Ухвала суду № 138524085, 08.07.2026, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/4848/26

Провадження №4-с/751/33/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

у складі: головуючого-судді Овсієнко Ю. К.

за участю секретаря Петрик А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігів матеріали скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання-

за участі:

представника приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. адвоката Коверзнева Д.В.

ВСТАНОВИВ:

11.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання та просить визнати дії приватного виконавця Коваля Віталія Олександровича незаконними в частині звернення стягнення на кошти, що мають цільове призначення та пов`язані з утриманням дитини, зобов`язати приватного виконавця вжити заходів щодо повернення незаконно списаних коштів, не допускати подальшого звернення стягнення на кошти, що мають цільове призначення (аліменти).

Узагальнений зміст скарги зводиться до того, що у межах виконавчого провадження №80902495, відкритого на підставі виконавчого листа №751/3182/15-ц, виданого 25.01.2016 Новозаводським районним судом міста Чернігова, приватним виконавцем 01.05.2026 накладено арешт на рахунки скаржника. 02.05.2026 скаржником подано заяву про зняття арешту з рахунку, на який надходять кошти на утримання дитини, та про визначення рахунку для здійснення видаткових операцій. 05.05.2026 приватним виконавцем здійснено списання коштів з рахунків скаржника, у тому числі з рахунку, який використовується для забезпечення потреб дитини, а також депозитного рахунку, на якому розміщувались кошти, пов`язані з утриманням дитини.

23.06.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. через систему «Електронний суд» подано пояснення по справі в яких просить у задоволенні скарги відмовити повністю. В обґрунтування зазначає, що скаржник не надав до матеріалів скарги жодних доказів про те, що він є отримувачем аліментів на дитину, не надав обґрунтованого розрахунку суми таких аліментів. Тому його доводи про незаконність дій приватного виконавця не підтверджені жодним доказом. Вказує на те, що кошти на рахунку скаржника є його власними коштами, а тому підлягають стягненню у загальному порядку.

24.06.2026 через систему «Електронний суд» скаржником подано письмові заперечення в яких просить відхилити пояснення третьої особи ОСОБА_2 як такі, що не підтверджують законність дій приватного виконавця та містять неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник у судове засідання не з`явився. Подано заяву про розгляд скарги за його відсутності.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином.

Представник приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. адвокат Коверзнев Д.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні скарги з підстав, зазначених в поданих письмових поясненнях.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги, заслухавши пояснення представника приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. адвоката Коверзнева Д.В., суд приходить до наступного висновку.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля В.О. перебуває виконавче провадження №80902495, відкрите 01.05.2026 з примусового виконання виконавчого листа № 751/3182/15-ц, виданого 25.01.2016 Новозаводським районним судом міста Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору №CNCNAU00151385 від 07.08.2007 у сумі 8 852 долари США 90 центів, з яких: проценти 8 319 доларів США 14 центів, комісія 533 доларів США 76 центів, а також пеню у розмірі 100 грн 00 коп та стягнення 636 грн 80 коп судового збору.

01.05.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_3 .

Згідно наданих копій квитанцій АТ «Універсал Банк», з картки НОМЕР_1 за ВП №80902495 відбулось стягнення з ОСОБА_1 коштів відповідно до виконавчого провадження на суму 736 грн 75 коп та 830 грн 00 коп (05.05.2026).

02.05.2026 ОСОБА_1 звернувсь до приватного виконавця з заявою про зняття арешту з коштів та визначення меж видаткових операцій.

Згідно копії довідки АТ «Універсал Банк» від 07.05.2026 рахунок НОМЕР_2 , що відкритий на ім`я ОСОБА_1 для користання яким Банком емітовано електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 (дитяча картка), тримачем якого є ОСОБА_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

02.06.2026 Міністерство юстиції України листом повідомило ОСОБА_1 про те, що з відомостей Системи встановлено, що повідомлення від банків або інших осіб щодо наявності у боржника рахунків із спеціальним режимом використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом не надходили. Окремо проінформовано, що порядок розподілу стягнутих з боржника сум встановлено статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження».

До матеріалів скарги також додано виписку про рух коштів по картці від 18.06.2026 АТ «Універсал Банк» НОМЕР_3 , клієнт ОСОБА_1 .

В порядку розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», ст. 447 ЦПК України, передбачене право сторін виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою в разі, якщо вони вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно п. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Case of Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом, а виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як складова частина суду. Таким чином, остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, повинно бути виконаним, що відповідає принципу верховенства права, який договірні сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи вказану Конвенцію.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, чітко визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За правилами ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, для забезпечення реального виконання рішення виконавець може накладати арешт, зокрема на майно (кошти) боржника, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

Так, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX: фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

Таким чином, у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець наділений повноваженнями накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках боржника, та звертати на такі кошти стягнення.

У свою чергу, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника може та повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та у разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладати арешт, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

В абзаці другому частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, законодавцем не покладено на приватного виконавця обов`язку виокремлювати рахунки зі спеціальним режимом використання.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Отже, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів, згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (таку правову позицію підтримав Київський апеляційний суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 22-ц/824/6589/2021).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи на адресу приватного виконавця від банківських установ, на адресу яких направлено постанову про арешт коштів боржника, будь-яких повідомлень, що на кошти, на які накладено арешт, заборонено звертати стягнення, не надходило.

Враховуючи вищевикладене, приватний виконавець при винесені постанови від 01.05.2026 про арешт коштів боржника діяв виключно в межах своїх повноважень відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» та у нього відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника.

Частиною першою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

В даному випадку, від банківських установ, на адресу яких приватний виконавець направляв постанови про арешт коштів боржника, будь-яких повідомлень про заборону звернення стягнень на кошти, на які накладено арешт, не надходило. АТ «Універсал Банк», який виконував постанову про арешт коштів боржника, не визначив статус коштів, які надходять на рахунок боржника, як цілком такі, накладення арешту на які, заборонено законом.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону N 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону N 1404-VIII.

При цьому, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю. Вони втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо) та набувають статусу вкладу.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 3 лютого 2021 року у справі № 756/1927/16-ц: «Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі N 6-535цс15. АТ «Універсал Банк», на яке нормами статті 52 Закону N 1404-VIII покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення. За таких обставин, рахунок НОМЕР_2 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.

Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі N 905/361/19 (провадження N 12-28гс20).

Європейський суд з прав людини зазначає, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Отже, враховуючи вищевикладене, всі виконавчі дії у виконавчому провадженні приватним виконавцем здійснені в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, спрямовані на виконання виконавчого листа Новозаводського районного суду міста Чернігова № 751/3182/15-ц від 25.01.2016.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що постанова про арешт коштів винесена приватним виконавцем є законною, а твердження скаржника щодо її скасування, не ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах. Враховуючи, що доводи скарги наведеного висновку не спростовують, у суду відсутні підстави для задоволення скарги.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на скаржника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 2 000 грн 00 коп підтверджений належними та допустимими доказами.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, таким чином, зі скаржника на користь приватного виконавця підлягає стягненню 2 000 грн 00 коп витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись стст. 12-13, 258, 260-261, 354, 451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваля Віталія Олександровича 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції.

Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю. К. Овсієнко