Рішення № 138526622, 20.07.2026, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/420/26

провадження № 2/0198/397/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судових засідань Довгопол О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 до Щастинської міської військової адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Щастинської міської військової адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно, зазначивши в обґрунтування позову таке.

На підставі посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування договору дарування від 10.08.1990 позивач є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 01.04.2005, власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою.

Наразі Щастинський район Луганської області (місце розташування нерухомого майна) знаходиться на тимчасово окупованій території України, де органи влади, в тому числі реєстраційні, державні підприємства, установи та організації не здійснюють свої повноваження, а архіви або доступ до них втрачено.

Звернувшись до відповідних державних органів для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач отримав відмову у вчиненні реєстраційних дій через те, що державний реєстратор шляхом отримання відомостей з відповідних реєстрів, які діяли до 2013 року, не зміг встановити факт набуття ОСОБА_1 речового права на нерухоме майно.

Таким чином, позивач не має змоги зареєструвати своє право власності згідно з чинним на теперішній час законодавством, тому змушений звернутись до суду та, з урахуванням заяви представника ОСОБА_1 адвоката Припіченка В.Ф. про уточнення позовних вимог, просить визнати за ним право приватної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 04.06.2026 позов залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач недоліки усунув.

Ухвалою суду від 11.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача Щастинської міської військової адміністрації Щастинського району Луганської області в судове засідання не з`явилась, надавши заяву, в якій просила провести розгляд справи без участі представника, проти задоволення позову не заперечувала.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 серпня 1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування, посвідчений головою виконкому Передільської сільської ради народних депутатів за реєстровим № 51, на підставі якого позивач набув право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на нерухомість зареєстровано 16 серпня 1990 року Обласним об`єднанням технічної інвентаризації УЖКХ виконкому Ворошиловградської ради народних депутатів за реєстровим № 91.

У матеріалах справи міститься копія технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду за вказаною адресою, в якому власником майна зазначений ОСОБА_1 .

Згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 103815, виданим на підставі рішення Передільської сільської ради № 13/6 від 28.09.2004 та зареєстрованим у відповідній Книзі за № 0100542300026, позивач є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади місце проживання ОСОБА_1 з 30.12.1997 по теперішній час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звернувся до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з метою зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок, отриманий ним за договором дарування в 1990 році, однак рішенням № 84453367 від 24.04.2026 державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області відмовив у вчиненні реєстраційних дій через відсутність можливості отримати відомості з підприємства технічної інвентаризації, оскільки за інформацією Луганської обласної військової адміністрації архіви БТІ області перебувають на тимчасово окупованій території України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Щастинський район, де розташований об`єкт нерухомого майна, станом на день прийняття рішення включений до Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, внаслідок чого державні підприємства, установи та організації не здійснюють свої повноваження, а архіви або доступ до них втрачено.

Надаючи оцінку обставинам та підставам, що змусили позивача звернутись за визнанням права, суд доходить таких висновків.

З огляду на те, що договір дарування укладений та посвідчений у 1990 році, застосуванню до цих відносин підлягають норми чинного на той час законодавства ЦК УРСР 1963 року та інші нормативні акти.

Згідно зі ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, а договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ст.ст. 243, 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передавала безоплатно другій стороні майно у власність, а сам договір вважався укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. До договорів дарування нерухомого майна застосовувались правила ст. 227 і цього Кодексу. В свою чергу ст. 227 ЦК УРСР передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає нотаріальному посвідченню, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, а також реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Недодержання цієї вимоги тягло недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Законом УРСР «Про державний нотаріат» (стаття 3 в редакції на момент укладення договору дарування) визначалось, що для вчинення нотаріальних дій в Українській РСР організовувались державні нотаріальні контори, нотаріальні дії в яких вчиняли державні нотаріуси. У населених пунктах, де не було державних нотаріальних контор, нотаріальні дії вчинялись посадовими особами виконавчого комітету.

Станом на дату укладання договору дарування відповідно до п.п. 1,4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 (втратила чинність 19.01.1996), реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Отже, аналізуючи обставини укладення договору та положення нормативно-правових актів, суд вважає, що матеріали справи не містять відомостей про те, що під час його вчинення не дотримано всіх необхідних вимог, передбачених для такого виду правочинів.

Виходячи з того, що дарувальниця передала ОСОБА_1 житловий будинок за посвідченим органом місцевого самоврядування договором, він зареєстрував право на майно в підприємстві технічної інвентаризації, яке підпорядковувалось органам виконавчої влади, позивач на підставі ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР набув право власності на житловий будинок та правомірно володіє ним.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За частинами 2 та 3 статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Одночасно встановлено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав (ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одними з правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дублікат.

Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії (п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 цього ж Закону визначено, що державний реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Враховуючи викладене, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про відмову в проведенні реєстраційних дій права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 24.04.2026 № 84453367 є законним та обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до ст.ст. 328, 392 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на зазначені вище фактичні обставини та положення діючих на момент укладення договору положень нормативно-правових актів, якими було врегульовано порядок набуття та державної реєстрації прав на нерухоме майно, суд доходить висновку, що позивач до 1 січня 2013 року правомірно набув право власності на житловий будинок, зареєстрував його у встановленому на той час порядку, однак наразі позбавлений можливості зареєструвати своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з об`єктивних причин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 263-265, 273, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Щастинської міської військової адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

- Щастинська міська військова адміністрація Щастинського району Луганської області (адреса: 91480, Луганська область, Щастинський район, м. Щастя, площа Миру, буд. 9, ЄДРПОУ 43982093).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 27 липня 2026 року.

Суддя І. О. Гайдар