнала; його дійсність не оспорювалася.

Індивідуальна частина договору передбачала максимальний ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн, фактичний доступний ліміт у межах цього максимуму, строк кредитування 12 місяців - до 25 березня 2022 року, фіксовану ставку 56 % річних, пільгову ставку 0,0001 % річних протягом пільгового періоду до 62 днів та обов`язковий мінімальний платіж у розмірі 5 %. Строк дії договору банківського обслуговування визначено у три роки з можливістю автоматичного продовження, однак цей загальний строк договору не змінює окремо погодженого строку кредитування.

Підписом у Заяві-Договорі відповідачка підтвердила прийняття публічної частини договору, ознайомлення з додатками, тарифами та паспортом споживчого кредиту, отримання примірника документів і доступу до їх тексту. Тарифний пакет todobank передбачав 56 % річних як плату за користування кредитом та окремо, у розділі «Відповідальність», 80 % річних у разі невиконання обов`язку повернути кредит і сплатити проценти. Виноска до цього положення прямо пов`язує 80 % річних зі статтею 625 ЦК України.

Виписка за картковим рахунком підтверджує, що у квітні 2021 року відповідачка зняла готівку та надалі користувалася кредитними коштами. Вона вносила часткові платежі, зокрема 100,00 грн 05 жовтня 2021 року та 2 000,00 грн 08 жовтня 2021 року. Саме реальне використання ліміту і часткове погашення є конклюдентним підтвердженням виконання банком свого обов`язку з надання кредиту та прийняття відповідачкою виконання.

Довід відповідачки про те, що заявлена сума основного боргу перевищує встановлений їй ліміт, спростовується простою арифметикою: 6 810,31 грн є меншим за визнаний нею ліміт 10 000,00 грн. Максимальний ліміт 200 000,00 грн визначав лише верхню межу продукту, тоді як фактичний індивідуальний ліміт був нижчим.

На виконання вимог статті 89 ЦПК України суд надає окрему оцінку кожному поданому матеріалу, не обмежуючись загальним посиланням на їх сукупність.

З заяви-договір № TDB.2021.0402.8144 та паспорта споживчого кредиту встановлено, щод окумент містить ідентифікаційні дані відповідачки, дату, номер, істотні умови кредитування та її підпис. Відповідачка не заперечила належність підпису. Суд визнає документ належним, допустимим і достовірним доказом укладення договору, строку кредитування, погоджених ставок та обов`язку щомісячного погашення.

Тарифи самі по собі були б стандартною формою банку, однак у цій справі індивідуальна Заява-Договір прямо включає їх до єдиного договору, а відповідачка підписом підтвердила ознайомлення. Тому тарифи є складовою правочину. Суд водночас тлумачить ставку 80 % не як звичайну плату за користування кредитом, а як погоджений розмір річних за прострочення за статтею 625 ЦК України, оскільки вона розміщена в розділі «Відповідальність» і має пряме посилання на цю статтю.

З виписки АТ «МЕГАБАНК» за період 26.03.202102.12.2022 встановлено, що вона сформована за рахунками, відкритими на ім`я та РНОКПП відповідачки, містить дати, номери операцій, дебет, кредит, призначення кожної операції й підсумкові залишки. Вона відображає зняття готівки, нарахування, перенесення сум до простроченої заборгованості та часткові погашення. За рахунком простроченого тіла кредиту оборот за дебетом становив 7 280,00 грн, погашення - 469,69 грн, залишок - 6 810,31 грн. За рахунком прострочених процентів дебетовий оборот становив 7 319,17 грн, погашення 1 630,31 грн, залишок - 5 688,86 грн. Документ узгоджується з договором і має ознаки первинного облікового документа. Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц зазначив, що банківська виписка, яка відображає рух коштів, може бути належним доказом заборгованості.

З виписки з Єдиної інформаційно-облікової системи НБУ за період 03.12.202203.09.2024 встановлено, що документ пояснює безперервність обліку після початку ліквідації банку. У ньому незмінно обліковується 6 810,31 грн основного боргу та наведено помісячні нарахування на 9 543,05 грн: 432,87 грн за грудень 2022 року, надалі переважно 417,95462,73 грн щомісяця у 2023 році, 431,69461,46 грн щомісяця у 2024 році та 29,77 грн за 12 вересня 2024 року. Такі суми математично відповідають приблизно 80 % річних від 6 810,31 грн. Виписка достовірно доводить факт бухгалтерського нарахування, але бухгалтерський запис сам по собі не створює права на стягнення платежу, забороненого імперативною нормою закону.

Розрахунок підсумовує 6 810,31 грн. тіла кредиту та 15 231,91 грн процентів. Він є похідним доказом і не може оцінюватися окремо від виписок. Щодо основного боргу розрахунок повністю підтверджений операціями. Щодо процентів він арифметично пояснюється як 5 688,86 грн. станом на 02 грудня 2022 року плюс 9 543,05 грн. у системі НБУ. Проте розрахунок не відокремлює плату за правомірне користування від відповідальності та не враховує заборону на нарахування відповідальності з 24 лютого 2022 року. У цій частині суд здійснює власний розрахунок на підставі детальних виписок.

Кредитна історія Українського бюро кредитних історій. Запис № 4 щодо договору TDB.2021.0402.8144 має дату оновлення 17 серпня 2022 року і статус кредитора «ліквідація фінансової установи». За липень 2022 року той самий запис показує загальну та прострочену заборгованість 10 618,42 грн і прострочення понад 90 днів; за червень - 10 274,87 грн загального боргу та 4 394,00 грн простроченого, за травень - 9 910,54 грн і 4 247,89 грн відповідно. Лише в серпні всі числові поля обнулені. На відміну від інших договорів у тому ж звіті, запис не має позначки «закритий» із датою закриття. Отже, нульові значення є наслідком припинення оновлення даних після ліквідації банку, а не доказом платежу. За статтями 3, 5, 7 та 11 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» кредитний звіт є повним або частковим відображенням відомостей, переданих користувачами бюро; він не є первинним документом руху коштів. Тому цей доказ не спростовує виписок, а його попередні місяці, навпаки, підтверджують прострочення.

Протокол електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 підтверджує проведення відкритих торгів з продажу пулу прав вимоги АТ «МЕГАБАНК», визначення ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» переможцем та ціну продажу 23 425 777,00 грн. Він доводить господарську підставу першого відступлення, але індивідуалізація вимоги перевіряється за договором і додатком.

Платіжна інструкція № 66895 від 31.07.2024 підтверджує сплату ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» на користь АТ «МЕГАБАНК» 23 425 777,00 грн за лот GL1N426240. Сума, призначення і дата узгоджуються з протоколом аукціону та умовою договору про оплатність передання прав.

Договір № GL1N426240 від 03.09.2024 про відступлення прав вимоги підписаний сторонами передбачає перехід до ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» прав АТ «МЕГАБАНК» за договорами, наведеними в додатку № 1, з моменту підписання за умови повної оплати. Оплата відбулася до підписання. Договір також дозволяє наступне відступлення. Документ є належним доказом правової підстави першої заміни кредитора.

Витяг з додатка № 1 до договору № GL1N426240 містить прізвище ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер і дату спірного договору, 6 810,31 грн тіла кредиту, 15 231,91 грн процентів та загальну суму 22 042,22 грн; він засвідчений підписами і печатками сторін. Частина друга статті 95 ЦПК України прямо дозволяє подати засвідчений витяг, якщо для вирішення спору має значення лише частина документа. Тому відсутність 403-сторінкового повного реєстру з даними інших боржників не зменшує доказової сили індивідуалізованого витягу.

Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 та додаткова угода підтверджує передання ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» на користь ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» прав за переліком у додатку. Додатковою угодою від 23 травня 2025 року остаточну ціну погоджено у сумі 22 730 000,00 грн. Правочини підписані уповноваженими представниками; доказів їх недійсності немає.

Платіжні інструкції № 1074, № 1091 та № 1822 підтверджують платежі нового кредитора відповідно 8 030 000,00 грн 27 грудня 2024 року, 9 200 000,00 грн 31 січня 2025 року та 5 500 000,00 грн 22 вересня 2025 року. Загальна сума 22 730 000,00 грн відповідає ціні після внесення змін і підтверджує оплатність другого відступлення.

Витяг з додатка № 1 до договору № 1/12 повторно індивідуалізує саме відповідачку, спірний договір і суму вимоги та містить підписи й печатки первісного і нового кредиторів. Разом з договором і платіжними інструкціями він є достатнім доказом набуття позивачем права вимоги. Новий кредитор, однак, набув право лише в тому обсязі, в якому воно законно існувало на час переходу.

Судом встановлено, що відповідачка отримала й використала кредитні кошти. За первинною випискою на рахунок простроченого тіла кредиту віднесено 7 280,00 грн; 469,69 грн погашено; арифметична різниця становить 6 810,31 грн. Після 02 грудня 2022 року цей залишок перенесено до Єдиної інформаційно-облікової системи НБУ і до 03 вересня 2024 року він не змінювався. Відповідачка не подала доказу жодного платежу після 08 жовтня 2021 року.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлених договором. За статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання умов зобов`язання є його порушенням. За статтею 611 ЦК України порушення тягне правові наслідки, встановлені договором або законом.

Посилання на нульові значення у кредитній історії за серпень 2022 року суд відхиляє. По-перше, звіт за попередній місяць фіксує борг 10 618,42 грн і прострочення понад 90 днів. По-друге, дата обнулення збігається зі статусом «ліквідація фінансової установи». По-третє, запис не містить відомостей про припинення правочину способом погашення. По-четверте, доказ платежу відсутній. Натомість дві незалежно сформовані послідовні виписки підтверджують перенесення та незмінність боргу. Отже, більш вірогідною і доведеною є версія позивача про неповернення 6 810,31 грн.

Ліквідація банку не є підставою припинення зобов`язання за статтями 598609 ЦК України. Вона змінює порядок управління активами банку, але не дарує боржникові неповернений кредит. Враховуючи викладене, вимога про стягнення 6 810,31 грн основного боргу є обґрунтованою.

Частина перша статті 1048 ЦК України надає позикодавцеві право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Частина друга статті 625 ЦК України: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за правомірне користування чужими коштами протягом погодженого строку. Проценти за статтею 625 ЦК України є наслідком неправомірного прострочення грошового зобов`язання. Ці конструкції мають різні підстави та не можуть підміняти одна одну.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформульовано висновок: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України; у простроченні права кредитора захищаються статтею 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 цей підхід підтверджено й уточнено: якщо договір після настання прострочення встановлює інший розмір річних, суд повинен тлумачити умову та з`ясувати, чи погодили сторони проценти як плату за користування, чи як відповідальність за статтею 625 ЦК України. Саме зміст, а не назва нарахування, визначає правову природу платежу.

Суд застосовує обидва висновки. Строк кредитування закінчився 25 березня 2022 року. Тому після цієї дати 56 % річних як плата за користування за статтею 1048 ЦК України нараховуватися не могли. Ставка 80 % розміщена в розділі «Відповідальність», застосовується саме у разі неповернення кредиту та прямо пов`язана договором зі статтею 625 ЦК України. Отже, це договірний розмір річних за прострочення, а не продовження плати за правомірне користування.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачає: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу…». Інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення, підлягають списанню кредитодавцем.

Аналогічно пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» звільняє споживача від відповідальності за прострочення в період воєнного стану, забороняє збільшення процентної ставки з причини невиконання зобов`язань і встановлює списання платежів, нарахованих включно з 24 лютого 2022 року саме за прострочення.

Ці приписи є імперативними, поширюються на договір, укладений до набрання ними чинності, і підлягають застосуванню незалежно від того, чи навела їх відповідачка. Вони не звільняють від повернення тіла кредиту та не скасовують звичайні проценти за правомірне користування до закінчення строку кредитування. Водночас вони прямо виключають відповідальність за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.

Зазначене відповідає роз`ясненому Верховним Судом підходу до пункту 18: заборона охоплює всі кредитні й позикові зобов`язання та всі платежі, які за своєю суттю є мірою відповідальності, а не лише названі штрафом чи пенею. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 підтверджено поширення пункту 18 на відповідальність за прострочення за статтею 625 ЦК України.

Отже, 80 % річних, нараховані з 24 лютого 2022 року до 03 вересня 2024 року, не підлягають стягненню. Особливо очевидним є це щодо 9 543,05 грн, нарахованих у системі НБУ з грудня 2022 року до вересня 2024 року: місячна сума 462,73 грн дорівнює приблизно 80 % річних від 6 810,31 грн. Їх бухгалтерське відображення не долає прямої законодавчої заборони.

Виписка дозволяє відокремити законні складові без припущень. Станом на 23 лютого 2022 року включно за рахунком прострочених процентів було нараховано 3 183,68 грн і погашено 1 630,31 грн; непогашений залишок становив 1 553,37 грн. Ця сума сформувалася до дати, з якої діє звільнення від відповідальності, і включає погоджені проценти за користування та договірні річні за прострочення, нараховані у довоєнний період.

Крім того, за період з 29 січня до 25 лютого 2022 року банк нарахував 197,84 грн звичайних процентів за користування кредитом. Уся ця сума припадає на строк кредитування і підлягає стягненню; нарахування 2425 лютого не є відповідальністю, а є незміненою платою за правомірне користування.

За наступний обліковий період 26 лютого - 30 березня 2022 року нараховано 232,30 грн звичайних процентів на поточний залишок 4 588,21 грн за ставкою 56 % річних. До закінчення строку кредитування належать 28 днів - з 26 лютого до 25 березня 2022 року включно. Розрахунок: 4 588,21 грн ? 56 % ? 365 ? 28 днів = 197,10 грн (з округленням до копійки). Після 25 березня 2022 року звичайні проценти не нараховуються.

Загальний розмір процентів, що підлягають стягненню, становить: 1 553,37 грн + 197,84 грн + 197,10 грн = 1 948,31 грн. Різниця між заявленими 15 231,91 грн та доведеними й допустимими до стягнення 1 948,31 грн становить 13 283,60 грн; у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що сам збіг виписок і розрахунку достатній для стягнення всієї облікованої суми. Узгодженість документів підтверджує факт нарахування, але не його законність. Водночас суд частково погоджується з відповідачкою щодо неправомірності нарахувань після строку кредитування, уточнюючи, що договір справді встановив 80 % як річні за статтею 625 ЦК України, однак їх стягнення з 24 лютого 2022 року виключено спеціальною імперативною нормою.

За пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 516 ЦК України: «Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом». Частина друга цієї статті покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків неповідомлення боржника; у такому разі виконання первісному кредиторові є належним.

За частиною другою статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати обов`язку новому кредиторові до надання доказів переходу прав. Стаття 1082 ЦК України покладає на боржника обов`язок здійснити платіж факторові за умови одержання письмового повідомлення, в якому визначено грошову вимогу та названо фактора.

Сукупність аукціонного протоколу, обох договорів відступлення, платежів за ними та двох індивідуалізованих витягів доводить безперервний ланцюг переходу права: АТ «МЕГАБАНК» > ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» > ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ». Довід про відсутність повних реєстрів суд відхиляє з огляду на частину другу статті 95 ЦПК України та достатність витягів для ідентифікації саме цієї вимоги.

Неповідомлення відповідачки не робить договори відступлення недійсними й не припиняє основного боргу. Такий висновок узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц: неповідомлення боржника означає, що платіж первісному кредиторові до повідомлення був би належним, але не звільняє від виконання взагалі.

Відповідачка не довела виконання АТ «МЕГАБАНК» після відступлення або відмови сплатити новому кредиторові до пред`явлення доказів переходу. Позов разом із договорами й витягами довів їй особу нового кредитора та зміст вимоги. Отже, аргумент за статтею 1082 ЦК України не є підставою для відмови у стягненні законно існуючої частини боргу.

Суд приходить до висновку, що позивач довів укладення і виконання банком кредитного договору, використання відповідачкою кредитних коштів, неповернення 6 810,31 грн основного боргу та перехід права вимоги. Відповідачка не довела остаточного погашення.

Із заявлених 15 231,91 грн процентів законними є 1 948,31 грн. Решта 13 283,60 грн є нарахуваннями відповідальності з 24 лютого 2022 року та/або платою за користування після закінчення строку кредитування. Такі суми не підлягають стягненню з огляду на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 і № 910/4518/16, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, позов підлягає частковому задоволенню у сумі 8 758,62 грн, з яких 6 810,31 грн - основний борг, 1 948,31 грн - проценти.

За частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Пункт 1 частини третьої цієї статті відносить до них витрати на професійну правничу допомогу.

Частини друга, четверта і п`ята статті 137 ЦПК України передбачають, що витрати на правничу допомогу визначаються за договором та доказами обсягу і вартості послуг; їх розмір має бути співмірним зі складністю справи, часом, обсягом робіт, ціною позову та значенням справи; за клопотанням іншої сторони суд може зменшити неспівмірні витрати.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголосила на критеріях дійсності, необхідності та розумності адвокатських витрат, а також на тому, що їх зменшення здійснюється за клопотанням іншої сторони. Таке клопотання відповідачка заявила. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що фіксований гонорар не потребує обов`язкового погодинного обліку, проте може бути перевірений на співмірність зі складністю, ціною позову та обсягом роботи.

Подані договір, додаток, реєстр та акт доводять реальність 11 200,00 грн зобов`язання позивача. Однак справа стосується одного договору, усталеного виду вимог, розглянута письмово без судових засідань; позов значною мірою має типовий характер. Ціна позову 22 042,22 грн, а заявлений гонорар становить понад половину цієї суми. Обсяг доказів був значним, але основні договори й розрахунки вже сформовані кредиторами, а представник подав позов і одну відповідь на відзив.

З урахуванням реального обсягу роботи, складності питання про проценти та відступлення, принципів пропорційності й розумності суд визначає співмірний розмір витрат на правничу допомогу у 5 000,00 грн. Зменшення до 500,00 грн, як просить відповідачка, не відповідало б фактичному обсягу документів і необхідності підготовки процесуальних заяв.

Частина перша статті 141 ЦПК України встановлює, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати в разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позов задоволено на 39,7356528 % (8 758,62 грн із 22 042,22 грн). Тому з відповідачки підлягають стягненню 962,56 грн судового збору (2 422,40 грн ? 39,7356528 %) та 1 986,78 грн витрат на правничу допомогу (5 000,00 грн ? 39,7356528 %). Решта витрат залишається за позивачем.

Керуючись статтями 8, 129 Конституції України, статтями 11, 509, 512517, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 626, 628, 629, 634, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1082 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 13, 18 Закону України «Про споживче кредитування», пунктом 6-1 розділу IV його Прикінцевих та перехідних положень, статтями 2, 4, 5, 7, 12, 13, 7682, 89, 95, 133, 137, 141, 247, 263265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105, заборгованість за Заявою-Договором № TDB.2021.0402.8144 від 26 березня 2021 року в загальному розмірі 8 758 (вісім тисяч сімсот п`ятдесят вісім) гривень 62 копійки, з яких: заборгованість за кредитом - 6 810,31 грн; заборгованість за процентами - 1 948,31 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» 962 (дев`ятсот шістдесят дві) гривні 56 копійок судового збору та 1 986 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 78 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні позову в частині стягнення 13 283,60 грн процентів - відмовити.

У решті заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження чи прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ